РПЦ анексує єпархії УПЦ у Криму і погрожує «новим розколом»

7 червня 2022 року у Москві під головуванням московського патріарха Кіріла Гундяєва відбулося засідання Синоду Російської православної церкви Московського патріархату (РПЦ МП), на якому було ухвалено низку рішень, які стосуються України та Української Православної Церкви.

Серед найголовніших таких рішень є фактичне невизнання проголошення Собором УПЦ 27 травня 2022 р.оку «повної незалежності» УПЦ від МП і внесення відповідних змін до Статуту УПЦ, де Собором були прибрані норми і згадки про залежність та зв'язок УПЦ від МП.

З цього приводу Синод РПЦ МП постановив:

«Напомнить, что решение об изменении статуса Украинской Православной Церкви может быть принято лишь в рамках канонической процедуры, включающей постановление Поместного Собора Русской Православной Церкви. Подчеркнуть, что самочинные действия по изменению статуса Украинской Православной Церкви могут привести к появлению нового раскола внутри нее».

Особливо тут привертає увагу пряма погроза з боку Синоду РПЦ МП щодо «нового розколу» всередині УПЦ, якщо остання не припинить «самочинныє действия».

Іншим рішенням Синод РПЦ МП заявив про підтримку тим архієреям і духовенству УПЦ, які попри рішення Собору УПЦ про припинення поминання московського патріарха, продовжують зберігати «поминовения за богослужениями Патриарха Московского и всея Руси».

Також Синод закликав до «сохранения церковного единства» і, традиційно, звинуватив в усіх проблемах представників «украинской государственной власти и экстремистски настроенной части украинского общества».

Московський патріарх Кирило на засіданні колегії Міністерства оборони Росії

Анексія Кримської епархії

Дуже красномовно описує справжні наміри російської церкви ухвалена постанова про приєднання єпархій УПЦ в Криму до РПЦ МП.

«Принять Джанкойскую, Симферопольскую и Феодосийскую епархии в непосредственное каноническое и административное подчинение патриарху московскому и всея Руси и священному синоду Русской православной церкви».

Синод РПЦ МП вирішив утворити на території Криму з анексованих єпархій УПЦ Кримську митрополію РПЦ у складі Сімферопольської, Джанкойської та Феодосійської єпархій, а її головою призначити члена Синоду УПЦ митрополита Сімферопольського та Кримського Лазаря.

Крім того, в додаток до цих рішень, Синод запровадив в РПЦ МП посаду «протопресвітера військового і морського духовенства РПЦ», яка існувала в Російській імперії до 1918 року.

І це вже друга в історії незаконна анексія Кримської єпархії Московою, перша відбулася в 1779 - 1788 рр., коли російський синод самочинно і без згоди Константинопольського Патріархату приєднав до себе та ліквідував Готсько-Кафську митрополію Константинопольського Патріархату, до якого ця Кримська єпархія канонічно належала понад 1200 років.

Тож, приєднанням єпархії УПЦ в Криму до російської церкви, окупація частини українських територій набула остаточного «сакрального» схвалення з боку керівництва РПЦ МП.

Цим рішенням Синод підтвердив повну інкорпорацію РПЦ МП в військово-політичну систему російського правлячого режиму, і повну підтримку його агресії проти України, окупації її міжнародно визнаних територій та скоєння воєнних злочинів проти народу України.

Тому, закономірно, що ратуючи на словах за «сохранение церковного єдинства», РПЦ МП не сказала жодного слова осуду щодо цієї розв'язаної Кремлем жахливої і злочинної війни проти України і її народу.

Натомість, знову з вуст Кирила Гундяєва прозвучали лицемірні тези про «один народ», про тиск «украинской государственной власти», і и «экстремистски настроенную часть украинского общества»... Тобто всі ті стандартні шаблонні фрази, ярлики і штампи, які офіційно озвучує кремлівська пропаганда через підконтрольні їм ресурси агітпропу.

Невідповідність канонам

Рішення Синоду в чергове оголило давно існуючу проблему невідповідності дій керівництва РПЦ МП канонічним нормам і процедурам, про «вірність» яким вони так намагаються публічно заявляти при будь-якій нагоді.

Так от виходить, що своїми діями Синод РПЦ МП самочинно вторгся у межі УПЦ і, відторгнувши (анексувавши) від неї єпархії у Криму, порушив всю канонічну процедуру і власні статути. Це все, що треба знати про «канонічність» і «вірність канонам» Московської церкви.

Коли їм вигідно, вони легко переступають через будь-які канонічні процедури і статути, які для них «не писані». Але коли треба незгодних та опонентів поливати брудом, то тут їхня риторика одразу на озброєння підхоплює весь заготовлений пакет обвинувачень в «неканонічності» і тому підібне.

Саме так в 1930-і роки Московський Синод митрополита Сергія Страгородського обвинувачував у «неканонічності» і позбавляв санів і єпархій Святих Новомучеників (репресовані в радянські часи архієреї і священники, які були згодом канонізовані як святі новомученики – ред.), які відмовлялись поминати на богослужіннях Сергія за його співпрацю з НКВД та дії на підпорядкування Церкви правлячому тоталітарному богоборчому режимові СРСР.

Виходить, для них «канон як дишло, куди подуло, туди і вийшло». Хто б що не робив у цій системі, які б моральні чи канонічні злочини не чинив, головне щоб зберігав вірність московському «папі» і був лояльний до правлячого режиму у Кремлі. На цьому вся їхня «канонічність» вичерпується.

УПЦ ніколи не була для РПЦ МП «окремою» Церквою

Останні рішення Синоду РПЦ МП в чергове засвідчують, що вони ніколи не сприймали УПЦ як якусь окрему Церкву, а лише як свій внутрішній структурний підрозділ, в якому вони на власний розсуд можуть змінювати межі. приналежність єпархій і так далі.

З огляду на погрози Синоду РПЦ про «нові розколи», наступним кроком буде відторгнення єпархій УПЦ на інших окупованих територіях...

Ці рішення вже викликали неоднозначну реакцію в середовищі УПЦ.

Залишається зачекати, якою буде реакція митрополита Онуфрія і Синоду УПЦ?

Адже проголошення «повної незалежності» УПЦ від МП вимагає не тільки слів, але й дій, зокрема і конкретної реакції на відверто неканонічні та злочинні дії МП по відношенню до УПЦ...

Сергій Шумило, доктор теології, директор Міжнародного інституту афонської спадщини, науковий співробітник Інституту історії України НАН України

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції.