Радянська пропаганда діяла у роки Голодомору тими ж методами, що й Росія сьогодні, стверджує історик Ярослав Папуга, автор нещодавно виданої книги «Змова мовчання». Науковець дослідив ставлення Заходу до голоду в Великій Україні у 1932-1933 роках. 85 років тому Радянський Союз підкуповував журналістів, західних політиків, влаштовував для них показові прийоми, виділяв тисячі доларів на створення позитивного іміджу СРСР.
«Великий голод і культурний світ, яка хвилююча тема. У ній, немов у дзеркалі відбивається більшовицька звіряча жорстокість і нечуваний більшовицький обман, безсердечність світу і лицемірство міжнародних взаємовідносин, шляхетні пориви одиниць і наше власне безсилля. Коли вдуматись у цю тему не дає спокою надокучливе питання, чи можна було врятувати від смерті мільйони наших мучеників, бодай частину їх. Якщо можна було, то чому цього не сталось? Хто в цьому винен?», написала у 1958 році Мілена Рудницька, українська діячка, яка першою розповіла світові про Голод в Україні у 1932–1933 роках. Вона була одним із керівників комітету допомоги голодуючим українцям, який створили у Львові у 1933 році з ініціативи митрополита УГКЦ Андрея Шептицького.
Відповіді на запитання, які оприлюднила у своїй статті Мілена Рудницька, старався знайти науковець Ярослав Папуга. Він працював з численними архівними документами в Україні і Польщі, вивчав західну пресу. Історик висвітлює психологію «великої брехні», повідомлення західних дипломатів, «найнеприємнішу роботу» світової преси, підтримку українців у світі, «політичний реалізм» країн Заходу.
Йосип Сталін у 1932 році готувався до того, щоб преса замовчувала про масштаби голоду, який планував. У 1932 році Комуністична партія (більшовиків) України на прокомуністичні засоби пропаганди за кордон виділила 60 000 доларів.
На Другу Річ Посполиту з цієї суми надійшло 41400, у Німеччину – 8400, Чехословаччину – 7200, Францію – 3000. Переважно кошти були скеровані на фінансування радянофільської преси.
На західних журналістів чинився тиск. Якщо вони були нелояльні до радянської влади, то їм відмовляли в акредитації в СРСР, створювались різні перепони поїхати в Україну. Висвітлення теми голоду в Україні залежало від політичних симпатій власників періодичних видань. Те, що Захід пасивно реагував на Голод в Україні, дослідник пояснює зовнішньою політикою,тим, що велась потужна сталінська інформаційна пропаганда, до того ж перешкоджав кордон.
Радянський Союз організовував «потьомкінські села»Ярослав Папуга
«Про те, що голодують українці першими написали двоє британських журналістів у березні 1933 року. Але Кремль організував суд над англійськими інженерами, щоб відвести увагу від теми Голоду. І це вдалося,якщо проаналізувати західну пресу. Радянський Союз організовував «потьомкінські села», запрошуючи західних політиків чи журналістів проїхатись Україною. Тут для них все було найкраще організовано», – каже Ярослав Папуга.
автор книги Ярослав Папуга
«Потьомкінські села» у роки Великого Голоду
Найвідомішою була поїздка в Україну у серпні 1933 року політика Едуара Ерріо, мера Ліона, колишнього французького прем’єра. Його візит у Радянський союз не був офіційним, але приймали його з великими почестями у Харкові, Москві, Одесі, Києві. Він жив у готелях, де в номерах замінили килими і меблі, його пригощали найкращими стравами і напоями. Щоб оцінити ситуацію, Ерріо попросив, щоб його провезли іншими вулицями у Києві, аніж було заплановано. Тоді ці вулиці почали очищати від людей. До однієї крамниці по хліб стояла велика черга голодних людей, до тисячі осіб. Поліція почала їх витягувати і виштовхувати. Тоді багато людей загинули.
Едуар Ерріо не був настільки наївний, щоб віритиЯрослав Папуга
«Едуар Ерріо не був настільки наївний, щоб вірити. Він на вулиці зустрів жінку із голодною дитиною, безхатченка, якому дав гроші. Бачив якісь моменти, але якщо послухати його інтерв’ю після поїздки, то про негативні моменти він ніде не згадав, виправдовував Радянський Союз, вихваляв. Це не була його наївність, це була безпринципність», – каже Ярослав Папуга.
Західні дипломати, уряди були дуже добре поінформовані про ситуацію в Україні і про те, що голодують мільйони людей. Однак громадяни їхній країн отримували обмаль правдивих повідомлень.
Книжка «Змова мовчання»
«Преса була тоді одним головним джерелом інформації. Для людини, яка, для прикладу, читала «Газету польську», яка підтримувала позицію влади, почерпнути інформацію чи дізнатись про Голод було важко. Бо це не була тема, яку порушували. Це стосується всієї польської преси. Картинки Голоду, згадки про трагедію можна знайти, але це у місяць була одна-дві згадки. У загальній масі інформації це не справляло враження. Але були певні розбіжності у різних середовищах. Найбільше звертали увагу на Голод консервативні сили, які були під впливом греко-католицького духовенства».
Ярослав Папуга наголошує у своїй праці, що тодішні керівники провідних світових країн могли вплинути на Радянський Союз, оскільки Сталін потребував допомоги європейців, зокрема німецьких фахівців, щодо розвитку технологій в СРСР. Утім зовнішня політика була скерована, навпаки, на зближення і співпрацю зі Сталіним.
Акції протесту найчисельнішими були на теренах Галичини і ВолиніЯрослав Папуга
«Найбільшим розмахом інформаційної діяльності про Голодомор був вересень 1933-го. У Швейцарії відбувалось засідання Ліги націй – представницький орган міжвоєнного часу, а до того був Конгрес національних меншин. Віденська конференція у грудні 1933 року, де була чисельна українська делегація, яка говорила про Голод. Українці Західної України старались інформувати світ. Акції протесту найчисельнішими були на теренах Галичини і Волині. У короткий проміжок осені 1933-го відбулось майже 300 виступів, зборів товариств, люди збирали гроші для голодуючих Великої України», – зауважив Ярослав Папуга.
Змова мовчання була невипадковаОлександр Зайцев
«Змова мовчання була невипадкова. Ліві інтелектуали Німеччини, які вважаючи, що Гітлер це найбільша небезпека, свідомозаплющували очі на те, що робилось в Радянському Союзі, тому що СРСР, в їхній уяві, була реальна сила, яка могла протистояти набагато більшому злу – гітлерівській загрозі. Не те, що нам потрібно образитись на цей демократичний Захід, звинуватити в якомусь лицемірстві, треба бути реалістами і зрозуміти, що Україна, українці можуть добитись чогось, якщо доведуть, що можуть якийсь зробити корисний внесок для світу, для Заходу, що, з прагматичних міркувань, можуть чимось зацікавити і активно формувати громадську думку. Книжка допомагає багато чого зрозуміти з позиції Заходу цієї ситуації, в якій перебувала Україна не лише в ситуації 1933 року, а впродовж всієї історії України аж до сьогоднішнього дня», – наголосив під час презентації історик Олександр Зайцев.
Читайте ще: Греко-католицька церква серед перших зреагувала на Голодомор в Україні
Оприлюднені нові архіви СБУ про Голодомор
Центр досліджень визвольного руху та Архів СБУ до 85 роковин вшанування пам’яті загиблих під час Голодомору 1932–1933 років в Україні опублікували колекцію документів «Іноземні дипломати про Голодомор 1932–1933 в документах ОГПУ». Оприлюднені 26 листів, донесень і повідомлень від дипломатичних установ щодо Голодомору
«...Тепер вже встановлено, що катастрофа голоду сягнула всю Україну, і що винятками є райони, де ще наявний хліб. Судячи з наявних достовірних повідомлень, в українських селах померло від голоду 80% населення...», писав німецький консул у листі до Міністерства закордонних справ Німеччини у 1933 році.
Ці документи показують, як бачили жахливі події в Україні іноземні дипломатичні представники Японії та Німеччини у Одесі, Харкові та Києві. Можна дізнатись і про заходи безпеки під час візиту Едуара Ерріо в УРСР, як його возили показовими селами і колгоспами.
Агентурне донесення про сніданок японського консула Танаки
Японський консул Танаки, відвідавши СРСР, інформував, що «українські селяни викликають, порівняно з селянами інших республік, жалюгідне враження своїм обідраним одягом і схудлими мощами». Матеріали свідчать про те, що, попри намагання Сталіна приховати правду, про ситуацію в Україні іноземні дипломати знали таки знали добре.
НА ЦЮ Ж ТЕМУ:
«До московської окупації тут ніколи не було голоду!» – Іван Малкович про геноцид 1932–1933 років
Нищення інтелігенції і духовенства в 1932–33 роках: чому Голодомор є геноцидом
«Люди йшли на кулемети, співаючи «Ще не вмерла Україна!» – історик про причини Голодомору 1932–1933
Голодомор-геноцид 1932–1933 років і нинішній погляд на ворога через приціл
Світ починає розуміти, що політику терору продовжує Путін – генсекретар СКУ про Голодомор
Вселенський патріарх Варфоломій I (в центрі) під час вшанування жертв Голодомору-геноциду в Україні 1932–1933 років. Поруч пам’ятного знаку на Михайлівській площі в Києві, 26 липня 2008 року