«Уперше представник іншої країни звернувся до татар їхньою мовою». Про відповідь Дробовича на статтю Путіна

Замість того, щоб намагатися перетворити українців на «один народ» з росіянами, Кремлю слід було б припинити утиск тих народів, що вже є під його владою, та відмовитися від політики русифікації, яка довела до «катастрофічного становища» багатьох корінних народів Росії. Таким є лейтмотив послання директора Українського інституту національної пам’яті Антона Дробовича, опублікованого українською та татарською мовами.

У статті під назвою «Про історичну єдність в тюрмі народів» викладені численні факти «знищення етнічного різноманіття і демонтаж федералізму в Росії». Вона є відповіддю на нещодавню публікацію на сайті президента Росії Володимира Путіна про те, що українці та росіяни є «один народ», і в ній же ж, за словами Дробовича, злочини тоталітарного режиму Путін намагається виправдати, називаючи «спільними для нас трагедіями». В Україні статтю привітали багато оглядачів, натомість в Росії її обходять мовчанням.

Послання президента Путіна до українців, яке з’явилося і українською мовою на сайті президента Росії, Антон Дробович назвав «набором банальностей, перемішаним зі старими тезами антиукраїнської пропаганди».

«Перший і єдиний текст українською на офіційному сайті президента РФ засвідчив тільки одне – українофобія об’єктивно заважає бути хорошим фахівцем з україністики», – пише Дробович.

Коротко згадавши про те, як «невпинно зменшується кількість українців у самій федерації» та як ще «жорсткіше деукраїнізація проводиться в окупованому Криму», Дробович детальніше зупинився на аналізі ситуації з корінними народами самої Росії, згадавши, зокрема, ерзю, мокшу, удмуртів, башкирів, марі, калмиків, але найбільшу увагу приділив татарам.

«Кількамільйонний татарський народ не має жодного татарського університету, – пише, зокрема, Антон Дробович. – У своєму зверненні до парламенту Татарстану в 2018 році президент Рустам Мінніханов запевняв, що татари нарешті одержать власний вищий навчальний заклад. Але Москва непохитна у своєму прагненні стримати становлення татар як нації».

Завдяки, за його словами, «штучному обмеженню татарської мови у шкільній освіті», та іншим заходам, що сприяли русифікації, кількість носіїв татарської мови, згідно з переписами, скоротилася з 2002-го до 2010 року на мільйон осіб.

Автохтонні народи Росії піддаються і іншим формам дискримінації, пише Дробович. Їм, зокрема, заборонено політичне представництво.

«Яскравим прикладом ставлення до народів Росії стала законодавча заборона діяльності національних партій у 2001 році. Це було зроблено для недопущення розвитку політичних інститутів у Татарстані, Башкортостані, Чувашії, Бурятії, Якутії та інших республіках», – нагадує Дробович.

Таким чином «були ліквідовані партії, що представляли інтереси громадян Татарстану, наприклад, «Иттифак» («Злагода»), «Өмет» («Надія»), «Ватан» («Батьківщина»). А пізніше Кремль взявся і за громадські об’єднання.

«Жертвою цього рішення стали практично всі впливові громадські організації, які Москва не змогла поставити під свій контроль», – зауважує Дробович.

Москва, за словами Дробовича, «укрупнює регіони», перекроює кордони між членами федерації на власний розсуд та «викачує з регіонів гроші та природні ресурси». Невпинна централізація влади позбавила прав і свобод. Кремль «визискує» навіть найлояльніші республіки, залишаючи «соціальну руїну, спустошення та зону екологічного лиха», каже Дробович, наводячи, зокрема, приклад екологічних катастроф у Башкортостані, Удмуртії та Татарстані.

«Реалії Татарстану та інших республік наочно демонструють Україні, що будь-які тісні відносини з Росією в перспективі ведуть до втрати незалежності, русифікації, позбавлення прав громадян, економічного визискування, соціальних та екологічних катастроф. І для нас не стане втіхою, якщо це знову оголосять «спільними для нас всіх проблемами». Від влади, яка постійно генерує ці проблеми, треба просто триматися подалі», – зауважує Антон Дробович.

«Російська політика спрямована на асиміляцію, але це замовчують» – Антон Дробович

В інтерв’ю Радіо Свобода він пояснює, що до написання цієї статті його спонукало обговорення в українському суспільстві статті президента Путіна, де він переймався долею українців, а зовсім не тих народів, які вже є під його владою.

Голова Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович під час пресконференції. Києві, 23 грудня 2019 року

«Тоді я почав цікавитися цим питанням, бо для мене в цьому була логічна суперечність, і знайшов дуже багато матеріалів, які підтверджують, що в них там дійсно дуже багато проблем, які офіційна російська влада приховує, бо російська політика спрямована на асиміляцію. І тоді з’явилася ідея всі ці матеріали узагальнити і видати у формі статті», – говорить Дробович.

За його словами, допомогу в пошуку та аналізі даних йому надавав Центр дослідження безпекового середовища «Прометей», а переклад з української на татарську допомагали робити знавці татарської мови в Україні та Росії.

За словами Дробовича, своєю статтею він хотів показати «представникам поневолених народів Росії», що в Україні знають про їхні проблеми, що «вони не байдужі багатьом українцям, що вони висловлюють їм підтримку і солідаризуються з ними, і я в тому числі».

«Працюючи над цією статтею, я виявив, що в Україні багато глибоких фахівців у цій темі, що вони співчувають поневоленим народам Росії. І вони хотіли би проявити свою солідарність, бо в Росії всі ці проблеми замовчують», – говорить Дробович.

В Україні, натомість, таких тем немає: «Ми можемо говорити про все – про те, де ми були праві, де ми були неправі, про наші, часом складні, стосунки з іншими народами, а в Росії, наприклад, тема асиміляції та поступового знищення національних республік, які у них є, – це закрита тема. І наявність закритих тем є однією з ознак невільної держави».

«Ніколи досі представник іноземної державної інституції не звертався до татарського народу його мовою» – Алсу Курмаш

Коментуючи статтю Антона Дробовича, редакторка татаро-башкирської служби Радіо Свобода Алсу Курмаш каже, що навряд чи в Україні дочекаються якоїсь прямої реакції на це послання, хоча само воно є безпрецедентним – «ніколи досі представник іноземної державної інституції не звертався до татарського народу та влади Татарстану його мовою». Ба більше, навіть самі татари не можуть офіційно звернутися татарською мовою до своїх органів влади.

«Незважаючи на те, що в Татарстані дві державні мови і, згідно з законом, громадяни можуть звертатися до державних органів російською та татарською мовами, місцеві активісти намагалися звертатися до органів влади татарською мовою, але відповіді ніколи не отримували. Єдиний орган, який може ще відповісти на звернення татарською мовою, – це прокуратура, бо вона зобов’язана розглянути звернення громадян. Це відбувається тому, що всі державні органи Татарстану – це підрозділи російських державних органів, де вживається російська мова», – пояснює татарська журналістка.

За її словами, про цю статтю Антона Дробовича ще мало знають в Татарстані, можливо, і тому реакцій ще не було. Щойно стаття з’явилася на «Українській правді», на неї з’явилися посилання в телеграм-каналах, але зі ЗМІ про неї повідомили тільки сайт татаро-башкирської служби Радіо Свобода та її російськомовний проєкт «Idel.Реалии».

«Що вони можуть відповісти зараз на цю абсолютно вбивчу статтю – там нема ані слова неправди» – Сиресь Боляєнь

Оглядачі кажуть, що цією статтею Київ завдав болючого удару у гібридному конфлікті і Москві, і лояльному до неї керівництву Татарстану, адже будь-яке згадування про національні проблеми – чи мовні, чи якісь інші – на тлі нинішньої політичної ситуації в Росії неминуче отримують оцінку «сепаратизм» чи «екстремізм». А коли про ці проблеми згадує Україна, яку демонізують в медійному просторі, додають вони, то удар вдвічі болючіший.

Відомий український публіцист, редактор і викладач журналістики Вахтанг Кіпіані каже, що це той рідкісний випадок в Україні, коли можна «подякувати державному чиновнику за позицію і відвагу».

«Це важливий політичний маніфест. Можна його поставити в один ряд з нещодавнім виступом в ООН за квотою України інязора-національного лідера ерзя Олександра Болькіна. Народи РФ, окуповані росіянами в різні часи, можуть бути союзниками України в боротьбі з «тюрмою народів» – Москвою. Важливо, що статтю Антона перекладено й татарською мовою – мовою найбільшого бездержавного народу РФ», – написав Кіпіані у фейсбуці.

В Україні вже давно говорять про те, що необхідно активніше переходити до підтримки «поневолених народів Росії». Історик Українського інститут національної пам’яті Павло Подобєд каже, що сподівається, що «цей сміливий крок приверне увагу міжнародної спільноти до безправного становища неросіян всередині федерації».

У своєму пості в фейсбуці він додає, що, «граючи у власному штрафному майданчику, перемогти надзвичайно складно. Це стосується і постійних спроб України відбиватися від агресії Москви: військової, політичної, економічної, інформаційної».

Головний старійшина народу ерзя, згаданий вже Олександр Болькін, або ж мовою його народу – Сиресь Боляєнь, який у складі делегації України виступав на 20-й сесії Постійного форуму ООН з питань корінних народів, говорить в інтерв’ю Радіо Свобода, що дуже радий, що в Україні «показав себе ще один державник, який розуміє, які проблеми в Росії, і як їх потрібно вирішувати».

За його словами, український чиновник дуже добре відповів на статтю Путіна про «один народ». Бо, каже, ще до того, як Путін почав зазіхати на українців за кордоном, він успішно перетворив на «один народ» багатьох представників неросійських народів Росії шляхом знищення їхньої ідентичності.

«Це – не нова ідея, не путінська, вона – імперська. Але в часи Радянського Союзу ці народи не викликали відчуття загрози з боку влади, бо вони були придушені, а найкраще – вбиті. То на сьогодні в Російській Федерації, яка є переформатованим Радянським Союзом, ці народи викликають відчуття небезпеки, бо немає іншої загрози для існування Російської Федерації, крім національних рухів, крім бажання цих народів жити як люди у своїх країнах. Бо ніяких опозиціонерів у Росії фактично немає. Може, є якісь опозиціонери особисто до Путіна, але до самої цієї імперії – до Російської Федерації ніякої опозиції немає, крім національно-визвольних рухів», – каже Боляєнь і додає, що, попри те, що вони зараз дуже слабкі, Москва бачить в них велику загрозу.

Сиресь Боляєнь (Олександр Болькін), співзасновник організації «Вільний Ідель-Урал»

Як каже представник народу ерзя, який живе в Україні, він радий, що тут починають розуміти, що проблеми народів Росії пов’язані з українськими, і починають про це говорити і діяти.

«Україна визнала порушення прав корінних народів Російської Федерації постановою Верховної Ради попереднього скликання та зробила звернення до Ради Європи, ООН і країн світу. Далі був мій виступ в ООН про утиски ерзян та інших народів Росії. І тоді також конкретної відповіді на викладені факти не було. Але після цього російська делегація фіно-угорських народів відмовилася їхати на Конгрес фіно-угорських народів, що проходив у Тарту. Вони побоялися їхати, бо були озвучені проблеми, про які вони мовчать, а їх будуть про це питати. А ми там виступили, попри те, що нам хотіли завадити, і розповіли про проблеми фіно-угорських народів», – каже Сиресь Боляєнь.

«Вони не можуть офіційно відповідати на наші слова, як і на цю статтю, бо вони знають, що там є реальні факти, і що б вони не сказали, вони програють. Ну, що вони можуть відповісти зараз на цю абсолютно вбивчу статтю – там нема ані слова неправди! Що б вони не сказали, і татари, і башкири, і ерзяни, і за кордоном будуть розуміти, що вони кажуть неправду. Тому думаю, що вони промовчать», – припускає лідер ерзян.

Він вважає, що зараз Україні потрібно створити Фіно-угорський центр, бо в Україні можна вільно збиратися і вільно говорити про ці проблеми.

«Тому восени ми плануємо провести конференцію, яка буде присвячена організації Фіно-угорського центру в Україні, і ми маємо надію, що українська влада нас підтримає», – говорить Сиресь Боляєнь.

«Ми маємо оптимізм» – Дробович

Як наголошує Антон Дробович, він вірить у можливість відродження пригноблених народів Росії, «але для цього вони мають зрозуміти, що чинне військово-політичне керівництво Росії хоче їх поступово розчинити і асимілювати».

«Якщо ці народи наважаться на всі дозволені Конвенцією про права людини способи боротьби за свої права і за своє самовизначення, то в них буде велике і світле майбутнє. А якщо вони схиляться і капітулюють, то їх не стане. Але ми маємо оптимізм. Бо є багато способів боротьби за свою ідентичність, за право говорити своєю мовою, за право шанувати свою культуру», – каже Дробович.

Головне, щоб люди усвідомлювали це і розуміли, що втрата своєї ідентичності – це велика цивілізаційна втрата.

«Бо ми не можемо дозволити собі у ХХІ столітті втратити народ, мову, його самобутні звичаї, традиції, промисли, бо це є частина нашого спільного багатства як цивілізації. А для цього треба не боятися, цінувати свободу і шанувати себе», – підсумовує Антон Дробович.