Наприкінці травня російські війська змогли прорватися на околиці промислового міста Сєвєродонецька, що у Луганській області. Нині вони контролюють вже більшу частину міста. Українські підрозділи зосереджені в промисловій зоні Сєвєродонецька – на території заводу «Азот», повідомляє українська влада.
Після окупації Луганська у 2014 року стотисячний Сєвєродонецьк почав виконувати роль обласного центру Луганської області. Зараз же місто – це ключова точка в системі оборонної операції Луганської області, заявив головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний. Заступниця міністра оборони України Ганна Маляр заявила, що біля Сєвєродонецька «тривають вирішальні бої».
Радіо Свобода поспілкувалося із командиром добровольчого батальйону «Свобода», капітаном Національної гвардії України Петром Кузиком. Його бійці, серед інших, зараз обороняють Сєвєродонецьк.
– Як би ви оцінили ситуацію у Сєвєродонецьку?
– Я ввічливо мовчу, тому що завдання обороняти місто, утримувати територію... Але проблеми є. З одного боку, кажуть, що це найважливіша точка, тут вирішується доля Донбасу. А з іншого боку – не дають поповнення, обмежений боєкомплект, дефіцитна робота нашої артилерії, постійні незрозумілі відтяжки – затягування з усім абсолютно.
З одного боку, всі заявляють, що Сєвєродонецьк – важливий пункт, а з іншого – сюди ніхто уваги не звертає
Якби було достатньо людей, ввели нові резерви – не те, що у Метьолкіне, вони б у Сєвєродонецьк не змогли б зайти. А вони (українське командування – ред.) ставлять непідготовлених людей на позиції… Я спочатку злився, бо ми через одну з таких частин в оточення потрапили ще в Рубіжному, бо вони втекли з позиції – і ворог нас оточив, ми з боєм виходили. А зараз я з розумінням ставлюся, тому що у людей немає досвіду, немає психологічної підготовки, немає мотивації, командири їхні за сто кілометрів сидять, керують ними, деякі – не всі. І зрозуміло, що вони в панічній ситуації відходять. І цим користується ворог.
І от, з одного боку, всі заявляють, що Сєвєродонецьк – важливий пункт, де все вирішується, а з іншого – сюди ніхто ніякої уваги не звертає. Даруйте, накипіло! Я досі щиро поважаю головнокомандувача і командування, вірю у них, але я не до кінця розумію стратегію такої супердефіцитної у всьому оборони.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: У Сєвєродонецьку продовжується штурм з великою інтенсивністю артилерійських та авіаобстрілів – Власенко– На зустрічі із міністром оборони України Олексієм Резніковим ви говорили «про артилерію, логістику, планування, а точніше: про їхню відсутність»...
– Я йому досить в грубій формі це все висловив, все, як є. Я, на жаль, не можу вам всього сказати, тому що я з розумінням ставлюся, що в української армії є проблеми з озброєнням тощо, не хочу підірвати довіру. Я щиро довіряю... Тому ми тут перебуваємо і віримо у командування, але, можливо, до них не вся інформація доходить, можливо, в них вона якась інша.
У мене є люди, які з двома пораненнями не виходять з позиції
Наш підрозділ воює майже чотири місяці, починали ще Ірпінь, Бучу, Гостомель звільняти, а потім без поповнення поїхали у Рубіжне, тепер воюємо у Сєвєродонецьку. У мене багато поранених, є загиблі, хлопці падають з ніг від утоми, сплять по півтори-дві години. Що таке контузія, вже ніхто не говорить. У мене є люди, які з двома пораненнями не виходять з позиції, оскільки вони можуть ще виконувати роботу, вони розуміють, що немає на кого лишити позицію. Пораненого ми вивозимо лише тоді, коли є загроза для життя і він не може виконувати певні функції. А так – вони самі відмовляються виходити.
І ось тут мені не зрозуміло, якщо у нас є реальні плани, стратегія, чому не надається адекватна допомога нашим підрозділам, підкріплення, хоча б ротація, щоб могли виспатися. Це не критика. Я усвідомлюю, що є й інші напрямки, але це важкості роботи не знімає. Ми стоїмо, ми не відходимо, будемо виконувати накази, в тому числі і на штурм, але це буде важко робити без необхідних сил і засобів.
Командир батальйону «Свобода» Петро Кузик (ліворуч) на зустрічі із міністром оборони України Олексієм Резніковим (другий зліва)
– Ви Резнікову казали і про артилерії. Чи ви бачите зараз посилення артилерійського вогню з українського боку, можливо, закордонної артилерії, яку зараз все частіше показують журналістам.
