Довга дорога додому. Україна виправляє трагічні помилки минулого

(Рубрика «Точка зору»)

Рішення саміту Європейського союзу розпочати переговори з Україною та Молдовою щодо їхнього приєднання до ЄС є своєрідним «прологом» до справжньої історичної події – самого вступу України до ЄС. Коли цей вступ відбудеться, можна буде сказати, що він завершує низку важливих подій ХХ–ХХІ століть, які сумарно мають повернути Україну додому.

Київ, 30 вересня 1990 року. Мітинг, на якому закликали до виходу України зі складу СРСР. Окрім синьо-жовтих прапорів, майорять і червоно-чорні

Першою з цих подій можна вважати проголошення незалежності Української Народної Республіки (УНР) із подальшим декларуванням обʼєднання українських історичних земель.

Київ, 22 січня 1919 року. Під час проголошення Акту Злуки українських земель на Софійській площі. Фото зроблено з дзвіниці Софійського собору, на горизонті видно ще не зруйнований більшовиками Михайлівський Золотоверхий собор

Поява незалежної України спричинила і створення Української автокефальної православної церкви (УАПЦ). Однак більшовицька окупація України призвела до загибелі і держави, і автокефальної церкви. А коли радянські війська прийшли на захід України, було заборонено й Українську греко-католицьку церкву (УГКЦ).

Руйнування і крах комуністичного режиму, за активної участі українців, створив можливості для проголошення незалежної України, відновлення УГКЦ й проголошення Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП) та УАПЦ, що сприяло ще одній історичній події – томосу від Вселенського патріарха щодо утворення помісної церкви в Україні.

Київ, 15 грудня 2018 року. Стенд біля собору Святої Софії, де проходив Об’єднавчий собор, на якому було створено єдину Православну церкву України (ПЦУ)

І от тепер, на тлі жорстокої війни з Росією, починаються перемовини про приєднання України до Євросоюзу.

Із січня 1654 року по листопад 1917-го події розгорталися у зворотньому напрямку. З Європи українці прямували до трону московського царя, в «обійми» жорстокої й брехливої деспотії, що змінювала назви й обличчя своїх тиранів, але ніколи не змінила найголовнішого – щирої й неприхованої ненависті до всього українського.

Буквально з перших днів після Переяславської ради знищувалися українські самоврядницькі традиції, репресувалася мова й культура, оббріхувалася історія.

Наприкінці XVII століття древня Київська митрополія стала частиною підвладної царям (а згодом й генеральним секретарям) московської церкви й перетворилася на інструмент русифікації й деградації суспільного життя (ніде правди діти, у своєму сучасному варіантні УПЦ (МП) цей інструмент успішно використовується й сьогодні).

Здавалося, Російська імперія остаточно перемогла українців й переконала їх, що Європи тут ніколи не було. Але, як бачимо, це тільки здавалося.

Революція гідності. Київ, майдан Незалежності, 1 грудня 2013 року

Холодний душ для Путіна

Звісно, Росія – не та країна, яка легко відмовляється від загарбаного. У день, коли європейські лідери ухвалили рішення про початок перемовин з Україною й Молдовою, Володимир Путін провів резонансну «пряму лінію» – перший такий пропагандистській захід з 24 лютого 2022 року.

Президент Росії Володимир Путін під час щорічної пресконференції. Москва, 14 грудня 2023 року

Російський керманич вкотре дав зрозуміти, що готовий до довгої й виснажливої війни з Україною й не відмовляється від тих умов капітуляції, які буди висунуті, щоб полегшити остаточну окупацію України російськими військами. Було очевидно, що Путін не вірить у подальшу підтримку України цивілізованим світом й тому для нього та його оточення рішення саміту в Брюсселі стало справжнім холодним душем.

А для українців це рішення означає, що довга дорога додому продовжується – навіть коли продовжуються бої, обстріли й руйнування. Ми маємо пройти цим тяжким шляхом історії хоча б тому, що тепер не тільки ми, але й мільйони людей у всьому світі вірять, що ми на це здатні. Маємо виправити трагічні помилки й прорахунки минулого. Маємо знову бути в Європі.

Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода