«Зараз тремтить земля». Розповідь про життя у Чорнобаївці, яка стала одним із символів опору російській армії

Від початку війни село Чорнобаївка під Херсоном стало одним із найвідоміших в Україні та за її межами. Російські війська захопили аеропорт «Херсон» поблизу цього села та використовують його для висадки десанту та доставки озброєння для подальшого наступу. Військові експерти припускають, що Росія намагається закріпитися тут і використати це місце як плацдарм для подальшого наступу на Миколаїв та Одесу, інформує телеканал «Настоящее время», створений Радіо Свобода з участю «Голосу Америки».

Проте це місце стало відомим через те, що українські військові вже кілька разів розгромили російські гелікоптери і десанти військових, які намагалися висадитися там. Саме у Чорнобаївці загинув один із російських генералів. Українські військовослужбовці повідомили вже майже про 14 випадків успішної атаки на російських військових у Чорнобаївці. У Росії лише один раз згадали, що село «взяте під контроль».

В інтернеті та військовому фольклорі Чорнобаївка стала предметом жартів та символом опору. Проте для жителів самого села ця історія звучить не так весело. Жителька села Іванна розповіла телеканалу «Настоящее время», створеному Радіо Свобода з участю «Голосу Америки», що доводиться переживати жителям села щодня.

Что происходит в Чернобаевке, которую называют символом сопротивления российской армиии

– У районі аеропорту в нас щодня по об’їзній катається російська техніка. Як кажуть у новинах, вони їдуть, їх вибивають, і вони їдуть нові туди-назад. Але найбільше мене непокоїть те, що виставляють мемами у світі, що «Чорнобаївка – можемо повторити». У селі знищені понад 110 будинків до такого стану, що будинки треба наново відбудовувати.

– З якої кількості?

– Село у нас велике, у нас живе понад 10 тисяч. Але 110 будинків знищені просто в мотлох. І це не рахуючи тих будинків, де у людей повилітали вікна, двері і знесло частинами дах. Постраждалих у нас, дякувати Богу, мало. Після обстрілів убитих теж [небагато]. Але вони їздять вулицями, світять у двори ліхтарями, щоб наганяти паніку.

– Це відбувається щодня?

– Це відбувається вечорами. Щоразу йдуть нові вулиці. Їздять – щоб наганяти остраху. У нас порозбивали всі магазини, у нас магазинів, що діють, залишилося дуже мало. Люди працюють на свій страх та ризик. При тому, що магазинів було понад 30. Винесли абсолютно все.

– Ви сказали, що вони продовжують їздити об’їзною. На вашу думку, вони продовжують перекидати нову техніку в бік аеропорту?

– Так. Їздить і нова техніка, і підбита абсолютно різна. Вони можуть тягнути туди підбиті гелікоптери, які не працюють, просто стягувати. Було таке враження, що туди просто стягують усе, щоб ударили, а самі просто біжать у поля, щоб не били їх. Інформація є різна, але підтвердженої вкрай мало. Самі розумієте, окупована територія – таке собі щастя.

– Це те, що ви бачите на власні очі?

– Зараз я з вами розмовляю, а в мене на околицях бахкає.

– Ви розумієте, це українські військові завдають ударів по російській техніці?

– Я не можу вам цього сказати. Буває чітко, коли йде удар, що це йде приліт, бо коли земля тремтить – це йде приліт. А коли йде жорсткий гул – це йде виліт. І потім ми чуємо, що в Миколаїв прилетіли ракети.

– Зараз гул чи тремтить земля?

– Зараз тремтить земля.

– Яка гуманітарна ситуація? Наскільки Чорнобаївка відрізана від Херсону, чи є якесь постачання продуктів? Як ви живете?

– Гуманітарна ситуація критична. Постачання продуктів йде лише з міста. Поки що на базах щось більш-менш є, але все вже на критичному рівні. Ліків немає, операції в лікарнях проводять тільки в тих випадках, якщо є гостра ситуація. Планові всі переносять, бо не вистачає ліків. Закінчується сіль – її вже мало. Цукру немає. А оскільки у нас у селі є колгосп, то у нас ще є борошно. А базових продуктів дуже мало. Для гігієни – теж. Фури з гуманітарною допомогою, що стоять у Миколаєві, у Херсон не пускають, їх блокують. Деякі машини просто зникають – вони не доїжджають. Ситуація вкрай погана.

– Чи можна кудись зараз виїхати з Чорнобаївки, в якийсь бік?

– Тижня півтора тому була дорога через Станіслав. Зараз там точаться бої – це Олександрівка – дороги зараз там немає. Люди якось виїжджають в об’їзд через Снігурівку. Але, знову ж таки, це дуже небезпечно, бо є дуже багато замінованих полів. Люди їдуть на свій страх та ризик. Дехто доїжджає. Які доїжджають, ми знаємо, що вони доїхали. А про тих, хто не доїхав, ми дізнаємось потім.