– Потроху вона надходить, але її вкрай мало, щоб змінити хід подій. Співвідношення на сьогодні 1:20, а то і більше. На один постріл нашої артилерії ворог закидає нам у двадцять разів більше снарядів. По-друге, я розумію, що потрібен час, поки навчаться працювати, поки вона сюди дійде. Можливо, вона десь потрібна під Харковом, на Херсонському напрямку, на інших ділянках фронту. У нас ці зразки є, але така кількість ні на що вплинути не може.
Піхоті доводиться вигрібати це лайно прямо зараз
Так, наша артилерія почала більш якісно знищувати їхню артилерію, їхній особовий склад. Але, в принципі, ми палимо їхніх два танки, а вони викочують чотири нових. Треба не просто більше, а треба в десятки разів більше. Це наразі неможливо, наскільки я розумію. Хоча міністр мені пообіцяв, що докладе максимум зусиль, і я йому повірив. Та інформація, якою він міг зі мною поділитися, свідчить, що світло в кінці тунелю є, і в нас рано чи пізно все налагодиться, і ми поженемо окупанта з української землі. Просто піхоті доводиться вигрібати це лайно прямо зараз. Ми не можемо зазнавати постійно втрат і залишатися спокійними.
Супутниковий знімок Maxar Technologies, на якому видно зруйновані будівлі в місті Рубіжному поблизу Сєвєродонецька Луганської області, 6 червня 2022 року
За кількістю снарядів за російськими військами дуже складно гнатися. Наша тактика має бути орієнтована на точну стрільбу, на враження пріоритетних цілей. Але це не скасовує, що солдати мають бути прикриті артилерією, прикриті танками. Або треба переходити на інші рубежі, треба чесно казати, що це місто для нас другорядне. Можливо, керівники просто бояться президенту сказати, а можливо, у них не повна інформація?
– Проти кого ви воюєте – «мобілізовані» з підконтрольних угрупованням «ЛДНР» територій, «вагнерівці», кадрові російські військові? Кого на вашій ділянці фронту найбільше?
Єдині, кого не можемо впіймати – це «кадирівці», вони завжди позаду
– Оскільки вкрай низька мотивація у тих, кого вони наловили на цих окупованих територіях, то вони ці підрозділи змішують. На штурм кидають «м’ясо» – «мобілізованих» з «ДНР» і «ЛНР». Керують ними кадрові військові. А якісь спецоперації і провокації вчиняють найманці, тут не тільки «вагнерівці», тут «Ліга» ще якась бігає. Ми їх особливо не сортуємо, знищуємо всіх. Єдині, кого не можемо впіймати – це «кадирівці», вони завжди позаду.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Кадирівці» в Україні: фігуранти справи Нємцова, грабіжники, шахраї і втікач із психлікарніОкремий вид – «донські козаки», але їх вже малувато лишається.
– Що ви можете сказати про рівень підготовки російських підрозділів?
– Мені дуже не подобається, коли применшують силу ворога. Ми маємо справу з дуже небезпечним, до зубів озброєним ворогом, їхні командири не такі вже й погані, вони працюють над помилками. Після поразки під Києвом вони зробили висновки, працюють виключно там, де у них є перевага. Уникають піхотних боїв, намагаються працювати виключно з дистанції.
Є добре підготовлені кадри, бачив сам і здивований їхньою роботою. А є зовсім якесь стадо, аж шкода по них було працювати – це не солдати, а деграданти, судячи з того, як вони пересувалися. Був випадок, коли гнали таке стадо на наші позиції, запрацювали кулемети, вони залягли, а там – метрів шістдесят, їхній командир почав піднімати їх в атаку, вони його відкритим текстом послали. Чув це власними вухами. Тобто різні підрозділи є. Мотивації у них, звісно, менше. Їхні полонені не розуміють, чому вони тут, але їх женуть сюди великою кількістю. І техніки багато, і боєприпасів багато. Але здоровий глузд підказує, що в такому безлімітному режимі навіть вони не зможуть довго працювати. І рано чи пізно цей натиск спаде, і тоді подивимося. Або ж до нас прийде озброєння в достатній кількості і ми поженемо їх за кордони України.
– Раніше українська сторона мало говорила про свої втрати. Згодом посадовці почали називати цифри – народний депутат Давид Арахамія заявив, що кожного дня на Донбасі гинуть або зазнають поранень 1000 українських військових. Чи потрібно зараз озвучувати втрати? Які приблизні втрати ворога за такої інтенсивної війни на вашій ділянці?
