11 березня –​ день народження Темура Юлдашева, посмертно удостоєного почесного звання «Народний Герой України»​. Юлдашев, триразовий чемпіон України з пауерліфтингу, чемпіон світу 2012 року AWPC, керівник самооборони Луганська зі спротиву російській спецоперації «Русская весна», командир батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Тимур», ​оборонець Савур-Могили. Загинув Юлдашев 24 серпня 2014 року. Його останки ідентифікували у березні 2015 року, а наприкінці травня перепоховали на Лук'янівському військовому кладовищі Києва.

Темур Юлдашев приходив до студії Радіо Свобода у травні 2014 року, після того, як йому вдалося вирватися із полону проросійських бойовиків, де він провів 35 дні. Він розповів про те, що відбувалося у Луганську, про полон і про свій намір продовжувати боротьбу за збереження суверенітету і територіальної цілісності України.

Він сказав тоді, що не хоче прогнозувати наскільки ефективним може бути оголошене тоді президентом України припинення вогню. Юлдашев наголосив, що «навіть після успіху антитерористичної операції «війна за Україну не завершиться, і за Луганщину тим більше».

«Принаймні, серед тих людей, які тримали мене у полоні, Гіркін, Безлєр і навіть їхній Болотов не є авторитетами. Люди з автоматами діють на власний розсуд. Треба буде ще стільки сил, щоб вилучити всі ці «стволи», які «гуляють» по області, щоб донести до людей, що краще нам жити разом, аніж проливати кров один одного», – сказав 25 травня 2014 року Темур Юлдашев.

«Люди там не тільки живуть у пеклі, вони ще й зовсім не розуміють, що відбувається. Їм показують ролики, на яких якісь люди відрізають іншим голови, і кажуть, що це бандерівці», – розповідав Юлдашев.

Юлдашева взяли в заручники 28 квітня 2014 року, коли очолюваний ним загін луганської самооборони потрапив в оточення сепаратистів у місті Щастя. Юлдашев домовився, щоб його бійців відпустили.

Після звільнення з полону Юлдашев почав організовувати під егідою МВС підрозділ «Тимур», який після злагодження вирушив у «зону АТО».

А 17 серпня 2014 року Темур Юлдашев зателефонував і повідомив, що він із побратимами на Савур-Могилі, і що їх масовано обстрілюють російські «Гради» із території Російської Федерації.

Юлдашев зателефонував у короткий момент тиші.

Тоді, у 2014 році, журналісти Радіо Свобода – з питань безпеки – не називали імен оборонців України.

Як виявилося, це була остання розмова Радіо Свобода із Темуром Юлдашевим.

Подаємо тут, опублікований 17 серпня 2014 року, текстовий варіант записаної розмови.

Оборонці Савур-Могили: «Хто проти нас із мечем – той від меча й загине»

ПЕРШИЙ СПІВРОЗМОВНИК, ПОЗИВНИЙ «ТРЕНЕР»

– Ось розкажу вам: 7 серпня, в 17:00, трьома штурмовими групами була штурмом узята Савур-Могила.

Перша штурмова група це 51-ша окрема механізована бригада, друга – 25-а аеромобільна бригада і третя група – це патріоти, група «Тренера».

Ось цими трьома штурмовими групами, за підтримки п’яти одиниць легкої техніки, БМП мається на увазі, ми штурмували і взяли Савур-Могилу.

Втрати з нашого боку мінімальні. В моїм групі – один «трьохсотий» (поранений – ред.). Втрати з боку супротивника – жахливі. Один «Урал» завантажили й вивезли, другий завантажили до половини.

– Хто ці люди, з ким ви вели бій?

– Сепаратисти. Точніше, чесно кажу, не знаю. Один документ я бачив, там було написано батальйон «Восток».

Мені здалося, що всі вони були під дією якихось психотропних речовин, бо вели себе так, як нормальна людина себе в таких умовах вести не може.

– А що вони робили?

– Ми, наприклад, їм кажемо: «здавайтесь!», а вони кричать: «ми вас будемо рєзать, вирєзать». Розумієте?

– Російські ЗМІ казали про те, що українським військовим треба взяти Савур-Могилу для того, щоб, цитую, «надругаться над памятью воинов, которые погибли в борьбе с фашизмом во время Великой отечественной войны». Як ви можете це прокоментувати?

– Я можу це прокоментувати.

Наступного дня, коли ми узяли Савур-Могилу, ми розмовляли з командиром окремої 25-ї аеромобільної бригади.

Я йому кажу, ось подивись, братику, тут ці чотири скульптурні композиції. Дивись, тут стоїть росіянин, стоїть українець, стоїть грузин, стоїть узбек, стоїть казах – наші діди-прадіди усі захищали свою землю від фашистської сволоти. То хто ж, коли і як зміг зробити так, що ми стали ворогами – росіяни та українці? Цій людині, якщо вона людина, я не знаю, що потрібно зробити!

Я думаю, що Путін – це не людина взагалі, а сатана. Не можемо ми бути ворогами, ви розумієте, про що я кажу? Не можемо і справа не у Савур-Могилі. І справа не в амбіціях наших політичних лідерів, справа в тому, що ми брати.

Коли кожен з нас це буде розуміти – ми перестанемо вбивати, різати один одного і ненавидіти один одного.

– Ви пройшли через такий бій, що у вашому серці тепер?

– В моєму серці ненависті до російських людей немає. В моєму серці обурення.

Сволота прийшла на мою землю і намагається зробити на ній пекло.

Щоб ви розуміли, там – на Савур-Могилі – російські «Гради» вели обстріл цілу ніч, міномети нас били. Цілу ніч ми сиділи у щілинах, які собі викопали тим екскаватором нещасним, а артобстріл не припинявся.

У мене тут поряд троє пацанів, які зі мною були і все це пройшли. Я готовий дати трубку Саші.

Сашко взагалі молодець, «красавчик», під мінометним обстрілом по окопах розносив воду, розносив пацанам поїсти.

Міна летить, свистить, він падає, вибухнула, він піднявся і далі пішов. Дай бог йому здоров’я!

– Алло, ви Сашко?

ДРУГИЙ СПІВРОЗМОВНИК, ПОЗИВНИЙ «КОСТЯ»

– Ні, ні, це не Сашко. Я вам про Сашу можу ще більше сказати. Він просто скромний хлопець. До такої межі скромняга, що це треба знати. А герой! Справжній!

Бомбили нас дуже жорстко, і ця людина не побоялася, коли солдати помирали від спраги, він пішов по воду, приніс і напоїв кожного, пройшов по всіх окопах, де сиділи наші солдати.

– А проти кого й за що ви воюєте?

– Ми воюємо проти мразі, проти зрадників. Це ж просто зрадники Батьківщини.

Батьківщина в нас одна – це Україна. Я сам російськомовний, луганчанин.

Мало у нас було українських шкіл, я це з відповідальністю говорю. Я у російській вчився. Але немає різниці, російськомовний ти чи україномовний, бо Батьківщина в нас одна.

Не буває двох батьківщин.

І ті люди, які узяли зброю і воюють проти нас – просто зрадники Батьківщини.

Для мене особисто, можливо, держава небагато зробила, особисто я нічого не отримав від держави, але не в цьому суть.

Бої за Савур-Могилу. Коротко про героїчну оборону – відео

Кожен зобов’язаний просто захищати свою землю, гарний там уряд чи поганий уряд.

Ми воюємо на даний момент не за уряд, а за свою Батьківщину. А тих, хто пішов проти своєї Батьківщини, я не знаю як їх назвати – тільки зрадники.

Ми воюємо проти всіх, хто пішов на нас зі зброєю.

Немає в нас ненависті до росіян. Хоча, сказати чесно, після таких артобстрілів, коли з російської сторони фігачать «Градами» 4-5 годин підряд, то важко до них добре ставитися.

Я думаю, що там одна людина «робить погоду». Все залежить від нього, а не від простого російського солдата там чи офіцера армії.

Ну, ми знаємо цю людину, через яку відбуваються ці артобстріли.

– Про бій можете розповісти?

– Була поставлена задача кожному підрозділу. Кожен знав, чим йому займатися. Штурмова бригада, десант пішов наверх на гору. Їм випала мабуть, не мабуть, а точно, найсерйозніша задача. Хлопці відчайдушно билися. Були у них і загиблі.

І тим не менш ці люди, ну як, не зламалися, не «включили задню», а пішли штурмувати гору.

– Ось кажуть російські телеканали, що ви воюєте за гроші проти свого народу…

– Проти якого свого народу?! Я звільняю свій народ проти оцих упирів-зрадників, триколора якогось.

Якась фікція, ідея якась, «республіка» якась!

Мій народ стоїть поруч зі мною зі зброєю і захищає Батьківщину.

Є поняття Батьківщина. Вона одна. Все. Немає інших республік, інших батьківщин. І я узяв зброю для того, щоб захистити свою Батьківщину.

І тих, хто встав проти нас, ми будемо їх убивати. Ми будемо проти них воювати.

А щодо грошей, мені навіть смішно казати...

Це треба бачити…

Ну, коли немає там якихось умов, коли брудні такі, що тільки очі світяться – чорні усі, пилюка, грязюка. А грошей багато – так, дуже, наскільки я знаю – 1800 гривень. Не знаю, скільки там по курсу це зараз. Це смішно. Про які гроші взагалі мова?!

– Дуже тяжка ситуація зараз у Луганську, Донецьку... Хто довів міста до такого стану і чому там люди без води, електроенергії , без їжі й медикаментів?

– Я абсолютно точно знаю, що Луганськ довели до такого стану так звані «ополченці». Це просто однозначна відповідь.

І скажу вам наступне: у звільнених містах, таких як Лисичанськ, нас зустрічали люди так, ви б бачили, вони плакали і обнімали нас. Воду приносили. Тортик навіть принесли. Ну якось намагалися нам подякувати. Розумієте?

Люди раді, безкінечно раді, тому, що приходять солдати і звільняють ці міста. Міста стають вільними, українські міста. Приходить поступово нормальне життя. Привозять продукти. З’являється світло, газ, починається нормальне мирне життя. Тому що війна насправді це зовсім недобре.

А от з приводу путінської гуманітарки… як взагалі можна говорити про якусь гуманітарну допомогу?!

Я хотів би глянути тій людині в очі, яка стоїть під російськими снарядами, російськими «Градами», а потім як вона зможе від Росії якусь допомогу приймати?!

Не знаю, я сумніваюсь, що там допомога. І кому ця допомога буде? Цим тварям, які встали проти України, проти нашої Батьківщини. Їм буде допомога?!

Я більше ніж упевнений у тому, що мирне населення, якщо навіть там буде допомога, навряд чи щось від того отримує.

Це мародери. Я бачив Лисичанськ після них. Ми входили в Лисичанськ, я бачив, що там після них, на свої очі.

Розграбоване, роздерте, розшматоване все.

Невже це вибір українського народу?! Я не думаю, що люди хотіли б цього і далі.

– Хлопці ще хтось хоче поговорити?

Ілюстраційне фото із зони АТО

ТРЕТІЙ СПІВРОЗМОВНИК, ІЗ БУКОВИНИ

– Я скажу. Ви уявляєте воронку від снаряда в середній людський зріст?! Ти вилазиш із засипаного окопу й бачиш, що навпроти тебе воронка рівно по плечі. Ми залізли й подивилися у цю воронку…

– Не уявляю! Кому ви довіряєте?

– Я довіряю людям, які зі мною в окопі, і з якими я на «передку», тим я довіряю.

– А має значення якою мовою людина розмовляє, звідки вона, з якого регіону?

– Для мене мова, національність не має ніякої різниці. Хоч він татарин, хоч він узбек, хоч він українець… яка різниця, усі ми люди. І ми повинні жити усі дружно в нашій країні. А тут брат на брата йде, зрозумійте це.

У мене в Росії родичі є, я не хочу воювати з ними. Я не хочу просто! А вони хочуть і йдуть нас убивати на нашу землю.

– Я вас про це запитую, бо у закордонній пресі пишуть із подачі Росії, що серед українських добровольців «воюють нацисти чи фашисти».

– Хлопці, фашисти є тут? Нє (сміється), нема фашистів, кажуть.

Нє, ми не расисти, не нацисти й не фашисти. Ми раді усім, якщо до нас із чистою душею, чистим серцем.

А якщо до нас із мечем, то… той хто з мечем проти нас – від меча загине.

– А щось для вас є незрозумілим?

– Є речі, які ми не розуміємо. Незрозуміле рішення, коли ось построїли роту солдатів і відправили в чисте поле. І по них б’ють «Гради», а ми нічого не можемо у відповідь зробити.

Ми ні-чо-го не можемо у відповідь зробити!

І ми бачимо, коли на Савур-гору піднялися, кордон був за 4 кілометри буквально, і з-за російського кордону б’ють «Гради», а ми нічого не можемо зробити у відповідь. Нічого!

– Росія каже, що Україна обстрілює її територію, а частина росіян вважає, що це Україна напала на Росію.

– Тому що це інформаційна війна. Хай вони прийдуть подивляться, в окопі полежать, і хай побачать, звідки б’ють.

Снаряди летять із Росії, а наші нічого не роблять. Просто-напросто, коли б’ють по нас «Градами» з Росії – наші нічого не роблять.

– Що потрібно вам, чого не вистачає батальйону, в якому ви воюєте?

– Все добре в нас. Чого не вистачає? Всього вистачає, Боже мій. Ми не жаліємося. Ми не перебираємо, що є – те є.

А от тим, хто на «передку» – до них нічого не доходить. Ні хліб, ні сигарети, ні вода.

Гуманітарку треба послати тільки на передову, а не на блокпости, де хлопці сидять і кажуть, що їм треба крем для загару.

Там, де дійсно воюють, там немає навіть води. Хлопці під обстрілом картоплю копали собі, щоб їсти наварити.

Туди допомога не доходить, бояться їхати туди, бо там стріляють.

Знаєте, у нас жарт був на передовій: давайте подзвонимо в міліцію і скажемо, що тут стріляють. Нехай прийдуть – розберуться!

– Приїхали?

– Нє (сміється)… довелось самим… розбиратися.

Менше, аніж через тиждень, з'явилася інформація, що Темур Юлдашев загинув. Довгий час напевне не знали дати. Вже пізніше її назвали ті оборонці Савур-Могили, кому вдалося вижити – 24 серпня 2014 року, День незалежності України.

Читайте ще:

День Збройних сил України: 9 головних боїв армії проти гібридних військ Росії

«Припинити паніку, тримаємо оборону!» – захисник Донецького аеропорту В'ячеслав Зайцев​