ДОПОВНЕНО. «Робилося все, щоб перетворити нас на зацькованих тварин». Херсонець розповів, як після року неволі бореться за бранців у ЄС

ДОПОВНЕНО: Після публікації матеріалу про херсонського активіста Олександра Тарасова (текст нижче) представники медійного середовища області гостро відреагували у соціальних мережах. Ключове застереження полягає в тому, що Олександр Тарасов має суперечливе минуле. З метою якомога об’єктивніше подати інформацію, редакція наводить коментарі херсонських представників медіа щодо його біографії.

«Він взагалі завжди «тусувався» і він був партнером відомих проросійських активістів, херсонських. І, власне, ключових персон, ключових колаборантів Херсона, які відіграли ключову роль в окупації Херсона і встановленні окупаційної влади в Херсоні і на Херсонщині у перші дні після повномасштабного вторгнення. Квітень 22-го року. Мається на увазі: це – Кирило Стремоусов і Валерій Кулешов. Тобто вони абсолютно точно були партнерами», – повідомив у коментарі від Радіо Свобода Олег Батурін, журналіст з Каховки, який сам був цивільним заручником окупаційної влади.

Кирило Стремоусов був проросійським активістом, а після окупації Херсонщини став заступником голови призначеної Росією окупаційної адміністрації області. 9 листопада російські державні ЗМІ повідомили, що Стремоусов загинув – розбився в автокатастрофі.

За повідомленням правозахисної організації ZMINA, інший чоловік, якого згадує медійне середовище Херсонщини, Валерій Кулешов, активно співпрацював з проросійським журналістом і активістом Кирилом Стремоусовим. У квітні 2022 стало відомо про його загибель: чоловіка застрелили близько 8-ї години ранку 20 квітня в машині біля будинку в Шуменському мікрорайоні, де він проживав.

«Він (Тарасов – ред.) працював у парі із Стремоусовим більше десяти років. Було дуже багато людей, яких він тягав за собою під різні активності, починаючи від «Нацкорпуса» і закінчуючи якимись бабками-пенсіонерками. Тарасов там працював багато років, у цій компанії», – говорить Сергій Нікітенко, головред херсонського видання «Мост».

Олег Батурін також свідчить, що початок повномасштабного вторгнення Тарасов зустрів у компанії Кулешова: «Достеменно відомо, ці відео є в соцмережах, є у відкритому доступі, що він 24 лютого 22-го року провів у компанії Валерія Кулешова. Вони разом провели той день. Виходить, він не просто перебував в групі активістів, а проросійських активістів, які відіграли ключову роль в окупації Херсонщини».

Водночас, зі слів Нікітенка, за його даними, Олександр Тарасов справді відвідував проукраїнські акції під час окупації Херсона. Утім, ні Олег Батурін, ані Сергій Нікітенко не можуть ні підтвердити, ані спростувати інформації, чи був Тарасов у російському полоні.

«Те, що він розповідає про свій полон, ми не можемо спростувати – правду він каже, чи ні», – зазначає Батурін.

За повідомленням самого ж Олександра Тарасова, 8-го березня 2022 року окупанти повели його в підвальне приміщення, посадили на тлі українського прапора й наказали розповісти, що всі протестні акції в Херсоні організовані на замовлення СБУ з метою спровокувати кровопролиття. Це відео записали й поширили в соцмережах. Утім, Сергій Нікітенко каже, що голос за кадром, що допитує Тарасова, належить Стремоусову. Редакція не може ні спростувати, ні підтвердити це твердження.

Водночас, варто зазначити, що 10 березня 2022 року проєкт «Інформаційний спротив» оприлюднив інформацію про можливий зв’язок Стремоусова з ФСБ. На підтвердження цього додали листування, яке нібито отримали українські хакери. Як зазначає Hromadske, у цьому листуванні Стремоусов пише, що його люди показово викрадуть проукраїнського активіста, якого зіграє його знайомий «Саша». А наступного дня мало з’явитися відео, у якому «Саша» повідомить про співпрацю з СБУ та причетність спецслужби до організації мітингів по області.

Сам Олександр Тарасов на повторне звернення журналістки Радіо Свобода відповів: «Так, я був знайомий із Кирилом Стремоусовим і Валерієм Кулешовим, які з лютого 22 року переметнулися до окупантів. Знайомий так, як і половина херсонців. Слід зазначити, що одіозні Стремоусов і Кулешов були впливовими місцевими блогерами, які висвітлювали більшість громадських акцій. З початком повномасштабної війни будь-яке моє спілкування з цими людьми припинилося».

Олександр Тарасов надіслав витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань з відкриття кримінального провадження за статтею 438 ККУ, а саме: Жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вигнання цивільного населення для примусових робіт, розграбування національних цінностей на окупованій території, застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами.

Редакція Радіо Свобода звернулася до речника Служби безпеки України із запитанням, чи має СБУ будь-які факти щодо можливої колабораційної діяльності чи державної зради, або ж інші протиправні дії Олександра Тарасова. Відповідь оприлюднимо, щойно її отримаємо.

43-річний Олександр Тарасов – активіст з Херсона – пережив рік російського полону. У неволі, розповідає, його катували, били, під’єднували електричний струм до тіла. Аби не втратити людську подобу, ділиться чоловік, він проходив щодня по 10 тисяч кроків, подумки грав у шахи, розповідав співкамерникам про прочитані книжки.

Коли ж чоловікові вдалося вибратися на свободу, він виїхав до Німеччини й розпочав правозахисну діяльність. Він зустрічається з європейськими політиками різних рівнів і бере участь в акціях на підтримку українських бранців у Росії.

Що пережив херсонець на початку повномасштабної війни та в руках силовиків РФ, як звільнився й на що сподівається далі – він розповів проєкту «Ти як?».

«Страшно не було. Був певний драйв»

Повномасштабна війна для Олександра Тарасова розпочалася в Генічеську, де він перебував, за його словами, з групою активістів. Швидко повернувшись додому, до Херсона, каже, вони з однодумцями зразу ж взялися за роботу. Почали волонтерити й готуватися до спротиву. У перших числах березня, згадує він, окупанти вже зайшли до міста.

Під час акції протесту в захопленому російськими військовими місті Генічеську на Херсонщині, 6 березня 2022 року

«Ні поліція, ні військкомат уже не працювали. Ми об’єдналися в «Муніципальну варту» – для охорони правопорядку, для того, щоб запобігати мародерству, яке розпочалося. Наскільки могли – намагалися інформаційно висвітлювати події в області. Наші військові стримували окупантів на Антонівському мосту, була надія на те, що ми зможемо організувати спротив. 2-3 березня окупанти зайшли в Херсон. І єдине, що ми змогли, я кинув клич у соцмережі, – щоб люди збиралися на площі Свободи на акції протесту», – розказує Олександр.

Він був одним з координаторів акцій і вів з них стріми, говорить херсонець. Щодня на площі збиралися десятки тисяч людей.

«6 березня нам вдалося скоординуватися з районами – синхронізувати наші акції з акціями в інших населених пунктах, Мелітополь, Бердянськ, Генічеськ, Гола Пристань, Каховка та інші міста. З усіх наших акцій я вів трансляції у Facebook. Треба сказати, що в найперший день, коли ми вийшли, у нас відбулася майже сутичка з російськими військовослужбовцями. Ми вийшли до кінотеатру «Україна» в центрі Херсона, а по іншу сторону від нас була захоплена обласна державна адміністрація. І просто там, де раніше відбувався наш херсонський Майдан, пам’ятник Героям Небесної сотні, вони приїхали, стали й почали роздавати «кримську» гуманітарку. З БТРів роздавали. Вишикувалася черга з певних людей. Один з активістів наших пішов переконувати їх нічого не брати від окупантів. Виникла суперечка, на нього накинулися, почали його бити. Підскочили російські солдати, схопили його за волосся, почали бити. Ми натовпом – беззбройні люди – побігли туди. Росіяни почали стріляти в повітря, в землю. Але відступили. Відпустили нашого активіста», – каже Олександр.

Проукраїнська акція в Херсоні, березень 2022 року

«Страшно не було. Був певний драйв. І ми розуміли: наші акції – це єдиний спосіб поламати «картинку» про те, що в Херсоні хлібом-сіллю зустрічають окупантів, що «Херсон – город русской славы», – додає він.

Спершу проукраїнські акції в Херсоні відбувалися майже без сутичок, згадує Олександр. Місцеві не боялися відкрито підтримувати активістів. Але незабаром почалися розгони демонстрантів зі сльозогінним газом і стріляниною.

«Ми йшли ходою – а автівки та тролейбуси спинялися, сигналили, така була підтримка. Розуміння того, що можуть розпочатися провокації, було, тому ми створили власну охорону, аби вона стежила. Була й готовність до того, що рано чи пізно наші акції росіяни можуть спробувати розігнати, й треба думати про інші форми спротиву. Був величезний емоційний підйом! І він був для них справжньою несподіванкою. Вже пізніше, коли я потрапив до камери, у Сімферополі, в СІЗО, забігаю наперед, я почув розмову «вертухаїв»: «Ми їх похапали (в сенсі – лідерів), а ті все одно все йдуть і йдуть, і ще нах.й нас посилають». Вони думали, що буде, як на Болотній: заарештують лідерів – і все згасне. А вони не згасали, навіть після силових розгонів. Усе ще тривало навіть тоді, коли я вже сидів», – говорить він.

«Підвішували за руки, під’єднували струм до тіла»

Російські силовики затримали Олександра 7 березня. Після акції, коли всі розійшлися по домівках, Олександр зайшов до мами, а коли виходив з двору – його «заарештували». Пізніше він дізнався, що невдовзі росіяни «заарештували» інших лідерів протестних акцій, зокрема 11 березня взяли Сергія Цигіпа, журналіста з Нової Каховки, з яким Олександр потім сидів у камері.

«Під’їхав мікробус, вискочили «маски-шоу» – і мене затримали. Запхали в бус, повезли в підвал Херсонської обласної державної адміністрації. У підвалі мене почали катувати, бити, під’єднували електричний струм. Допитували: кого я знаю з активістів, кого я знаю з «Нацкорпусу», з «Правого сектору», «Самооборони Херсона». Підвішували за руки, під’єднували струм до тіла, до мочок вух. Викручували суглоби. Ти висиш, як на дибі… Сказали, що зараз запишуть відео. «Не хочеш – значить привеземо твою родину, і будемо робити з ними те саме».

Так тривало до ранку 8-го березня, каже Олександр: «А під ранок, коли вже почало світати, повели в підвальне приміщення, посадили на тлі українського прапора й наказали розповісти, що всі протестні акції в Херсоні організовані мною на замовлення СБУ з метою «спровокувати добрих гарних російських військовослужбовців на кровопролиття». Це відео записали й поширили в соцмережах. Далі мене перевели в один з кабінетів, пристебнули кайданками до батареї за руки й за ноги з мішком на голові. І так я сидів до 11-го числа. Періодично мене водили на допити. На допитах приставляли пістолет, робили нібито постріл – пістолет був розряджений. Говорили, що мене, як агента спецслужб, вивезуть і розстріляють. Вночі не давали спати, називали «нацистом», – згадує колишній бранець.

За словами Олександра, «допити» проводили співробітники ФСБ Росії.

«Там був один – Якут, а інший – Гєоргієвич, головний, він проводив основні допити. Ідентифікувати їх складно. Мішок з мене знімали лише тоді, коли водили на допити. До мене заходили лише з закритими обличчями», – каже він.

Люди стоять перед військовими Росії під час мітингу проти російської окупації. Херсон, 14 березня 2022 року

В підвалі ОДА затриманих не годували, каже Олександр. Першу їжу дали 11 березня, коли перевели в ізолятор тимчасового утримання в районі бавовняного комбінату. У камері не було ні ліжок, ні умивальника, лише підлога й туалет. Потім перевели в СІЗО №1 міста Сімферополя, згадує колишній заручник:

«Там видавали літр води на добу й один сухпай – якийсь там прострочений. А 16 березня нам разом з Сергієм Цигіпою сказали вийти, одягнули кайданки, мішок на голову – перевели в інше приміщення. Нам погрожували, що нас розстріляють, казали, що в нас «негатива карма», що нас «пустят в расход». Потім нас завантажили в «Тигр» і вивезли в Крим. 16 березня нас помістили в «стакан» – камеру ФСБ Сімферопольського, де немає ні ліжка, тільки стільчик. Півтора на два метра. З кайданками за спинами, з пов’язками на очах – нас кинули. Дали маленьку склянку води на двох випити. І все. І так протримали нас більше доби. Зранку прийшли, зводили в туалет, а під вечір перевезли в СІЗО №1 міста Сімферополя – і там вже зняли кайданки. У мене всі руки були порізані до крові, до м’яса, до кісток фактично – розрізані кайданками, досі лишилися шрами».

У СІЗО, каже він, зрештою почали давати щось схоже на їжу. Але найстрашнішими, говорить, були спроби знищити морально.

«Не суть у їжі, а суть в тому, що нас постійно «ламали»: виводили на перевірки – спершу двічі на день, потім – раз на день. На кожній перевірці нас ставили на розтяжку. Били по ногах, по нирках, по шиї. Били електрошокером. Якщо ми недостатньо низько нахиляли голови, ставили на розтяжку – по кілька годин. Працювали циклічно: тиждень нас пресують, потім дають час видихнути. Ми вже починаємо думати, що все, вони припинили – коли вони знову починають», – розповідає чоловік.

