Росія на Донбасі де-факто від 11 травня 2014 року: рішення суду у Страсбурзі і його значення для України

Рішенням суду у Страсбурзі від 25 січня 2023 року підтверджено, що де-факто від 11-го травня 2014-го саме «Росія, а не сепаратисти, здійснювала ефективний контроль над Донбасом».

• Європейський суд з прав людини у Страсбурзі (ЄСПЛ) визнав частково прийнятною до розгляду справу щодо відповідальності Росії за систематичні порушення прав людини на Донбасі, і зокрема за збиття літака МН17, що призвело до загибелі 298-ми людей липні 2014 року.
• Суд вирішив, що має юрисдикцію щодо розгляду скарг проти Росії з порушення прав людини на територіях сходу України, бо вони вже перебували під фактичним контролем РФ.
• Справу, яку ще називають «великим процесом щодо Донбасу» ЄСПЛ розпочав на міждержавну скаргу України й Нідерландів
• Розгляд справи по суті – попереду, однак визнання Євросудом своєї юрисдикції щодо розгляду цієї справи проти Росії українська сторона вважає своєю проміжною перемогою.
• Яка практична користь цього рішення для України і її громадян? Як змусити Росію виконувати рішення ЄСПЛ? Яку політичну вагу матиме вердикт?

Міністр юстиції України Денис Малюська в залі Європейського суду з прав людини. Страсбург, 26 січня 2022 року

Після рішення суду Радіо Свобода ексклюзивно поспілкувалася у Страсбурзі з заступницею міністра юстиції України Іриною Мудрою.

–​ Європейський суд із прав людини ухвалив рішення, що ця справа в його юрисдикції. Тобто це ще не рішення по суті, але вже значний крок уперед, оскільки Євросуд визнав, що де-факто від 2014 року тимчасово окуповані території Донбасу контролювала Російська Федерація, а не сепаратисти. Що це означає?

– Є дуже важливе рішення, дуже важливий крок, на який Україна чекала майже рік, оскільки ми пам’ятаємо, що слухання були в січні 2022-го року. Сьогодні – майже рік після слухань, як Україна врешті отримала рішення. Про що це рішення?

Європейський суд із прав людини визнав частково прийнятною заяву України та Нідерландів проти Росії по ситуації, яка мала місце на сході України, в Донецьку й Луганську, починаючи з 2014-го року.

Це є потужний політичний і юридичний крок, юридичне рішення, оскільки воно забезпечить подальший розгляд індивідуальних заяв громадян та компаній , які подані до Європейського суду з прав людини, в тому числі щодо тих втрат, яких вони зазнали на сході України. Це фізичні особи і юридичні, а також – для інвестиційних позовів.

Це теж буде достатнім аргументом, що Росія здійснювала ефективний контроль, російські військові були присутніми на території Донецької і Луганської областей, починаючи з квітня-місяця 2014-го року, і ці триваючі дії були щонайменше до 26 січня 2022-го року, до дати усних слухань справи в Європейському суді з прав людини.

–​ Правильно я розумію, що до 26 січня 2022-го року контроль де-факто здійснювала Росія, тобто не до сьогоднішнього дня?

– Оскільки слухання і подача доказів тривала до 26-го січня 2022-го, суд встановив, що Росія здійснювала ефективний контроль з 11-го травня 2014-го року щонайменше до 26-го січня 2022-го року.

–​ Дата 11-го травня 2014-го –​ це дата, як ми пам’ятаємо, проведення псевдореферендумів на так званих ЛДНР-територіях. Українська сторона від початку наполягала, щоб контроль був визнаним із квітня-місяця 2014-го року. Тобто бачимо, що суд все ж визначив 11-те травня. Це глобально щось міняє?

– Ні, це не змінює. Оскільки в судовому рішенні також зазначено, що російські військові були присутні, починаючи з квітня 2014-го року.

Як ви правильно зазначили, 11-те травня 2014 року виключно вибране через юридичний факт – це проведення «референдуму» на так званих «ДНР-ЛНР». Але глобально воно не впливає на рішення і не змінює ситуацію.

–​ Чи зазначено в рішенні суду, в яких кордонах тимчасово окупована територія українського Донбасу перебувала під «ефективним контролем», якщо говорити юридичною мовою, Російської Федерації?

– Суд вирішив, що Росія мала ефективний контроль над усіма районами, що були захоплені сепаратистами. На цих територіях також були присутні російські військові, тобто це райони, які з 11-го травня 2014-го року були під контролем так званих сепаратистів, а де-факто – російських військових.

–​ Ми пам’ятаємо, що російська делегація, коли вона була присутньою на старті слухань (це було рівно рік тому), наполягала на тому, що ці райони перебувають під контролем сепаратистів. Тобто намагалася внести заперечення, що вони були під контролем саме Російської Федерації. Українська ж сторона намагалася довести зворотне. Зараз ми бачимо, що суд зайняв цю позицію. Чому важливо було довести, що саме під контролем Росії, а не сепаратистів?

– Власне, тому, що вони завжди говорили, «что нас там нет», а виявилося, «мы там были».

І суд встановив, що саме завдяки військовій, політичній, фінансовій допомозі Російської Федерації, фізичній присутності військових Російської Федерації, Росія там була.

І це важливо, оскільки було довести, що Росія це планувала – захоплення України – починаючи з Криму і сходу України – починаючи з 2014-го року.

Тому це було встановлено судом, і це якраз відкриває дорогу приватним заявникам, приватним компаніям для того, щоб можна було стягувати компенсацію за збитки, нанесені Російською Федерацією, за втрачене майно, зокрема, на тих територіях, на яких, як підтвердив суд, Російська Федерація була присутня і здійснювала контроль.

– Російська влада оголосила, що всі рішення Євросуду з прав людини, винесені після 15-го березня 2022-го року, вона не виконує. Яким чином це відкриває дорогу, відповідно, заявникам? Тобто матиме ту практичну користь, яку ви згадали, якщо Росія збирається ігнорувати рішення?

– Так, Росія денонсувала Конвенцію (з прав людини – ред.), Росія вийшла з Ради Європи, і Росія хоче думати, що вона не буде нести відповідальність і виконувати рішення Європейського суду, але це не так.

Окрім того, що рішення має сильну політичну вагу, це рішення є також юридичне. І, звісно, немає наразі якихось юридичних інструментів, аби взяти це рішення і піти кудись виконати, як, наприклад, рішення інвестиційних арбітражів, але Україна матиме це рішення або для проведення переговорів з Росією, коли й з ким буде говорити і коли цей момент настане, а також – я хочу тут зазначити – Україна шукає шляхи монетизації рішень Європейського суду з прав людини і не тільки Європейського суду, а й тих рішень, які отримали приватні інвестори і в інвестиційних арбітражах по Криму, а також – рішення Міжнародного суду ООН.

Ця концепція, яка зараз пропонується міжнародним партнерам України щодо створення компенсаційного механізму, якраз і передбачає, що рішення судів, які набрали законної сили, зокрема рішення Європейського суду з прав людини, рішення інвестиційних арбітражів, рішення Міжнародного суду ООН про компенсацію збитків, будуть монетизовуватися за допомогою цього компенсаційного механізму.

А я нагадаю, що він передбачає створення компенсаційної комісії, яка розглядатиме заявки фізичних, юридичних осіб і держави України про компенсацію збитків від війни, яка почалася з 24-го лютого 2022-го року.

Також компенсаційний механізм матиме компенсаційний фонд, який, за концепцією, має наповнюватися активами Російської Федерації, конфіскованими в різних юрисдикціях, має наповнюватися грошима, золотовалютними резервами Російської Федерації, тому рішення таких судів, як Європейський суд, вочевидь, будуть також монетизовуватися з цього компенсаційного фонду.

Дуже важливо їх мати, дуже важливо довести вину Росії, адже рано чи пізно Росія захоче повернутися до цивілізованого світу, захоче ЗНОВУ стати частиною фінансової системи, захоче вступати в транзакції з іншими державами, і їй потрібно буде щось робити з тими рішеннями, які будуть винесені проти Росії.

Тобто це або вона самостійно буде виконувати, коли така ситуація настане, і коли вона буде готова до того, і її керівництво буде розуміти, що це потрібно робити, або ці рішення будуть монетизовані за рахунок російських активів.

–​ Скільки часу може знадобитися, щоб цей компенсаційний механізм, який ви описали, втілити на практиці?

– Ми пам’ятаємо, що 14-го листопада 2022-го року була винесена резолюція Генасамблеї ООН про репарації від Російської Федерації. Відповідно до цієї резолюції було таких три основних потужних меседжі закладено в цій резолюції.

Перше – що Росія несе міжнародну відповідальність за міжнародні протиправні діяння, зокрема – повинна сплатити репарації за всю шкоду, яку вона заподіює зараз Україні й українцям.​

Другий потужний меседж – це те, що існує необхідність створення компенсаційного механізму, оскільки на сьогодні не існує якогось юридичного форуму, який міг би повноцінно розглянути заяви громадян, бізнесу, держави та виплатити компенсації (втрат, заподіяних війною – ред.).

І третій меседж – це необхідність і рекомендація державам-членам створити міжнародний реєстр збитків. Тобто ми почали імплементацію цієї резолюції з нашими партнерами, і ми перебуваємо на стадії створення міжнародного реєстру.

Ми плануємо, що цей реєстр буде створений протягом пів року. Тобто до травня-місяця принаймні має бути зрозуміла концепція створення цього реєстру і узгоджено, в якій країні цей реєстр буде розташовуватися. Після того, як реєстр зафункціонує і він збиратиме інформацію, докази, підтвердження збитків, шкоди, нанесеної українцям та державі, – після цього має зафункціонувати компенсаційна комісія.

Наше бачення, у разі наявності політичної волі й знаходження юридичної рамки, як правильно і як у межах міжнародного права, з урахуванням верховенства права, з урахуванням доктрини захисту приватної власності, як нам віднайти ту формулу для конфіскації російських активів, і власне, зафункціонує комісія та компенсаційний фонд.

Тому Україна очікує, що така політична воля має з’явитися якомога швидше. Ми бачимо уже кроки Канади, ми бачимо заяви Євросоюзу, ми бачимо резолюцію Європарламенту нещодавню про те, що держави-члени Євросоюзу мають почати обговорювати і створювати юридичні рамки для конфіскації російських активів. Ми бачимо заяви наших балтійських партнерів, зокрема – Естонії.

Тому ми очікуємо, що держави все-таки віднайдуть юридичні конструкції, які уможливлять конфіскацію активів, і така комісія має запрацювати протягом року. До кінця 2023-го року, принаймні це – мета українського уряду, і ми це з партнерами активно обговорюємо.

–​ Яким чином далі будуть відбуватися слухання у справі, яку, відповідно, уже починають розглядати по суті?

– Так, справа перейшла до розгляду по суті. Далі сторони повинні будуть надати свої «submissions», свої подання. Як ми бачимо, Росія навряд чи буде надалі присутньою в цьому процесі, тому вже процес буде продовжуватися без участі Росії.

На жаль, така практика склалася в Європейському суді з прав людини, що такі справи тривають багато років. Вони довготривалі, тому до кінця 2023-го року ніхто не очікує отримати рішення по суті.

Але, як я сказала, навіть прийнятність цієї справи є потужним політичним сигналом і юридичним підтвердженням того, що Росія таки несе відповідальність за все, що відбувалося на сході України, починаючи з 2014-го року.

–​ Ви зазначили, що це відкриває можливості для українських громадян, потерпілих на Донбасі (тих, хто втратив майно, близьких), по суті, позиватися до Росії. Скільки зараз справ проти Росії взагалі перебуває в Європейському суді з прав людини? Я маю на увазі з боку України.

– Якщо ми говоримо про міждержавні справи, то наразі є п’ять міждержавних справ, ініційованих Україною проти Росії.

Одна справа – це, власне, ця – Україна та Нідерланди проти Росії. ​

Остання справа, це десята, яка стосується пономасштабного вторгнення, і тут важливо дуже зазначити, що 26-ть країн долучилися до нашої міждержавної справи, що показує важливість – наскільки розгляд цієї справи може бути прецедентом у Європейському суді з прав людини. Поки не будуть розглянуті міждержавні справи принаймні на етапі прийнятності справи, всі індивідуальні справи призупинені.

Це рішення зараз відкриває шлях до розгляду індивідуальних справ проти Росії, тому громадяни зможуть, власне, відстоювати, звісно, свої порушені права в Європейському суді. Плюс це відкриває шлях для приватних позовів в інвестиційних арбітражах. Вони можуть позиватися, як це було зроблено по втраченому майну по Криму, на підставі двосторонньої угоди про захист інвестицій між Україною і Росією. Можуть бути подані індивідуальні інвестиційні позови як громадянами України, так і приватними компаніями, так і державними компаніями, і це, я думаю, буде якраз зроблено, оскільки це рішення відкриває цьому шлях.

–​ Який вплив на розгляд справи може мати повномасштабне вторгнення — війна, яка триває вже майже рік?

– Я особисто вважаю, що якраз ця війна і прискорила суд до розгляду справи по прийнятності.

Наразі, справа України – десята, яка була подана в червні 2022-го року, – є безпрецедентною. Вона є найважливішою серед міждержавних справ, які перебувають на розгляді в Європейському суді.

Я хочу сказати, що на сьогодні перебуває всього 16-ть міждержавних справ, із яких 5-ть наших.

Одна справа – Росія проти України, але вона призупинена, оскільки Росія не надала інформацію, яку витребовував суд, для продовження розгляду цієї справи.

Тому ці справи є важливі для суду як з огляду встановлення якихось прецедентів і практики суду, і з огляду на те, що ця справа є дуже важливою для уряду України, для країни загалом, для громадян України. Звісно, що суд буде пріоритезувати цей наш останній міждержавний процес серед інших процесів.

«Нас там нет», а виявилося, «мы там были». Мін’юст про проміжну юридичну перемогу України в Страсбурзі