Наші військові радять усім сидіти вдома, щоби ніхто нікуди не їхав, бо ми створюємо їм перешкоди для роботи. Коли їде цивільне авто, за ним можуть ставати російські військові машини, і вони плутаються між ними та їдуть. Якщо пам’ятаєте перші дні війни, казали, що, можливо, пускатимуть «живий щит» на Миколаїв, щоби доїхати. Тут і «живий щит» не потрібен – люди бояться, біжать, і цим допомагають цим поганим людям проїхати вперед.

– Звідки ви отримуєте інформацію від українських військових? Де поширюються їхні рекомендації?

– Ми самі з Чорнобаївки, у нас була військова частина. У нас дуже багато знайомих та друзів, які служать. І якщо є якась можливість передати нам інформацію, вони нам її передають: коли краще пересидіти у підвалі, коли краще не виходити до магазинів. Буває, ми вечорами чуємо автоматні черги. Буває, що день чуємо – день не чуємо.

Коли обстріляли аеропорт, росіяни бігли й бігли прямо через села, бо аеропорт розташований за три кілометри від житлових будинків, це не так далеко. Військова частина закінчується, паркан, і вже йдуть житлові будинки. Це також дуже близько. Там, де військова частина, там будинків немає. Там просто все позносило. І коли вдарили в аеропорт, то росіяни бігли через села і підстрелили кількох людей. Вони стріляли автоматами: хто куди дивився. Просто по живих людях.

– А що з аеропортом? Аеропорт у Чорнобаївці не працював кілька років, бо його реконструювали. Там збудували новий термінал, наскільки мені відомо. ​

– Він не працював рік. Наразі аеропорт зруйнований, працювати він не зможе. Його треба буде відбудовувати наново. Там вони ставили свою техніку, і по них працювали українські солдати. Там нема нічого. На військовому аеродромі ситуація також не дуже. У військовій частині – таке ж. Тільки казарма стоїть ціла. Вони там навіть живуть: заходять, вмикають світло. У них все чудово. Їдять на кухні, де сиділи наші солдати. Російські військові живуть у нашій чорнобаївській військовій казармі.

– Як поводяться російські військові в селі? Вони намагалися розмовляти із жителями? Вони заходять у будинки?

– У будинки – поки що таких випадків не було. Але коли люди стоять у черзі до магазинів, бо у нас дуже велике село, працює пара магазинів, і черги також дуже великі. Вони підходять закуповуватись теж у магазини. Закуповуються вони за гривні, до речі. І вони стоять та намагаються розмовляти з чоловіками, пропонують цигарки, намагаються комунікувати. Але люди з ними не спілкуються, вони просто відходять.

Було таке, що приїжджала російська гуманітарка, що роздавали продукти. Але тут таке: деякі люди беруть, але більшість не бере в них нічого. Вони намагаються ввічливо розмовляти, бажають гарного дня. Ми мали прецедент на вулиці – це було 8 березня. У нас раніше на вулиці був діючий магазин. Вони під’їхали на БТРі, вийшла власниця цього магазину. Вони привітали її з 8 березня словесно і запитали: «Де тут є магазини, що працюють?». Жінка відповіла: «Я не знаю, їдьте далі, бо зараз мало що працює». І вони запитали: «Хто із сусідів може нас нагодувати?» Вона сказала: «Я не знаю».

Були прецеденти, що вони заходили до будинків просто помитися. Тобто у них автомат у руках, вони кажуть: «Ми вам нічого не робитимемо, ми хочемо покупатися».

– Те, що ви розповідаєте, відрізняється від того, що російські військові робили у Тростянці на Сумщині. Мабуть, вони все-таки по-різному можуть поводитися.

«Пекло» у Тростянці: Все, що залишилося від колон військової техніки РФ на Сумщині

– Розумієте, Херсонську область окупували однією з перших. І це, по суті, одна область, де для російської телевізійної картинки вони мають більш-менш нормальну ситуацію, де вони можуть щось зняти і показати. Тому що вони намагалися знімати відео, як вони роздають гуманітарну допомогу. Це були, мабуть, перші тижні війни – я в датах зараз абсолютно не орієнтуюсь. Вони намагалися роздавати, але вийшли люди, влаштували великий мітинг. Вони зібралися в машини та поїхали. А колишній мер міста Володимир Сальдо пішов на проросійський мітинг і стояв із прапорами, вітав, що «нарешті Херсон став російським». Навіть таке було. Це взагалі абсурд.

Російське масштабне військове вторгнення в Україну триває від ранку 24 лютого. Російські війська завдають авіаударів по ключових об’єктах військової та цивільної інфраструктури, руйнуючи аеродроми, військові частини, нафтобази, заправки, церкви, школи та лікарні. Обстріли житлових районів ведуться з використанням артилерії, реактивних систем залпового вогню та балістичних ракет.

Росія заперечує, що веде проти України загарбницьку війну на її території та називає це «спеціальною операцію», яка має на меті «демілітаризацію і денацифікацію».