Конкретних звинувачень, каже він, не було, кримінального провадження не відкривали. На словах казали про «перешкоджання проведенню спеціальної воєнної операції», за яке буцімто, за указом президента РФ, можна ізолювати людину до завершення проведення спеціальної перевірки. Ніякого адвоката й зв’язку з зовнішнім світом не було. Мама й сини в цей час розшукували Олександра в Херсоні. Через пів року, коли один з бранців з камери вийшов на волю, їм змогли передати звістку – де він. Ні листів, ні передач Олександр не отримував.

Одна з катівень у Херсоні

«Думки про втечу одразу відкидалися – з тим режимом охорони, що в нас був. Підтримувала думка, що або через якийсь час мене обміняють, або відпустять. Логіка їхня була незрозуміла: когось – відпускали, когось – тримали. Я оптиміст, думав, що рано чи пізно вийду, по-друге, ми собі розписали жорсткий графік – щоб вижити. Зробити 10 тисяч кроків за день. Подумки – гра в шахи. Оскільки книжок не мали, ми влаштували «дискусійний клуб»: обговорювали різні теми, зокрема тему Біблії, обговорювали прочитані книжки. Потім ми собі зробили шахи з паперу – в одного з хлопців, на щастя, була ручка. Тишком грали. Найважче було вижити в умовах постійного пресингу, тому що робилося все, щоб перетворити нас на зацькованих тварин, щоб ми всі втратили людську подобу», – говорить він.

Звільнення і боротьба за українських бранців

Звільнили Олександра у березні 2023 року. Коли пролунала команда «з речами на вихід», чоловік подумав, що його або перевезуть в інше місце, або відпустять. Ще раніше утримувачі дізналися, що в нього є родичі в Криму, і особисто відвезли його до них. Чоловіка зобов’язали не виїздити з півострова й віддзвонюватися «куратору». За місяць йому зрештою дозволили виїхати.

Через територію Росії колишній заручник дістався за кордон. Спершу полетів до Туреччини, а далі – до Німеччини, куди евакуювалися його рідні – мама й сини.

Півтора року Олександр мешкає в Німеччині, де розпочав правозахисну роботу. Розказує: зустрічається з депутатами Європарламенту та Бундестагу, бере участь в акціях на підтримку українських бранців у Росії, контактує з мас-медіа.

Акція на підтримку полонених українців у Німеччині

«Найважче тут, у Європі, пояснити, що, окрім «глибокої стурбованості», треба вже розробляти конкретні механізми звільнення цивільних заручників, вживати конкретних заходів. В Німеччині ми провели не одну акцію щодо цивільних полонених – біля російського посольства. Маємо комунікацію, допомагаємо визволяти людей. Я допомагаю як юрист, складаю скарги до ЄСПЛ, інших міжнародних організацій. Розробляємо механізм ефективних санкцій проти осіб, які порушують права людини. У США є аналог «глобального акту Магнітського», у Німеччині, в ЄС такого немає. Це має стати підґрунтям для розширення санкцій проти Російської Федерації», – переконаний чоловік.

Олександр каже, що повертатися в Україну поки не планує, бо вважає, що в Німеччині він більш ефективний. З родиною вони винаймають житло – усі четверо, він, мама та сини 18 та 16 років, мають тимчасовий захист, виданий Німеччиною. Зараз він вивчає німецьку мову на курсах. Планує легалізувати свій юридичний диплом у Німеччині.

Акція на підтримку полонених українців у Німеччині

«Акцент – на вивченні мови. Потім – легалізація диплома. Тут я не можу практикувати внутрішнє право, але можу – міжнародне й українське, і враховуючи те, що біженців з України багато – близько мільйона – звісно, це перспективно. Поки це є громадською діяльністю, а далі, я сподіваюся, стане й професійною. Старший син збирається тут вступати до університету, молодший – ще навчається в школі. Вони пережили пів року окупації… Поки – будемо тут. Думаю, що я більше користі можу принести тут, аніж в Україні», – говорить він.

В Україні правоохоронні органи встановили факт перебування Олександра в цивільних заручниках і відкрили кримінальне провадження, говорить він. Його справа також взята на розгляд Європейським судом з прав людини.

Статистика

• Загалом Росія утримує у полоні понад 14 тисяч цивільних громадян України, повідомив уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець.
• До цієї кількості включають громадян, які були затримані РФ, починаючи з 2014 року на території АРК Крим, Донецької та Луганської областей і на новоокупованих територіях після початку повномасштабної агресії.

За словами Лубінця, навіть на Київщині, яка найменше часу була під російською окупацією, близько 600 цивільних громадян України потрапили у російський полон.

Омбудсмен зазначив, що «цивільні – найважча категорія для повернення», зокрема, через те, що частина з них засуджена до великих термінів за надуманими звинуваченнями в шпигунстві, терористичній діяльності, фінансуванні терористичних організацій тощо.