«Єдиний федеральний округ» чи «Таврійська губернія»: що Росія планує на окупованих територіях України?

Російська армія захопила 95 відсотків Луганської області, частину Донецької, включно з практично повністю зруйнованим Маріуполем, населені пункти у Запорізькій та Херсонській областях та сам Херсон. Журналісти проєкту Радіо Свобода «Донбас Реалії» розповідають, що зараз відбувається в ОРДЛО, а також з'ясовували, що Росія планує робити з новими окупованими територіями, які наразі вона утримує.

Після повномасштабного вторгнення Росії до України 24 лютого лінія фронту на Донбасі суттєво змінилася. Найгарячіша точка зараз – Сєвєродонецьк на Луганщині. Якщо росіянам вдасться захопити місто, це може призвести до окупації всієї Луганської області. З міст під контролем ЗСУ залишиться лише Лисичанськ. Росія вже захопила Сватове, Старобільськ, Щастя, Новоайдар, Кремінну, Рубіжне та низку інших населених пунктів.

Значна частина захоплених Росією населених пунктів Луганської області – практично вщент зруйновані, немає світла, води, газу, електрики, зв'язку

«Стерті з лиця землі. Я думаю, що рівень руйнувань Попасної, Новотошківського, Рубіжного – критичний. Зараз це міста-привиди, 95% будівель повністю зруйновані. Щодо води, якщо взяти Попасну, там її в принципі не буде через те, що водозабір у Білогорівці розташований під Лисичанськом. Там все зруйновано, усі насосні станції, вся електрика, всі водоводи. Тобто у Попасній води не буде – умовно на рік уперед», – розповідає керівник Сєвєродонецької районної адміністрації Роман Власенко.

«Якщо брати ту ж Станицю Луганську, там є лише одне місце, де можна ще піймати Vodafone. А так – лише цей місцевий «Лугаком». Але він не дозволяє дзвінки на українські оператори. Соціальні мережі в них вже заблоковані. Ті, що залишаються, наприклад, «Вконтакте», «Однокласники» – вони заблоковані в Україні. І виходить, що зв’язку немає зовсім», – розповідає громадський активіст, луганчанин Олександр Ретівов.

Російські солдати на танку в місті Попасна на Луганщині з побутовими речами, які, за словами вимушеної переселенки Аліни Коренюк, були викрадені з її будинку. Попасна, 26 травня 2022 року

Коли стало зрозуміло, що росіяни перекидають на Донбас основні сили, керівництво Луганської області закликало мирних жителів евакуюватися. Та близько 10% населення зруйнованих нині міст залишилося у своїх будинках. Хтось не зміг, хтось не захотів евакуйовуватися. Ті, хто вижили після бомбардувань, беруть гуманітарну допомогу від росіян, щоб не померти з голоду.

«Перше, що вони робили – це вивозили людей у безпечне, умовно, місце на фільтрацію. Насправді займалися мародерством в квартирах, облаштовували там позиції бойові. І людей назад не пускали близько двох тижнів. Потім людям дозволили повертатися. Вони приїжджали, бачили, що хати порожні, нічого в них немає. Сьогодні, як я розумію, «гуманітарку» вони привозять. У Попасній там навіть є штаб – гуманітарний штаб партії «Єдина Росія». Я думаю, що щось подібне є і в Рубіжному. Але реальна ситуація яка – у Попасній і в Рубіжному неможливо відновити інфраструктуру не те що швидко, а навіть за декілька місяців. Якщо взяти Старобільськ, Первомайськ, Стаханов – міста принаймні живі, є інфраструктура. Як правило, вони депортують людей туди, вивозять. Назад повертається не дуже великий відсоток. Саме в Попасну, Рубіжне, Сєвєродонецьк. Тому що, з одного боку, там все ще небезпечно, а з іншого – немає ніяких благ. І третє – усім цим людям потрібно буде возити «гуманітарку» вже росіянам», – розповідає Роман Власенко.

Супутниковий знімок Maxar Technologies, на якому видно зруйновані будівлі в місті Рубіжному поблизу Сєвєродонецька Луганської області, 6 червня 2022 року

На захоплених армією РФ територіях зараз у пріоритеті – кадрові призначення. Практично у всіх населених пунктах знайшлися охочі на адмінпосади. Серед них – колишні українські чиновники.

«Окрім голови територіальної об’єднаної громади Щастинського району – пана Альберта Зінченка, який добровільно перейшов, підкреслюю – добровільно на бік окупанта і з першого дня почав з ними співпрацювати. Був призначений тимчасово виконувачем обов’язків, оскільки призначення він і донині, наскільки мені відомо, не отримав. В тому числі з ним перейшли два його заступники, купа правоохоронців присягнули на вірність так званої «республіки», співробітники прокуратури і навіть судді», – розповідає Олександр Ретівов.

«У них є певний алгоритм дій для всіх територій. Вони туди приїжджають, призначають якогось керівника, куратора. Туди люди починають приїжджати. Вони привозять туди якусь «гуманітарку». Починають робити видимість того, ілюзію, що це буде все ремонтуватися, відбудовуватися. Починають привозити якихось експертів. Обіцяти людям. Чистий популізм. Не більше, не менше. Вони підписують меморандуми з містами і роблять ілюзію для місцевих жителів. Наприклад, Луганськ – Москва, Маріуполь – Санкт-Петербург, що ці міста будуть відбудовувати ці зруйновані міста. І кажуть людям, що вони нам виділять кошти. Але ж цього не станеться», – зазначає правозахисник, директор Інституту стратегічних досліджень і безпеки Павло Лисянський.

Куратори і майбутнє окупованих територій

«Головним з окупації» у Кремлі призначили лідера внутрішньополітичного блоку адміністрації російського президента – Сергія Кирієнка. Людина в РФ відома. Прем'єр при Єльцині, потім працював на керівній посаді у держкорпорації «Росатом». Причин для такого призначення – декілька, вважають опитані Донбас Реалії експерти. Перша, локальна – фінанси. Оскільки вливати якісь гроші в Донбас Росії, швидше за все, доведеться. Адже необхідно, хоч якийсь час підтримувати пропагандистську установку про «старшого брата і благодійника», та й загалом «врятувати Донбас» це, нібито, одна з цілей так званої «спецоперації» російського президента.

«Гроші ці все одно будуть розкрадатися у процесі реструктуризації, але важливо, щоб вони розкрадалися у потрібну кишеню, тому потрібні надійні російські «смотрящі», які б контролювали цей процес, щоб це все не призвело до появи якихось місцевих олігархів, які б піднялися на російській допомозі. Все має бути під контролем», – розповідає незалежний оглядач, дослідник політичного життя Донбасу Костянтин Скоркін.

Сергій Кирієнко (праворуч) у Маріуполі разом з ватажком угруповання «ДНР»

Друга причина призначення Кирієнка куратором Донбасу – глобальна, припускають аналітики, це ймовірність повноцінної анексії. Але який саме сценарій готує Росія? Чи хочуть вони втілити в реальність ідею «окремого федерального округу», яку зараз обговорюють ЗМІ, чи підтримуватимуть ілюзію «незалежності» псевдодержав, створюючи нові на захопленому півдні України?

«Можливий і сценарій повноцінної анексії, але я би все ж схилялася до того, що вони будуть намагатися розділяти ці території і, відповідно, діяти, виходячи з принципу того, куди менше потрібно вкладати гроші, щоб отримати бажане, і з принципу інфраструктури. Тобто, що необхідно сьогодні уже окупованим територіям, що можна було б наростити за рахунок недавно окупованих територій. Це все буде означати подальші санкції для РФ і це буде безумовно Піррова перемога, якісь дуже сумнівні здобутки у тому числі і з точку зору економіки і економіки не тільки анексованого Криму чи інших територій РФ, але і РФ як держави загалом», – каже аналітик фонду «Повернись живим» Марія Кучеренко.

«Кремль зараз діє дуже сильно тактично. Захопили, закріпились, спробували нав'язати це Україні, щоб вона визнала територіальні поступки. Не вийшло – війна продовжується. Є план анексії прямої у різних варіантах, є ідея створення окремого суб'єкта, об'єднати Крим з окупованим півднем України, щоб таким чином така «Таврійська губернія» виникла, як у старій Російській імперії. Є варіанти єдиного федерального округу, який би охопив і Донбас, і весь цей сухопутний коридор в Крим, тобто створення такої одиниці. Я думаю, що не похована і ідея з «Херсонською народною республікою», хоча від неї cильно відхрещуються, але мені здається, що ця ідея є, тому що вона дуже логічно в'яжеться з тим, що зберігаються «ЛНР» і «ДНР», і таким чином у Росії є можливість маневру – проголосити там ще одну «народну республіку» на півдні України і створити так, як було у 14-му році, план з конфедерацією «Новоросія», тобто таку буферну «державу», союзну Росії, керовану маріонетковим урядом, яка прикриває російський кордон від України, яка, очевидно, буде завжди Росії ворожою, у найближчому своєму майбутньому, і ніколи не змириться з втратою територій і взагалі з самим фактом агресії», – зазначає Костянтин Скоркін.

Донеччина і масова мобілізація

У Донецькій області після 24 лютого російські війська окупували лише частину регіону – найбільше на півдні, зокрема Волноваху та Маріуполь. Там багато невеликих сіл, але навіть для них життя дуже змінилося, розповідає Володимир Весьолкін. Він керує Мирненською військово-цивільною адміністрацією – цей район зараз захоплений.

Росія після 24 лютого захопила південь Донецької області

«Вони не можуть виїхати зі свого населеного пункту, наприклад, з села Гранітне, не отримавши дозвіл на це. Окремий на кожну поїздку, одноразовий дозвіл. І уявіть собі – люди мешкали, спокійно пересувалися. В них не було навіть на передовій комендантської години ніколи, а тут їм навіть не можна виїжджати за межі населеного пункту. Вони в шоці. А їм відповідають – отримуйте паспорти «ДНР» і ви будете повноцінні мешканці так званої «республіки» і будете вільно пересуватися. Але більшість людей розуміє, що так званий «паспорт» «ДНР» – це одразу мобілізація», – розповідає глава Мирненської військово-цивільної адміністрації Володимир Весьолкін.

«За нашими підрахунками вони десь 40-47 тисяч чоловіків вже мобілізували. З початку війни. Але там проживало 2,7 мільйона людей загалом. Із цих 2,7 мільйона, я розумію, жінки, частина чоловіки, частина літні люди, діти. Потім юнаки і таке інше, але все одно ще є кого мобілізовувати», – розповідає Павло Лисянський.

«У місті зараз така атмосфера, що я б сказала, що це місто наречених. У жінок позабирали чоловіків, синів, братів. Тобто дуже багато жінок, і жінки зараз взяли на себе дуже багато. У нас проблеми в місті з водою. Я регулярно бачу жінок, які тягають дві двадцятилітрові пляшки в руках, які тягають величезні сумки з продуктами, тому що все-все лягло на плечі жінок. Мій хлопець два з половиною місяці не виходив на вулицю. Взагалі, абсолютно. Тому що у нас забирали прямо біля під'їздів хлопців. Ми не відкривали вікна. Що таке, коли людина зайшла додому зимою, а вийшла з дому літом?» – розповідає жителька Донецька, з якою поговорили Донбас Реалії. Дівчина разом із хлопцем виїхала з окупованого міста. Втікали якраз від масової мобілізації.

Окупваний Донецьк, порожня площа Леніна

«Ми для того, щоб виїхати, заплатили, у перерахунку на долари, півтори тисячі доларів. Для того, щоб виїхати. Везли нас реально вночі, везли нас під шумок біженців з Маріуполя. Тобто ми їхали разом з біженцями. І це все зроблено реально для того, щоб поїхати від того суцільного пекла, в якому ми були», – додає донеччанка.

«Надходять повідомлення про примусову мобілізацію не тільки дорослих, але і підлітків. Тобто здійснюється черговий злочин, здійснюється мобілізація дітей, вони залучаються до бойових дій і це безумовно одна із топ-тем. Ми бачили, що жінки на окупованих територіях намагались протестувати проти таких дій окупаційних адміністрацій, але, звичайно, такі протести не могли закінчитися нічим, окрім чергових погроз протестувальникам», – розповідає Марія Кучеренко.

Багато промислових підприємств, які й до вторгнення на окупованому Донбасі працювали з проблемами і далеко не на повну потужність, тепер фактично зупинені – не через руйнування, а через те, що працювати просто нікому.

«Дуже-дуже небагато людей, в яких є так звана бронь. Яка їм дає можливість працювати якимись водіями автобусів або вантажівок, які возять продукти харчування по магазинах або ще якихось «органах влади». Але вже навіть існують випадки, коли навіть таких людей примусово мобілізують, забирають у «військкомат», перевіряють. Горлівку використовують росіяни як транзит, вони через неї поставляють і техніку, і посилення живої сили в новоокуповані міста Світлодарськ, Миронівське. Зараз через Горлівку дуже багато і часто проходить по вечорах, вночі, а навіть і вдень», – розповідає Володимир Весьолкін.

Промисловість на окупованих територіях майже зупинилась

«Якщо казати саме про промисловість, то вона там майже зупинилася. Хоча її там вже майже не було. Щодо економіки взагалі, то яка там була економіка? Це або торгівля – привіз з Ростова чи Таганрогу, щось продав. Або дуже масивний зараз пласт економіки там зараз – це якраз оці транзакції з українськими банківськими картками, отримання готівки за процент дуже великий – до 20%. Тому ця економіка, якщо це можна так назвати, працює. Щодо сфери обслуговування, то дуже складно, тому що дійсно там, де працювали чоловіки, наприклад станція технічного обслуговування авто, вони майже не працюють», – розповідає журналіст, колишній представник від ОРДО на переговорах по Донбасу Сергій Гармаш.

«Війна – це ключове, що відбувається з «ЛДНР», і наслідки, звичайно, для цих територій, мені здається, це таке добивання Донбасу як індустріального центру, як якогось регіону з індустріальною історією, тому що після, чим би не закінчилася війна, але Донбас вже весь розбомблений, зруйнований, тобто як індустріальний анклав він, здається, припиняє своє існування», – зауважує Костянтин Скоркін.

Окупований Донецьк останнім часом під обстрілами – є руйнування та пожежі, поранені та загиблі цивільні. Скільки саме – встановити складно, адже незалежних даних про це немає – лише повідомлення з ОРДЛО. У тому числі бойовики заявляють про удар по пологовому будинку і стверджують, що обстріл почався через постачання Україні західної зброї. У Києві відповідають – мирні об'єкти обстрілює російська армія.

«Але треба розуміти, що ми не стріляємо по цивільній інфраструктурі. Ми стріляємо саме по військових об’єктах. У нас жорстка економія снарядів, у нас дефіцит снарядів зараз. Тому ми не можемо собі навіть дозволити стріляти по Донецьку куди завгодно. Це перше. Друге – дійсно, почастішали зараз обстріли саме мирних кварталів Донецька. І місцеві дійсно пов’язують це якраз з діяльністю пана чи товариша, не знаю, Пушиліна, тому що вони чують звідки прилетіло, звідки відлетіло і скільки часу пройшло. Вони розуміють, що немає фізично можливості у ЗСУ наносити такі удари», – розповідає Сергій Гармаш.

Фільтрація, депортація і російські паспорти

На захоплених українських територіях окупаційна влада активно видає російські паспорти – цю процедуру на Донбасі спростили указом Путіна. Частину людей зі зруйнованих міст вивозять, а фактично депортують до Росії. В Україну шлях закрито. У Києві ще у травні заявляли більш ніж про мільйон вивезених.

«На окупованій території облаштовано так, що якщо в тебе немає грошей і ти бажаєш виїхати в Росію, то вивозять автобуси. Ти туди сідаєш і, фактично, не знаєш, куди ти їдеш. Ти просто сідаєш і можеш опинитися наступного ранку в Ростові-на-Дону, Таганрозі, чи ще в якомусь місті, куди ти навіть і не хотів поїхати. Так само ми знаємо, як на Далекий Схід відправляють українців, фактично, без права, без можливості повернутися, тому що в них просто немає грошей», – розповідає журналіст Медійної ініціативи за права людини Станіслав Мірошниченко.

У Медійній ініціативі за права людини нарахували щонайменше 22 місця, де насильно утримували та досі утримують людей – як на окупованій частині України, так і в Росії. Але, насправді, таких місць може бути більше. Достеменно невідомо, що відбувається з українцями, які цю фільтрацію не проходять – правозахисники говорять про тортури та допити.

Ось такий «документ» видають тим, хто пройшов через фільтраційний табір

«Фільтрації підлягають всі 100% жителів Маріуполя. Зазвичай фільтрація відбувається наступним чином: допит, потім дактилоскопія, огляд гаджетів, перевірка приватного листування, огляд тіла, а потім – або ти отримуєш довідку, що ти фільтрований, це папірець, на якому написано «дактилоскопирован», або ні. На підставі цієї довідки про фільтрацію ти можеш отримати, по-перше, перепустку для вільного пересування містом. Аби виїхати за межі міста, пересуватися маріупольським районом або взагалі кудись поїхати, треба теж окрема перепустка в залежності від того, куди ти їдеш. Це додаткова перепустка до права пересування містом. Тобто фактично як в гетто – будь-яке твоє пересування має бути контрольоване, воно має бути затверджене папірцем, нема папірця – незаконне пересування і може бути арешт, може бути все, що завгодно», – розповідає радник мера Маріуполя Петро Андрющенко.

«У нас є свідчення, як люди в цих фільтраційних таборах, чоловіки, особливо чоловіки, по два, по три, по чотири тижні сидять. В них забрали документи, вони, начебто, пройшли цю фільтрацію, але вони там сидять, їм нічого не пояснюють. Росія не розрізняє цивільних і військових. Для неї всі ці люди, яких вона затримує – це військовополонені. Саме для того, щоб був великий обмінний фонд», – розповідає Станіслав Мірошниченко.

Майбутнє Маріуполя

Маріуполь став одним із символів українського опору російської армії. Понад два місяці оборони у повному оточенні. Українські бійці з «Азовсталі» вийшли в середині травня. Зараз у практично зруйнованому місті, за даними української влади, залишається від 100 до 150 тисяч жителів – у 3-4 рази менше, ніж до війни.

«Місто живе Середньовіччям. Дошка оголошень стала єдиним засобом комунікації в середині міста. Люди продають все, що можна продати. Частково те, що вкрали мародери, частково те, що було зруйноване. Наприклад, запчастини автівок, якісь колеса, в кого автівок не залишилось, але залишились запчастини від них. Люди вимінюють все, натуральний обмін – зарядка на бензин багато про що каже. Люди досі шукають один одного, дуже багато зниклих», – розповідає Петро Андрющенко.

Встановити точну кількість загиблих мешканців Маріуполя дуже складно. У мерії заявляли про 20 тисяч, відомо про кілька місць масових поховань. Також, каже Петро Андрющенко, близько 50 тисяч людей із міста примусово вивезли до Росії. Формально окупаційну адміністрацію зараз у Маріуполі очолює Костянтин Іващенко, місцевий депутат від партії ОПЗЖ. Але реально містом управляє громадянин Росії, якого приставили до Іващенка як «консультанта», його ім'я поки що не встановили.

«Що буде з Маріуполем? Маріуполь їм не потрібен. Таке велике місто відбудовувати, його не можна реконструювати насправді. Тому, скоріш за все, знову ж таки за нашими висновками, буде працювати порт, біля порту буде влаштовано якусь військову, промислову базу, Можливо, будуть працювати як ремонтні бази збережені на комбінаті Ілліча, ремонтні цехи, ремонтувати військову техніку. Тобто, фактично, найближче майбутнє, найвірогідніше майбутнє, Маріуполь – це невелика військова, транспортна база Росії. Для того їм потрібно 30, максимум 50 тисяч осіб для обслуговування. В принципі не треба вдаватися в контрпропаганду або пропаганду, вони здатні забезпечити таку кількість людей мінімальним житлом, мінімальними потребами і утримувати їх в Маріуполі, мова йде, звісно, про працездатних людей», – вважає Петро Андрющенко.

У Маріуполі не вистачає води, щодня 10-15 людей звертається у лікарні з симптомами холери – Андрющенко

«Дуже цікаво, що зараз буде відбуватися з населенням ОРДЛО. З одного боку, люди там, звичайно, всі ці роки демонстрували усіляку лояльність до Росії, ті, хто лишився. Зараз, звичайно, ця їхня проросійська орієнтація піддається серйозним випробуванням. Тому що насправді на них кинули основний тягар війни, ось ця мобілізація чоловіків, це жах. Тому що там і так чоловіче населення дуже сильно скоротилося через від'їзд, минулі військові конфлікти 14-15 років. А тепер взагалі просто відбувається якесь викорінення, тому що використовують як гарматне м'ясо оцих нещодавно мобілізованих, без досвіду людей кидають в гарячі точки, без підготовки, без зброї, і це, звичайно, дуже сильний удар. Дуже цікаво тут би було подивитися, вже чисто з такої антропологічної точки зору, як це буде діяти на масову свідомість? Тобто чи зможе похитнути ось цю проросійську орієнтацію населення? Тому що явно те, як Росія з ними поводиться, – це дуже погано», – зазначає Костянтин Скоркін.

Значна частина Донбасу зараз – просто руїни. Заміновані поля, знищене та розграбоване виробництво, спорожнілі та зруйновані міста. І це не лише про захоплені Росією після 24 лютого населені пункти. Окупована ще з 2014-го частина регіону з кожним роком під контролем «русского мира» лише дедалі більше занепадала.