Що робити пацієнту, якщо розголосили його діагноз?

Розголошення відомостей про стан здоровֹֹ’я пацієнта, його діагноз та історію хвороби в Україні трапляється частіше, ніж це стає надбанням громадськості, зауважують юристи і правозахисники. До суду доходять поодинокі справи, як от випадок з спортсменом Олександром Бєлобоковим. Чим цікава його історія, і як захиститися пацієнту, який зазнав порушення свого права на приватність?

Що таке медична таємниця?

До медичної таємниці належать будь-які відомості, що пов’язані зі здоров’ям людини:

• факт звернення пацієнта до лікувального закладу;
• стан здоров’я;
• діагноз;
• методи лікування;
• причини, через які виникло захворювання;
• шкідливі звички пацієнта;
• дані про сімейне та інтимне життя пацієнта;
• інформація про здоров’я його родичів та близьких.

За словами адвокатки Української Гельсинської спілки з прав людини Ольги Семенюк, слід розрізняти медичну і лікарську таємниці.

«Медична таємниця – це утримання в таємниці інформації про пацієнта щодо сторонніх осіб. Її ще називають інформацією про пацієнта. Лікарська таємниця (або інформація для пацієнта) – це дані, які лікар має повідомляти хворому, як проходить лікування, чи покращується його стан здоров’ְя. У нас трапляється інколи цікава ситуація: коли необхідно, лікарі відмовляються надавати пацієнтові інформацію, а коли не треба, вони її розголошують», – зауважує Ольга Семенюк в інтерв’ю Радіо Свобода.

Адвокатка Ольга Семенюк про розголошення лікарської таємниці

Ольга Семенюк наголошує, що медична таємниця жодним чином не передбачає приховати щось від пацієнта. Якраз навпаки, людина має право знати про всі моменти свого захворювання, про варіанти лікування, а також можливі ризики. Проте не всі люди обізнані зі своїми правами.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

Коли дозволено розголошувати медичні відомості?

Згідно з законом, лікарі не мають права розголошувати як медичну, так і немедичну інформацію про пацієнта. Вони можуть порушити таємницю у випадку, якщо:

• особа притягається до кримінальної або адміністративної відповідальності;
• збере­ження медичної таємниці шкодить суспільству;
• нерозголошення інформації може мати серйозні наслідки для рідних та близьких пацієнта.

Наприклад, лікарі зобов’язані повідомляти про випадки жорстокого поводження з дітьми або поширення інфекційних захворювань.

«Кейс Бєлобокова»

Майстер спорту міжнародного класу з пауерліфтингу, майстер спорту України з легкої атлетики, чемпіон Світу та Європи, учасник міжнародних змагань «Ігри нескорених» Олександр Бєлобоков став жертвою недобросовісних лікарів, які розголосили його медичні відомості.

У 2014 році Олександр отримав трамву і лікувався в одному з медичних закладів Маріуполя.

Після участі у змаганнях «Ігри нескорених» у 2018 році в Сіднеї, де Олександр здобув титул чемпіону світу з греблі, він дізнався, що його медичні дані стали доступні широкому загалу.

Медичний заклад, де Олександр Бєлобоков лікувався у 2014 році, надав медичну інформацію про нього сторонній особі. Після цього подробиці історії хвороби спортсмена почали обговорювати у мас-медіа і соцмережах

«Коли я там здобув звання, мені сказали, що в Україні моїми медичними документами скористалися непорядні люди і виклали їх у соціальні мережі, що спонукало бурхливе обговорення в інтернеті. Я, звісно, не повірив, адже знав, що це злочин. Я був у настільки приятельських відносинах з лікарями, які мене лікували, на різних святах дякував їм, що допомогли мені, що я живий. Але це виявилося правдою.

Після повернення до Маріуполя замість привітань з перемогою на змаганнях, я відповідав на питання, як вдалося вижити після такої травми. Навіть довелося пройти експертизу, чи мав я право брати участь у таких змаганнях, чи не була ця травма побутовою», – розповідає Олександр Бєлобоков.

Правове невігластво

Ольга Семенюк, яка представляла інтереси Олександра у суді і має адвокатську практику у медичні сфері, зауважує, що справ щодо розголошення медичної інформації обмаль. Не тому, що проблеми не існує, якраз навпаки, мова йде про замовчування ситуації.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:

«В Україні розголошення медичної інформації поширена річ, але люди не готові йти до суду, не знають як себе захистити. Та й лікарі не розуміють, що така інформація захищена законом. Раніше, коли людина хворіла, видавався лист непрацездатності і в ньому зазначався діагноз. Зараз лише записують індекс захворювання», – пояснює Ольга Семенюк.

Часто об’єктами розголошення медичної таємниці стають пацієнти з «чутливими» діагнозами:

• туберкульоз;
• ВІЛ-СНІД;
• наркозалежність;
• онкологія;
• психічні розлади.

Право на приватність часто порушують співробітники поліції. Так, за інформацією «Альянсу громадського здоров’я», що він розмістив на своїй сторінці у фейсбуці, правоохоронці намагались отримати відомості про пацієнтів, які отримували замісну підтримувальну терапію в одному з лікувальних закладів на Дніпропетровщині.

«У зверненні Жовтоводського ВП ГУНП в Дніпропетровській області до одного із закладів охорони здоров’я було надано запит на отримання конфіденційної інформації про пацієнтів ЗПТ, включаючи їх ПІБ, адреси проживання, дату народження, що є порушенням законодавства про конфіденційність інформації та захист персональних даних, а також галузевих стандартів надання медичної допомоги», – йдеться у дописі «Альянсу громадського здоров’я».

Те, що в українському суспільстві немає практики звернень до суду у випадку, якщо медичні відомості про людину стали публічними, підтвердив у коментарі Радіо Свобода президент Всеукраїнської ради захисту прав та безпеки пацієнтів Віктор Сердюк. Пацієнт часто сам вважає розголошення медичної інформації дрібницею, відтак не бажає розпочинати боротьбу за справедливість. Це потребує часу, коштів, а у більшості випадків результат буде не на його користь.

Віктор Сердюк

«У таких випадках у нас лікарі самі говорять пацієнту – звертайтеся до суду! В якій країні ви почуєте подібне? В Україні немає незалежної медичної експертизи, а етична комісія, яка, колись, існувала при МОЗ, була розформована. Навіть сам факт звернення людини до медичного закладу вже є конфіденційною інформацією. А нині у лікарнях чи, скажімо, у жіночій консультації можна бачити відеокамери. На запитання для чого їх встановили, керівники закладів скажуть, що з метою запобігання крадіжок.

І тут ключовий момент – відео-нагляд може бути винятково як моніторинг, без запису та збереження інформації. Курім того, у кожному медичному закладі повинна працювати етична комісія. А якщо установа невелика, то має бути бодай одна відповідно навчена уповноважена особа, у компетенцію якої входитиме розгляд етичних моментів, але на такі «дрібниці» не звертають уваги», – зауважив Віктор Сердюк.

Як захиститися?

Закон України «Основи законодавства про охорону здоров’я» передбачає право пацієнта отримувати інформацію щодо стану свого здоров’я, а також зобов’язує медичних працівників не розголошувати стороннім особам медичну інформацію.

Особа, яка умисно розголосила медичну інформацію, і це спричинило тяжкі наслідки для пацієнта, несе кримінальну відповідальність.

На думку адвокатки, добитися справедливості у суді і захистити своє право на приватність доволі складно, бо нині будь-яка інформація, що потрапила у віртуальний простір, блискавично поширюється. Вкрай важко відстежити, звідки стався її витік. Для початку, радить Ольга Семенюк, необхідно написати заяву на ім’ְֹя головного лікаря, щоб дізнатись, хто мав доступ до даних і кому вони надавалась. Далі треба грамотно скласти позовну заяву і збирати докази. Самостійно це зробити складно, то ж за правовою допомогою варто звернутись до послуг професійних адвокатів.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: