Двадцятип’ятирічний кримський татарин воював у зоні АТО в тактичній групі «Сапсан». Був убитий, імовірно, кулею снайпера 26 січня 2018 року. У нього залишилася дочка, вона народилася після смерті батька. Вона ніколи не бачила тата. Цей текст написаний із розповідей батьків бійця, які живуть у Криму. З міркувань безпеки редакція не називає імен своїх героїв і не розкриває їхнє місце проживання. Позивний розкривається з дозволу героїв матеріалу.
Позивний «Шах»
Із моменту смерті двадцятип’ятирічного кримського татарина з позивним «Шах» минуло більше ніж два роки. Його батьки не знали, що їхній син воює в зоні АТО на Донбасі.
«Незадовго до смерті сина у мене був ювілей. Син зателефонував і обмовився, що йому дали телефон. Я тоді зазначив про себе, що, мовляв, дивно, хто це йому телефон видає, але питати нічого не став», ‒ розповідає батько бійця.
Ми нічого не знали про те його життя. Життя на війні
Товариші на службі називали кримського татарина «Шахом». Міркуючи про те, чому син мав такий позивний, батьки стенають плечима: «Розумієте, ми нічого не знали про те його життя. Життя на війні. Ми припускаємо, що це відсилання до фільму «Грозові ворота», там був такий воїн-одинак із позивним «Шах», мусульманин, воїн ісламу, у нього на обличчі були татуювання арабською в’яззю. Напевно, звідти».
Батьки «Шаха» сидять за столом, на стінах вздовж усього периметру кімнати розвішані його фотографії під склом ‒ молодий русявий хлопець, практично на всіх світлинах ‒ із посмішкою. На стіні навпроти дверей ‒ кримськотатарський прапор. Поверх нього ‒ картата чоловіча сорочка.
«Ми купували її синові на першу співбесіду», ‒ пояснює мати.
«Шах» народився і виріс у Криму, за освітою він ‒ учитель історії України. Після анексії півострова звільнився зі школи.
Коли він їздив з хлопцями відпочивати до Судака, то ходив пляжем і співав: «Ще не вмерла в Україні…»
«Він не зміг викладати більше. Сказав, що історію держави, яку він не вчив, викладати не буде. І пішов. Пізніше мені розповідали, що в 2015 році, коли він їздив з хлопцями відпочивати до Судака, то ходив пляжем і співав: «Ще не вмерла в Україні…». Він був проукраїнським. Зараз, коли я спілкуюся з його друзями, які добре його знали, ‒ мені усі кажуть, що я не змогла б його спинити», ‒ переказує мати військового.
Вона плаче упродовж усієї розмови. Після смерті сина вона постійно ходить у хустині.
«Шах» поїхав із Криму в 2016 році, пізніше разом з другом відкрив кафе на території материкової України, а 5 січня 2018 року поїхав добровольцем на Донбас.
«Нам зателефонували з Генічеська і сказали терміново приїжджати. Вже тоді ми зрозуміли, що щось сталося з дитиною. Все-таки прикордонна зона, чи могла бути якась п’яна бійка в кафе», ‒ каже його мати.
«Нічого не зрозумів про цю війну»
«Шах» пробув на Донбасі 21 день. За словами товаришів зі служби, «Шаха» вбили о 7:30 ранку під Авдіївкою, через три години він мав виїжджати з передової до Києва.
Він пішов попрощатися з хлопцями і не повернувся
«Він пішов попрощатися з хлопцями і не повернувся. Один хлопець, із яким він воював, теж із Криму, розповідав: «Шах» говорив йому перед відходом, що нічого не зрозумів про цю війну, ‒ переказують батьки слова товариша зі служби, ‒ тому що це снайперська війна, війна непрямої дії, скажімо так. Коли ми почали розпитувати, як це сталося, сказали, що це зробила снайперка, яка нібито мстилася за смерть вбитого чоловіка. Хлопці кажуть, що після смерті Шаха вони зачистили всю територію і знищили її. Наскільки це правда, ми не знаємо».
