«Кожен, хто врятував хоча б одне життя, для мене є героєм». Розмова про праведників, які рятували євреїв у час Голокосту

Коли під час Другої світової війни нацистська Німеччина прирекла до загибелі європейських євреїв, знайшлися люди, які, ризикуючи власним життям та життями своїх рідних, наважувалися рятувати євреїв – надавати їм притулок, їжу, допомагати їм вижити, керуючись лише почуттям милосердя і не вимагаючи нічого натомість.

На знак пошани до цього подвигу людяності та безкорисливої жертовності з 1963 року держава Ізраїль нагороджує таких рятівників почесним званням «Праведник народів світу» та почесним громадянством Ізраїлю. Назва звання походить від релігійного терміну, яким в юдаїзмі позначають неєвреїв, що дотримуються основних законів, покладених на людство. Станом на 1 січня 2020 року офіційно в Україні визнано 2 659 праведників. Під час Голокосту Україна втратила 1,5 мільйона євреїв.

«Моя мама і бабуся під час окупації залишилися в Києві, бо вони не встигли евакуюватися. В них був і «талон на евакуацію», і квитки на поїзд на 18 вересня, а 17-го німці вже зайняли Київ»,– розповідає Ганна Ярова, донька праведниці Софії Ярової та онука праведниці Єфросинії Бойко. Бабуся провела на фронт чоловіка і старшого сина, а в окупованому Києві залишилася з молодшими дітьми – Софією і Сашком.

У цей час з невдалої евакуації повернулися їхні єврейські знайомі – родина Липницьких – Тойба, яку друзі звали Танею, з дітьми Марою і Аркадієм. Самуїла Липницького призвали до армії, зі своїм полком він потрапив в оточення, а потім і в полон. Коли він втік з табору, Єфросинія Бойко прихистила і його.

Бабин Яр. Радянські військовополонені закопують тіла розстріляних під наглядом солдатів СС. Фото з архіву Українського інституту національної пам’яті

Єфросинія з донькою Софією гнали самогон: його міняли на продукти і відкуповувалися ним від «поліцаїв». Місяць прожили Липницькі в родині Бойків, але в Києві залишатися ставало небезпечно. Тож під виглядом міняйлів обидві сім’ї дійшли з Києва до села Рославичи, де Бойки мали родичів. Там Липницькі пережили окупацію і після звільнення Києва повернулися додому.

«Все моє дитинство було пронизано розповідями про війну, про окупацію, про Бабин Яр. У цих історіях був трагізм, але не було відчуття, що наша родина зробила щось неймовірне», – розповідає Ганна Ярова. За її словами, в їхньому будинку, що на вулиці Червоноармійській, жило багато єврейських родин, і деяким вдалося евакуюватися, іншим – ні, але їх не видавали. А на сусідній вулиці, у сусідньому будинку – видавали, і за це розстрілювали цілими сім’ями.

Намагаючись пояснити вчинок своєї родини, Ганна Ярова каже, що так було тоді, під час Другої світової, так було і під час нинішньої війни, коли Росія напала на Україну – знаходилися люди, які заради порятунку інших людей і своєї країни були готові пожертвувати своїм життям. На її думку, невипадково, що про праведників почали більше говорити і більше їх вшановувати саме після 2014 року, коли серед українців знайшлися сотні і тисячі добровольців та волонтерів.

Вчинки праведників в Україні та в Західній Європі важко порівнювати – історик

Попри те, що допомога євреям каралася смертю, українці були серед тих, хто найбільше в Європі рятував єврейських життів. За даними ізраїльського Меморіального інституту Голокосту і героїзму «Яд Вашем», на початок 2020 року документально підтверджено, що 2 659 українців рятували євреїв під час Другої світової війни. Більше було тільки поляків (7 112), нідерландців (5 851) і французів (4 130).

Першою серед українців, хто отримав звання «Праведник народів світу», стала Олена Вітер (ігуменя Йосифа), настоятелька греко-католицького монастиря, яка переховувала від нацистів єврейських дітей. Ігуменя Йосифа належала до Організації українських націоналістів (ОУН), за що її неодноразово ув’язнювала радянська влада. Представники України, імена яких вносили до почесного списку праведників, були і до неї, але їх записували громадянами Польщі або СРСР. Вона ж, отримуючи почесне звання у 1976 році, наполягла на тому, щоб саме Україна була зазначена як її батьківщина.

Були і протилежні випадки, коли, наприклад, родина з Рівного, яка рятувала євреїв у рідному місті в часи Другої світової війни, уже в часи незалежності України попросила, щоб їх записали «як праведників Польщі», розповідає Юлія Гольденберг, засновниця та керівниця благодійного фонду «Заради тебе», який займається гуманітарною допомогою праведникам та їхнім родинам в Україні, а також у перші роки війни на Донбасі – волонтерською допомогою людям, чиє життя опалила війна – добровольцям та переселенцям.

«У радянські часи багато людей боялися говорити, що вони рятували євреїв, бо цим самим вони мали визнати, що вони перебували на окупованій території, або їх могли запідозрити у співпраці з окупаційною владою», – пояснює Юлія Гольденберг.

Радянська влада не заохочувала рятівників євреїв розповідати про свій подвиг, бо замовчувала Голокост і вшановувала лише тих, хто чинив збройний опір, організований радянським режимом. А також, за словами одного з праведників, комуністичний режим просто не довіряв людям, які не корилися владі.

Виступаючи на дискусії «Праведники. Чому ці постаті так важливі для сучасної України? Як ми можемо їм віддячити сьогодні?», що її днями організувала онлайн-студія «Діє-Слово» у співпраці з низкою українських єврейських організацій, Гольденберг сказала, що і досі в Україні дуже мало знають про цих людей і недостатньо цінують їхній подвиг. Часто можна почути, що «нічого особливого вони не зробили», що внуки і правнуки цих людей «щось таке чули, що вони рятували євреїв під час війни», але їх це мало цікавить.

«Можливо, я так емоційно ставлюся до цього тому, що ця історія є дуже особистою для нашої родини, бо колись таким чином була врятована моя бабуся. Але ми також знаємо, хто завдяки ним був врятований на тлі цифр тих, хто загинув», – говорить Юлія Гольденберг. За даними істориків, під час Голокосту Україна втратила 1,5 мільйона євреїв із 2,7 мільйона, яких в Україні було станом на червень 1941 року в межах кордонів після пакту Молотова-Ріббентропа.

Засновниця та керівниця фонду «Заради тебе» Юлія Гольденберг вважає, що, говорячи про праведників, людей, які рятували своїх єврейських друзів та сусідів, а часто і просто незнайомих людей, постають питання про людяність в нелюдських умовах війни, коли в одній і тій самій родині міг бути один брат, який рятував життя євреїв, а другий – не рятував, або були сусіди, які, навпаки, повідомляли нацистам про те, що хтось переховував євреїв.

«Ми часто чуємо історії про те, як людина, яка пішла служити «поліцаєм», з різних причин – йому могла бути просто потрібна їжа або боявся, або ненавидів «совітів», але це був його вибір – служити німцям. І, напевно, він під час цієї служби когось видавав, зраджував і вбивав, бо навряд чи йому вдавалося пройти всю цю війну «у білих рукавичках». І при цьому він допомагав ховати євреїв, попереджав про облави людей, яких він не знав особисто – це не були його родичі чи кохана жінка. Як це могло бути? – запитує Юлія Гольденберг. – Я закликаю завжди пам’ятати, що немає білого і чорного, навіть сіре має 50 відтінків. Бо це – війна і страшний час, і кожна людина, яка врятувала хоча б одне життя, для мене є героєм».

Інші учасники дискусії говорили про те, що про багатьох праведників світ не дізнався, бо часто їхні спроби рятувати євреїв закінчувалися невдачею і їхні родини гинули поруч з євреями. Так, наприклад, у селі Самари на Волині до Другої світової війни мешкало понад 60 єврейських родин. 31 жовтня 1942 року нацисти розстріляли 74 євреїв та 6 місцевих жителів-українців, котрі надали у себе притулок єврейці. Було встановлено і вказано на пам’ятнику імена 35 євреїв. З української родини були розстріляні чоловік, дружина, троє їхніх дітей. Один син зміг втекти, а одного відпустив з розстрілу «поліцай».

У зв’язку з нещодавнім присвоєнням стадіону в Тернополі імені головнокомандувача УПА Романа Шухевича, постало питання про те, чи дійсно його дружина Наталя переховувала у себе єврейську дівчинку, після її ув’язнення нацистами сам Шухевич опікувався дівчинкою і врешті врятував її від Голокосту. Але Юлія Гольденберг вважає, що про це надто мало достовірних даних, а крім того, цей вчинок не може виправдати «інші дії» одного з лідерів ОУН-УПА.

Учасник дискусії з Єрусалиму, викладач Єврейського університету та член комісії «Яд Вашем» з питань праведників Самюель Барнай зауважив, що підхід комісії у випадку визнання праведником є дуже індивідуальний. Він навів приклад питання особистої матеріальної зацікавленості, який міг бути мотивацією для порятунку євреїв. За його словами, ці питання часто постають, коли йдеться про визнання праведниками західних європейців, які могли попросити за порятунок єврейської родини значні статки.

«Якщо люди віддавали за порятунок, за одну ніч свій завод, то це вважається забагато. Але якщо в українській хаті утримували пів року родину і за це отримали золоті сережки, то як інакше ця обкрадена, обібрана родина, що жебракувала і при радянській владі, а при німцях реально голодувала, як вона могла їх утримувати?» – запитує Самюель Барнай.

Також, як він зауважив, потрібно було враховувати окупаційний режим. «У Данії і в Україні, наприклад, він був різним. І покарання (за допомогу євреям) також було різним. Тому один з критеріїв у «Яд Вашемі» – це персональний ризик для життя. У Данії практично нічого б за це не було. А в Польщі, Литві чи Україні за це був би розстріл для всієї родини. Так само і щодо «поліцаїв». Якщо він до 1944 року робив все, що він робив, і тоді допоміг, бо бачив, куди рухається фронт, то це одна ситуація. А коли він допоміг у 1941-му чи 1942 році, то це була інша ситуація», – пояснює ізраїльський історик.

В Україні є ціла низка різних проєктів, які вшановують імена праведників. Серед них – виставка фотографій та книжка благодійного фонду «Заради тебе» «Історія крізь обличчя», де зібрано близько 30 історій праведників, що рятували євреїв в Україні.

Робота щодо вшанування праведників, за словами Юлії Гольденберг, була розпочата дуже пізно – вже в останні роки СРСР, багато праведників не дожили, наймолодшому зараз – 90 років, багато не могли розповісти про свій вчинок, багато не отримали посвідчень, бо не лишилося свідків. Але ця робота триватиме, бо «данина поваги до праведників – це інвестиція у спільне майбутнє».

Більше про праведників можна дізнатися з проєкту «Слово праведника», «Праведники народів світу. Україна» Українського інституту вивчення Голокосту «ТКУМА» та Об'єднаної єврейської общини України, де зібрані історії та біографічні дані 112 праведників та процес додавання інформації триває, проєктів Українського центру вивчення історії Голокосту та на сайті Меморіального інституту Голокосту «Яд Вашем».

Верховна Рада ухвалила постанову, якою встановила 14 травня Днем пам’яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни.