«Ситуація із правами військовослужбовців значно погіршилася»: Ольга Решетилова про проблеми в армії

Радіо Свобода попросило співзасновницю Медійної ініціативи за права людини, координаторку напрямку «Війна і правосуддя» – Ольгу Решетилову прокоментувати випадок, коли військовослужбовець із позивним «Турист» опублікував у мережі відео, на якому горить автівка. Її нібито підпалив комбат за непокору своїх підлеглих. Справою зацікавилися у ДБР та контррозвідці, а захищати бійця, який поширив відео, взялися відомі громадські правозахисники.

Сюжет про це і саме інтерв'ю дивіться тут (із 47-ї хвилини ефіру):

– Ви теж пропонували допомогу у цій справі? Чи, можливо, у вас є якісь нові подробиці?

– Власне, подробиць там небагато.

Я з Віталієм на зв’язку була деякий час. Там найбільша проблема в тому, що ті хлопці, які були безпосередніми свідками і постраждалими в цій ситуації, бояться заявляти і підтримують офіційну версію батальйону. А без заявників не може бути кримінального провадження.

І Віталій – просто та людина, яка не погодилася з цією «дуркою», вибачте, яку влаштував комбат і виклала це все в паблік. Але він не був учасником подій. Ось в чому історія.

Тобто він по суті викривач, але він не є потерпілим або свідком цього ймовірного злочину, безпосереднім свідком, тобто учасником. Тому, власне, так відбувається.

Ольга Решетилова

Це дуже поширені випадки, коли хтось один починає боротися за справедливість у своєму підрозділі. На початку його навіть дуже часто інші побратими підтримують, а потім всі лякаються і вмивають руки. І ось ця людина, яка взяла на себе основний удар, залишається сам на сам з командуванням, з правоохоронними органами. І їй дуже важко довести, що, власне, це не вона бреше.

Ось Віталій зараз опинився в такій ситуації. Хоча у нього є надзвичайна підтримка. І дуже добре, що «Міллер» (юридична компанія - ред.) взялися за його захист. І це не поодинокий випадок, коли «Міллер» допомагає нам захищати військовослужбовців в такій ситуації несправедливості. Але це тільки ті ситуації, про які стає відомо публічно.

Фото ілюстраційне. Українські артилеристи готують самохідну гаубицю «Цезар» французького виробництва до стрільби по позиціях російських військ. Неподалік від міста Авдіївки на Донеччині, 31 травня 2023 року

– А як часто вони стають публічними? Взагалі чи такий публічний розголос йде на користь таким випадкам? Тому що одна справа, коли військовий має кілька тисяч підписників, коли за ним стежать і легко все це підхопити журналістам, а інша, коли він може залишитися і без уваги журналістів, правозахисників і ще й без підтримки своїх побратимів і матиме ще більший тиск з боку командування. Що тут можна порадити? Наскільки публічність тут важлива? І як її домогтися тоді?

– Я в принципі всім кажу, а мені часто ставлять це питання, що публічність – це наш останній козир.

Тобто останнє, до чого ми повинні вдаватися, особливо в час війни, коли авторитет ЗСУ надзвичайно є важливим для нас всіх, для захисту країни, для захисту національних інтересів.

Тому треба використовувати максимально всі інструменти вирішення ситуації, які не підривають цей авторитет. Хоча це іноді дуже складно, коли ви бачите такі ситуації.

Тут потрібно говорити про системні проблеми, які існують в ЗСУ. І ми про них говорили і до повномасштабного вторгнення багато років. Але, на жаль, ми не встигли їх всі вирішити. В принципі, коли є велика кількість мобілізованих, дуже різних людей, всякі ситуації бувають.

Фото ілюстраційне: ЗСУ під Бахмутом, Донецька область, травень 2023 року

Ситуації насправді такі, подібні, різні – дуже поширені. Тому що є проблеми з вихованням лідерства у командирів, є проблеми реально з підготовкою особового складу, проблеми, пов’язані з інтенсивністю боїв і іноді некомпетентністю чи особового складу, чи командирів, чи тих і тих.

І тут питання в тому, що дуже часто доводиться просто в такій ситуації модерувати. До нас , до нашої організації, приходять сотні звернень щомісяця подібних, інших.

І дуже часто нам доводиться просто в ручному режимі телефонувати командуванню, чи писати, чи надсилати якісь запити і казати, що ось, подивіться, така проблема. Іноді вдається таким чином вирішити і допомогти військовослужбовцям.

Іноді виявляється, що і сам той військовослужбовець або військовослужбовиця, які до нас зверталися, не зовсім були праві в цій ситуації. Дуже різні ситуації бувають.

Але ось ця така публічність – це, мені здається, останній крок, коли неможливо вирішити ситуацію іншим чином, коли все проти військовослужбовця.

– А якщо говорити про те, що конфлікти, непорозуміння не виходять у публічну площину, в рамках Військової прокуратури, ДБР, яка результативність таких справ? Чи є у вас дані про це?

– Результативність якраз не на користь військовослужбовців, які страждають у цій ситуації.

Здебільшого якщо в цю ситуацію не втручаються громадські організації, волонтерські, якісь медіа, то в абсолютній більшості випадків ситуація вирішується на користь командира, командування, тобто точно не рядових і не офіцерів нижчої ланки.

А враховуючи посилення кримінальної відповідальності, яка введена законом, ухваленим Верховною Радою, то ці військовослужбовці ризикують дуже сильно ще й опинитися за гратами на великий термін. Тому, ясно, що зараз люди бояться таких ситуацій. Проте вони нікуди не зникають.

Тобто внутрішні конфлікти в армії, звичайно, нікуди не зникають.

І тут питання в тому, що потрібно створювати систему, як вирішувати ці конфлікти, як бути в цих ситуаціях, тому що деморалізація армії зараз ні на руку нікому. А те, що ми бачимо, коли час від часу випливають такі скандальні історії, то це лише показник того, що треба втручатися і дуже сильно це треба робити.

Тому що не працює система морального, психологічного забезпечення, не працює система підготовки і не має інструменту захисту власних прав у військовослужбовця будь-якого.

Українські артилеристи готують самохідну гаубицю «Цезар» французького виробництва до стрільби по позиціях російських військ. Неподалік від міста Авдіївки на Донеччині, 31 травня 2023 року

– Пані Решетилова, ви опікуєтеся такими справами не перший рік, з 2014 року, від початку війни на Донбасі. І ви кажете про те, що проблеми залишилися. А наскільки ми взагалі просунулися в правовому аспекті у встановлені справедливості і покаранні винних незалежно від звання, незалежно від статусу? Чи маємо ми прогрес?

– Іноді у мене складається враження, що ми навіть відкотилися трохи назад, ніж була ситуація у 2018-2019 роках. Найперше це пов’язано з цим законом про посилення відповідальності військовослужбовців.

По-друге, з тим, що ми всі, громадські діячі, медіа, зараз трохи займаємося самоцензурою і дуже часто не виносимо в паблік те, що ми могли ще два роки тому винести.

Тому так, зараз ситуація з правами військовослужбовців значно погіршилася, враховуючи, що ми говоримо зараз про категорію населення у понад мільйон людей.

У нас понад мільйон діючих військовослужбовців. І всі вони обмежені у своїх правах, з одного боку, з природніх причин, тому що коли вони поступають на службу, вони так чи інакше відмовляються від частини своїх свобод і прав; з іншого боку, з неприродних причин, тому що, на жаль, наша армія має ось цей пострадянський спадок, коли командир завжди правий, а якщо не правий, то дивись пункт №1.