Втрат ми зазнаємо величезних
– Я не знаю, потрібно чи не потрібно. Це питання до високих штабів. Я – командир штурмових піхотних підрозділів батальйону «Свобода». У нас завдання – тримати позиції. Втрат ми зазнаємо величезних. І я б питання ставив інакше – що можна зробити, щоб зменшити кількість втрат. А це під силу нашим командирам, просто їм треба більше уваги приділяти. Не по картах, а приїхати безпосередньо на лінію зіткнення, попрацювати з особовим складом, почути польових командирів. І, все ж таки, не затискати резервні підрозділи, резервне обладнання, а вводити їх вчасно саме тоді, коли вони потрібні.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Данілов закликав «не жонглювати» даними про втрати ЗСУЩодо втрат ворога. Втрати в них колосальні, людський матеріал вони не рахують. Я не перебільшую втрати. Якщо ми на своїй ділянці фронту в день втрачаємо десятки людей (вбиті і поранені – ред.), я кажу не тільки за свій підрозділ, то вони втрачають сотні. Але проблема в тому, що життя одного українського бійця вартує більше тисячі окупантів. Вони в цьому плані безлімітні. А ми втрачаємо висококласних, високоякісних і на цій ділянці високомотивованих, сміливих бійців.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: За 118 днів війни Росія втратила понад 34 тисячі своїх військових – Генштаб ЗСУ– На початку червня до боїв у Сєвєродонецьку Україна залучила так званий «Іноземний легіон». Оцініть ефективність цих бійців.
Їхнє завдання – спецоперації, а їх застосовували як піхоту, тому вони зазнали важких втрат
– Висококласні спеціалісти. Вони добре працювали. Єдине, що це була помилка – застосовувати їх у такому форматі. Це все одно, що взяти iPhone і забивати ним цвяхи. Такий спецназ не готовий до піхотно-штурмових дій, вони легко озброєнні. Їхнє завдання – спецоперації, а їх застосовували як піхоту, тому вони зазнали важких втрат. У них немає досвіду сидіти довго під обстрілами, у них немає досвіду переміщатися під обстрілами тощо. Це спецура, яка мала б брати у кільце, робити диверсії, забирати території, а туди мала б заходити піхота і утримувати…
Бійці «Іноземного легіону оборони України» в Сєвєродонецьку на Луганщині, 2 червня 2022 року
Можливо, я всього задуму не розумію. Це виключно моя думка, всього-на-всього польового командира. Вони зробили свою роботу на відмінно. Єдине – я шкодую, що такий золотий матеріал великого ефекту не приніс. Сказати, що ми перехопили ініціативу і захопили пів міста – цього не відбулося, на жаль. Але ці хлопці, яку їм роботу сказали, вони її зробили. Знову ж таки, відсутність артилерії, відсутність боєкомплекту до танків, достатньої кількості мінометів і мін до них cпробували замінити спецназом. Це не зовсім правильне застосування сил і засобів в такій ситуації, на мій скромний погляд простого піхотинця.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: РФ кинула «всі свої сили і засоби» на Сєвєродонецьк, зараз там йдуть максимально інтенсивні бої – МіноборониГоловнокомандувач Збройних сил України генерал Валерій Залужний назвав Сєвєродонецьк ключовою точкою в системі оборони Луганської області.
У Генштабі ЗСУ вранці 20 червня повідомили, що за встановлення повного контролю над Сєвєродонецьком тривають бойові дії. Фахівці американського Інституту вивчення війни (ISW) 19 червня звернули увагу, що зосередженої Росією артилерії і піхоти, ймовірно, залишається недостатньо для просування в межах Сєвєродонецька.
Наприкінці травня в Інституті вивчення війни заявляли, що після завершення битви за Сєвєродонецьк, незалежно від того, на чиєму боці буде місто, російський наступ на оперативному та стратегічному рівнях, найімовірніше, досягне кульмінації, що дасть Україні шанс відновити контрнаступ на оперативному рівні, щоб відкинути російські війська.
14 червня заступниця міністра оборони України Ганна Маляр заявила, що західні партнери наразі передали Україні близько 10% озброєнь, про які просив Київ. За її словами, на полі бою в день Україна витрачає близько 5-6 тисяч артилерійських снарядів, Росія витрачає в 10 разів більше. Заступниця міністра оборони наголосила, що Захід має прискорити надання допомоги.
Напередодні радник голови Офісу президента України Михайло Подоляк заявив, що українській армії для досягнення паритету з Росією на фронті і перемоги у війні необхідні кілька тисяч одиниць важкої зброї й техніки.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були під російською окупацією.
Управління Верховного комісара ООН із прав людини змогло підтвердити загибель 4509 і поранення 5585 цивільних через повномасштабну війну Росії проти України. Серед загиблих – щонайменше 294 дитини, серед поранених – 463. Це дані від 24 лютого до півночі 16 червня, повідомили в УВКПЛ ООН. При цьому в організації наголошують, що реальні цифри – значно вищі.