Правду неможливо вбити – Андреа Халупа, сценаристка фільму про Голодомор

В Україні вийшов на екрани історичний трилер «Ціна правди» про Голодомор і валлійського журналіста Ґарета Джонса, людину, яка намагалася розповісти світу про нього. Над сценарієм фільму американська журналістка та письменниця Андреа Халупа (Andrea Chalupa) працювала 14 років. За її словами, взятися за сценарій фільму, а не за історичний роман чи повість, її змусило бажання «розповісти про Голодомор якомога більшій кількості людей», бо фільм має силу викликати емпатію та «натхнення» бути «на правильній стороні історії». У розмові з Радіо Свобода Андреа Халупа поділилася історією своєї родини, пов’язаною з Голодомором і тим, як появі фільму посприяли … російські друзі.

Уперше про Голодомор Андреа Халупа, яка народилася в Нью-Йорку, почула від свого діда, який пережив його на Донбасі – там же, куди доля закинула і журналіста Ґарета Джонса, майбутнього героя її фільму. Для діда Андреи, біженця з України Олексія Кейса, Голодомор не був темою-табу, якою він був у підрадянській Україні, він був частиною родинної історії, яку він оповідав, де тільки міг. Він як свідок написав свої спогади, виступав перед Конгресом США, його свідчення цитують у багатьох книжках, присвячених Голодомору.

Олексій Кейс, свідок Голодомору, дід Андреи Халупи. Знімок зроблений у Німеччині після Другої світової війни. Табір біженців Гайденау

Деякі спогади діда увійшли і в сценарій фільму – наприклад, сцена, де Ґарет Джонс стає свідком того, як на підводу, на яку збирали по селах мертві тіла, закинули ще живу дитину, яка захлиналася від плачу біля померлої від голоду матері.

Не боявся розповідати про Голодомор Олексій Кейс і своїм маленьким онучкам. Вражені цими розповідями, вони ділилися ними ще змалечку.

«Мені було 10 чи 11 років, коли я мала свій перший виступ про Голодомор, на уроці у шостому класі. Я пригадую, як розповідала однокласникам, що Сталін заморив голодом українців, забравши у них хліб і всю їжу, а на гроші, за які він продав зерно, він будував Радянську імперію. І все це йому допомагала приховувати газета New York Times», – розповідає Андреа Халупа в інтерв’ю Радіо Свобода.

За її словами, тоді мало людей на Заході, навіть з тих, що пережили голод, хотіли говорити про нього. Надто болючими були ті спогади, а ще болючішим було відчуття, що тобі можуть не повірити, адже офіційно жодного голоду в Україні тоді не було, не лише для радянських людей, але і для світу.

Тому в родині Андреи з особливою шаною ставилися до людей, які знаходили в собі сміливість говорити правду про Сталінську владу. Як особливу сімейну реліквію зберігали надрукований в умовах табору для біженців у Німеччині примірник першого українського перекладу «Колгоспу тварин» Джорджа Орвелла. (У так званих таборах «ДіПі» «Колгосп тварин» Джорджа Орвелла під псевдонімом Іван Чернятинський переклав майбутній професор Гарварду Ігор Шевченко. З передмовою автора роман видало 1947 року видавництво «Прометей» – ред.).

Джордж Орвелл за роботою

«Орвелл довго не міг знайти видавця, книжку «Колгосп тварин» довго не хотіли друкувати, а коли надрукували, то якимось чином один примірник опинився в українському таборі біженців, де його переклали», – розповідає Андреа Халупа.

Українські біженці у таборах DP, Гайденау, Німеччина

Орвелл тоді не лише дав згоду на переклад, а навіть фінансово підтримав друк книжки українською мовою і написав до неї передмову. В ній він наголосив, що написав цю книжку для того, «щоб люди на заході Європи побачили совєтський режим таким, яким він є…».

Обкладинка першого видання «Колгоспу тварин» Джорджа Орвелла українською мовою

Ідея пов’язати Орвелла з Ґаретом Джонсом прийшла тоді, коли Андреа, за її словами, «шукала натхнення». Адже історія з валлійським журналістом, якому за життя так і не повірили, коли він опублікував свої статті в англійській пресі, а ще і висміяли за допомогою західних посіпак Сталіна, виходила всуціль трагічною. «Потрібно було показати, що хоча Ґарет і загинув, Орвелл продовжив його справу і розповів людям правду про Сталінський режим», – пояснює Андреа Халупа.

Про самого Ґарета Джонса Андреа дізналася лише у 2005 році. «Я працювала в інтернет-кафе на Хрещатику і раптом натрапила на сторінку про Ґарета Джонса, яку створила його родина. Трохи згодом я поїхала до Лондона і зустрілася з його племінницею, Сіріол Коллі. Вона дуже багато розповіла про Ґарета, про те, якою він був людиною. Потім, коли вона померла у 2011, хранителем сімейної історії про Ґарета став її син Найджел, який допоміг зрозуміти атмосферу того часу, культурні зв’язки, зв’язки між Джонсом і Орвеллом. На жаль, і Найджел не побачить нашого фільму, бо він помер ще перед тим, як ми почали зйомки. Але ця родина зробила все для того, щоб зберегти і передати пам’ять про Ґарета Джонса», – розповідає Андреа Халупа.

