«Налякати і стерти межу між правдою і брехнею». Як російська дезінформація інфікує людей?

Зараз час, коли нічого не вартує створити фейк – неправдиве повідомлення, підробне фото чи відео, і поширити його у мережі. Натомість, для того, щоб зібрати інформацію про реальні події, зробити фото реальних людей і полій – потрібні кошти, час, зусилля і професіоналізм.

То що ж треба знати, щоб не стати жертвою обману?

Розпочавши повномасштабну війну проти України, Росія посилила свою дезінформаційну кампанію у світі, перетворивши її у велику інформаційну війну проти Заходу і України.

До яких тактик вдається Кремль у цій війні? Яка його головна мета? І найголовніше – як відрізнити де фейк, а де правда? Про це медіапроект Татаро-Башкирської служби Радіо Свобода «Idel.Реалії» розпитав Фелікса Картте, дослідника політики та використання технологій у кампаніях з дезінформації.

Колишній європейський чиновник, а нині експерт з використання технологій у кампаніях з дезінформації Фелікс Картте написав колонку для німецької газети Frankfurter Allgemeine Zeitung. У статті він пояснив, як авторитарні сили, включаючи Росію, ведуть кампанії із дезінформації у світі задля досягнення своїх цілей. Які наративи вони просувають? Як підміняють реальність брехнею? І чого хочуть досягти?

Фелікс Картте

Фелікс Картте має великий досвід у розробці стратегій регулювання діяльності технологічних компаній і протидії цифровим загрозам, включаючи дезінформацію. Свою кар'єру він розпочав як дослідник та журналіст, висвітлюючи питання цифрової демократії для таких видань, як Süddeutsche Zeitung та Politico. У період роботи в Європейській комісії та Європейській службі зовнішніх зв'язків у Брюсселі Картте відповідав за просування стратегії ЄС щодо протидії цифровим загрозам у співпраці з міжнародними партнерами, такими як НАТО та G7, та брав участь у розробці політичних документів, таких як План дій із захисту європейської демократії та Закон про цифрові послуги. Згодом він створив та очолив європейський підрозділ глобальної некомерційної організації Reset.Tech, консультував благодійні фонди та допомагав розробляти стратегії досліджень та адвокації для захисту демократії у цифрову епоху.

– У вашій нещодавній статті ви докладно описали, як російські агенти нібито підкуповували політиків, купували голоси та поширювали дипфейк-відео, націлене на Маю Санду під час виборів та референдуму у Молдові. Сама Санду назвала це «безпрецедентною атакою на демократію». Чи могли б ви навести конкретні приклади чи докази, що підтверджують використання цих тактик?

– У міжнародних ЗМІ достатньо повідомлень, які описують ці методи. Наприклад, за кілька тижнів до виборів влада Молдови виявила великі суми готівки у пасажирів, які повертаються із Москви через непрямі рейси.

Ці суми викликали підозру через частоту та масштаби їх ввезення. Одного дня влада конфіскувала півтора мільйона доларів, підозрюючи, що вона призначалася для політичного впливу.

Глава поліції Молдови повідомив BBC, що на початок жовтня майже 130 тисяч молдовських виборців отримали виплати, пов'язані із цією схемою, що становить близько 10% активного електорату країни. Головний антикорупційний чиновник також відстежив підозрілі фінансові потоки, пов'язані з олігархом-втікачем Іланом Шором, який зараз перебуває у Росії. Він зазначає, що Шор спрямовував кошти на підкуп виборців, щоб проголосували проти курсу на інтеграцію з Європою.

У другому турі президентських виборів, що пройшов 3 листопада, чинна президентка Молдови Мая Санду здобула перемогу над екс-генпрокурором Молдови Олександром Стояногло, який представляє опозиційну проросійську Партію соціалістів. За Санду, яка прагне вступу своєї країни до ЄС, проголосували понад 55 відсотків виборців, за Стояногло – 44,8 відсотка. Вирішальну роль наприкінці другого туру відіграло голосування молдавської діаспори в Європі та Америці. З 326 тисяч молдаван, які проголосували за кордоном, близько 270 тисяч (83 відсотки) підтримали Санду. 20 жовтня відбувся перший тур президентських виборів у Молдові. Одночасно з ним у країні пройшов референдум щодо вступу до Євросоюзу. Прихильники євроінтеграції здобули перемогу з перевагою менше одного відсотка. Партія комуністів Республіки Молдова заперечила підсумки референдуму, але Конституційний суд затвердив результати.

