Путінські реформи – чи це кінець «інтеграції» з Білоруссю?

Тоні Весоловські
Білоруська служба Радіо Свобода

Володимир Путін, як вважають, давно вже шукає собі нової ролі, яка забезпечила б йому владу на довгі роки наперед: ролі лідера повноцінної «союзної держави», що об’єднала б Білорусь із Росією. Але запропоновані ним зміни до російської конституції дадуть йому можливість утримати владу у власній країні, коли 2024 року збіжить його президентський термін. Чи означає це, що плани тіснішої інтеграції між Москвою й Мінськом припинені чи й скасовані?

У щорічному зверненні до парламенту раніше цього місяця президент Росії Володимир Путін не сказав про Білорусь ані слова. Але пропозиції, з якими він тоді виступив, можуть вплинути на долю й майбутнє меншої західної сусідки Росії, Білорусі.

Путін у своєму виступі розкрив плани перерозподілити структуру влади в Росії, змінивши конституцію країни найрадикальнішим чином із часу її ухвалення 1993 року. Багато спостерігачів за діями Кремля витлумачили це як одну з найчіткіших ознак, що Путін не планує залишати політичну сцену Росії і 2024 року, коли збігає його нинішній президентський термін і він не може домагатися переобрання.

Як це все стосується Білорусі? Просто.

Росія все нарощувала тиск на Білорусь із вимогою тіснішої інтеграції і врешті злиття з нею в єдиній «союзній державі», що була започаткована багато років тому, але досі лишається переважно на папері. Це наводило на думку, що Путін може прагнути найвищої посади вже в такій державі, щоб залишитися при владі після 2024 року. Але ці зусилля пішли в нікуди через заперечення президента Білорусі Олександра Лукашенка, а останнім часом і протести на вулицях Мінська.

А зараз плани Путіна перетрусити конституцію країни і змінити рівновагу владних повноважень між гілками влади наводить на думку, що посаду керівника повноцінного союзу з Білоруссю в Кремлі тепер вважають зайвою – або просто важче досяжною, ніж зміни в самій Росії.

«Проєкт «союзної держави», за допомогою якої планувалося продовжити повноваження Путіна, відкинутий», – заявив у коментарі Білоруській службі Радіо Свобода білоруський політолог Валерій Карбалевич.

Тож чи можуть білоруси, занепокоєні, що їхня держава була на межі поглинення значно більшим і значно сильнішим сусідом, зітхнути тепер із полегшенням?

Не зовсім, каже Джон Лаф, дослідник програми Росії і Євразії лондонського аналітичного центру «Чатам гаус».

«Поглиблення інтеграції з Білоруссю аж ніяк не зняте з порядку денного, але «союзна держава» вже не розглядається як інструмент утримання Путіним влади», – сказав він Радіо Свобода.

І в той час як Путін має цілу низку способів залишитися при владі, Білорусь обмежена в своїх можливостях обирати собі геополітичних партнерів, каже Лаф.

«Білорусь залишиться в орбіті Росії, бо не має альтернативи, – каже він. – Але наразі Росія лишається залежною від Лукашенка».

Довгостроковий проєкт

Росія і Білорусь обговорюють поглиблення інтеграції вже понад два десятиліття, а 1999 року їхні лідери підписали договір про створення «союзної держави». Але в реальності майже нічого від неї не існує, бо сторони не змогли досягти згоди з вирішальних питань, як, наприклад, щодо спільної грошової одиниці.

У грудні минулого року Кремль сподівався, що сторони відзначать 20-річчя підписання угоди тим, що підпишуть іще низку «дорожніх карт», які мали б конкретизувати кроки до інтеграції. Але цього не сталося. А влада авторитарного лідера Лукашенка, який не раз обіцяв не здати суверенітет Білорусі, дозволила вуличні протести проти тіснішого зближення з Росією, які відбулися без втручань силовиків.

Грудневі події наводять на думку, що Лукашенко, якого Путін іще 2002 року попередив, що інтеграція може перетворити його на всього лише якогось регіонального губернатора, знову відбив спробу об’єднання на російських умовах.

Але цей тиск може продовжитись.

Дешеві енергоносії давно були тим пряником, яким Москва приманювала Мінськ, щоб домогтися свого. Білорусь вкрай залежна від Росії в постачанні палива і фінансуванні, вона також є одним із вирішально важливих транзитних маршрутів російських енергоносіїв до Європи.

І коли переговори про інтеграцію зайшли в глухий кут, Москва на початку цього місяця припинила постачання нафти до Білорусі.

Це постачання відновилося 4 січня лише частково: дві російські нафтові компанії, які контролює російський олігарх Михайло Гуцерієв, постачають до Білорусі тільки ту нафту, що критично важлива для підтримання мінімального рівня роботи двох білоруських нафтопереробних заводів у Новополоцьку й Мозирі.

21 січня Лукашенко заявив, що Білорусь не може забезпечити собі з інших джерел усю ту кількість нафти, яку вона отримувала з Росії. За його словами, Білорусь має диверсифікувати свої поставки і домогтися того, щоб імпортувати з Росії не більш ніж 40 відсотків від своїх потреб у нафті.

«Іще 30 відсотків ми маємо імпортувати з країн Балтії, а решту 30 відсотків через Україну», – сказав він на засіданні уряду.

Того ж дня Білорусь оголосила про домовленість про першу партію нафти з Норвегії.

Енергетична залежність

Білоруська державна нафтова компанія «Белнафтахім» заявила тоді, що її дочірня фірма закупила в Норвегії 80 тисяч тонн нафти, яку доставлять до білоруських НПЗ залізницею протягом наступних кількох днів.

І це не єдиний нещодавній крок Білорусі з метою диверсифікувати постачальників енергоносіїв.

14 січня віцепрем’єр-міністр Білорусі Дмитро Крутий заявив, що Мінськ звернувся до кількох європейських країн, а також до Казахстану й Азербайджану з проханням продати Мінськові нафту.

Імпорт нафти з альтернативних джерел обходиться Білорусі дорожче, ніж дешеві поставки з Росії, каже Карбалевич. За його словами, Мінськ намагається здобути важелі впливу на Москву, щоб «шантажувати» її в час зупинки переговорів.

Білорусь також давно скаржиться на ціну газу, який вона отримує з Росії, заявляючи, що Мінськ має платити стільки ж, як і сусідня Смоленська область Росії, якщо вже дві країни створюють «союзну державу».

Уряд Білорусі також каже, що буде втрачати сотні мільйонів доларів на рік через зміни податкової політики Росії і хоче від Москви відшкодувань.

Росія заявляє, що субсидує Білорусь на суми в мільярди доларів

На щорічній пресконференції в грудні 2019 року Путін заявляв, що не бачить сенсу надавати Білорусі знижку на газ, доки інтеграційний проєкт не просунеться далі.

«Рішення, які були свого часу ухвалені з приводу будівництва «союзної держави», переважною більшістю засадничі рішення не реалізовані. Просто там 90 відсотків не зроблено з кожного питання», – заявив він.

Урешті, в труднощах Білорусі Лукашенко має звинувачувати тільки самого себе, каже Карбалевич, – бо він не реформував економіку країни, яка досі переважно як у радянські часи, і покладався на дешеві російські енергоносії.

«Але все скоро зміниться. З 2024 року російська нафта буде постачатися до Білорусі за світовими цінами», – додає він.

Крім альтернативних джерел енергоносіїв, Лукашенко, схоже, також намагається знайти тісніші зв’язки з Заходом. До цієї тактики хитрий білоруський володар вдається часто, коли в відносинах із Москвою починаються труднощі.

Домагаючись ближчих зв’язків із Європейським союзом, який 2016 року зняв із Білорусі більшість санкцій, накладених через порушення прав людини і принципів демократії, Лукашенко 13 листопада відвідав Відень. То був його перший візит до країни-члена ЄС за три роки.

Відносини зі Сполученими Штатами теж поліпшуються. У вересні минулого року обидві країни оголосили, що готуються обмінятися послами після 11-річної перерви.

Вашингтон і Мінськ почали переглядати холодні відносини між собою після того, як 2014 року Росія почала гібридну агресію проти України, анексувавши український Кримський півострів і підтримавши сепаратистські формування на сході України. Ті дії Москви викликали занепокоєння в Білорусі щодо й її власної територіальної цілісності.

Цього при мені не буде ніколи! Лукашенко про входження до складу Росії – відео

Іще одна ознака потеплішання відносин – державний секретар США Майк Помпео має прибути до Мінська 1 лютого. Він стане найвищим американським посадовцем, який відвідає Білорусь від часу, коли дипломатичні відносини двох країн розпалися понад два десятиліття тому. Він також стане другим держсекретарем США, який відвідає незалежну Білорусь – після Воррена Крістофера в 1993 році (тоді наступного, 1994 року Білорусь також відвідав президент США Білл Клінтон).

Але, як каже Лаф, такі ініціативи мають свою межу.

«ЄС і далі остерігається мати справи з Лукашенком і не має бажання далі погіршувати відносини з Росією. У ЄС обмежуються поглядом на короткий термін і ще не почали думати про «пост-лукашенківські» сценарії», – каже він.