«Ним рухала лише емпатія та бажання дізнатися правду»

Скільки не шукала, Андреа не знайшла іншої мотиваціями за діями свого героя. «Він був надзвичайно незалежним, ним рухала лише емпатія та бажання дізнатися правду. Жодної прихованої політичної мети в нього не було – він дійсно був зацікавлений розповісти про все так, як він це бачив, для нього була важлива сама правда», – розповідає Андреа.

Фото Гарета Джонса у проєкті пам’яті Голодомору 1932-33 років «Люди правди»

Робота над сценарієм йшла довгі роки і Андреі почало здаватися, що вона зайшла у глухий кут і вся ця затія є не більше, ніж «неможлива мрія». Якби не допоміг випадок і … російські друзі.

«Мої російські друзі з Нью Йорка покликали мене на марш солідарності з тим маршем, який організував Борис Нємцов у Москві, де вони протестували проти російського вторгнення в Україну. За декілька днів перед цим маршем Нємцова вбили. Марш у Нью-Йорку перетворився на жалобний мітинг в його пам’ять. Страх і шок, який я побачила в очах моїх російських друзів, розізлив мене настільки, що я сіла і переробила сценарій – мені хотілося взяти світ за горло і запитати: «Як ви смієте бути байдужими до цієї історії, особливо коли вона повторюється?». І ось цю версію сценарію я вже і відіслала Аґнєшці Холланд», – пригадує Андреа Халупа.

За її словами, іменита польська режисерка поділяла її обурення і відчуття того, що цей матеріал потрібно знімати негайно. «Якби вона не погодилася знімати фільм, не знаю, що би я робила зі своїм сценарієм», – зізнається Андреа Халупа.

Найскладніше було пояснити, чому деякі люди хотіли вірити Сталіну – Андреа Халупа

Далі, як каже Андреа, попри складність теми, робота йшла легко. У самому сценарії найскладніше було створити атмосферу того часу, пояснити, чому деякі люди хотіли вірити Сталіну, чому думали, що Радянський Союз знайшов шлях до «світлого майбутнього».

Адже це було тоді, коли люди ще не знали ані того, що зробить Гітлер, ані того, що вже робив Сталін. «Це був той сюрреалістичний момент, коли два астероїди – Гітлер і Сталін – уже зіткнулися, але про це ще ніхто не знає», – говорить Андреа Халупа.

«Коли ми почали зйомки в Україні, почалася така завірюха, було так холодно, що навіть наші мобільні телефони позамерзали. Але люди продовжували працювати. Наші українські продюсери були просто чудові, хоча на них випали найбільші випробування», – згадує Андреа.

Андреа Халупа та Аґнєшка Холланд на зйомках фільму «Ціна правди» в Україні

Режисерка фільму Аґнєшка Холланд не втручалася ані в скрипт, ані у гру акторів. «Вона обирає людей, з якими вона хоче працювати, і тоді їм довіряє. Актори стають співтворцями фільму», – розповідає Андреа Халупа. Для обох ( і для Холланд, і для Халупи) було важливо знімати частину фільму в Україні та показати, чим, власне, був цей голод. Проте українські сцени Голодомору були настільки страхітливими, що деякі потенційні меценати хотіли їх змінити.

«Аґнєшка навчила мене боротися за себе, за свою роботу. Вона наполягла, щоб українські сцени залишилися такими, якими вони були у сценарії, і зараз всі кажуть, що це – найкращі сцени всього фільму», – ділиться своїми спогадами Андреа Халупа.

Для Аґнєшки Холланд, яка зняла вже не один фільм про трагедії ХХ століття – на її рахунку три фільми на тему Голокосту, – цей фільм має особливе місце. Як вона розповіла Радіо Свобода минулого року, їй задавалося, що вона «вже зробила достатньо на цю тему», що її «обов’язок вже виконано».

Але українська історія вразила її і своєю трагічністю, і тим, як вона перегукувалася з сьогоднішнім днем. У розмові з Андреєю відома режисерка сказала, що для неї було важливо зняти цей фільм і для самих українців – розповісти їхню історію світу, відновити справедливість у такий спосіб, допомогти людям збагнути, через що пройшли їхні родини, допомогти загоїти їхні рани.

Сцена з фільму «Ціна правди»

Поки знімався фільм, його історія стала ще актуальнішою, ніж вона здавалася на початку. «Західні журналісти скоїли великий гріх – заради того, щоб мати доступ до того радянського режиму, вони допомогли йому приховати правду про страхітливий злочин, а крім того, було дуже мало відважних журналістів і дослідників, які хотіли і могли докопатися до правди через радянську брехню і пропаганду», – говорить Андреа Халупа.

Нині, на її думку, багато елементів цієї історії повторюються і журналістам так само складно «докопатися до правди», висвітлюючи події вже сьогоднішнього дня.

«Ця історія є важливим нагадуванням про те, що для того, щоб бути успішною, кремлівська агресія має спиратися на корупцію західних урядів, бізнесу, засобів масової інформації. Як і в Україні, так і в Сполучених Штатах Кремль використовує західну корупцію для просування власних інтересів та уникнення відповідальності за свою агресію. Ця історія також є важливим нагадуванням про те, що журналістика, якщо вона справжня, є небезпечна і що журналісти та викривачі платять високу ціну за викриття правди», – каже Халупа.