Конституцію переписати, протести жорстоко розігнати, генералів і офіцерів приручити і відправити воювати подалі від столиці, опозиціонерів розсадити по в’язницях, оголосити про власну помпезну програму підкорення космосу. Простий люд аплодує національному лідерові, забувши про зростання цін, репресії, кризу і масу внутрішніх проблем. Хто може так чіплятися за владу, про якого правителя і яку державу йде мова? Це Туреччина.

Турецький президент Реджеп Ердоган, рейтинги якого безперервно знижуються, схоже, зараз зайнятий саме цим – порятунком себе при владі, пошуком нових способів утриматися біля керма держави. Чи може Туреччина незабаром остаточно перетворитися на тоталітарну державу і як це змінить також її відносини із зовнішнім світом – із мусульманськими сусідами, з Росією, США, Китаєм і Євросоюзом?

За інформацією державних турецьких ЗМІ, 2 березня Реджеп Ердоган мав би оприлюднити «новий план дій у царині прав людини, метою якого стане розширення свобод, права на безпеку, справедливий судовий розгляд і забезпечення свободи слова». Ще через тиждень повинен бути ухвалений пакет нових масштабних економічних реформ.

У січні-лютому в турецьких містах, в основному, в Стамбулі й Анкарі, пройшли нові масові мітинги молоді та студентів, грубо придушені поліцією і спецслужбами. Сам Ердоган назвав демонстрантів «терористами». Було затримано понад пів тисячі людей із числа маніфестантів, обурених призначенням із 1 січня новим ректором стамбульського Босфорського університету економіста Меліха Булу, активіста правлячої Партії справедливості і розвитку (ПСР), якого вважають людиною з найближчого оточення Ердогана. До липня 2016 року (коли в країні сталася невдала спроба заколоту) всі ректори турецьких вишів традиційно обиралися шляхом голосування.

Протести в Стамбулі. 4 лютого 2021 року

У Туреччині далі зростає тяжка економічна криза, посилена пандемією COVID-19. Ціни на харчові продукти за пів року зросли в середньому більш ніж на 25 відсотків, а рівень інфляції піднявся майже до 15 відсотків – найвищий показник із літа 2019 року. Рівень безробіття, особливо серед людей, молодших за 30 років, став просто гігантським.

На цьому тлі Реджеп Ердоган продовжує робити різні гучні зовнішньополітичні заяви. Наприклад, він дедалі частіше знову заговорює про те, що Анкара все-таки бачить себе частиною Європейського союзу, «причому чекає від ЄС повноправного членства, а не тиску». Так турецький президент відреагував на можливість запровадження проти його країни санкцій ЄС і США через придбання російських ЗРК С-400. При цьому Єврокомісія, яка з 2005 року займається питанням гіпотетичного приєднання Туреччини до ЄС, нещодавно знову зазначила, що за президентства Реджепа Ердогана його уряд усе менше дотримується базових прав і свобод людини.

Про всі страхи і плани президента Туреччини в інтерв’ю Російській службі Радіо Свобода розмірковує політолог-сходознавець, оглядач агентства «Росбалт» Михайло Магід:

Михайло Магід

– Ердоган править країною вже фактично 18 років, і більшу частину часу його перебування при владі ситуація була сприятливою для економіки. Багато турків вперше отримали доступ до якісної медицини тільки за часів Ердогана. На чому, до речі, і трималася досі його популярність.

Але приблизно з 2018 року вся ця система стала деградувати через те, що в Туреччині почалися масові політичні репресії, десятки тисяч людей були заарештовані, суди перетворилися в інструмент правлячої Партії справедливості і розвитку. Все це дуже налякало іноземних інвесторів, у тому числі тому, що суди почали ухвалювати рішення в інтересах верхівки турецького бізнесу, близького до Ердогана, і це призвело до втечі грошей із Туреччини. Становище погіршилося через помилки фінансової політики, які розігнали інфляцію і призвели до зростання цін на продовольство.

Реджеп Ердоган

Врешті, в минулому році вдарила коронавірусна криза, і в підсумку турецька економіка зараз перебуває в дуже небезпечній ситуації. Безробіття серед молоді – близько 30 відсотків. У таких випадках країна автоматично стає політично нестабільною, це закони соціології. І все це, звичайно, для Ердогана вкрай неприємно – його популярність стала падати. Про це багато пишуть у самій Туреччині, незважаючи на цензуру.

– Чи правда, що симпатії до Ердогана зменшуються у всіх прошарках турецького населення? І якщо так, чи тільки економіка є тому причиною?

– Я б не сказав, що таки у всіх прошарках. І так, справа тут не тільки в економіці, а ще й у тому, що є довготривалі процеси, які руйнують вплив Ердогана, і вони пов’язані з демографічною ситуацією в Туреччині. Тому що консервативна, сунітська Партія справедливості і розвитку Реджепа Ердогана багато в чому завжди спиралася на турецьку глибинку. Але населення в Туреччині, як і в багатьох інших країнах, переміщується з сіл у мегаполіси. І молодь, яка вже сформувалася в культурі великих міст, із кожним роком стає все більше світською, і вона віддаляється від Ердогана. Крім того, молоді люди, як то кажуть, «живуть в інтернеті», а не «в телевізорі», і те, що турецький президент контролює в основному телевізійні канали, на молодь ніяк не впливає.

Є ще один фактор. Приблизно п’яту частину населення Туреччини або навіть чверть, складають представники курдської меншини, які наражаються на серйозну дискримінацію. У Туреччині немає системи державних безкоштовних шкіл курдською мовою, навіть у районах компактного проживання курдів. А найголовніше, що в Туреччині тривають масові репресії проти курдів, їхніх громадських активістів, мерів курдських міст – їх заарештовують, у тому числі навіть курдських парламентаріїв. Усе це, звичайно, не сприяє популярності режиму серед курдів. Але у курдів народжуваність істотно вища, ніж у турків, тому в кожному новому поколінні більше курдів – які не люблять Реджепа Ердогана.

Нові президентські і парламентські вибори в країні повинні відбутися в 2023 році. Вже підраховано, що якщо все пройде за планом, то на той час у Туреччині буде 5 мільйонів нових молодих виборців, які прийдуть на дільниці. І це не обіцяє Ердогану нічого доброго, різко зменшує його шанси на перемогу. У січні 2021 року були проведені соціологічні опитування, які показують, що навіть якщо б вибори відбулися зараз, то в Ердогана були б великі проблеми.

Згідно з турецькими законами, кандидат в президенти перемагає в першому турі, якщо набирає 50 відсотків плюс один голос. Так ось, Ердоган уже не може, якби вибори проводилися сьогодні, отримати потрібну кількість голосів.

– Наскільки великою є ймовірність переходу Туреччини вже до зовсім авторитарного режиму в разі, якщо Реджеп Ердоган не зможе домогтися потрібних йому змін, у конституції в першу чергу, або побачить, що йому не виграти вибори?

– Ердоган зламав усі шаблони турецької політики. У Туреччині протягом десятиліть при владі перебували або цивільні уряди, які змогли перемогти на виборах, або генерали здійснювали заколот, створювали авторитарний військовий режим, але він через якийсь час передавав знову владу цивільним, далі тримаючи руку на пульсі, чи то пак, я б сказав, на горлянці цивільних урядів. Але Ердоган побудував щось зовсім інше. Він прийшов до влади в результаті виборів, проте його режим має все більш відверті ознаки авторитарного.

Тому що в Туреччині тривають масові репресії проти опозиції, телевізійні канали захопили прихильники президента, і в цілому створена фактично «приватна глибинна держава Ердогана», яка включає в себе навіть структури приватних військових компаній. І в розпорядженні турецького президента є ще одна структура, щось на кшталт «фабрики тролів», яка об’єднує «тролів» в інтернеті і одночасно низку справжніх впливових журналістів. Вона називається Pelikan і тероризує всіх його супротивників. А крім того, на його боці всі суди.

Багато хто в Туреччині каже, що владу Ердоган нікому добровільно не віддасть. Але якщо дійсно він уже перейде до чистої диктатури, можна припустити, що в цьому випадку в країні відбудуться масові протести, і сотні тисяч людей вийдуть на вулиці. Чого справді він може боятися, так це впливу збройних сил. Тому що армія є одним із найпотужніших гравців турецької політики, і як вона поведе себе в ситуації, якщо Ердоган перейде до диктаторського режиму, неясно.

– Поговорімо докладніше про турецьку армію. У минулому ж вона неодноразово здійснювала, або намагалася здійснювати, військові заколоти. Остання така спроба була зроблена в липні 2016 року. Все-таки чи може армія, так чи інакше, втрутитися в події на тлі всезростаючої політичної та економічної нестабільності?

– Наскільки турецька армія лояльна до Ердогана, це все-таки не до кінця зрозуміло. Дійсно, після спроби заколоту в армії були проведені дуже масштабні чистки, тисячі військових були відправлені у відставку або заарештовані. Була створена схема, що забезпечує лояльність офіцерського складу. Анкара не випадково веде таку військову активність за кордоном. Турецькі війська присутні і воюють у Лівії, в Сирії, в північному Іраку.

Туреччина брала участь нещодавно у військових операціях Азербайджану проти Вірменії і, власне, забезпечила перемогу Баку в цьому конфлікті. Іншими словами, турецькі військові зайняті справою – війною. А ось коли вони сиділи без діла в казармах або на генеральських віллах і обговорювали плани заколотів, це була зовсім інша ситуація.

Сьогодні турецьке військо отримує більшу фінансову підтримку, природно, витрати на нього зростають. У Туреччині створили величезний власний військово-промисловий комплекс, який виробляє близько 50 відсотків зброї для ЗС держави. Генерали отримують нові завдання, молоді перспективні офіцери роблять кар’єру, загалом, армія задоволена. І вона, ймовірно, зараз лояльна до Ердогана, тому що він дав їй те, чого вона хотіла.

Військовий парад у Стамбулі. 30 серпня 2019 року

Проте, чи довіряє Ердоган армії повністю – ось у цьому є сумніви. Тому що кілька тижнів тому в Туреччині було ухвалене законодавче рішення, згідно з яким турецька поліція в екстремальній ситуації отримує право використовувати армійські підрозділи і військову техніку турецької армії в своїх цілях. Що це означає? Що Ердоган довіряє поліції і спецслужбам значно більше, ніж війську. Значить, дійсно є якісь проблеми з армією або, принаймні, немає повної довіри.

– Анкара останнім часом робить увесь час якісь нові реверанси в бік Заходу. Вона пішла на дуже важливий крок – нібито припинила намагання досліджувати і розробляти газові родовища в спірних територіях Східного Середземномор’я, де її дії викликали гострий конфлікт із Грецією, з Кіпром, за якими стояла Франція. В Анкарі знову обговорюють начебто вже давно забутий проєкт вступу в Євросоюз. Ердоган намагається задобрити Вашингтон, кажучи, що загалом готовий на компроміси з різних спірних питань, включно з горезвісними російськими зенітно-ракетними комплексами С-400, купівля яких спричинила американські санкції, за які Анкара була досить жорстко покарана. Що за всім цим стоїть?

– За всім цим стоять зміни, які можуть статися сьогодні в політиці США на Близькому Сході. Європа явно буде при цьому координувати свою позицію з Вашингтоном. Адміністрація Джо Байдена, загалом, втрачає до Близького Сходу інтерес. За весь час після того, як 46-й президент США прийшов до влади, він зробив лише один дзвінок на Близький Схід високопоставленому політику – прем’єр-міністрові Ізраїлю Беньяміну Нетаньяху. Байден із Ердоганом досі не розмовляв. І, як кажуть чиновники у Вашингтоні, Близький Схід стоїть тепер далеко не на першому місці в тому, що стосується пріоритетів зовнішньої політики США. Сполучені Штати насамперед стурбовані протистоянням із Китаєм, Європою та згуртуванням НАТО.

