Традиційний різдвяний вертеп і антисемітизм: де проблема?

Традиційний різдвяний вертеп, як і саме відзначення Різдва, у радянські часи були під забороною. За це карали: «розбирали на парткомах» і навіть звільняли з роботи. Радянська влада також заборонила традиційне для української мови вживання слова «жид» і замінила його словом «єврей». Друга світова війна і Голокост загострили чутливість у ставленні до будь-яких проявів антисемітизму. Низку українських діячів ображає «Жид» у вертепі. Навіть серед прихильників традиції є ті, які вже не перший рік закликають відмовитися від архаїчного персонажа, що ображає почуття співгромадян. Радіо Свобода зібрало думки про те, як в сучасній Україні переосмислюється традиційний вертеп.

Вертеп, як народне вуличне театральне дійство, виник наприкінці 16-го на початку початку 17 століття, коли ще не було політичного поняття національності. У різдвяному вертепі традиційно існували такі персонажі, як «Лях», «Литвин», «Циган», «Жид», «Москаль». Але сьогодні така лексика стала образливою.

9 січня 2021 року директор організації Український єврейський комітет Едуард Долинський опублікував твіт: «Український Різдвяний вертеп (Вертеп) із використанням найгірших антисемітських стереотипів». Так він відреагував на вертеп на Львівщині за участю «Жида»​.

Об'єднання єврейських громад України (ОЄГУ) звинуватило речницю компанії Vodafone в Україні Вікторію Павловську в антисемітизмі за пост у фейсбуці у 2019 році (наразі цього посту вже немає на сторінці – ред.), в якому вона розповіла про підготовку різдвяного вертепу у Броварах.

ОЄГУ обурило те, що Павловська, перераховуючи персонажів вертепу, «назвала євреїв «ж*дами», а ромів – «циганами».

Павловська пояснювала, що нікого не хотіла образити, а використала «традиційний слов'янський етнонім для позначення євреїв».

«Але ще слово «ж*д» вживається антисемітами для приниження єврейського народу, а в колах ненависників євреїв «ж*дами» називали жадібних людей, підкріплюючи стереотипи про єврейський народ», – написали на сайті ОЄГУ.

В організації нагадали, що, згідно з визначенням Міжнародного альянсу в пам'ять про Голокост (IHRA), антисемітизм – це сприйняття євреїв, яке виражається в ненависті до них через словесні і фізичні прояви. Крім цього, Європейський форум з антисемітизму визначає як антисемітизм «висловлювання брехливих, нелюдських, брудних або стереотипних звинувачень, приписування євреям відповідальності за реальні чи надумані проступки окремих єврейських індивідуумів або груп, або за дії, вчинені неєвреями».

У 2017 році почесний консул Ізраїлю у західному регіоні України Олег Вишняков обурився, коли колядники прийшли до консульства Польщі у Львові з написом «żyd na prezydenta».

Радіо Свобода звернулося за коментарем до директорки з комунікацій канадської недержавної організації «Українсько-єврейська зустріч» (UJE) Наталії Федущак.

«Українсько-єврейська зустріч» виступає за створення атмосфери добрих взаємин між українцями та євреями, за подолання негативних стереотипів. У цьому дусі зрозуміло, що було б бажаним замінити стереотипну фігуру «Жида» у вертепі. Ми солідаризуємося із поглядом трьох видатних колег з УКУ: митрополитa Бориса Ґудзяка, о. Юрія Щурка та професора Мирослава Мариновича та з їхнім закликом покінчити з цим явищем... Слід зазначити, що покійний кардинал Любомир Гузар також підтримав ці зусилля. На жаль, зрушень у цьому питанні поки що не видно», – наголосила Наталія Федущак.

Переосмислення традиції

Ще у 2011 році керівництво Українського католицького університету закликало розпрощатися із архаїчною постаттю у вертепі. Під цим закликом тоді поставили свої підписи, зокрема, тодішній ректор УКУ Борис ​Ґ​удзяк та дисидент радянських часів, філософ Мирослав Маринович.

«Окремі óбрази, які колись здавалися невинними, сьогодні можуть травмувати людські душі й суперечити нашій земній місії. Не біймося розпрощатися з ними – біймося не помітити, що, обстоюючи застарілі óбрази, ми порушуємо найважливіше в християнстві – заповідь любові», – мовиться у зверненні.

При цьому відомий український мовознавець Олександр Пономарів вважав, що слово «жид» в українській мові, так само, як у польській, словацькій чи чеській, на відміну від російської, має нейтральне значення, а негативного забарвлення слово набрало під впливом російської мови.

Радіо Свобода запитало експертів, як знайти вихід із дилеми: необхідності, з одного боку, підтримувати українські традиції, зокрема і різдвяний вертеп, а з іншого боку, вилучити слово «Жид» і відповідний персонаж, щоб не травмувати тих, хто вважає це образливим, і щоб вертеп не давав приводів для звинувачень українців у антисемітизмі?

Ярослав Грицак, історик, професор, директор Інституту історичних досліджень Львівського університету:

– Ми уявляємо собі, що традиції – це щось незмінне. Насправді традиції постійно міняються. Значна частина традицій, пов’язаних із Різдвом, датуються 19-м століттям. Я не знаю, коли появився «Жид» в українському вертепі. Але точно знаю, що у найпершому вертепі – тому, який виставив Святий Франциск у 1232 році – фігури іудея не було. Там було Святе Сімейство та образи вола й осла.

«Жид» є в українських вертепах 17-18 століть, але він там є поруч із іншими етнічними образами: поляками, литвинами (білорусами), циганами (ромами), москалями (росіянами). Якщо ми так сильно дбаємо про традиції, то чому б нам не ввести усі ці фігури назад?

Традиції міняються разом із суспільними умовами, і ми вільні їх міняти, відповідно до нових обставин.

Існує золоте правило: не роби іншим того, що не хочеш робити собі.

Ті, хто наполягає на природності образів «Жида» і «Жидівки» у вертепі, нехай подумують: чи їм було б приємно дізнатися, що десь існує вертеп із «Хохлами» і «Хохлушками»? Чи тим твердим традиціоналістам не спадає на думку, що Святе Сімейство також є іудеями?

Тарас Марусик, перекладач, публіцист, експерт із питань мовної політики, працював у Верховній Раді та уряді:

– Відмовитися від слова «Жид» не лише у вертепі, але й у класичній літературі означає відмовитися від себе. Не один дослідник писав, що слова єврей в українській мові не існувало. Єдине слово на позначення етносу було «Жид», як і в польській мові.

Про це, між іншим, писав Абрам Кацнельсон (український письменник, літературознавець – ред). А Євген Сверстюк прямо звинуватив радянський режим у тому, що він назву «євреї» імпортував разом із радянською владою...

Тож ця проблема ширша за одне слово.

Переконаний, що необхідно організувати тривалий українсько-єврейський діалог (круглі столи, конференції, обговорювати це у передачах), щоб кожна сторона виговорилась, висловила свої жалі-болі, щоб історію залишили історикам і дійшли консенсусу без втручання зовнішніх сил, наприклад, Росії.

Необхідно розібратися і не дати Кремлю шансів використовувати цей привід з власною метою.

Володимир Буткевич, професор, юрист-міжнародник, суддя Європейського суду з прав людини (у 1998–2008 роках):

– Я переконаний, що у гібридній війні, яка ведеться проти України, піднімуть і представлять як проблему все, що тільки можна підняти. Зазвичай, коли ми чуємо, як хтось кричить, що «українці – антисеміти», то без Кремля не обходиться.

Загалом, на мою думку, усі нацистські і неонацистські ідеї, і навіть антисемітизм, расизм чи ксенофобія – вони не виходять з народу, а накидаються певними силами, які прагнуть влади. Силами, якими керують неосвічені чи малоосвічені, але дуже амбітні люди.

І треба розуміти, що Україна, як держава, українська політична нація, перебуває у процесі становлення, і народу важко розібратися, чому йому нав’язують ту чи іншу ідею.

Те, що є у традиційному вертепі – це не та проблема, яку можна підняти на рівень держави. Це соціокультурна проблема росту, з якою треба працювати такими ж методами.

Отець Юрій Щурко, декан філософсько-богословського факультету УКУ, доктор біблійного богослов’я:

(Отець Щурко один із ініціаторів Звернення до спільноти УКУ від 2011 року щодо необхідності «знайти новітній персоніфікований образ лихварства, грошолюбства, корупції, підкупу та підступності» для різдвяного вертепу).

– Меседж різдвяного вертепу – це повідомлення про прихід Сина Божого, про прихід Спасителя для усіх без винятку людей. Це повідомлення про те, що Бог любить усіх.

Тому будь-що, що може образити іншу людину, принизити її, тут є недоречним. Адже апостол Павло каже нам, що «нема юдея ані грека, нема невільника ні вільного, немає ні чоловіка, ані жінки, бо всі ви одно у Христі Ісусі» (Гал 3:28; пор. Кол 3:11). Усі ми сестри і брати.

І Бог через свого сина Ісуса вчить нас, що головне – це любов. Любов до Бога і любов до ближнього. А ближній – це будь-яка людина, незалежно від її національності і кольору шкіри.

Тому будь-яке піднесення себе за рахунок іншої людини, будь-який поділ людей на «гірших» чи «кращих» через те, ким вони народилися та звідки вони походять – це дикість.

Усі учні Ісуса, окрім Луки, і сам Ісус та його мати були євреями. Далеко не всі євреї тоді прийняли Христа, але у Бога на все свій час і свій план.

Ісус не став Спасителем для одного народу, а християнство поширилося на цілий світ, долаючи расові, етнічні та соціальні бар’єри.

Тож коли хтось каже, що він – християнин, і святкує Різдво, тобто народження Сина Божого, то найперше, про що він має дбати – це про щоденне творення добра у конкретних справах. Без пафосу і самозвеличення.

Христос зруйнував ворожнечу своїм тілом, повиснувши на хресті, і показав нам, що найперше ми – усі діти одного Бога, ми усі є люди, і лише у любові та повазі один до одного можемо знайти щастя.

Тож якщо говорити про вертеп, то не треба плутати традицію і традиціоналізм.

Бо традиція – це жива віра мертвих. Це те, що прийшло до нас від наших батьків, дідів-прадідів, трансформувалося і розвинулося разом з нами, але яке зберігає справжній – первісний дух християнського свідчення та послання. Дух Різдва – це любов і надія. І якщо слово «жид» когось ображає, то сюжет вертепу можна перебудувати так, щоб передавати справжнє євангельське послання, а не ображати когось через його етнічну приналежність.

А традиціоналізм дбає про інше. Традиціоналізм – це мертва віра живих. Це щось таке, що не є живим – не містить зв’язку з автентичним первісним досвідом, а примушує людей жити за буквою видуманих людьми правил.

Христа треба засвідчувати любов’ю до ближнього, і тому, якщо деякі наші традиції не відповідають християнському посланню, їх без вагань слід очищувати від будь-якого намулу, який занечищує автентичну євангельську звістку.

В'ячеслав Ліхачов, керівник Групи моніторингу прав національних меншин:

– Мені здається, є сенс привести традиційні фольклорні форми вертепу у відповідність із сучасними уявленнями, і виправдано було б модифікувати характеристики персонажів і їхні ролі.

Не все, що було добре в середньовіччі і збереглося в якійсь формі в традиційній культурі, доречне і прийнятне в сучасному суспільстві. Мені здається, це досить очевидно.

Архаїчне ставлення до людей іншої віри, що відбивається у народній культурі, явно не відповідає реаліям і цінностям сьогоднішньої України.

У традиційних сценках європейських вуличних театрів, наприклад, було чимало паскудних епізодів або сцен насильства, що легко трансформувалося при певних обставинах із символічного в цілком реальне.

Досить очевидно, що буквальне відтворення подібних форматів у сучасній Європі є і неможливим, і небажаним.

Вертеп – одна з найбільш консервативних форм народного театру. Його образи і персонажі родом із середньовіччя.

«Жид» вертепу, зрозуміло, на сучасній українській сцені недоречний не тільки через вживання цього слова для позначення єврея, але й, більшою мірою, через концентрацію навколо цього слова негативних стереотипів, які загалом, якщо називати речі своїми іменами, є антисемітськими.

Зрозуміло, традицію не можна змінити в наказовому порядку.

Однак також очевидно, що живій традиції властиво розвиватися, видозмінюватися, відповідно до історичних, культурних і соціальних контекстів.

Заклики переглянути образ «Жида» у традиційному вертепі звучать не тільки з боку єврейської громади – з подібними ідеями виступали і представники УГКЦ, та інтелектуали з УКУ.

Мені пригадується вертеп на Майдані на Різдво зими 2014 року: в імпровізованій постановці за «побиттям немовлят» Іродом читалася актуалізована інтерпретація – алюзія на побиття студентів за наказом нового Ірода. І «Жид» у цій постановці став на бік добра, на бік народу, який повстав проти тирана, бо побиті діти були дітьми всіх українців, тобто і його дітьми.

Мені видається, що подібні інклюзивні трактування традиційного сюжету цілком мають право на існування, позитивно зустрічаються аудиторією і при цьому природним чином продовжують живу традицію народної творчості.

Читайте ще:

Україна-Ізраїль: від Жидівського куреня УГА і загонів «Хагани» – до Єврейської чоти УДА

Український вимір Держави Ізраїль: два президенти і три прем’єри народилися на українській землі

В Україні закривають очі на те, як світ бачить ультраправий рух в країні?