Росія і Україна та їхні футбольні функціонери були близькі до створення спільного чемпіонату з футболу, але планам завадив Майдан. Як так, що український футбол, який мав значні успіхи на той час, міг бути поглинутий Росією? І чи була ідея Об’єднаного чемпіонату лише спортивною – якщо російський «Газпром» готовий був викласти на спільний чемпіонат астрономічну суму в мільярд євро на рік?

Щоб зрозуміти події двохтисячних років і як Росія цілеспрямовано йшла до окупації українського футболу, кажуть фахівці, треба пригадати, що в часи СРСР футбольні битви між київським «Динамо» та московським «Спартаком», і ширше – між провідними клубами тоді радянських України та Росії викликали величезний інтерес та емоції.

Тоді «Динамо» (Київ) вважали ледь не збірною України і протистояння було запеклим, а поміж футбольними фанатами в Києві та Москві часто виникали бійки.

Тобто, вболівати за «Динамо (Київ) в чемпіонаті СРСР і бажати перемог над московськими клубами було тоді ледь не єдиним легальним виявом українського патріотизму – за демонстрації інших видів патріотизму на українців могло очікувати звинувачення в «буржуазному націоналізмі» і ГУЛАГ.

«Динамо» (Київ) та «Спартак» зустрінуться пару разів у Лізі чемпіонів в 1990-ті і український клуб доведе свою перевагу вже і після розпаду СРСР.

І ось в середині нульових – уже коли незалежна Україна існувала півтора десятиліття – почав розігруватись «Кубок «Первого канала» – «Першого каналу» Росії.

Турнір відбувався в 2006-2007-2008 роках під час зимової паузи. З України – «Динамо» та «Шахтар». Місце проведення турніру – Ізраїль, спонсор – російський олігарх Роман Абрамович.

«В середині нульових інтерес до вінтажних протистоянь залишався актуальним. Одні відчували ностальгічні мотиви, інші просто з цікавістю спостерігали. Але чи уявляв хтось тоді, що сусід готує підґрунтя до окупації українського футболу? – нагадує спортивний журналіст Олексій Корицький. – Розпочалося все зі створення «Кубка «Першого каналу» – турніру-репетиції Об’єднаного чемпіонату».

2006 рік. Віктор Янукович (ліворуч) був фаном «Шахтаря». І саме в ті часи клуб Ріната Ахметова почав брати участь у «Кубку «Першого каналу», який планувався як прообраз майбутнього спільного чемпіонату з футболу Росії та України

Турнір припинився через фінансову кризу 2008 року. Але ідея не згасла – тільки стала більш амбітною. У Москві вже захотіли не просто Кубка, а виношували ідею Об’єднаного чемпіонату з футболу.

Наші-ваші тренери

Всі ті кубки, розмови про спільний чемпіонат відбувались на тлі нечуваного доти обміну тренерами і гравцями. І якщо гравці з України в Росії не були чимось безпрецедентним, то російські тренери на чолі клубу-символу українського футболу, яким традиційно вважали «Динамо» (Київ), – це було цілком несподівано, зазначають оглядачі.

В 2008-2009 роках на чолі «Динамо» став російський тренер Юрій Сьомін, в біографії якого – й посада тренера збірної Росії. Він пізніше і вдруге повернеться на тренерство до київського клубу.

Головний тренер «Динамо» (Київ) Юрій Сьомін (ліворуч) і президент клубу Ігор Суркіс під час представлення нового головного тренера «Динамо». Київ, 24 грудня 2010 року. Контракт із тренером, який уже очолював «Динамо» у 2008–2009 роках, був підписаний на три з половиною роки

У 2009-2010 роках київське «Динамо» очолював російський тренер Валерій Газзаєв. Потім він очолить оргкомітет Об’єднаного чемпіонату з футболу Росії й України.

Олег Блохін, легенда українського футболу, найкращий футболіст Європи 1975 року, який як тренер вивів Україну до 1/4 на дебютному для неї Чемпіонаті світу з футболу 2006 року, – так от Блохіна ставлять тренером російського ФК «Москва» в 2007-2008 роках.

Все це ключові тренерські постаті й ключові роки – якраз розігрувався «Кубок «Першого каналу» і виношувалась ідея спільної першості з футболу.

Президент «Динамо» (Київ) Ігор Суркіс (праворуч) вітає ще одного москвича на посаді головного тренера «Динамо», вручаючи Валерію Газзаєву шалик з емблемою команди, яка багато десятків років перед тим була уособленням українського футболу. Київ, 26 травня 2009 року

На одній із пресконференцій тренер московського «Спартака» Валерій Карпін на допитливе запитання українських журналістів про нав’язування ідеї спільного чемпіонату відповів так: «Що ж ви все про політику знову? Ніхто не розглядає так цей турнір. Ми як тренери розглядаємо товариські ігри з хорошим суперником. Все. В рамках об’єднаного турніру, як ви його називаєте. Це комерційний турнір. В усьому світі проводяться комерційні турніри. Там гроші платять, не знаю. Нас це не хвилює. Хороші суперники – і прийшов народ (глядачі). Все. А ви все щось шукаєте…».

Олег Блохін, який сенсаційно вивів збірну України в 1/4 Чемпіонату світу з футболу 2006 року, невдовзі вирішив попрацювати в Москві, але протримався там недовго через невдалі результати очолюваного ним ФК «Москва»

Все це «братання» тренерами і гравцями між «Динамо» (Київ) та московськими клубами, кажуть фахівці, ніби підштовхувало до думки: якщо футбол вже спільний, то що нам ділити? Якщо чемпіонат буде спільний, може, й державам об’єднатися?

«Ідею Об’єднаного чемпіонату просував Валерій Газзаєв. Спортивна логіка, може, в цьому якась і була, але політичної логіки в цьому ніякої не було. Не було зрозуміло, хто відбиратиметься на євротурніри, в Лігу чемпіонів. Хто, які переможці?» – каже в інтерв’ю Радіо Свобода Олег Щербаков, головний редактор «Tribuna.com Україна».

«Ми всі в Україні тоді розуміли, що за хорошими словами стояла ідея поглинання українського футболу Росією. Тому ця ідея особливо нікуди і не просунулась», – додає Щербаков.

Цікаво, що в майбутньому, вже на тлі повномасштабної війни Росії проти України, Газзаєв та Сьомін підтримають Путіна, а Блохін рішуче засудить російську агресію.

«Я читав інтерв’ю Сьоміна, де він сказав, що вважає, що Путін вчинив все правильно. Після цього я не хочу говорити з ним – навіть руки б йому не подав», – висловився недавно про російського тренера колишній гравець «Динамо» (Київ) і екстренер того клубу Олег Лужний.

Збірна України на Чемпіонаті світу з футболу 2006 року. Тоді на своєму першому і наразі єдиному Мундіалі збірна неочікувано дійшла до 1/4 фіналу

Успіхи були

Цікаво, що український футбол – незважаючи на непросту економічну ситуацію – все ж демонстрував певні успіхи в час, коли його, як кажуть фахівці, прагнули об’єднати з Росією.

Ми вже згадали успішний виступ збірної на Мундіалі-2006 в Німеччині. Тодішній форвард Андрій Шевченко, граючи за «Мілан», в 2004 році був визнаний найкращим футболістом року в Європі, яку присуджує французький журнал France Football.

Форвард Андрій Шевченко в дії за збірну України. Шевченко в 2004-му продовжив традиції Олега Блохіна (1975) та Ігоря Беланова (1986) у здобутті титулу найкращого футболіста Європи

Окрім того, донецький «Шахтар» в 2009 році завоював Кубок УЄФА. Україна готувалась до організації Євро-2012, який успішно потім провела разом з Польщею…

Але все це не зупиняло – лобісти в Україні та Росії наполегливо проштовхували ідею Об’єднаного чемпіонату.

Апогей припав на 2013 рік. Було представлено концепцію – по дев’ять клубів з Росії та України. Так само і Перша ліга формувалась з 18 команд.

Мільярд від «Газпрому»

З’явились і величезні гроші – російський «Газпром» готовий був виділити один мільярд євро на рік на Об’єднаний чемпіонат. 800 мільйонів мало йти на Прем’єр-лігу, 100 мільйонів – на Першу лігу, а ще сотню мільйонів євро мали розділити навпіл між федераціями футболу Росії й України.

«Звичайно, була політична складова! Ну, хто готовий платити мільярд в абсолютно неприбутковий бізнес? Росіяни хотіли розмити кордони, скажемо так. Вони також хотіли розділити Україну, відірвавши від неї захід, бо все ж найсильніші клуби в Україні була на сході – Донецьк, Харків, Київ…

Вони йшли і по футболу, і по культурі, і засиллям російських акторів і російського шоу-бізнесу. І футбол так само був задіяний», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода відомий спортивний коментатор Ігор Циганик.

В 2000-і роки український футбол вже був досить успішним. Донецький «Шахтар» виграв Кубок УЄФА 2009 року, а в півфіналі здолав інший український клуб – «Динамо» (Київ), а потім перемігши у фіналі «Вердер» з Німеччини

Проти Об’єднаного чемпіонату нібито виступили тоді УЄФА та ФІФА – мовляв, неясно, як обрати команди на єврокубки від російсько-українського чемпіонату. Але, як каже в інтерв’ю Олексій Мандзій, шеф-редактор «Суспільного. Спорт», російські гроші могли купити й міжнародних футбольних функціонерів.

«Газпром» мав бути основним спонсором, але ж по суті він є державною компанією, то говорити тут про якийсь суто спортивний інтерес ми не можемо. Там точно була політична складова. І вона була дуже й дуже відчутною, вона була більшою, аніж спортивна складова. Намір був – повернути Україну в єдиний простір. Все це робилось, щоб повернути Україну під контроль в спорті номер один. А російські гроші могли купити й УЄФА», – каже Мандзій Радіо Свобода.

«Майдан урятував»

На тлі лобіювання спільного чемпіонату в Україні в листопаді 2013 року спалахує Євромайдан, який поступово переростає в Революцію гідності.

Майдан, вулиця Грушевського, Київ, 19 січня 2014 року. Епіцентр подій поблизу входу до стадіону імені Валерія Лобановського, портрет якого видно на колонаді

Вже вирував Майдан, вже відбулись запеклі сутички на вулиці Грушевського в Києві – до речі, якраз біля стадіону імені Валерія Лобановського, який є домашнім стадіоном київського «Динамо» – але, здавалося, ніщо не могло зупинити тих, хто просував ідею спільності футболу України й Росії взимку 2014-го.

«На Майдані лунає чітка позиція – шлях до Європи. Ціною смертей простих людей починає виборюватись справжня Незалежність. Але в розпал Революції за три тисячі кілометрів знову проходить сюр-подія. Знову Ізраїль, зима, міжсезоння, братський футбол. Тільки тепер не «Кубок «Першого каналу», а Об’єднаний суперкубок…. Інтерес – «газпромівський», з призовим фондом один мільйон євро», – нагадує спортивний журналіст Олексій Корицький.

Тоді «Шахтар» переміг на турнірі з чотирьох команд. Віктор Янукович привітав гірників, але через два тижні втік з України.

Олег Щербаков теж згоден бачити «рятівну роль Майдану». Він каже: «Після Майдану поставили на тій ідеї очевидний хрест. Ніхто вже не хотів ніякого Об’єднаного чемпіонату, а потім ще окупація Криму. Цього б просто ніхто не зрозумів би. Очевидно, що роль Майдану велика – в тому числі й у впливі на футбол».

За словами Щербакова, якщо до Майдану були активні переходи з українських клубів в російські і навпаки, то після таких випадків стало набагато менше і «українським гравцям й досі ті переходи пробачити не можуть».

Війна і футбол

Успіхи, які вже були згадані, мали продовження – «Дніпро» грав у фіналі Ліги Європи 2015 року, а, наприклад, українська молодіжка (U- 20) в 2019 році стала чемпіоном світу з футболу.

Це при тому, що провідні українські клуби ще в 2014 році стали клубами-біженцями, які змушені були залишити Донецьк та Луганськ – мова про «Шахтар» і «Зорю».

Широкомасштабне вторгнення створило додаткові труднощі.

Чемпіонат України переривався, але нині все ж проводиться. Глядачів не трибунах немає – бо в разі російського ракетного обстрілу не всі глядачі змогли помістить в укриттях і могла б бути небезпечна колотнеча.

Рівень футболу, звичайно, знизився через відсутність більшості легіонерів, зате з’явились нові місцеві таланти і чимало українців зараз виступають за провідні європейські клуби.

«Футболісти поїхали з тепличних домашніх умов на європейські чемпіонати і отримали можливість конкурувати на топ-рівні. І це хороший шлях для збірної України. А що стосується клубного футболу – добре, що він є. Позитив у тому, що грань між «Шахтарем» та «Динамо» та іншими клубами значно звузилась. Вирівнювання чемпіонату додає йому інтриги», – каже в інтерв’ю Олег Щербаков.

Співрозмовники Радіо Свобода прогнозують, що український футбол може піти хорватським шляхом. Чемпіонат Хорватії, може, не такий сильний, зате хорвати активно грають в найсильніших клубах Європи, а збірна Хорватії на двох останніх Чемпіонатах світу була, відповідно, другою і третьою.

Вболівальники за українську збірну під час матчу Україна – Англія на «Євро-2020». Рим, 3 липня 2021 року. На міжнародних матчах в українських секторах часто чути кричалки й антикремлівського змісту

Що ж до Росії, то вона у футбольному плані – в ізоляції через напад на Україну, зазначають експерти.

«Мені здається, що перспектива українського футболу однозначно більша, аніж в російського футболу, бо Україна присутня на міжнародних змаганнях, Україна грає, – каже в інтерв’ю Олексій Мандзій. – Я нічого зараз не знаю про російський футбол, враховуючи, що він звідусіль відсторонений. Через війну російський футбол для мене перестав існувати як такий. Футбольна ізоляція Росії – це дуже правильно».

А Ігор Циганик зі свого боку підмічає: «Ми – південніша нація, у нас більше літа, більше теплих погодних умов, менше зими, сприятливіші умови для розвитку футболу. У нас є поєднання мужнього характеру, характеру витривалого і хорошої фізичної готовності. І в нас більше можливостей займатися футболом. Тому у нас більше футбольної яскравості. Плюс – інтерес до футболу, традиції, тому, звичайно, що у нас футбол набагато сильніший, набагато яскравіший, аніж в Росії».

Важко виміряти рівень футболу, але за кількістю титулів, відомих легіонерів, коефіцієнтів взаємних зустрічей клубних команд і збірних Україна хоч і несильно, але випереджає Росію.