Як почуваються військові, які повертаються з бойових умов в цивільне життя? Саме таким питанням задались у волонтерській спільноті VATRA, де у форматі невеликих інтерв’ю опитали 35 військових. Опитані бійці, зокрема, наголошують на нерозумінні з боку суспільства, кажуть про дратівливість і лицемірство з боку окремих людей. Чи справді це так і чому?
«Ми провели це дослідження»
«Ми провели це дослідження, тому що насправді кожного разу, коли ми взагалі приїжджаємо на фронт до бійців, ми чуємо одні і ті ж самі слова. Але все те, що було у цьому дослідженні, те, що ми опублікували, а ми опублікували дуже мало, але це по факту те, що вони весь час нам говорять. І ми хотіли це висвітлити. Це велика проблема. Тому що можу так сказати, що світ ділиться ніби на дві частини. Коли ти там – одна реальність. Ти живеш в одних умовах, у тебе одне оточення. Коли ти приїжджаєш у цивільне – це зовсім інша реальність, інше оточення. І нам дуже важливо знайти якийсь діалог між цими реальностями і щоб було комфортно військовим», – сказала в коментарі для Радіо Свобода воєнкор та голова ГО «ВАТРА» Анастасія Рокитна.
За її словами, дослідження провели, щоб повідомити про саму проблему. Військові дуже потребують реабілітаційних центрів. Вони про них постійно говорять. Вони постійно говорять, що «у нас їх немає толком», каже вона.
«І взагалі, на мою думку, питання реабілітаційних центрів, будь-якої психологічної підтримки – це питання, яке має бути на кожному стовпі. Щоб військові не гуглили, не шукали, не намагалися знайти, де це, як воно, коли можна туди піти, щоб просто у них перед очима постійно були ці посилання, щоб вони розуміли, куди можна йти, щоб це було гарно пропіарено, якщо це дійсно якісь гідні заклади», – додає голова ГО «ВАТРА».
«Ми – не унікальний випадок»
Що тема того, як бути після повернення у цивільне життя, гостро стоятиме перед військовими, зазначає і професор Ужгородського національного університету, соціолог, сержант Збройних сил України Федір Шандор. В коментарі для Радіо Свобода він поділився своїм баченням ситуації.
Федір Шандор
– Пане Шандор, на вашу думку як соціолога і військового, відповіді у згаданому дослідженні відповідають дійсності, такі настрої? Якої допомоги хочуть самі військові? І з якими проблемами вже стикаються через повернення з війни у цивільне життя?
– Звичайно, нічого дивного немає. Ми – не унікальний випадок. Афганський синдром, в’єтнамський синдром, усі інші синдроми, починаючи від сомалійського, закінчуючи синдромом українсько-російської війни, називається просто-напросто ПТСР, або посттравматичний стресовий розлад. Як казав у Ільфа і Петрова відомий аферист: «Шуро, читайте матчастину!».
Про це описано, це очікувано... Це проблема. Все інше – це питання. На запитання даються відповіді, на проблеми вирішуються. Звичайно, будь-яка проблема складається з великої кількості питань. Це вирішується питаннями кадрів, які ми виховували для дипломів. Психологи в абсолютній більшості не виходять на лінію зіткнення, де вони потрібні, як вода.
Ну, і, власне, маю честь працювати з ЦВС і з МПЗ (морально-психологічне забезпечення, цивільно-військова співпраця), і з багатьма волонтерами. І дякую їм за подібні дослідження! Це такий, як голос не «вопіющого» у пустелі, а ще один маркер для тих, хто не досяжний для науковців, теоретиків, які це описали. Це, починаючи від примітивного рівня біхевіоризму і теорії фрейдизму, закінчуючи сьогоднішніми дослідженнями, які є в американській, в ізраїльській школах, які розповідають про ті чи інші фактори, з чим зустрічаються солдати.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Діти з сивим волоссям». ПТСР під час війни та окупації – що це таке і як його подолати?Так, у нас стався кризовий момент – перетнута червона лінія. Тому що ЗСУ – це не тільки 250-350 тисяч військовослужбовців, які закінчили коледжі, училища, університети, це вже вся Україна. Понад 1,5 мільйона осіб бере участь, починаючи від ДФТГ, закінчуючи ЗСУ, ТРО та інші збройні і правоохоронні формування, які беруть участь безпосередньо у війні. Тому маємо на сьогодні просту піраміду, де два мільйони людей залучені безпосередньо у військові, бойові, воєнні дії. І, як наслідок, цього треба було очікувати. Тому нічого дивного. Головне – працювати, не здаватися і не втекти з України, тобто втекти від відповідальності.
Ми готові до того, що буде проблема у вигляді конфлікту між двома інститутами – інститут цивільного життя і інститут воєнного життя
Ми готові до того, що буде проблема у вигляді конфлікту між двома інститутами – інститут цивільного життя і інститут воєнного життя. Звичайно, як і в інших країнах, ми не є винятками і чимось унікальним планети Земля і Homo sapiens. Homo sapiens – він однаковий всюди, має стандартні трафарети. І ці трафарети розробляються теоретиками. Тому треба, звичайно, запрошувати спеціалістів. І дуже радий, що громадські організації вже махають червоними прапорцями: дивіться, воно вже з’явилося!
– Пане Шандор, в одному з ваших інтерв’ю ми чули цікаві, може, дещо жорсткі ідеї про те, що для військових після фронту потрібна від цивільних певна ізоляція, щоб уникати побутових конфліктів. Це, на ваш погляд, саме необхідний такий шлях? Можете пояснити, що мається на увазі? І чи, знову ж таки, має тут бути державна програма, конкретні кроки, які мають бути для того, щоб людина після війни адаптувалася?
– Я знову повторююся в тому, що ми не є там винахідники. Ми користуємося Apple, але не є винахідниками. Тому ізоляція буває різних форм. Ізоляція спортивна, ізоляція реабілітаційна, рекреаційна, ізоляція не суспільна, а безпосередньо тих форм, які потрібні для військових. Військовий прийшов додому, то він має спілкуватися на певному етапі, поки «чайник» кипить у нього, зі своєю звичайною інституцією – з військовими, з військовими психологами, лікарями. Саме з прикметником «військовий».
«Потрібні реабілітаційні центри. Але...»
Реабілітаційні центри – це не будинок і не хороша апаратура, а це люди, які там працюють, це спеціалісти. Їх, на жаль, немає. Ми їх швидко не виховаємо
Анастасія права. Потрібні реабілітаційні центри. Але є один маленький додаток. Реабілітаційні центри – це не будинок і не хороша апаратура, а це люди, які там працюють, це спеціалісти. Їх, на жаль, немає. Ми їх швидко не виховаємо. Тому передбачається криза, що це не просто хлопчик чи дівчинка, які з дипломом психолога, соціального працівника зустрінуть військового, а які ще вміють працювати по цьому диплому. Вчитися у школі – не означає, що ти отримуєш знання. Має бути бажання вчитися, бажання працювати з такою категорією.
Ця категорія не буде багатою, вона не буде оплачувати. Це має нести важке ярмо держава і вся європейська спільнота, бо ми на території континенту Європа. Тому фінансування змушене бути від країн ЄС. Інакше ми туди підемо і будемо робити біду і там, і тут. І будемо прямими постачальниками будь-якої приватної військової компанії. Адже мільйон людей у військовій формі – це не просто так.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Діти швидко відновлюються за умови підтримки з боку дорослих»: як проходить дитячий ПТСРМіністерство оборони України затвердило Концепцію розвитку реабілітації поранених військових, яка передбачає їхнє лікування у профільних спеціалізованих закладах, повідомив, за даними УП, у липні цього року начальник Військово-медичного клінічного лікувально-реабілітаційного центру ЗСУ полковник медичної служби Андрій Кіх.
За його словами, концепцію було розроблено задля розбудови мережі сучасних реабілітаційних центрів та розвитку реабілітаційних структурних підрозділів в лікарнях в системі Міністерства оборони.
У лютому 2023 року урядовий портал повідомляв, що Міністерство у справах ветеранів України має намір створити загальнодержавну систему ветеранського менторства. Планувалось, що у кожній громаді буде спеціально навчений фахівець, який опікуватиметься певною кількістю ветеранів задля їхньої якісної інтеграції до мирного життя.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Інститут помічника ветерана створили ще в шести областях – урядДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Адаптація ветеранів: й досі нерозуміння суспільства, проблеми сімейні та зі здоров’ям – воїн, який втратив ноги
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: З осені цього року ветерана з війни будуть зустрічати помічники – Лапутіна
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Терапія, спорт, активний відпочинок. Як білоруска створила в Україні реабілітаційний центр для поранених бійців
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.