Скільки танків та артилерії залишилося на базах зберігання РФ?

У Росії тисячі одиниць техніки на базах зберігання, але радянські запаси поступово виснажуються. Скільки в РФ залишається танків, артилерії? І чи вистачить ЗСУ американської допомоги лише для оборони, та чи є варіант піти у наступ?

Сьогодні основний ресурс поповнення армії РФ – бази зберігання старої радянської техніки. І українські, і західні OSINT-аналітики, використовуючи супутникові фото, ведуть підрахунок бронемашин і артустановок, що залишилися в Росії.

Цифри багатьох досліджень відрізняються, але не докорінно. Наприклад, за даними Міжнародного інституту стратегічних досліджень на початок року, якими у своєму матеріалі для Фонду Джеймстауна оперує його старший науковий співробітник Павло Лузін, в Росії було: 4 тисячі танків, 2800 БМП та майже 10 000 гаубиць.

Залишки бронемашин і артустановок, що залишилися в Росії, за даними Міжнародного інституту стратегічних досліджень на початок 2024 року

«Росія, коли знімає щось із бази зберігання, це не означає, що всі 100% потрапляють на війну. Це означає, що триває велика ревізія. І щось модернізується, ремонтується, щось розбирається на запчастини, а щось просто утилізується, бо це вже брухт. Коли Росія витрачає ресурс, який вона зберігала більш менш ретельно для реваншу, зараз, то їй треба буде переосмислити ще багато речей.

Тому Росія зараз, до речі, намагається посилено тиснути, вже незважаючи на будь-які втрати. Росії дуже потрібен перепочинок у війні. І Росія дуже хоче саме змусити Україну, так, вимотати її ось цими штурмами, щоб цей перепочинок отримати. Тому що якщо ресурси із цих баз зберігання, вся військова техніка буде витрачена, то Росія не відновить уже цей військовий потенціал, який мала напередодні 22-го року. Їй буде ні з чого це робити», – каже Павло Лузін.

За підрахунками аналітиків, за нинішньої інтенсивності боїв та російських втрат танки на базах зберігання Росії можуть закінчитися на початку 2026 року. Ще швидше вичерпаються запаси БМП, БТРів та інших бронемашин. З іншого боку, загалом цифри виглядають досить значними. Особливо, якщо підрахувати кількість західної техніки, яку отримала Україна. За даними Oryx, це понад 900 танків, приблизно стільки ж БМП та понад 1000 артилерійських систем.

Кількість західної техніки, яку отримала Україна, за даними Oryx

«Безперечно, Росія має перевагу в кількості техніки. Але, я думаю, що нам треба дивитись на якість. Техніка, яку Росія вивозить із баз зберігання – це та техніка, проти якої я тренувався, будучи офіцером американської армії, 20, 30 років тому. Це не найсучасніше та не найпотужніше обладнання. По-друге, я подивився б на якість російської армії. Низький моральний дух, погана згуртованість, недисциплінованість, аж до воєнних злочинів. Погане командування, погана підготовка, погана якість обладнання. Отже, аргумент кількості та якості тут, я думаю, на користь якості, на користь українських захисників», – каже генерал-лейтенант армії США у відставці Дуглас Лют.

«Це не морський бій в зошиті, коли порахували, скільки є танків у них, танків у нас, все, ми програли. Порівняли, все, розійшлися, ми програли. Насправді, це не лінійно, я вже не кажу про оперативне мистецтво командування і проведення планування операції і так далі.

Якщо ми говоримо про їхнє базування авіації – це не значить, що якщо у них є 100 літаків, а у нас є, наприклад, 30, то вони перемогли обов'язково. Ні, тому що якщо у нас будуть засоби по знищенню авіації на аеродромах, ті ж самі ATACMS, то ми зможемо весь Крим очистити від авіації. І це не означає, що, наприклад, обов'язково якимось чином пов'язано з нашою авіацією. Все це не можна рахувати табличками. Треба дивитися на кожен вид озброєння або бойових спроможностей, а потім дивитися, як нейтралізувати цей вид озброєння чи бойові спроможності нашими інструментами, які абсолютно не є дзеркальними. Вони є специфічними і, відповідно, призначені для нейтралізації тієї чи іншої загрози» , – каже директор New Geopolitics research Network Михайло Самусь.

Безперечно, кардинально на подальший розвиток подій впливає американська військова допомога. Те, що Конгрес США, зрештою, її схвалив – моментально не змінює ситуацію на полі бою. Російський наступ продовжується і може ще посилитися. Але у ЗСУ з'являються ресурси його зупинити, а військове командування, виходячи з цих ресурсів, має можливість планувати як оборонні, так і наступальні операції.

«Я думаю, є три пріоритети для українського військового командування.

Перший – стабілізувати лінію фронту. Це, звісно, означає поповнення артилерійських боєприпасів, запасів засобів ППО малої дальності тощо. Другий – кампанія з дальніми ударами, по російській логістичній системі та стартових майданчиках для повітряних атак на Україну. І третє: доки ці два завдання виконуються, Україні необхідно розвивати наступальний потенціал, можливо, до наступного року. На цей раз, коли ми створюємо загальновійськовий потенціал, нам доведеться засвоїти уроки 23-го року. І я думаю, що ключові уроки полягають у тому, що ця здатність не може бути отримана швидко. Не може йтися про кілька тижнів тренувань, це має бути кілька місяців цілеспрямованих тренувань. По-друге, всі частини загальновійськового з'єднання, тобто артилерія, бронетехніка, піхота, ППО, радіоелектронна боротьба, авіаційна підтримка, всі ці частини мають бути об'єднані. І якщо ми почнемо зараз, я думаю, що перспективи на 2025 рік можуть бути непоганими», – каже Дуглас Лют.

