«Ти повертаєшся і розумієш, що за 2 роки світ змінився»: ветеран про нові професії для військових після фронту

Люди повертаються з фронту, а життя навколо за 2-3 роки кардинально змінилося: так описує своє враження ветеран Максим Притуляк. Максим воював з перших днів повномасштабного вторгнення: захищав Київщину, звільняв Харківщину і північ рідної йому Донеччини. Після поранення Максим опинився у цивільному житті й створив для колишніх військових школу IT. Чому важливо давати ветеранам нові професії, а також про свій фронтовий досвід Максим Притуляк розповів Радіо Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода).

«Я бачив, що відбувається з тими містами, в які прийшов «русский мир»

– 24 лютого 2022-го увечері я пішов до військкомату, а 25-го числа вже приєднався до ЗСУ. Мотивація була насправді одна – це перемогти й не допустити супротивника до нас.

Я сам родом із Харцизька Донецької області. У 2014 році я, як ніхто, бачив, що відбувалося у нас на Донбасі, що відбувалося з тими містами, в які прийшов «русский мир».

Перші бої – це була Київська область (оборона Києва), потім Донецька область (оборона Краматорського аеродрому, Долина, Богородичне, Святогірськ, Тетянівка та найближчі села).

Перші бої Максим зустрів в Києві

Тобто, коли розпочалася операція в Лимані (місто було захоплене агресором наприкінці травня 2022-го року, а 1 жовтня 2022 року в рамках Харківської наступальної операції Сили оборони звільнили його, взявши деякі російські підрозділи в оточення – ред.), ми вже форсували Оскіл, йшли селами навколо. Ми майже дійшли до Лиману й Білогорівки.

Для мене найскладнішою була Білогорівка. Там досить активні були штурмові дії противника, йшли безперестанно, село було повністю знищене. Досить складною була логістика на позиції, тому, напевно, з погляду бойових дій – це був найскладніший досвід.

Українські військові на БТР М113 на околицях нещодавно звільненого Лиману, осінь 2022 року

На Донеччині, чесно скажу, я часто бував. Востаннє я був у січні 22-го року в Харцизьку. Я туди заїжджав територією Росії (на той момент вже два роки контрольні пункти в'їзду з вільної території на окуповану були закриті окупаційною владою – ред.) Але, звичайно, не думав, що в такому, скажімо так, форматі доведеться туди повертатися зі зброєю та захищати свою територію.

«Ті, кого Росія насильно мобілізувала в окупації, не хотіли воювати»

Для мене дуже показово було, коли ми заходили на територію, яку звільняли, ми розташовувалися в будинках, де господарі або виїхали, або ці будинки були кинуті. І одним із наших місць дислокації був будинок у невеликому селищі під Святогірськом, в якому до цього стояли війська так званих «ЛНР», тобто це мобілізовані.

І як не парадоксально, цей будинок не був пограбований. Здавалося, що люди просто звідти пішли. Тобто все, весь одяг – на місці, чистота, порядок. Це контрастувало з тим, що ми бачили, коли в будинки поряд заходили буряти, чеченці. Це був безлад, це був «срач», все було зіпсовано. Від будинку там майже нічого не лишалося.

Місцеві жителі, які перебували в окупації, говорили, що ті хлопці, яких насильно мобілізували, не хотіли воювати.

Максим родом з Харцизська, Донецька область. З рідного міста йому довелося поїхати в 2014-му році

Була ще одна історія. Хлопці розповідали, коли ми лежали у шпиталі, що під час одного з боїв, коли йшли штурмові дії, наші взяли одного з того боку в полон. Він був з Луганська. Він не чинив опору.

Коли двоє хлопців поверталися з ним, то недалеко розірвалася міна, їх поранило, і цей хлопець їх витягав. Тобто він узяв їхню зброю та дотягнув хлопців до нашої позиції, до точки евакуації.

Для всіх це було трохи незвично, але це теж історія війни. Це свідчить про те, що скрізь є люди, які залишаються людьми. Мотивація цих людей насправді невисока.

Так як я зберіг багато відносин з хлопцями з Харцизька, то на першому етапі війни часто мені дзвонили, писали, говорили про те, що насильно мобілізували, і люди готові здатися.

«Більше години вели бій, маючи поранення»

Коли ми були у Білогорівці, я отримав поранення. Ми були в сірій зоні. Нас там було четверо. І розпочалися штурмові дії супротивника. Тобто там було чимало людей (солдатів російської армії – ред.). Скажімо, близько роти.

То був дуже складний бій. Перевага в кількості була просто в рази. У противника були кулемети, вони мали підтримку. У нас були тільки автомати з обмеженим боєкомплектом.

Але ми досить дружно зустріли супротивника. Ми з ним розпочали активний такий бій. Відбили, утримали позиції. І коли в нас йшов ближній контактний бій, я отримав кульові поранення.

Довелося відстрілюватись. Ми більше години вели бій із пораненнями. А потім я вже зрозумів, коли бій трошки затих, що рука вже заніміла. І мене евакуювали з поля бою.

Я пройшов ВЛК – «непридатний до військової служби з переоглядом». Тому поки що я списаний зі Збройних сил. Але будь-якої миті, як я розумію, як тільки я прийду в якусь норму, мене можуть, умовно кажучи, запросити повернутися.

Максим Притуляк розповідає про свій новий проєкт «Школа ветеранів» Радіо Донбас Реалії

«Люди, які повернуться з фронту, мають здобути нову освіту»

Щодо інтеграції, свій досвід я вважаю дуже «лайтовим». Чому? Тому що я така людина, яка не чекатиме чогось – завжди досягатиму все сам.

Я хочу сказати, що це складно. Бо ти, повертаючись через 2 роки, розумієш, що, по-перше, за цей час світ серйозно змінився. Хтось виїхав за кордон, хтось втратив свій бізнес, хтось, навпаки, щось почав із нуля.

Потрібно було заново перезбирати своє коло знайомств, треба було заново переоцінити тих людей, з якими ти раніше спілкувався, і які завжди були патріотами, а коли почалася війна (повномасштабна – ред.), вони виявилися, скажімо так, не зовсім благонадійними.

Для мене, напевно, найскладнішим було — знову знайти себе, рушити в тих напрямках, в яких я хочу. Тому що ти все одно, переоцінюєш багато параметрів життя: куди я рухатимуся, які цілі я перед собою бачу.

Український військовий Максим Притуляк брав участь в боях за Лиман

Я розумію, що для тих хлопців, які повернуться з фронту, які прийдуть через два, можливо, три роки сюди, для них це буде зовсім інше життя. Тобто світ не стоїть, він рухається вперед, все змінюється, люди змінюються, обстановка, робота. Людям, які сюди повернуться, потрібно буде шукати заново роботу, їм потрібно буде вибудовувати своє особисте життя, їм потрібно буде заново вибудовувати коло спілкування.

Коли я був у шпиталі, для мене відкрився новий світ, про який я не думав. Там справді та ситуація, коли держава перестає про тебе думати. Коли ти солдат на полі бою, то ти потрібен як одиниця, тебе можуть годувати, намагаються тебе чимось забезпечити.

Адже, коли людина повертається з фронту без ноги і без руки, це абсолютно новий рівень життя. Це людина, яка могла займатися певним видом бізнесу, а тепер він без руки. Тобто він уже не може робити те, що він все життя робив, у чому він був професіонал, і для нього ось – це крапка.

І тоді виникла ідея – одна із сфер, чим славиться Україна, це глибока експертиза в ІТ-сфері. І я подумав, що ми можемо разом із компанією «Течія» зробити щось для цих хлопців. Тож це той вектор, який я обрав.

Я вважаю, що люди, які повернуться з фронту без рук, без ніг, мають здобути нову освіту. Освіта, яка дозволить їм заробляти самостійно. Вони мають хоча б 500-600, 700-1000 доларів заробляти, особливо якщо вони в маленьких містечках, припустимо, у тому ж Краматорську, чи ще десь.

Максим Притуляк на Донеччині

Ось якщо вони заробляють віддалено, то вони житимуть, у них буде сім'я, у них будуть діти, які на них дивитимуться не як на утриманців, а як на людей, які формують цю родину.

І це той вектор, який я хочу реалізовувати, який хочу просувати. Цей проєкт досить складний у плані того, що тут потрібні інвестиції, і кожну людину треба навчити. Сам проект «Школи ветеранів» – це прикладний досвід. Тобто ми беремо інвестора, беремо школу, яка готова навчати, яка має експертизу, шукаємо хлопців, яким це потрібно, та їх усіх з'єднуємо.

І головна мета – щоб людина увійшла мотивована на це навчання, пройшла його і вийшла з бажанням рухатися далі, щоб вона не опустила руки.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС РЕАЛІЇ:

Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви пишете з окупованих територій, ваше ім'я не буде розкрите.