Без шансів вийти на волю. Україна – лідер серед європейських країн за кількістю «довічників»

Понад 1500 осіб засуджені в Україні до довічного ув’язнення. Про це Радіо Свобода розповів міністр юстиції Денис Малюська. Юристи і правозахисники радять додати до цієї цифри тих «довічників», які перебувають на окупованих територіях Донецької і Луганської областей (а цей регіон буквально «нафарширований» пенітенціарними закладами). Найбільшою проблемою для людей, які отримали найвищу міру покарання, є відсутність реальних шансів коли-небудь отримати свободу.

У 2000 році на вимогу Ради Європи Україна відмовилась від смертної кари, замінивши її довічним ув’язненням. В перші роки після скасування смертної кари суди почали активно практикувати цей вид покарання: щороку до довічного ув’язнення засуджували близько сотні людей. Сьогодні ця цифра скоротилась упֹ’ятеро.

Незважаючи на це Україна посідає перше місце серед 50 європейських країн за кількістю «довічників» без перспективи звільнення, стверджує доктор публічного права, експерт з пенітенціарних питань Вадим Човган.

«Приклад таких єврокраїн, які мають «безперспективне» довічне – Туреччина (126 осіб), Литва (118), Угорщина (41) та Болгарія (24)… P.S. Помилування «довічників», яке у нас існує, не є реалістичною перспективою звільнення. Читайте практику Європейського Суду. P.S.2 Перспектива звільнення не означає, що звільняти треба всіх», –пише він на своїй сторінці у фейсбуці.

За словами експерта Харківської правозахисної групи Андрія Діденка, в усіх цивілізованих державах довічні вироки не є остаточними.

«За кордоном довічний термін покарання може бути переглянутий через певний час. Може бути через 10 чи 15 років, все залежить від кожної конкретної країни.

Найбільший термін, протягом якого справа не може бути переглянута, це 18 років. Це найсуворіше покарання, найстрашніші злочини.

Держава усвідомлює, що через певний час людина змінюється, міняється її ставлення до скоєного злочину. Взагалі сама пенітенціарна система передбачає каяття», – зауважив він в інтерв’ю Радіо Свобода.

Правозахисник Андрій Діденко про довічно засуджених в Україні

За які злочини карають найвищою мірою?

Довічне позбавлення волі встановлюється лише у виняткових випадках за скоєння особливо тяжких злочинів:

• умисне вбивство однієї або кількох осіб, скоєне з особливою жорстокістю;
• зґвалтування малолітньої особи, вчинене повторно;
• скоєння теракту, що призвело до смерті багатьох людей;
• осягання на територіальну цілісність і недоторканність України, що потягло за собою загибель людей чи інші тяжкі наслідки;
• посягання на життя правоохоронців чи журналістів.

Найвищий вид покарання не застосовується:

• до неповнолітніх;
• до осіб старше 65 років;
• до вагітних.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Справи Рафальського і Мисяка: свавільно засуджені «довічники»

Серед «довічників» є чимала кількість тих людей, які безневинно опинилися за ґратами. Саме усвідомлення того, що справу не можна переглянути, а в’язень не зможе колись вийти на волю, робить його тюремне життя особливо нестерпним, зауважує Андрій Діденко.

Показовими тут є дві справи.

Історія Олександра Рафальського, якого у 2004 році засудили до найвищої міри покарання за вбивство чотирьох людей, серед яких був неповнолітній. Правозахисники наводили численні факти, які вказували на невинуватість Олександра. Також вони стверджували, що затриманого жорстоко катували, щоб він підписав зізнання.

У травні цього року Європейський суд із прав людини визнав факти тортур у справі Рафальського і присудив виплатити 15 тисяч євро компенсації. Проте ув’язнений не дочекався цього рішення: Олександр Рафальський помер 5 років тому у Лук’янівському СІЗО.

Священник із Закарпаття Ярослав Мисяк перебуває за ґратами вже 24-й рік. Його засудили до довічного ув’язнення за вбивство трьох осіб – своїх родичів. Як зазначалось у матеріалах справи, мотивом злочину були «неприязні стосунки».

Цей момент, а також низка інших фактів дають підстави стверджувати, що кримінальну справу було сфабриковано, вважають правозахисники. Нині Ярославу 45 років, і половину свого життя він вже провів у тюрмі. Невідомо скільки ще йому доведеться перебувати в неволі без шансів на перегляд справи, каже правозахисник Андрій Діденко.

«Не всі засуджені пожиттєво – маньяки»

Довічно засуджені вчинили особливо тяжкі злочини, і через це тема пожиттєво ув’язнених перебуває більше у емоційній, ніж юридичній площині, зауважує в інтерв’ю Радіо Свобода Вадим Човган. Коли мова заходить про звільнення «довічників», то тут постають не лише їхні права чи права їхніх родичів, тут йдеться також про інтереси сімей потерпілих.

«Суспільство часто перебуває під впливом картинок з телевізійних сюжетів і уявляє собі «довічників» як якихось маньяків, серійних вбивць. Між тим сотні людей засуджені за вбивство однієї людини. Звісно, це також тяжкий злочин, але давайте не забувати, що у нас близько 7000 людей засуджені за вбивство.

Переважна більшість із них не «довічники» і вони вийдуть на волю. На це чомусь у суспільстві не звертають увагу», – наголошує Вадим Човган.

Вадим Човган

Рішення про скасування смертної кари – це був радше політичний крок з боку держави, а не реакція на запити українського суспільства, зауважує Андрій Діденко.

«Якщо нині вийти на вулицю і запитати у людей, чи готові вони повернути смертну кару, то відповідь буде очевидною. Наше суспільство інертне, воно не бажає замислюватися про людей, які скоїли злочини. Люди вважають, що ті, хто перебувають у місцях несвободи – вони небезпечні», – каже Андрій Діденко.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Довічно ув’язнені живуть за ґратами близько 10 років – дослідження

Ті, хто вважає, що 15 років позбавлення волі – це мало, мають подивитися на результати дослідження, які показали, що в середньому «довічники» помирають через 9,85 років після винесення вироку, каже Вадим Човган.

Наразі єдино можливим варіантом вийти на волю для довічно засуджених є помилування Президентом, зауважують правозахисники. Проте на практиці ця процедура є неефективною, і до того ж скористатися нею можуть одиниці.

Але певні зрушення у цій царині вже є. Парламент ухвалив у першому читанні законопроєкт, який передбачає можливість замінити невідбуту частину терміну на більш м’яке покарання. Але така можливість для «довічника» з’являється не раніше, ніж через 10 років після судового вироку із заміною на 25 років.

В середньому потрібно буде відбути 35 років для того, щоб вийти на волю, підрахували правозахисники. За їхніми оцінками, фактично це нереальна перспектива: прожити 25 років в статусі засудженого довічно, щоб потім вийти на волю, майже неможливо.