«Я, наприклад, з 23-го року кажу, що ті люди, які кажуть, що в 24-му році треба сісти в оборону і сидіти, і намагатися якось протидіяти росіянам пасивно, це неправильно, неправильний підхід просто тому, що ми не знаємо, що буде в 25-му році. З тим пакетом допомоги, який нам зараз передають, у нас є можливості для формування умов, для проведення контрнаступальних операцій. Ці операції вони не будуть такими, як в 23-му році.

В 23-му році це не була контрнаступальна операція, це була класична наступальна операція, яка готувалася кілька місяців, про неї всі говорили. Тепер, я все-таки сподіваюся, що підхід буде інший, тобто операції будуть класичні контрнаступальні, тобто коли противник на протиході вже виснажений, проводив пів року наступальну свою операцію, тут досить непогано проводити контрнаступальні дії, контрнаступальні операції. Знову ж таки, все буде залежати від того підходу, який матиме командування Збройних сил України, вони знають, скільки у нас є ресурсів, як ці ресурси можна використати ефективно і на яких напрямках», – каже Михайло Самусь.

Якщо говорити про російські військові ресурси, то тут багато залишається невідомим. Наприклад, міністр оборони Німеччини нещодавно заявив, що Росія виробляє більше зброї, ніж витрачає на фронті і частину відправляє на склади. У самій же Росії час від часу звітують про нарощування своєї оборонки. Щоправда, наскільки ці цифри адекватні, також незрозуміло. Наприклад, щодо тих же танків голова корпорації Ростех Сергій Чемезов нещодавно заявив про збільшення виробництва у три з половиною рази порівняно з 22-м роком. Хоча наприкінці минулого року, говорячи про той же період, він сказав, що танків почали робити у сім разів більше.

«Збільшення якесь було, ну не в рази, але там може бути на 30 відсотків. По окремим навіть більше. Чому? Бо був спад. 20-21 рік був спад у виробництві тих самих танків, тому що Уралвагонзавод намагався перейти на серійне виробництво «Армати». Не перейшов. Але «Армата» якась там можливо є у штучних кількостях. Але вони зараз повернулися до старого. Відповідно, у них там 17-18 рік пік – 200-230 танків навіть на рік. Здебільшого модернізація, звісно. 20-21 року там 100 танків. Відповідно, якщо ви 22-й там розгойдувалися, у 23-му ви повернулися до темпів 17-18-го, то ви можете сказати, порахувати, що ми збільшили вдвічі виробництво. Але ви вдвічі збільшили в моменті, а якщо подивитися на 10-річну дистанцію, ви ніби повернулися до того, з чого починали», – пояснює Павло Лузін.

Російський танк Т-14 «Армата»

За словами Лузіна, російська оборонка, в цілому, зараз досягла свого максимуму. Крім виснаження радянських запасів техніки, Росія стикається ще й зі зносом обладнання на підприємствах ВПК. Якісь верстати, комплектуючі йдуть із Китаю, але їхню якість не порівняти із західною. Щодо України, то складно передбачити, на який період вистачить американської допомоги і чи вона триватиме після виборів у США.

«За роки боротьби з Росією американці надали військову допомогу на 47 мільярдів доларів. Була й додаткова економічна допомога. Ці 60 мільярдів доларів – це більше. Іншою змінною є допомога європейців та інших членів коаліції.

Сьогодні Європа надала більше військової допомоги, ніж США. Тож якщо європейці продовжать у тому ж дусі, плюс американська допомога, то це, принаймні рік, може й два роки стабільної військової підтримки. Ситуація змінюється майже щодня, європейські союзники оголошують про нові внески, але, безумовно, попереду на нас чекає солідний рік військової підтримки, і ми маємо отримати з цього максимальну вигоду», – каже Дуглас Лют.

«Ця вся історія, вона глибоко ідеологічна. Вона не зводиться до одного Путіна. Я вам не дарма казав, що з початку 90-х вся ця ідея реваншу... І ось ці десятки мільйонів росіян, які, «ну, ми в гівні, але ми зараз усім покажемо», ця ідея сидить глибоко, вона в культурі зашита, в масовій культурі зашита. І для цієї ідеї їм не потрібні танки, КАБи і так далі. Вони будуть воювати, доки вони можуть воювати. Єдине, що їх може переконати – це біль, коли вони просто не зможуть воювати. Вони перехочуть воювати, хоч би ось ці там, на низовому рівні, ось ці мільйони російських громадян, на мій сором і жаль, перехочуть воювати. Тоді ситуація зміниться. На якійсь черговій сотні тисячній чи на якомусь мільйоні вони просто завиють та скажуть: «Ми більше не хочемо, ми взагалі завжди дуже любили Україну. Більше не хочемо з нею воювати, перестаньте бити нас, будь ласка». Але оскільки цей поріг невідомий, що треба робити, треба знищувати те, що непоправно: артилерія, ППО, РЕБ», – каже Павло Лузін.

Війна – це не той час, коли можна робити прогнози. Якою буде ситуація на полі бою за тиждень чи місяць, що буде з економікою Росії та України. Іноді те, що здається очевидним, може вплинути на результат зовсім по-іншому. Напевне, головний висновок тут – не потрібно недооцінювати противника, але й переоцінювати його можливості теж не варто.