І взагалі ставлення Вашингтона до Анкари доволі прохолодне. Пов’язане це насамперед із С-400, тому що США карають санкціями всіх, хто укладає великі угоди з російськими зброярами. І це не обіцяє Ердоганові в нинішній ситуації нічого доброго. Адже у нього є плани проведення дострокових виборів, і якщо зараз по Туреччині вдарять американські санкції за С-400, а ще, можливо, й європейські санкції, що станеться тоді з турецької економікою, яка й без того в кризі? Як тоді Ердогану проводити вибори?

Тому Туреччина намагається показати, що вона лояльна до Заходу, що вона хоче дружити з Європейським союзом, що вона хоче дружити зі США. Туреччина стала пропонувати Вашингтону певні компроміси щодо С-400, що, мовляв, турецькі військові можуть не ставити їх на бойове чергування, або ще якісь інші варіанти, не зовсім зрозумілі. Але з Вашингтона вже на це прийшла достатньо холодна відповідь: що ні в яких компромісах щодо С-400 американці не зацікавлені.

– У цих умовах, коли Реджеп Ердоган опинився на складному перехресті, що можна сказати про його можливі подальші кроки щодо Росії? Можливо, відбудеться його чергове зближення з Володимиром Путіним? Або, навпаки, конфронтація в спірних регіонах, де між Москвою і Анкарою, як і раніше, існують сильні розбіжності?

– Так, це і Лівія, і Сирія, і Південний Кавказ, де Туреччина утвердила свій вплив у ході останньої вірменсько-азербайджанської війни, в якійсь мірі потіснивши Росію. Але це також і Україна, тому що існує тісна інтеграція між турецьким і українським ВПК, створюються дуже серйозні загальні військово-промислові проєкти цих двох держав.

Крім того, з’явилися натяки на те, що Туреччина хоче просувати свої інтереси в Центральній Азії, серед колишніх республік Радянського Союзу. Турецька зовнішня політика може в недалекому майбутньому включати більше пантюркістських елементів, Анкара може зробити ставку на військове, політичне і зростаюче економічне партнерство з країнами Центральної Азії, знову ж таки, потіснивши там російські інтереси.

Це те, що Туреччина намагається запропонувати Сполученим Штатам. Виходячи з того, що тепер США напівофіційно знову розглядають Росію як одного зі своїх головних супротивників, Ердоган намагається запропонувати Вашингтону антиросійський пакет своєї зовнішньої політики – в обмін на те, що США не стануть вводити проти Туреччини санкцій. Але, повторю, ми не знаємо, якою буде політика США, і якщо дійсно американці почнуть вводити серйозні санкції і якимось іншим способом пригнічувати Туреччину, то тут можливий розворот Ердогана.

Його політика дуже ситуативна, він робить тільки те, що вигідно йому в даний момент часу. Туреччина має доволі тісне партнерство з Росією в економічній галузі. Росія не тільки продає Туреччині ракети С-400, але й будує їй атомну станцію. Існують можливості зближення і напряму, і в рамках «астанінського формату» щодо Сирії.

Крім того, зараз з’являється дедалі більше даних про те, що Туреччина може взяти участь у створенні великого недружнього до США блоку держав, який буде включати в себе Китай, Пакистан, можливо, Росію і ще якісь інші країни. Це достатньо серйозна загроза. Тож, повторю, зараз дуже багато залежить від того, які рішення ухвалить адміністрація Джо Байдена стосовно Туреччини, і ширше, щодо всього Великого Близькому Сходу. Це дуже сильно позначиться і на політиці Ердогана щодо Росії, і на внутрішній політиці Туреччини.