Історія Стрітення: від біблійної традиції до народних вірувань

На сороковий день після Різдва немовлята Ісуса батьки принесли до храму, де назустріч Святій родині вийшов старець Симеон Богоприємець, який чекав на Господа упродовж тривалого часу. Симеон глянув на малюка й сповістив, що принесене до храму Немовля служитиме спасінню людей. Ця зустріч, старця й немовляти, увійшла в історію християнства як Стрітення Господнє. Від V століття цей день є святковим у православній, католицькій, а також у частині протестантських церков. А ще, за народними віруваннями, на Стрітення зима зустрічається з літом, або ж з весною, розповідає кандидат філософських наук, старший науковий співробітник відділення релігієзнавства Інституту філософії НАН України Ольга Недавня.

– Від часу виходу євреїв із єгипетського полону кожне немовля-хлопчик належало Богові і мало бути принесене до храму на сороковий день свого життя. Святе сімейство в Єрусалимському храмі зустрів старець Симеон, що чекав зустрічі з Господом вже багато років.

За Євангелієм від Луки, він був праведником, котрому Святий Дух сповістив, що Симеон помре тільки після того, як побачить Ісуса. Симеон повідомив, що побачене ним Немовля прийшло служити справі спасіння людей. Після виконання своєї місії старець пішов з життя.

«Стрітення». Ікона

– Але для багатьох українців Стрітення – це свято зустрічі зими з весною, чи немає тут протиріч?

– Власне, за народними віруваннями у Стрітення зима зустрічається з літом (або весною). Колись цього дня, у дохристиянський період, цього дня люди співали пісні-замовляння на тепле й добре літо, й ворожили: «Доленько, Доле, дай мені збіжжя, теплу одежу ще й силу ведмежу».

Освячення вогню трансформувалося у християнській традиції в освячення у храмах свічок, які називали «громничними», їх запаленими люди несли до хати. Такі свічки цілорічно зберігали на покуті. За повір’ями, вони мають велику силу боронити оселю та ниву від гніву природи, а мешканців дому — від хвороб та пристріту, тощо. Від цих «громничних» свічок саме свято Стрітення називалось колись також і «Громниця».

– Які ще прадавні традиції Стрітення знаєте?

– На Стрітення у храмах святили й воду: люди вірили, що вона лікує хвороби й рани, рятує від нечистої сили. Тож освяченою водою господарі кропили оселю, кропили люди вояків, які збирались у похід. А пасічники, наприклад, кропили вулики. Ще цікава традиція, як на мене: зібрану на Стрітення з бурульок воду додавали до звичайної, сподіваючись, що вона цілюща й оборонить від багатьох напастей.

– Яке значення Стрітення має для нас, людей сучасних?

– Зрозуміло, що люди воцерковлені, які регулярно відвідують служби у своєму храмі, причетні до того розуміння Стрітення, яке озвучується у їхній церкві. Цікаво було би дізнатись, скільки українців, бодай приблизно, святкують його вдома, з рідними, та яка частина реально запалює «громничні» свічки у тих чи інших ситуаціях, які описані в народних прикметах?

Але варто зауважити, що абсолютна більшість Стрітенських «побутово-погодних» прикмет зараз не працюють. Раніше ці прикмети природно входили у «канву» свята, були частиною його традиційно-народного антуражу. Нині ж вони залишились у царині етнографічних досліджень, і лише деякі народні фольклорні колективи намагаються бодай частково відтворювати якісь обрядові пісні та примовляння, типові для Стрітення чи інших свят.