Артилеристи «Кара-Дагу» зупиняють піхоту РФ на «дуже тяжкому» Покровському напрямку (фоторепортаж)

Дорога на позиції українських військових пролягає повз поля соняхів

Артилеристи-нацгвардійці Дмитро і Юрій працюють разом з аеророзвідкою, яка коригує їхню роботу. Аеророзвідка знаходить ціль, розрахунок швидко споряджає гармату

Зарядник Дмитро тримає в руках 105-мм снаряд до американської гаубиці M101. Попри свій доволі поважний вік, кажуть бійці, гаубиця в умілих руках і за допомогою аеророзвідки є грізною зброєю ближньої дії

Олександр у цей час готує снаряди. Для М101 підходять осколково-фугасні, бронебійні та інші типи снарядів. Максимальна дальність стрільби становить 11270 м

Україні причіпні гаубиці M101 калібру 105-мм передали країни Заходу в рамках оборонної допомоги

Звучить команда «Постріл!»

В Олександра вже готовий снаряд, він швидко його передає Дмитру, який за мить його заряджає

«Постріл!» – голосно дає команду Юрій

Так артилеристи здійснюють кілька пострілів у бік російської піхоти, яка намагається шутрмувати позиції українських військ. Протягом хвилини після кожного пострілу все навколо затягує пилюка і дим, через які пробивається осіннє сонце

Дмитро відкидає гільзу після пострілу

Хлопці відпрацювали ціль, після цього з'являється можливість випити кави та перекурити

Сашко палить цигарку і коротко розповідає про себе: «Мені 22 роки, служу в Національній гвардії України. З 2020-го на строковій, і моя служба плавно перейшла на війну, підписав контракт, в цивільному житті працював зварювальником»

Юрій пропонує кореспондентам та побратимам каву. Йому 40 років, на повновномасштабній війні він з другого дня – пішов добровольцем. Зараз він – командир гармати. У цивільному житті працював вогнетривником на металургійному заводі у Запоріжжі

Дмитро (32 роки) з перших днів повномасштабного вторгнення в лавах Нацгвардії, також пішов добровольцем. Пів року був у піхоті, зараз – зарядник на гарматі. У цивільному житті працював в аграрному секторі 

31-річний Дмитро в перші дні війни пішов добровольцем. «Перший рік був у штурмовій піхоті. Потім мене як спеціаліста-навідника підрозділ забрав сюди, потім я став командиром гармати. Так і працюємо», – каже він. В цивільному житті Дмитро – машиніст крана металургійного виробництва

Нашу розмову з бійцями перериває шипіння рації й команда Юрія «До бою!». Вода для кави холоне в чайнику на портативній газовій плитці

«Інтенсивність дуже велика, б/к використовуємо дуже багато, здебільшого по піхоті, дуже багато йдуть – і великими, і малими групами, і вдень, і вночі», – каже Юрій про оперативну ситуацію

«Давай ще один по координатах», – чути хриплий та втомлений голос із рації

Дмитро швидко заряджає гармату, Дмитро і Юрій швидко вносять коректуру

Олександр закриває вуха, звучить постріл, і настає тиша

«Це дуже тяжкий напрямок, постійні «м'ясні штурми» піхоти, працюємо постійно. Будемо відбивати. Який би ти не був навчений, артилерії все одно», – каже  Дмитро.

Військові знову ставлять чайник на каву

Звучить команда «До бою!». Олександр швидко одягає шолом, вимикає воду і біжить до гаубиці. Кава знову відкладається на невизначений час.

«Піт артилерії рятує кров піхоти», – кажуть артилеристи

Дмитро поспіхом допалює цигарку, гасить її й кидає в залізну банку

Ми їдемо у задимленому просторі, навколо коливаються поля соняхів, які, мабуть, не встигнуть вже зібрати. Горизонт палає.

Покровський напрямок, вересень 2024 року