Український філософ Василь Довгович. Що знаємо про нього?

(Рубрика «Точка зору»)

22 квітня 2024 року минає 300 років з дня народження видатного німецького філософа Іммануїла Канта (1724–1804). Його вважають родоначальником німецького ідеалізму (у нас цей напрямок більш відомий як німецька класична філософія). Філософські погляди Канта були відомі як у Німеччині, так і за її межами. Про них чимало говорилося й говориться далі. Попри те, що Кант, здавалось б, дистанціювався від життя політичного, однак йому належить фраза «Росіяни – наші найбільші вороги». До речі, філософ звідав «принади» російської окупації.

Були послідовники Канта в Україні ще за його життя, що свідчить про нашу приналежність до європейського інтелектуального простору. Одним із таких кантіанців був Василь Довгович (1783–1849). Про цього філософа ми мало знаємо. А шкода…

Любомудр із карпатського села

Довгович ідентифікував себе русином-українцем, а деякі свої літературні твори писав українською мовою. Водночас він мав визнання як учений, був членом Угорської академії наук. Це змушує більш уважно поставитися до особи цього філософа.

Народився мислитель 1783 року в селі Золотарьово поряд з містом Хуст у простій селянській родині. Він, як і деякі інші вихідці з плебейського середовища, зумів отримати освіту і прилучитися до найкращих надбань тогочасної європейської культури. У той час у Карпатській Русі були для цього створені умови.

Після навчання в сільській школі, Довгович у 1800 році поступив до Хустської латинської школи, в якій навчався три роки. Гімназію закінчує у Мараморош-Сигіті в 1805 році. На той час припадають його перші поетичні спроби.

Потім, у 1805–1807 роках, Довгович студіював філософію в місті Варадин (Орадея в Трансільванії, зараз територія Румунії). Тут молодий студент досконало оволодів угорською мовою. Далі в 1807–1809 роках вивчав теологію в місті Трнаві поблизу Братислави (Словаччина), де зацікавився філософією Канта.

Німецький філософ Іммануїл Кант (1724–1804). Портрет авторства художника Йоганна Беккера, 1768 рік

У Трнаві уклав два латиномовні рукописи, в яких розглядалися твори німецького філософа «Критика чистого розуму» та «Критика практичного розуму», рукопис латиномовного філософського словника, почав працювати над книгою про психологію.

Паралельно з цим з’являються латиномовні вірші Довговича, в яких маємо цікаві філософські рефлексії. У них автор боляче реагує на суспільні вади, говорить, що тепер доброчесність підміняють гроші, іронізує над лицемірами, таврує заздрісних людей тощо. У грайливо-бароковому стилі пише про філософію Бенедикта Спінози та Канта.

У 1809–1811 роках Василь Довгович навчався в Ужгородській семінарії, після закінчення якої одружився і був висвячений на греко-католицького священника. У 1811–1824 роках служив на парафії в селі Довге на Мармарощині. Звідси і його псевдонім Довгович. Далі його призначили парохом на заможну парафію в селі Великі Лучки. Тут він перебував з 1824 по 1828 рік.

Український філософ, який став членом Угорської академії наук

Проте навіть будучи відірваним від міських культурних центрів, Довгович цікавився новинками богословської й філософської літератури. Написав низку творів як художньо-літературного, так і філософського характеру. Деякі з його філософських робіт побачили світ в Буді. Це – «Творець на основі погляду на світ» (1823), «Про будову світу на один крок вище, ніж Декарт і Ньютон» (1825–1830), «Спроба довести існування Боже» (1829). Названі твори спочатку були написані й проголошені українською мовою, але потім автор переклав їх і опублікував угорською мовою «для вченої публіки».

У 1828 році Довгович починає працювати в Мукачеві. Колись це місто було головним релігійно-культурним центром Закарпаття. Але на той час його греко-католицька парафія перебувала в стані занепаду. Довгович чимало зробив, щоб активізувати релігійно-культурне життя греко-католиків у цьому місті, дбав про їхню освіту.

У Мукачеві до нього приходить визнання. У 1831 році при створенні Угорської академії наук Довговича єдиним серед закарпатських українців обирають членом-кореспондентом цієї інституції. Загалом мукачівський період, який тривав до 1844 року, був плідним у житті вченого-просвітника. Останні п’ять років він провів у Хусті, де й помер у 1849 році.

Меморіальна дошка українському філософу, мовознавцю Василю Довговичу (1724–1804). Село Золотарьово, Закарпатська область, Хустський район. (Світлина із сайту «Закарпаття онлайн»)

Після себе Довгович залишив чимало латиномовних праць на філософську тему. Але вони не були видані ні за життя автора, ні після його смерті. У науковій бібліотеці Ужгородського національного університету зберігається низка філософських праць Довговича, писаних латинською мовою. Це – згадувані роботи ще трнавського періоду: опрацювання робіт Канта «Критика чистого розуму» й «Критика практичного розуму», «Філософський словник».

Окрім того, в університетській бібліотеці зберігається робота «Психологія», яку Довгович почав писати ще в трнавський період, а завершив у Мукачеві в 1834 році. Там же є об’ємна робота «Система природного права» (1813). Дослідники називають й інші філософські твори закарпатського мислителя – «Підготовчі матеріали до нової філософії» (1820–1830), «Природний пошук Бога-творця з точки зору світу» (1823), «Будова всього видимого світу, подана науково згідно з найновішими уявленнями» (1827), «Попередні дослідження про сутність людського розуму», «Дослідження про природу душі» тощо. Окрім того, він залишив після себе й роботи богословського характеру, етнографічні та мовознавчі дослідження.

Роботи Довговича стосуються різних сфер філософського знання. Мислитель створив свою оригінальну філософську систему, наблизившись до позитивізму.

Щоправда, велика філософська спадщина Довговича залишається «терра інкогніто» для дослідників і потребує детального опрацювання. Однак навіть те, що дійшло до нас, говорить про оригінальні підходи мислителя, уміння його нетривіально подивитися на проблему.

Зрештою, Довгович ще за життя отримав визнання, завдячуючи своїм працям. Можливо, коли опрацюємо спадщину мислителя, то виявиться, що в ХІХ столітті ми мали дійсно вартого уваги філософа.

Петро Кралюк – голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія», професор, заслужений діяч науки і техніки України

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода