КОЛОМИЯ ‒ Торік на початку лютого льотчик-винищувач Степан Тарабалка вже розумів, що з дня на день матиме бойовий виліт. Він був у постійній бойовій готовності. Степана Тарабалку назвали «Привидом Києва». Хоча в Збройних силах України кажуть, що цей образ збірний, який характеризує багатьох українських пілотів-винищувачів, у тому числі і Степана.
Степан Тарабалка загинув у бою 13 березня 2022 року. Востаннє родина бачила його у січні у час різдвяних свят. 9 січня українському льотчику-винищувачу, який літав на МіГ-29, виповнилось 29 років.
Радіо Свобода побувало у рідному селі Героя України.
«Не вперше приходжу і на цвинтарі чую гул літака. Друзі Степана, як випадає нагода, прилітають, так, з неба відвідують його. Хлопці знають, де він похований, і роблять круги», – говорить мама пілота Наталія Тарабалка. Степан за життя любив привітатись із рідними, пролітаючи над батьківською хатою.
Був трішки тут і полетівНаталія Тарабалка
Мама часто навідується до сина на могилу. Похований Степан Тарабалка у рідному селі Королівка Коломийського району Івано-Франківської області.
«У перші дні після загибелі було таке відчуття, що він поруч. Він просто є, живе у моєму серці. Був трішки тут і полетів туди…», ‒ каже Наталія Тарабалка, показуючи очима у небо.
Наталія Тарабалка біля могили сина
Військового льотчика Степана Тарабалку називають легендарним пілотом і навіть його вважали «Привидом Києва». Але це, як одразу ж пояснили у командуванні Повітряних сил, загальний образ пілотів 40-ї бригади тактичної авіації Повітряних сил, які захищали небо Києва.
Тільки Степана називали «Привидом Києва»Пілот М.
«Він був льотчик екстра-класу. До бойових чергувань ставився дуже відповідально. У бойовому літаку сам сидів і чекав на виліт. Допоки його не змінив інший. Він майстерно володів літаком у повітрі. Він був дуже відповідальним до роботи. Хто піднявся раз у повітря, той вже там і проведе все життя. Це така залежність: хочеш постійно літати. Коли довго не літаєш, то це мучить, тягне у небо. Тільки Степана називали «Привидом Києва». Треба бути дуже відважною людиною, щоб виходити проти двох-трьох ворожих літаків», ‒ розповідає про Степана Тарабалку бойовий пілот М.
Майор Тарабалка літав на МіГ-29 і, за розповідями побратимів, збив чимало літаків противника. 13 березня український льотчик-винищувач «героїчно загинув у повітряному бою з переважаючими силами російських окупантів», пояснили в Повітряних силах.
Степан Тарабалка, Герой України, льотчик-винищувач
Мріяв про політ
Мама Степана Тарабалки розповіла Радіо Свобода, що син йшов до своєї мрії ‒ стати льотчиком-винищувачем ‒ з дитинства і робив це цілеспрямовано. У його родині не було військових. Але він спостерігав за військовими літаками і швидко зрозумів, що хоче навчитись управляти винищувачем.
Мав ціль, мету, мрію, яку ніхто йому не нав’язувавНаталія Тарабалка
«Неподалік був аеродром. Так і зацікавився. Виховання вдома, у садочку, у школі. Навчався в Коломиї у гімназії, а потім чотири роки у військовому ліцеї. Мав ціль, мету, мрію, яку ніхто йому не нав’язував. Це настільки було щиро. Коли вступив у Харківський національний університет Повітряних сил, говорив, що там навчаються переважно діти військових. Навіть викладачі у ліцеї не вірили, що він вступить. Його ровесники проводили час у дозвіллі, а він вчився у ліцеї, сам був в Харкові. Я лише хвилювалась, бо чули розмови, якщо у Харкові відповідаєш українською, то можуть не поставити оцінку. Але син сказав, що це неправда, головне, щоб хотів вчитись», ‒ розповідає Наталія Тарабалка.
Степан Тарабалка складає присягу
Мама хотіла, щоб син став військовим музикантом. Адже займався в музичній школі і професійно грав на трубі. Радила синові вступати у Львів і здобути професію військового диригента. Але у сина були інші плани.
Степан ніколи не говорив про службу, не скаржився на якісь труднощі.
Ніколи від нього не чула слова про небезпеку, а казав: не панікуй, не випереджай подіїНаталія Тарабалка
«Він до кінця не казав всю правду. Я його в літаку ніколи не бачила. Все просила, щоб мене взяв до себе на роботу. Але він розумів, що я емоційно переживатиму. Ніколи від нього не чула слова про небезпеку, а казав: не панікуй, не випереджай події. Я тільки недавно дізналась про його чергування, наряди, що сидів постійно у літаку перед вильотом. А він мені у телефон жартував: дивлюсь фільм, граю у теніс.
Коли почалась війна 24 лютого, я була в Португалії на роботі і почала одразу ж шукати можливість повернутись в Україну. Розуміла, що телефонувати до сина не можу, не можу його турбувати. Бо це відволікає. Ми востаннє бачились з ним у січні, тоді приїхали з чоловіком на Різдво (батько Степана – будівельник, працює в Португалії – ред.). Були всією родиною. І вже тоді були розмови про початок війни. Під час спілкування я відчувала, що син не з нами, що прокручує в голові різні ситуації. Настільки вмів чітко відпрацювати всі кроки наперед, наслідки. Я тепер розумію всі ці моменти. Перші вильоти, перші дні. Тоді хтось відмовився вилітати, не був психологічно готовий. Степан у перший день війни виконував бойове завдання. Я колись молилась: Боже, допоможи мені виховувати так дитину, щоб я не нашкодила твоєму плану. Я ніколи не була до цієї ситуації готова. На Різдво була наша остання зустріч», ‒ говорить Наталія Тарабалка.
Степан професійно займався музикою (у центрі – Степан Тарабалка)
У березні Степан Тарабалка ще приїжджав в Івано Франківськ, де живуть його дружина і син. Був лише одну ніч вдома. З мамою спілкувався по відеозв’язку.
На його обличчі була картина цілої війниНаталія Тарабалка
«Я побачили іншу людину. На його обличчі була картина цілої війни. Ми багато не говорили, обоє розуміли, що не можна. Я розумію, що нічого змінити не можу. Можливо, я не до кінця знала мрію сина. Бо тепер, коли спілкуюсь із військовими, то вони кажуть, що нема більшої честі для льотчика, як загинути в бою при виконанні завдання», ‒ говорить Наталія Тарабалка.
Мама береже музичний інструмент сина
Мама допомагає іншим
Подробиць про останній політ сина мама не знає. Але щоби зберегти пам’ять про Степана, допомогти іншим військовослужбовцям, Наталія Тарабалка частину грошей, які отримала від держави після загибелі сина, віддала на створення реабілітаційного центру у сусідньому селі, а також на купівлю автомобіля для військових. У колишній занедбаній віллі відремонтували кілька кімнат, встановили тренажери, облаштували кабінет для масажу. Ця будівля пустувала. Наталії Тарабалці в облаштуванні оздоровчого центру допомогло багато людей. Полагодили електропостачання, печі, почистили парк. Неподалік є ставки. Сюди приїжджають на реабілітацію військовослужбовці після поранення або ж просто відпочити. Реабілітолог, психолог, масажисти працюють сьогодні на волонтерських засадах. Наталія Тарабалка шукає можливості, щоб центр для воїнів працював повноцінно.
У кожному військовому бачу рідну людинуНаталія Тарабалка
«У кожному військовому бачу рідну людину. Надто зараз важкий час і наскільки важлива підтримка один одного, людське взаєморозуміння, теплота, спілкування, домашній затишок. Ми наразі приймаємо через день. Було на день 2, 8, 10 хлопців. Зараз у нас військові з добровольчого загону. Пропонуємо чай, каву, багато продуктів люди приносять. Хлопці є після поранення. З ними працює лікар-реабілітолог, є психолог. Ця робота мене рятує і дає сили. Відчуття, що син поруч зі мною. Стараюсь допомагати родинам, які теж втратили своїх дітей на війні», ‒ каже Наталія Тарабалка.
Мама Героя України, пілота Степана Тарабалки ‒ Наталія Тарабалка
Наталія Тарабалка працює над створенням центру медично- психологічної реабілітації для військовослужбовців, а також збирає допомогу для ЗСУ. Постійні дзвінки, вирішення якихось проблем, спілкування з військовими допомагають їй трішки забутись. А розуміння, що може комусь допомогти, підтримує сили. А ще Наталія Тарабалка свої емоції переносить у поетичні рядки.
Я зараз живу
У Вічності з сином.
То ти ж не суди мене,
Прошу, людино.
Заняття в реабілітаційному центрі, який створює мама Гекроя України Степана Тарабалки
Степан Тарабалка посмертно нагороджений званням Героя України. «З одного боку, я дякую Богові, що могла бути мамою такого сина, а з іншого – не можу молитись за упокій його душі…», – наголосила Наталія Тарабалка.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Залізна Валя. «Полон загартовує. Всі хто повернуться, це будуть зовсім інші люди» ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Фантомно рука є, розтискає пальці, але її немає»: як лікують і протезують воїнів, які втратили кінцівки ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Захисник Маріуполя зумів зберегти у російському полоні хрестик і обручкуМасштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.