Війна Росії з Україною на Донбасі, анексія Криму, намагання допомогти європейській аудиторії краще зрозуміти Україну, прагнення простояти російській пропаганди на Заході змусили Грегора Розумовського, нащадка останнього козацького гетьмана України Кирила Розумовського, запустити ініціативу Reality Bites. 55-річний Грегор Розумовський робить це з Відня разом із групою молодих українців, створивши Клуб європейського порозуміння та комунікацій. Також публікації Ініціативи охоплюють теми історії, культури, захисту довкілля. Так чи інакше, це є прагненням Розумовського якось допомогти своїй історичній Батьківщині. Власне з питання про ініціативу Reality Bites і почалось інтерв’ю Радіо Свобода з Грегором (Григорієм) Розумовським.
– Зараз дуже важливо розуміти, наскільки пропаганда з Кремля, пропаганда з російського боку, потрапляє до західних ЗМІ, особливо до соціальних мереж – насамперед дезінформація. Я був ініціатором цього проєкту, але роблю його я не один, а з колегами. Це молоді українці у Відні. Вони з різних частин України. Наш проєкт не має антиросійської спрямованості, це не проти Росії, а проти Путіна, проти його уряду. У кожного можуть бути свої погляди на російську культуру, мені вона подобається. Але це не означає, що нинішній кремлівський уряд не є фактичним ворогом України. І треба це розуміти і щось з цим робити.
– Як посилити позиції України в Європі? Чи достатньо сильні вони зараз?
– Недостатньо. Але Україна не готова і Україна не має достатньо людей і достатньо фінансових ресурсів… Якщо загально подивитись на ситуацію – Україна потребує друзів, Україна потребує тих, хто її підтримує, потребує союзників. І чим більше дезінформації подається через медіа і споживається людьми на Заході, тим менш дружньо до України налаштована громадська думка. Адже йдеться про гібридну війну… Коли грають у більярд – шари завжди не йдуть в лузу прямо, а зачіпають інші шари, часто повертаються. І це те, що робить Кремль.
– У вашому проєкті приділяється увага використанню Кремлем Другої світової війни чи концепції «руского мира» для просування неоімперських підходів. Наскільки це небезпечно для України та інших нових незалежних держав?
– Я думаю, що це все ще дуже небезпечно, бо показує підхід, що ґрунтується на розширенні імперії. І ця ідея розширення імперії, з якою Путін носиться, – вона небезпечна, бо це показує, наскільки слабким він є. Це показує, наскільки насправді мало контролює він ситуацію. Для цього йому потрібна пропаганда – для того, щоб тримати країну напоготові, тримати її агресивною. Це для нього шлях утримання своєї влади. Думаю, що небезпечно з культурної точки зору. Чому українська культура має підпорядковуватись – знову! Україна – культурно багата країна. Україна повинна бути самостійною – як Франція…
– Що ви скажете про імідж України в Європі? Як його покращити?
– Дві речі, які треба брати до уваги. Перша – це історичний імідж, він завжди присутній. Коли люди думають про Україну, вони думають про чоловіків з довгими вусами, які дещо дивно танцюють і також співають. А також п’ють горілку. Але це не дуже гарний імідж, бо показує Україну як відсталу країну. Але це так не є. Україна не живе в 17-му столітті.
В молодого покоління українців відкриті серця, відкрита свідомість, вони більш проєвропейські, аніж деякі їхні західноєвропейські однолітки
Імідж – це також про сучасне. За нинішньою ситуацією стежать і пересічні люди, і ті, хто (на Заході) ухвалює рішення. І тут частиною сучасного іміджу є корупція. Будь-хто, хто має якесь уявлення про Україну, думає спочатку про корупцію. На жаль, це факт. Першою реакцію є: стільки корупції і ми нічого не можемо вдіяти тощо… Це відштовхує інвесторів, відштовхує молоде покоління. Але повільно народжується нова річ – це завдяки молодому поколінню, яке не має радянського мислення. В молодого покоління українців відкриті серця, відкрита свідомість, вони більш проєвропейські, аніж деякі їхні західноєвропейські однолітки. Це чудово!
– Ви жили на Балканах якийсь час – саме в час балканських воєн. Багато хто в Україні бере за приклад Хорватію, те, як вона силовим шляхом відновила свою територіальну цілісність. Чи це може бути прикладом – одним із прикладів – для України?
Те, як Німеччині та Франції вдалося побувати відносини – це є можливим і для України та Росії
– Думаю, що Україна має бути готовою і має готуватися до силового сценарію, але перед тим має сподіватись на мирне вирішення. Але не думаю, що буде мирне рішення з Путіним. Не думаю так. Буде колись мир із Росією, але не мир із Путіним. З кимось іншим (у Росії). Але якщо (мирний) сценарій не буде можливим, не може реалізуватися – тоді так, бо я не бачу наразі альтернатив.
– Як із Європи бачиться питання Криму?
– Можливо, буде знайдене якесь вирішення щодо Криму і статусу. Щодо Донбасу – то не може бути ніякого компромісу. Це частина України і Росія гарантувала в 1994 році меморандумом повагу до українських кордонів. Окрім цього, Заключний Акт ОБСЄ також зобов’язує Росію до цього. Бо на Донбасі має місце акт війни і ніщо інше.
– Яка модель відносин із Росією вам бачиться у майбутньому – колись, після повернення Донбасу і Криму?
Треба, щоб російська сторона погодилась: Україна – окрема нація, має окрему культуру, і що українська мова – це ніякий не діалект, а є окремою мовою
– Якщо подивись на те, як Німеччині та Франції вдалося побувати відносини – я думаю, що це є можливим і для України та Росії. Для цього треба, щоб російська сторона погодилась з тим, що Україна – це окрема нація, має окрему культуру, і що українська мова – це ніякий не діалект, а вона є окремою мовою. Треба щоб Росія погодилась зі всіма цими речами.
Також думаю, що вся історія з Православною церквою України – це дуже гарний розвиток подій. Я був дуже радий такому розвитку подій. Тут сумнівів не повинно бути.
Грегор Розумовський, нащадок гетьмана України Кирила Розумовського, під час промови на дипломатичного прийняття «Скарби нації» на території Національного заповідника «Софія Київська». Київ, 16 січня 2019 року
– Україна офіційно декларує намір стати у майбутньому членом Євросоюзу. Наскільки це реально і в якій часовій перспективі?
Я вважаю, що членство в ЄС – це те, до чого треба прагнути, чого треба хотіти
– Я думаю, що це надзвичайно важке запитання. І важливою частиною цього є те, що французи мають надзвичайно велике перевиробництво аграрної продукції. Для них Україна, добре аграрно функціонуюча Україна, була б сном жахів.
Іншою річчю є те, що досвід, який мали західні європейські члени ЄС зі слов’янськими державами, з їхньої точки зору, не був дуже гарним. Були балканські війни, Польща створює для ЄС неймовірні проблеми, повністю абсурдні проблеми. Болгарія має корупційні проблеми. І коли хтось каже, що давайте ще й Україну приймемо, яка є також корумпованою, а також – як і (кандидат) Сербія також є православною – ясно що це може лякати деяких європейців. Це така прикра реальність. Можливо, модель Швейцарії тоді була б прийнятною в довшій перспективі.
– Але європейський вибір і прагнення членства в ЄС поділяє зараз більша частина населення України…
Культурно Україна давно була європейською. Візьміть композиторів Бортнянського чи Березовського. Чи бароко часів Мазепи
– Я вважаю, що (членство в ЄС) – це те, до чого треба прагнути, чого, ясна річ, треба хотіти. Але треба бути готовим і до альтернативного варіанту. Треба завжди мати «План Б». І якщо Україна справді стане ще більшою аграрною потугою, тоді може справді треба поставити питання, чи справді вигідніше залишатись поза ЄС.
– Чи ви б погодились з тим, що, євроінтегруючись, Україна не йде в Європу, а повертається до неї? Як би ви оцінили це з історичної точки зору?
– Власне, мені подобається це формулювання... Так, повернення в Європу – це гарно звучить. Не треба забувати, що Україна є все одно європейською. Культурно Україна давно була європейською. Візьміть композиторів Бортнянського чи Березовського. Чи візьміть бароко часів Мазепи... Немає сумнівів, що то було європейським.
– Питання про ваших славетних предків. Розумовські – вони українці, але пов’язані також тісно з російською історією. Яка їхня ідентичність?
Все, що робив Кирило Розумовський, було пов’язане з незалежністю України
– З Кирилом Розумовським дилеми немає. Все, що він робив, було пов’язане з незалежністю України. Якщо поглянути на те, що він робив і на його реформи в Гетьманаті, те, як він змінював суспільство, – навіть сьогодні, коли поглянути на його справи, то можна запитати: навіщо він це робив, чому?
Наприклад, він інтегрував старшину, козацьку шляхту в європейську аристократію. Це не лише через марнославство – то була спроба створити еліту Гетьманату і підняти її на європейський рівень. Він також змушував дітей еліти ходити до школи – це також один з кроків у тому напрямку.
Він (Кирило Розумовський) будував українську артилерію, готуючись до потенційної війни з Росією
Він ніби грав в шахи, приготовляючи Україну. Він будував українську артилерію на додаток до української піхоти, готуючись до потенційної війни з Росією. Він все це продумував. А люди в Україні кажуть – але він же ж був в Санкт-Петербурзі увесь час. Так, але де ще йому треба було бути? Рішення тоді приймались в Петербурзі. Ось в чому була справа! Це все одно, щоб зараз сидіти, наприклад, у Словенії і не мати (словенцям) нікого в Брюсселі!
Відреставрований за часи незалежності України палац гетьмана Кирила Розумовського в Батурині, який з перервою був гетьманською столицею в 17-му та 18-му століттях
Княгиня Дашкова писала: з ним треба говорити французькою або німецькою, бо він відмовлявся говорити російською, і говорив на своєму «малоросійському діалекті» як тоді називали українську
До речі, тогочасна княгиня Дашкова у своїх мемуарах писала про Кирила, що який він жахливий, бо з ним треба говорити або французькою, або німецькою, бо він відмовлявся говорити російською і говорив на своєму «малоросійському діалекті» .
І коли після півторарічного конфлікту з Катериною (Другою), він змушений був відмовитись від гетьманства, то вона зробила його фельдмаршалом. Це не було підвищення. Бо як фельдмаршал він мав привілей мати особисту охорону. І ті охоронці увесь час були біля нього, власне, для того аби стежити за ним. І йому не дозволили повернутись в Україну допоки Січ не була зруйнована. Це ж не випадковість! Лише тоді Катерина сказала, що ти можеш повертатися.
Портрет останнього гетьмана України Кирила Розумовського (1728–1803)
– Як часто відвідуєте Україну, чи буваєте в Батурині?
– В Батурині – десь раз на рік. Я також, звісно, відвідую різні місця в Україні. Мені Україна дуже подобається. Україна різновідтінкова, дуже жвава.
Граф Грегор Розумовський, нащадок гетьмана України Кирила Розумовського, біля відреставрованого гетьманського палацу Кирила Розумовського в історико-культурному заповіднику «Гетьманська столиця» в Батурині (Чернігівська область), 22 серпня 2009 року
– Ви є оптимістом щодо майбутнього України…
– Багато людей нашого покоління все ще мають залишки радянського мислення. Але українці, яким ще немає 30 років, ви на них дивитесь і думаєте – так, ці молоді люди є цілковитими європейцями. Ви таких зустрічаєте в Парижі, Лондоні, Берліні, Мадриді… Це справжній капітал України. Ці молоді люди мають велику креативну енергію. Вони чудові, мають відкриту свідомість, вони толерантні. Це нове покоління – є великим досягненням України, яким можна пишатися.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Зв'язок Бетховена з Україною, «Квартет Розумовського» та варіації «Їхав козак за Дунай»