Сім’я «Шаха» ‒ батько, мати і молодша сестра ‒ нещодавно переїхали до нового будинку. До свого від’їзду в зону бойових дій хлопець почав ремонт у своїй кімнаті, але закінчити його не встиг. Ремонт за проєктом сина закінчували батьки.
Це ‒ важливі речі для нас. Речі нашого сина
Тепер кімната пустує. Поруч із книжковою полицею ‒ портрет загиблого. Батьки дозволяють сфотографувати його, аргументуючи тим, що на ньому він не дуже схожий на себе.
«Тут всюди його речі. Ми все зробили так, як він хотів. Напевно, йому б сподобалося. Це ‒ важливі речі для нас. Речі нашого сина. Ми б хотіли, щоб у його дочки залишилася пам’ять про тата. Хоча б у речах, щоб вона знала, що її тато ‒ герой», ‒ пояснює мати бійця.
Вантаж 200
Батькам вдалося поховати загиблого кримського татарина в Криму. Батько «Шаха» згадує, що російські прикордонники «були шоковані», побачивши, що до посту наближається «вантаж 200» (позначення, що застосовується під час перевезення тіла загиблого (померлого) військовослужбовця до місця поховання ‒ ред.).
«Звичайно, нас загнали в зону контролю. Відразу підняли шум: чому везете в незапаяній труні. Я кажу: там син мій лежить. Мені що, болгаркою його різати? Вони (співробітники російської прикордонної служби ‒ ред.) сказали, що труну треба розкрити», ‒ згадує він.
Поки ми проходили перевірку, я дивився на них і думав: ну має ж бути у вас військова честь
Батько відтулив кришку труни, але її попросили зняти повністю, сказавши, що в труні можуть перевозити зброю: «Там, окрім мого сина нічого немає». Після тригодинної перевірки батьки дісталися додому.
«Поки ми проходили перевірку, я дивився на них і думав: ну має ж бути у вас військова честь. Мій син ‒ військовий, ви ‒ військові. Так, з різних боків, але честь же, вона ‒ одна, єдине для всіх почуття», ‒ розмірковує чоловік.
Фільм «Додому» («Evge» кримськотатарською ‒ ред.) українського режисера Нарімана Алієва, який вийшов на екрани у 2019 році, має схожі риси з історією сім’ї «Шаха». За сюжетом головний герой Мустафа (його грає актор Ахтем Сеітаблаєв) втратив старшого сина під час воєнних дій на сході України і вирішує поховати його на батьківщині, в анексованому Росією Криму. В інтерв’ю Крим.Реалії режисер розповідав, що у його фільму не було реальних прототипів героїв. Батьки «Шаха» кажуть, що знають про цей фільм, але не бачили його.
«Я б, звичайно, хотів подивитися. В інтернеті знаходив якісь шматочки, але цілого фільму так і не бачив», ‒ каже батько.
Режисер Наріман Алієв і сім’я загиблого «Шаха» не знайомі один з одним.
Мати «Шаха» приносить військову форму і розкладає на дивані. Пояснює: це ‒ другий комплект форми її сина, який передали родині товариші зі служби із зони бойових дій.
Мати розповідає, що після загибелі сина вона знайшла його листування з різними людьми в інтернеті. Вона каже, що їй дуже запам’ятався один діалог.
«Він листувався з якоюсь дівчиною. Вона писала, що, мовляв, я раніше жила в Англії, а зараз переїхала в Росію. А хлопчик мій їй відповідає: я раніше жив в Україні, а зараз Росія переїхала до мене», ‒ згадує мати.
Батько «Шаха» каже, що йому відомо про двадцять чотири кримчанина, які загинули в зоні АТО.
«Але вдома поховані тільки двоє з них: наша дитина і ще один кримський татарин з іншого району півострова», ‒ каже він.