Рік по «Вагнеру». Як заколот Пригожина вплинув на Путіна і які висновки той зробив

Аліна Пінчук

24 червня рік тому було придушено заколот ПВК «Вагнер», який голова організації Євген Пригожин назвав «маршем справедливості». «Нас 25 тисяч, і ми йдемо розбиратися, чому в країні коїться свавілля, – озвучив він свій виклик в аудіоповідомленні, опублікованому його прес-службою, – Всі, хто хоче, приєднуйтесь. Треба закінчувати з цим неподобством!»

Напередодні засновник і ватажок «Вагнера» звинуватив Міноборони РФ в ударах по базах його бійців. Заколот тривав близько доби і закінчився так само несподівано, як і розпочався, спантеличивши усіх, хто спостерігав за ходом подій. Сам Пригожин загинув в авіакатастрофі через два місяці після початку заколоту.

Через рік у цій історії, як і раніше, залишається багато запитань. Про причини та наслідки походу Пригожина на Москву російська служба Радіо Свобода поговорила з журналістом російської служби Бі-бі-сі Іллею Барабановим, який разом із журналістом Денисом Коротковим написав дослідив історію так званої ПВК «Вагнер» і опублікував про це книгу «Наш бизнес – смерть».

Зображення Shutterstock. 23 червня 2023 року лідер групи «Вагнер» Євген Пригожин оголосив «Марш справедливості» – похід на Москву. Вже 24 червня увечері він заявив, що його бойовики не доїхали до Москви 200 кілометрів і розвертаються

Клеймо «зрадник» від Путіна

Увечері 23 червня 2023 року голова ПВК «Вагнер» Євген Пригожин прямо звинуватив військове керівництво Росії в ударах по тилових таборах найманців і оголосив про початок так званого «маршу справедливості» на Москву, за допомогою якого він хотів притягнути до відповідальності керівництво Міноборони. Тоді журналісти, які вивчили опубліковане відео з місця удару, висловлювали підозру, що воно може бути постановкою.

Заколоту ПВК «Вагнер» передував тривалий конфлікт Пригожина з Міноборони. Він звинувачував керівництво відомства у некомпетентності, відмовах у постачанні техніки, високих втратах та створенні штучного «снарядного голоду». Пригожин відкрито ображав і Сергія Шойгу, який на той момент обіймав посаду міністра оборони, та голову Генерального штабу Валерія Герасимова. Крім того, він стверджував, що російське вторгнення в Україну почалося через те, що Міністерство оборони ошукало президента Росії Володимира Путіна. Пригожин заявляв, що Україна не провокувала війну, а бойові дії були потрібні, щоб Шойгу отримав звання маршала.

Зліва направо: заступник Шойгу Юнус-Бек Євкуров, Євген Пригожин та перший заступник начальника ГУ Генштабу Міноборони РФ Володимир Алексєєв у дворі штабу Південного військового округу у Ростові-на-Дону, 24 червня 2023 року

Незадовго до початку заколоту Шойгу підписав указ, який зобов'язував усі «добровольчі загони» укласти контракт із Міноборони. Пригожин тоді заявив, що «не підписуватиме жодних контрактів із Шойгу».

«Я думаю, що Євген Пригожин до останнього сподівався, що зуміє домовитися про якісь нові умови існування своєї військової структури, що він зможе зберегти контроль над нею, що йому дадуть займатися якимись африканськими проєктами, можливо, якимись ще, – каже Ілля Барабанов.

– Я думаю, що останньою краплею в даній історії стало те, що Володимир Путін, як він це любить робити в таких ситуаціях, став на бік бюрократії, став на бік Міноборони і заявив про те, що всім найманцям доведеться підписати контракти із оборонним відомством.

Я думаю, що Пригожин розцінив те, що відбувається, буквально як спробу рейдерського захоплення свого головного дітища. Заколот був останньою відчайдушною спробою врятувати всю цю структуру, спробувати вибити собі якісь прийнятні домовленості, де все це продовжить існувати. Очевидно, що він прорахувався у своєму припущенні.

Після того, як Путін охарактеризував його дії як «зраду», стало очевидним, що доля Євгена Вікторовича буде плачевною. Ми знаємо, що президент Росії у багатьох інтерв'ю говорив, що зрада – це єдине, чого він не готовий пробачати».

За добу з початку заколоту найманцям ПВК «Вагнер» вдалося фактично взяти під контроль Ростов-на-Дону та захопити штаб Південного військового округу, після чого колона вагнерівців почала рухатися у бік Москви. Під час рейду загинули щонайменше десять російських військових, а місто з мільйонним населенням перебувало під контролем збройного угруповання, яке не підпорядковується владі.

Незабаром після початку маршу ФСБ порушила проти Пригожина кримінальну справу за статтею про організацію збройного заколоту, а президент Росії Володимир Путін назвав те, що відбувається, «внутрішньою зрадою». Він також пригрозив, що «будь-хто, хто став на шлях шантажу і погроз», буде покараний. Водночас під час свого маршу найманці ПВК «Вагнер» не зустріли жодного опору.

Дівчина у футболці з написом "Хуліганка" на танку найманців ПВК "Вагнер", Ростов-на-Дону, Росія, 24 червня 2023 року

Дії російської влади під час бунту показали, що для керівництва країни це виявилося великою несподіванкою, вважає Ілля Барабанов. При цьому, на думку журналіста, реакцію російської влади не можна назвати м'якою.

«Буквально через кілька годин після початку цього маршу президент Путін оприлюднив повідомлення, де досить жорстко назвав дії повстанців словом «зрада». Інша річ, що російська влада виявилася абсолютно не готовою до такого досвіду, тому вони не могли нічого до ладу зробити: ми бачили всі ці дивні спроби перекривати дороги, підривати мости, копати якісь канави тракторами. Ми також бачили, які наслідки мав цей виступ: було прийнято рішення про передачу Росгвардії важкої техніки, мабуть, з прицілом на те, що раптом такі події повторяться в майбутньому. Тому ні, ніхто м'яко не реагував. Просто не було можливості відреагувати жорсткіше», – вважає Барабанов.

Миротворець Лукашенко і наметовий табір для вагнерівців

Увечері 24 червня Пригожин заявив, що розгортає загони найманців, які йшли на Москву, – пояснив це тим, що «зараз настав той момент, коли може пролитися кров». Тоді він стверджував, що найманці були за 200 кілометрів від Москви. Посередником у переговорах між Пригожиним і російською владою виступив авторитарний лідер Білорусі Олександр Лукашенко – за словами прес-секретаря Кремля Дмитра Пєскова, Лукашенко «сам запропонував себе як переговорник, оскільки знайомий з Пригожиним понад 20 років».

«Президент Лукашенко ще у своєму інтерв'ю Дмитру Гордону за кілька років до початку війни розповідав про своє близьке знайомство з Євгеном Пригожиним. Тому в тому, що він виступив модератором, напевно, нічого дивного немає. Олександр Григорович любить у різних кризових ситуаціях спробувати стати посередником, щоб заробити на цьому якісь політичні очки. Згадаймо, як невипадково переговори щодо врегулювання кризи на сході України проходили саме в Мінську.

Інша річ, що він був далеко не єдиним переговорником. Просто він про це заявив, докладно розповів, чи отримав на цьому свій піар. На мій погляд, у всій цій історії куди цікавіша постать тепер уже колишнього тульського губернатора Олексія Дюміна, який, очевидно, теж виступав якимсь посередником під час тих подій. Однак про його роль відомо значно менше», – каже Ілля Барабанов.

Дюмін (ліворуч) та міністр оборони РФ Сергій Шойгу. Після заколоту Пригожина Дюміна було призначено помічником Володимира Путіна та секретарем Госсовєта

Олексій Дюмін – це колишній охоронець Путіна, який очолював Тульську область із 2016 року. У травні цього року його призначили на посаду помічника президента та секретарем Госсовєта. Як писало видання The Insider, Дюмін та Пригожин були бізнес-партнерами. Джерела «Медузи» стверджували, що Дюмін також неформально підтримував голову ПВК «Вагнер» у його критиці Міноборони. Під час заколоту вагнерівців в анонімних телеграм-каналах з'явилися повідомлення про те, що Дюмін брав участь у переговорах із Пригожиним, – прес-служба голови регіону назвала їх недостовірними.

Згідно з домовленостями, які уклали Пригожин і Путін під час переговорів, голова ПВК «Вагнер» мав «піти в Білорусь», найманці могли піти за ним, а кримінальну справу за збройний заколот пообіцяли припинити. Справу невдовзі прикрили, а в Білорусі поряд з містом Осиповичі почали будувати наметовий табір для найманців ПВК «Вагнер». Табір проіснував недовго: як з'ясувала білоруська служба Радіо Свобода, яка проаналізувала супутникові знімки, намети почали демонтувати ще 1 серпня – за три тижні до аварії в Росії літака, на борту якого перебував Пригожин. На момент загибелі засновника ПВК у таборі вже було розібрано третину наметів.

На території Білорусі досі залишаються інструктори «Вагнера», але йдеться лише про одиниці або десятки людей, зазначає Барабанов.

«Протягом останнього року ми бачимо, як клаптями роздерибанюють військову імперію Пригожина. Звичайно, велика частина найманців все одно через брак іншого варіанту перепідписала контракт з Міноборони. Хтось пішов до чеченців в «Ахмат», хтось пішов до інших ПВК, у систему «Редут», яку курує ГРУ, а хтось залишається на території Білорусі, але це все вже набір клаптів. Колишньої військової машини, звісно, вже немає», – каже журналіст.

Після загибелі засновника «Вагнера» почали з'являтися численні конспірологічні теорії, згідно з якими Пригожин якимось дивним чином вижив: інсценував свою загибель і ховається, або ж це загинув хтось із його двійників, а не він.

Крапка в цій політичній історії

«Це не якесь унікальне явище. Як тільки гине якась знаменитість, завжди з'являється подібна конспірологія – і неважливо: мова про Пригожина, про Віктора Цоя або про принцесу Діану, – каже Барабанов. – Завжди знайдуться ті, хто впевнений, що людина, якою вони захоплюються, насправді вижила. Звичайно, немає жодних підстав вважати, що Євген Вікторович Пригожин живий. Але якщо навіть припустити одну мільйонну відсотка, що насправді він зараз сидить десь на венесуельському острові і попиває чай «Май Тай», це нічого принципово не змінює, тому що його політична та військова історії завершені».

Активи Євгена Пригожина практично повністю успадкував його син Павло, і навіть повідомлялося, що він очолить підрозділ Росгвардії, до якого увійшли бійці ПВК «Вагнер». При цьому колишній радник голови Росгвардії Олександр Хінштейн заперечував можливість входження ПВК до Росгвардії.

«Відомо, що такий проєкт розроблявся. Там був не лише Павло Пригожин, а ще відомий командир «Вагнера» з позивним «Лотос», який теж планував якийсь такий проєкт запустити. Ми до кінця не розуміємо, отримали вони на це добро чи ні, але не можна виключати, що щось таке буде створено.

Ми бачимо, що, наприклад, Міноборони перехопило більшу частину зарубіжних активів «Вагнера» у Сирії, Лівії, Буркіна-Фасо. Але в ЦАР, наскільки ми можемо судити, як і раніше, зберігається присутність «Вагнера» саме в його колишньому вигляді. Очевидно, з якихось причин у цій країні президент Туадера вирішив коней на переправі не міняти. Тому не можна виключати, що у якомусь вигляді цей стартап ще й запуститься», – вважає Барабанов.

Після заколоту ПВК «Вагнер» фактично перестала існувати, однак у Росії залишаються інші, менш відомі ПВК, які продовжують вербувати людей на війну в Україні. На думку Іллі Барабанова, більше ніяка ПВК не

зможе набрати такої впливовості та популярності, які мав «Вагнер».

«Такої ймовірності абсолютно немає, тому що висновки зроблено. Ніхто більше не дозволить створювати щось таке безконтрольне, розуміючи, які ризики це може в собі нести. Досі багато вербувальників вважають за краще вести свою роботу під брендом «Вагнера», користуючись його популярністю, тому що жоден інший загін такою славою та популярністю не користувався.

За минулий рік відбулося кілька перестановок у військовому керівництві країни, які можна вважати непрямим наслідком заколоту ПВК "Вагнер". У серпні 2023 року генерала Сергія Суровікіна було знято з посади головнокомандувача Повітряно-космічними силами Росії: він не з'являвся на публіці більше двох місяців з моменту заколоту, а газета The New York Times з посиланням на американських чиновників повідомляла, що Суровікін заздалегідь знав про заколот. Сергій Шойгу, якого так затято критикував Пригожин, залишався на посаді міністра оборони ще майже рік – у травні його перевели на посаду секретаря Ради безпеки.

Не обійшлося і без арештів у лавах опонентів Пригожина з російського військового відомства: колишній заступник міністра оборони Тимур Іванов перебуває в СІЗО за звинуваченням у отриманні хабара, генерал-майор російської армії Іван Попов звинувачується в шахрайстві в особливо великому розмірі, начальника Головного управління кадрів Міноборони лейтенанта Юрія Кузнєцова заарештували у справі про корупцію.

Тимур Іванов у суді

«У цього заколоту величезна кількість довгострокових наслідків. Я думаю, що, безперечно, ті перестановки, які відбулися в Міноборони, – це теж один із наслідків того заколоту. Треба розуміти, що верховна влада завжди боїться військових, а в умовах війни військові завжди і політично, і фінансово виростають, отримують додатковий вплив. Те, що відбувалося останніми місяцями в Міноборони, – це очевидне бажання з боку Кремля зробити з військових комах, щоб більше ні в кого й думки про якісь заколоти та змови не виникало.

Довгострокові наслідки є і будуть. Я вже не кажу про ті новини, які надходять щотижня то з одного, то з іншого регіону, де колишні найманці, отримавши президентське помилування та повернувшись додому, починають когось різати, палити, ґвалтувати, вбивати, викрадати. Російському суспільству ще дуже довго розхльобувати наслідки заколоту і взагалі загалом діяльності Євгена Вікторовича», – каже Ілля Барабанов.