«Людей роздягають догола, б’ють, знущаються» – правозахисник про порушення прав людини в Білорусі

Білоруські силовики продовжують затримувати людей у всіх містах країни. Причому, не лише учасників акцій протесту, а й випадкових людей. Правозахисники кажуть про 7 тисяч затриманих, але точної кількості, наголошують вони, не знає ніхто. Білоруська міліція та КДБ нікому не повідомляють ні про точну кількість затриманих, ні про те, кого саме затримали. Але із вікон будинків, розташованих поруч із райвідділками міліції, видно, як саме силовики поводяться із затриманими. Радіо Свобода зв’язалося з одним із правозахисників у Білорусі. Хоч розмова багато разів переривалася і доводилося змінювати засоби комунікації, все ж, правозахисник розповів про порушення прав людини, які вдалося зафіксувати. Радіо Свобода не називає ім'я правозахисника на його прохання, з огляду на можливі проблеми для його безпеки.

– Одразу скажу, що такого у Білорусі ще точно не було ніколи. І мова іде не лише про брутальне порушення базових прав людей, а й навіть про тотальне порушення не дуже демократичних білоруських законів.

• По-перше: порушується право людей на свободу, бо їх хапають на вулицях, у дворах, на зупинках транспорту, будь-де. Затримують тих, хто немає жодного стосунку до протестів.

Ось, у Гомелі, молодята, які щойно одружилися, ішли вулицею – щасливі. Медовий місяць. Його схопили, без пояснень завезли у відділок, сидить там зараз побитий.

З початку протестів є підстави говорити, що міліція та КДБ затримали щонайменше 7 тисяч людей.

• По-друге: порушується право людей на мирне зібрання.

Більшість акцій, які проходили і проходять, є мирними. Але влада не дає дозволу на проведення їх, називає їх незаконними і застосовує силу для припинення їх. Це, зрозуміло, радикалізує людей.

• По-третє: розгін акцій і затримання відбуваються у неадекватно жорсткий спосіб.

• По-четверте: про затриманих не повідомляють їхнім родичам, не дають зателефонувати, не допускають нікого до них.
• По-п’яте: є численні свідчення і відео, які вказують, що із затриманими поводяться так, що це кваліфікується як тортури і приниження людської гідності.

Люди бачать зі своїх вікон, як на подвір’ях райвідділків міліції затриманих роздягають догола, знущаються над ними, б’ють їх. Примушують їх лягти на асфальт і так утримують усю ніч. Не дають пити, не водять в туалет.

До тих, кому стає погано, не викликають швидку. Тому один із затриманих уже помер від серцевого нападу.

• По-шосте: ні правозахисники, ні адвокати не мають доступу до затриманих.

Правозахисники самі є тими, кого можуть у будь-який момент затримати.

– Це стосується якихось окремих спецпідрозділів, окремих райвідділків?

– Ні. Це системна поведінка. Так силовики себе ведуть і в Мінську, і у всіх інших містах. Що, на мій погляд, вказує, що їм усім дають один наказ –жорстоко розправлятися з людьми.

До того ж є факти, коли до розгону акцій задіювали не лише міліцію, а й
армію.

У розгоні акцію у Полоцьку брали участь десантники із
білоруського «ВДВ», а у Пінську – прикордонний загін. І вони стріляли.
Тому вже є люди із вогнепальними пораненнями.

– Як така поведінка силовиків впливає на протести?

– У регіонах це зменшує кількість акцій і їх учасників, а у Мінську протести наростають.

Обрана тактика не зосереджуватися на одному місці, а виходити у всіх районах. Вечорами фактично увесь Мінськ охоплений такими локальними акціями.

Силовики, як мені здається, дещо розгубилися, бо вони звикли, що їхні сили зазвичай перевищують кількість учасників. А тут їм доводиться розпорошувати сили по усьому місту.

Окрім того, з’явилася така форма протесту, як хода жінок.

Жінки у білому, що прямо вказує на політичну силу Тихановської, ідуть вулицями і закликають міліцію не вдаватися до насилля.

І що, можливо, найголовніше – застрайкував «БелАЗ».

У Білорусі більшість населення живе у містах і працює на підприємствах. І от, з огляду на те, що відбувається, і у них увірвався терпець.

– Це форма протесту проти свавілля силовиків чи висловлення недовіри оголошеній перемозі Лукашенка на президентських виборах?

– І те, і інше.

Люди знають, що хоч усіх примушували голосувати за Лукашенка, більшості він уже дуже набрид. Особливо після закону «про тунеядство», після запровадженого податку на безробіття. Цей закон ударив по найбідніших, по тих, хто якось жив за рахунок городів, за рахунок якихось маленьких заробітків.

Люди знають, що більшість голосувала не за Лукашенка, а оголосили його перемогу.

Люди захотіли змін, а їм відповіли брутальними фальсифікаціями та жорстокістю.

– Чи можуть допомогти білорусам у відстоюванні їхніх прав міжнародні організації?

– Білорусь не є членом Ради Європи, тому можна тільки сподіватися на якусь реакцію ООН.

Може будуть якісь санкції колись. Але це дуже все розмито і повільно.

Є реакції на рівні заяв різних країн, але, схоже, Лукашенко на них не зважає.

Тож, як би жорстко це не прозвучало: те, що відбувається зараз, – це справа білоруського народу.

Це боротьба білорусів за свої права і за право на чесні вибори. Головне зараз залежить від людей.

Бо цей протест не прив'язаний до якогось конкретного політика, і в цьому розумінні він не є політичним.

Це протест проти свавілля влади і боротьба за свободу.