Нині, коли відзначають 40-річчя утворення польської профспілки «Солідарність», багато говорять про Білорусь і боротьбу білорусів за вільні вибори і право на протести. Дехто бачить чимало паралелей, але є, звісно, і відмінності. Проте більшість сходиться на тому, що, як і боротьба «Солідарності», так і нинішній протестний рух у Білорусі завершиться – рано чи пізно – перемогою демократії і свободи.
31 серпня 1980 року страйкуючі робітники суднобудівних заводів Ґданська та комуністична влада Польщі підписали угоду, що призвела до створення профспілки «Солідарність», що фактично розпочало демонтаж комунізму в Польщі та Центрально-Східній Європі.
Але нині відзначення 40-річного ювілею польської «Солідарності» набули іншого наголосу – через протести в Білорусі і фактичне пробудження – можливо, навіть народження – білоруської нації.
На цьому багато хто наголошує в Польщі та у Європі.
«…Міжнародна солідарність була джерелом нашої сили та надії, джерелом віри мільйонів поляків у те, що добро може перемогти зло. Так, це було наше гасло: «Зло перемагай добром!». Сьогодні світ захоплюється нашими братами-білорусами, які рішуче борються за свою свободу, гідність та базові права людини. Так, як ми тоді, вони тепер потребують нашої солідарності, солідарності всіх людей доброї волі. Їх не можна залишити на самоті», – сказав колишній президент Європейської ради, експрем’єр Польщі Дональд Туск у зверненні на 40-річчя польської «Солідарності».
Багато поляків кажуть, що тоді – в часи існування комуністичної системи – для активістів «Солідарності» була важлива підтримка Європи і відчуття того, що Польща і поляки належать саме до Європи і європейської цивілізації.
В італійському часописі Il Domani d’Italia днями було вміщено статтю про Леха Валенсу, лідера профспілки «Солідарність» і першого президента відродженої Польщі. Він вважає, що всі громадяни Європи мусять допомогти білоруському народові у цей буремний і надзвичайно важливий для них час, а сама стаття називається «Лех Валенса: Я палко підтримую сміливу боротьбу, яку ведуть білоруси за свою свободу».
Лех Валенса в часи «Солідарності». 1989 рік
«Солідарність – це не тільки гарні спогади, це велика колективна відповідальність, щоб завжди стояти на боці слабших, битих, обманутих, на боці правди, свободи і миру. Солідарність – це найкраща відповідь на насилля і фальшування. Живе Бєларусь! Хай живе Солідарність!» – зазначив Дональд Туск.
«Гарні учні» «Солідарності»
Але під час нинішнього ювілею польської «Солідарності», який відзначається на тлі білоруських протестів, також звертають увагу, що білоруські протести, можливо, мають більше спільного з діями «Солідарності» в Польщі, ніж з іншими революціями на пострадянському просторі, що відбувались за майже два десятиліття – від Грузії до України, від Киргизстану й Молдови до Вірменії.
«За останній час, коли відбувалась ціла лавина тих революцій, не було так використано отой досвід «Солідарності», як зараз в Білорусі», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода українських експерт із польської та білоруської тематики Богдан Олексюк з Інституту відкритої політики.
Невдовзі після початку білоруських протесів відомий західний економіст Андерс Ослунд провів паралель між Білоруссю і часами польської «Солідарності».
«Продовжую дивитись вражаючі відео з Білорусі. Це виглядає більше як Польща 1980 року, коли була сформована «Солідарність» (я був у Шчецині), аніж Помаранчева революція у Києві (я був там), і зовсім не так, яким був мілітаризований Майдан. Виглядає, що на чолі страйкуючі робітники», – написав Ослунд у твітері в середині серпня.
Саме якраз від середині серпня в Білорусі на знак протесту проти фальсифікації президентських виборів і жорсткого ставлення білоруських силовиків до мирних демонстрантів застрайкували гіганти білоруської промисловості – Мінський завод колесних тягачів, Мінський автомобільний завод, «БелАЗ» в Жодіно, Мінський тракторний завод, нафтопереробний «Нафтан» у Полоцьку, «Белкалій» в Солігорську, гродненський «Азот» та інші. Були створені страйкоми, робітники застрайкували – хто попереджувально, хто цілком або частково.
Почались репресії проти лідерів страйкомів. Робітники постали перед непростою дилемою – як натиснути стайками на владу, але водночас не допустити довгих страйків, адже це сильно вдарило б по економіці…
Під час страйку на підприємстві «Азот» в білоруському місті Гродно. 19 серпня 2020 року
«У Білорусі в чомусь подібна ситуація до польської і, схоже, що тільки страйки реально впливають на Лукашенка і на нинішню білоруську владу. Бо з мітингами – причому з такими мирними мітингами – їх можуть ігнорувати, а можуть просто і розганяти, залякуючи людей і арештовуючи організаторів таких акцій. А от зі страйками боротися трохи важче, бо люди не працюють, люди виявляють солідарність, не виходячи на роботу. Хоча з лідерами страйкомів білоруська влада бореться тими ж методами», – каже в інтерв’ю Богдан Олексюк.
Важко сказати про масштаби білоруського страйкового руху – бо це нове явище, – але в часи комуністичного режиму членами польської «Солідарності» були до десяти мільйонів людей – кожен третій дорослий поляк. Наразі ж в Білорусі страйки промислових підприємств пішли дещо на спад.
«Відстала на так багато»
Коли проводять паралелі між Польщею часів «Солідарності» і нинішньою Білоруссю, то, як помітив український експерт Олексюк, це свідчить, наскільки справді сильно відстала Білорусь за понад 26 років авторитарного правління Олександра Лукашенка.
Лукашенко фактично відбудовував Білоруську РСР і спирався на робітничий клас та селян, «виграючи» вибори за виборами без реальної конкуренції.
Олександр Лукашенко на зустрічі з чільними посадовцями. Мінськ, 27 серпня 2020 року
А нині Лукашенко був дещо заскочений тим, що втратив довіру робітників підприємств-флагманів білоруської економіки.
«Білорусь фактично відстала на так багато, залишалася фактично ще з комуністичною, соціалістичною економікою, де приватного сектору майже немає, а великі підприємства є майже виключно державними. А відтак тиснути на владу можна такими методами – страйками. І це показав успішний досвід Польщі, хоча в ті часи це було робити набагато важче – і не лише тому, що Польща була першою, а тому, що довкола був комуністичний блок і потужний Радянський Союз. І поляки не злякалися, а продовжували боротьбу», – пояснює в інтерв’ю Богдан Олексюк, додаючи, що в Польщі після створення «Солідарності» був ще воєнний стан.
Проте тут є один аспект, адже нинішні події відбуваються вже в 21-му столітті. В Білорусі спостерігався бум IT-сектору і вона разом з Україною, Польщею та Румунією є хабом цієї галузі на сході Європи. Гордість Лукашенка – Парк високих технологій.
Однак, як написало брюссельське видання Politico.eu, негласна угода між білоруською владою та IT-сектором – ви не чіпаєте нас, ми не чіпаємо вас – порушена.
Багато молодих IT-шників підтримали протести і напоролись на дубці ОМОНу на вулицях білоруських міст. Декого з IT-шників заарештували.
А 300 керівників білоруських IT-компаній подумували про перенесення офісів із Білорусі одразу після виборів 9 серпня, коли побачили, як жорстоко діє влада проти протестувальників. Серед причин також постійні перебої з інтернетом, адже влада намагається перешкоджати протестувальникам в комунікаціях, а також безпека і загальна нестабільність в країні.
В білоруських протестах бере участь багато молодих людей, серед який чимало працівників сфери високих технологій
Одного з керівників Парку високих технологій Валерія Цепкала не зареєстрували кандидатом у президенти і через тиск він, а також його дружина – одна з лідерів протестів Вероніка Цепкало – змушені були перебратись до України.
«Галузь, як мала вивести Білорусь у майбутнє, буде першою і найбільш визначною жертвою настирливих спроб Лукашенка зачепитися за владу», – читаємо в Politico.eu.
«Проти диктатури»
Також у боротьбі польської «Солідарності», та у пізніших революцій на пострадянському просторі і нинішніми протестами в Білорусі є ще одна спільна риса – боротьба за демократію і проти авторитарного режиму.
«Зараз в Білорусі мирні демонстранти протистоять одному з останніх режимів у Європі, вимагаючи те, що було метою «Солідарності». Маємо сказати, що коли режим відхиляє діалог і йде на відкриту конфронтацію, це може лише відкласти невідворотні зміни, але це не може відвернути ці зміни», – написав у брюссельському виданні Euractiv постійний представник Польщі в ЄС Анджей Садош.
Всі диктатори не мають шансів у боротьбі з часом. А час Лукашенка минув кілька років томуОлександр Квасневський
Власне, про те, що білоруський авторитарний керівник йде проти часу і все одно не зможе відвернути зміни і народження нової Білорусі, говорить і колишній польський президент Олександр Квасневський.
«Всі диктатори не мають шансів у боротьбі з часом. А час Лукашенка минув кілька років тому… Якби в мене була б нагода переговорити з ним щиро і відкрито, я б йому сказав: «Саша, слухай, 26 років – це дуже довго. І ти проґавив нагоду відійти», – наголосив Квасневський
Білоруси вимагають відставки Олександра Лукашенка і через несправедливі вибори, що не визнані опозицією та міжнародної спільнотою, і через жорстоке поводження силовиків проти мирних демонстрантів під час протестів
«Солідарність» стала практично першою масовою некомуністичною організацією після окупації більшовиками країн Східної і Центральної Європи у 1920–1945 роках. Вона продемонструвала, що репресії комуністичних режимів і розташування у всіх цих країнах – від Мінська до Будапешта – радянських військ або лояльних до окупантів армій і спецслужб маріонеткових режимів не можуть зупинити свободу і солідарність. І крах авторитаризму і окупації – це тільки питання часу» – пише на сайті «Еспресо» український оглядач Віталій Портников.
Європейський аспект
Ще один момент, який дає нагоду провести паралелі між Польщею часів «Солідарності» та нинішніми протестами в Білорусі, а також і українськими революціями – це прагнення бути в Європі.
Білорусь лежить в центрі Східної Європи, і без неї Балтійсько-Чорноморський регіон є неповноціннимБогдан Олексюк
У Білорусі це не так явно виражено, як було в Польщі чи під час Євромайдану в Україні, але все одно є розуміння, що нова Білорусь після Лукашенка більше не може бути ізольованою від Європи.
І білоруси не хочуть бути в ізоляції від Європи, до якої їх привів Лукашенко – не лише тому, що Білорусь межує з трьома членами ЄС – Польщею, Литвою та Латвією чи на півдні з Україною з її євроінтеграцією і стремлінням до ЄС. Просто є розуміння, що нова Білорусь повинна мати приязні відносини з Росією, але також дихати і європейською половиною своїх легенів адже їхня історія і менталітет свідчать про європейський характер.
«Безумовно, Білорусь лежить в центрі Східної Європи, і без неї Балтійсько-Чорноморський регіон є неповноцінним, – каже в інтерв’ю Богдан Олексюк. – Навіть те, як зараз проходять оті протести, показує, наскільки білоруси є цивілізованими і роблять все по-європейськи. Вони намагаються уникати насилля, намагаюся діяти мирними, демократичними методами».