Джерела, пов'язані з Кремлем, також проникали у соціальні мережі Молдови. Наприклад, вони розповсюджували діпфейки – штучно створені відео, які тепер зробити може кожен легко та дешево.

В одному з таких відео показано, що президентка Молдови Мая Санду нібито насміхається з бідності громадян країни. В іншому підробному відео, яке Санду довелося публічно спростовувати, її фейкове зображення забороняло молдаванам пити ягідний чай – напій, який багато хто в Молдові любить.

Це стандартні приклади дезінформації – тактики, покликані посіяти недовіру та викликати гнів проти демократичних урядів.

Діпфейк із зображенням президентки Молдови Маї Санду

– У своєму тексті ви також згадали, що авторитарні режими, як-от Росія, використовують у своїх кампаніях дезінформації «дзеркальну тактику». В чому вона полягає? І чи вважаєте ви її ефективною?

– «Дзеркальна політика» – це тактика, коли пропагандист звинувачує своїх опонентів у тих самих діях чи стратегіях, якими він сам активно займається.

Кремль часто використовує цю тактику для заплутування аудиторії та відведення підозр від себе. Наприклад, кремлівська пропаганда часто звинувачує Україну та Захід у «нацистських» кроках та спробах дестабілізувати Росію, тоді як саме Кремль намагається знищити демократичні уряди інших країн, дестабілізувати та підпорядкувати суспільства.

Також Кремль регулярно звинувачує Захід або певні групи, такі як ЛГБТК, у «втручанні» у справи Росії, тоді як очевидно, що саме Росія втручається у вибори та діяльність ЗМІ інших країн.

Це і є «дзеркальна тактика» в дії.

Мета полягає в тому, щоб стерти межі між правдою та брехнею, між правильним і неправильним, і зрештою зробити людей байдужими до того, хто ними керує, бо вони перестають бачити різницю між демократією та автократією.

Ця тактика ефективна в одних країнах більше, ніж у інших.

Наприклад, у Словаччині підтримка членства в НАТО знизилася з 72% до 58%. За даними аналітичного центру GLOBSEC, більшість у Словаччині наразі більше не вважає Росію основною винуватицею війни в Україні.

– У своєму тексті ви згадали кампанії на підтримку партії «Альтернатива для Німеччини» (AfD) у Німеччині та інші. Там часто фігурує і Росія, але не тільки вона. Чи означає це, що сили, які проводять кампанії з дезінформації, координуються з одного місця, або вони діють незалежно одна від одної, маючи однакові цілі?

– Звичайно, тут є збіг цілей серед авторитарних режимів, а також деяких корпоративних акторів, які прагнуть послабити демократичні інститути заради влади та прибутку.

Ці сили часто підривають демократичний контроль, націлюючись на ключові стовпи – такі як вибори та ЗМІ через дезінформацію.

Якщо громадська довіра до ЗМІ або демократичних урядів підірвана, корпорації та автократи стикаються з меншим контролем та підзвітністю, що дозволяє їм просувати свої повістки з мінімальним втручанням.

Наприклад, у США Дональд Трамп та його прихильники посилили наративи про фальсифікацію виборів, відомі як «велика брехня», щоб заздалегідь дискредитувати несприятливі для них результати виборів, що могло підірвати довіру до демократичних процесів. Аналогічно, пропаганда Кремля у Молдові ставить під сумнів легітимність виборів, прагнучи дестабілізувати проєвропейський уряд і відкрити шляхи для російського впливу.

Хоча збіг цих цілей не завжди означає пряму координацію, нещодавні випадки вказують на співпрацю у деяких ситуаціях.

Наприклад, європейські розвідувальні служби повідомляли, що проросійське видання Voice of Europe нібито платило політикам AfD за просування проросійських наративів. У США нещодавно з'явилися заяви від державних агентств про російське втручання через YouTube-блогерів, яким RT платила за просування прокремлівських наративів. Ці випадки демонструють масштаб координованої дезінформації із різних країн.

Цей діпфейк викрив і проаналізував проєкт VoxCheck

– Як Росія використовує війну в Україні у своїх дезінформаційних кампаніях?

– Повномасштабному вторгненню Росії в Україну передувала та досі супроводжує війну всеосяжна кампанія дезінформації, спрямована на хибне зображення України як «нацистського режиму» та контсруювання неправдивих наративів як підстав для вторгнення і ведення війни.

Однією із ключових цілей російської дезінформації є підрив громадської підтримки України в західних країнах, таких як США та Німеччина.

Наприклад, кампанія під назвою «Доппельгангер» (з німецького «двійник» – ред.) поширює проросійські наративи через фейкові сайти та акаунти в соцмережах, підробляючи сторінки авторитетних ЗМІ, щоб завоювати довіру. Основні теми включають сумніви щодо ефективності санкцій проти Росії, посилення негативного ставлення до українських лідерів та нагнітання страхів щодо українських біженців у Європі.

– Яку роль консервативна риторика відіграє підвищення ефективності російської пропаганди?

– Російська пропаганда часто використовує консервативну риторику, фокусуючись на таких темах, як «вокізм» (просування ліберальної ідеології та політики як вираження чуйності до системних несправедливостей та упереджень – ред.), сімейні цінності та права ЛГБТ, намагаючись переконати консервативно налаштованих громадян демократичних країн, що це загрози традиційним нормам.

Яскравим прикладом є наратив «Гейропа», де терпимість Європи представляється як моральне розкладання і загроза сімейним цінностям. У цьому контексті Володимир Путін зображується як сильний лідер, здатний «врятувати» Європу від так званого «вірусу вокізму».

Звичайно, інтерес Кремля до цих консервативних цінностей має винятково стратегічний характер. Російський уряд та його союзники-автократи в Європі, насправді використовують традиційні цінності як зброю, щоб створити загрозу основоположним принципам консерватизму, таким як світопорядок у Європі, вільний ринок і навіть християнські цінності – чесність, співчуття та смиренність.

Стратегія Кремля спрямована на маніпулювання соціально-консервативною аудиторією та на залучення тих, хто почувається пригніченим соціальними змінами, одночасно стираючи межі між традиційними правоцентристськими партіями та вкрай правими радикалами.

Кремль зачіпає типові консервативні питання, щоб залучити центристів, а потім підживлює їх тривогою та ворожістю.

Мета Росії в цьому випадку – посилити екстремістські партії з проросійською позицією на шкоду традиційним консервативним партіям.

– Наскільки важливою є технологічна розвиненість для успішного ведення дезінформаційних кампаній? Як ви вважаєте, чи можуть технологічні обмеження Росії (з огляду на санкції) вплинути на ефективність її зусиль?

– Я думаю, що ми часто переоцінюємо роль нових технологій, таких як ШI (штучного інтелекту), у дезінформації.

Наприклад, під час виборів у США, за даними американської влади, Росія втручалася у процес, спонсоруючи американських ютуберів для поширення проросійського контенту, зокрема на підтримку Трампа.

Хоча такі операції вимагають значних витрат і можуть бути ефективними, вони в основному не залежать від інструментів ШI, таких як ChatGPT. Основна шкода походить не від самого ШI, а від поганих намірів Росії та значних ресурсів, які вона виділяє на дезінформацію.

– Наскільки Європа готова протистояти дезінформаційним кампаніям? Чи є певні установи чи медіа-проєкти, які лідирують у цій галузі? І чи існує потреба у нових європейських російськомовних медіа-ініціативах для більш ефективної боротьби з дезінформацією всередині Росії?

– ЄС зробив значні кроки для боротьби з дезінформацією, включаючи створення спеціальної групи при зовнішньополітичному відомстві понад десять років тому, підтримку незалежних ЗМІ та дослідників, а також регулювання соціальних платформ.

Тим не менш, російська пропаганда залишається на крок попереду, діючи через посередників і комерційні структури, що ускладнює її ідентифікацію. Крім того, деякі політичні партії в ЄС активно просувають проросійські наративи, що ще більше ускладнює боротьбу з дезінформацією в межах ЄС.

– Які, на вашу думку, основні напрямки, на які Європі варто зосередитися, щоб краще захиститися від дезінформації?

– Найефективніший захист від дезінформації – це сильне та незалежне медіасередовище.

Європейські ЗМІ стикаються із серйозними труднощами – особливо в умовах, коли рекламні моделі великих цифрових компаній забирають важливе джерело доходу.

Більш того, генеративні ІІ-інструменти часто використовують якісний медіаконтент для навчання, не витрачаючи багато грошей. Щоб створити більш здорове медіасередовище, ЄС слід інвестувати не лише у громадські телерадіомовні компанії, а й використовувати регулювання для обмеження домінування цифрових медіа та ІІ-компаній, забезпечуючи чесну конкуренцію та стійкі доходи для якісних медіа.