«Сім’я: випробування і віддушина». Історія учасника АТО, який після фронту усиновив трьох дітей

Найменш логічним вчинком для людини, яка повернулася з фронту і намагається адаптуватися до мирного життя, було ухвалити рішення про усиновлення. І не однієї дитини, а одразу трьох. Проте історія вінничанина, ветерана АТО Володимира Сироватка свідчить про те, як чоловік, пошарпаний війною, зміг не лише поновити втрачені соціальні зв’язки, але й знайшов стимул допомагати іншим.

Мрії про дитину

Володимир і Надія Сироватки впродовж семи років подружнього життя мріяли про дітей. Медичні обстеження, лікування не давали результатів, і коли у сім’ї почали з’являтися думки про те, щоб взяти малюка з дитячого будинку, розпочалася війна. Володимир пішов добровольцем на фронт.

«Повернувся я восени 2015-го. Ми з дружиною почали збирати документи, стали на облік як кандидати-усиновлювачі. Рік перебували на обліку у Вінниці, а потім поїхали на Одещину і вже там у грудні 2016 року стали батьками», – розповідає Володимир.

Спочатку подружжя думало усиновити одного малюка, але їм показали анкети ще трьох хлопчиків, які Володимиру і Надії дуже сподобалися. Відтак подружжя ухвалило рішення створити сім’ю відразу з трьома усиновленими дітьми.

«Дружина казала – ти ще від бойових дій не відійшов, а ми вже стаємо батьками та ще й одразу маємо відповідальність за трійко дітей. Але моє переконання було в тому, що сім’я має бути на першому місці. Адже ми так довго йшли до того, щоб у нас були рідні діти. Очікуваної ейфорії від того, що ми нарешті маємо у домі синів, не відчули – занурилися у життя, сповнене дитячих страхів і флешбеків», – згадує ветеран АТО.

Родина Володимира і Надії Сироватків, які усиновили трьох дітей

«Вчили тримати олівець і не лаятися»

Маленькі Артем, Максим і Микола пройшли довгий шлях, поки знайшли свою родину. Їхня біологічна мати була позбавлена материнських прав через недбале ставлення до малюків. А перші усиновителі також жорстоко поводились з дітьми. Відтак, хлопчики втратили довіру до дорослих, і знадобилось багато часу, щоб відновити її. До того ж, зауважує Володимир, діти відставали у розвитку в загальноприйнятому розумінні.

«Вони не вміли гаразд розмовляти, тримати в руках олівець чи ручку. З вуст вилітали лайливі слова. Ми їх водили на масажі, на розвиток мовлення. Як казала нам логопед, в одного з малюків западав язик через тривале лежання на спині, бо у дитячому будинку його ніколи не брали на руки! Непросто було і з навчанням у школі. Ми перепробували усі форми навчання – від домашньої до індивідуальної освіти. Проте наразі вони зростають і всотують інформацію по максимуму», – зауважує Володимир.

За словами батька, хлопчики втратили довіру до дорослих, і знадобилось багато часу, щоб відновити її

Досвід військового з дотриманням чіткої дисципліни допомогли вихованню. Найбільшою проблемою Володимир називає відсутність живого спілкування з людьми, які опинилися у такі самій ситуації. Спільно з дружиною він вирішив заповнити цю прогалину і створив групу підтримки «Народжені в серці», куди входять сім’ї, які мають усиновлених дітей або виховують прийомних.

«Ми спілкуємося, обмінюємося досвідом, і це дає нам колосальну підтримку. Війна змінює людину, усвідомлює вона те чи ні. В будь-якому випадку це травматичний досвід. Хтось замикається, усамітнюється, у когось наростає агресія, яку провокують здавалося б просто побутові речі. Мене тримала родина, розмови з дружиною за підтримки психолога і головне те, до чого ми так довго йшли – наші діти», – каже Володимир Сироватко.

Ветерани і їхні сім’ї: різний погляд на життя

Наявність роботи, улюбленої власної справи, почуття реалізованості допомагає ветеранам повернутися у звичне життя. Прикро, що таких випадків одиниці, зауважує у коментарі Радіо Свобода членкиня правління Громадської спілки «Українська мережа за права дитини», виконавча директорка МБФ «Українська фундація громадського здоровֹ’я» Галина Скіпальська.

Найчастіше можна спостерігати іншу картину – чоловік, якого рідні сприймають як опору і «сильне плече», сам потребує певної підтримки бодай на адаптаційному періоді.

Галина Скіпальська

«Сім’я ветеранів стикається з великими викликами. Це перш за все фінансові, соціальні і юридичні проблеми. Я вже не кажу про медичний компонент і доступ до якісних медичних послуг. Все це лягає на плечі членів сім’ї. Тато (або й мама) повертаються з фронту і мають перелаштуватися на інше життя. Ветерани часто відчувають психологічне виснаження, під час бойових дій вони звикли проявляти агресію, діяти рішуче і стрімко, а у повсякденні на перший план виходять інші якості», – зауважує Галина Скіпальська.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Цікаво, що ветерани і члени їхніх родин по-різному дивляться на проблеми, що виникають у процесі адаптації до мирного життя. Про це свідчать результати дослідження, проведеного «Українською фундацією громадського здоровֹ’я:

– 27% учасників бойових дій скаржилися на відсутність або недоступність послуг для них;

– 23% вказували на погіршення відносин з рідними і друзями;

– 22% ветеранів потерпали від депресії і погіршення сну.

В той час як рідні ветеранів як одними з основних проблем виділяли:

• відсутність постійного заробітку (11%);
• залежність від вживання психоактивних речовин (12%).

На думку Галини Скіпальської, великою проблемою для учасників бойових дій є доступ до якісної і своєчасної медичної і психологічної допомоги. Відсутність її, особливо у селах, ще більше травмує ветеранів. Важливу роль у ресоціалізації ветеранів відіграють громадські організації. Позитивним прикладом є створення ветеранських хабів, в яких в одному місці можна отримати послуги юридичного, психологічного характеру: ветеранів вчать, як вибудовувати відносини у сім’ї, як спілкуватися з дітьми.