100 років тому в Києві на Хрещатику відбувся парад військ УНР і Польщі

Сто років тому – на початку травня 1920 року – в Києві змінилася влада. До міста, вигнавши з нього Червону армію, увійшли українсько-польські війська. Під час буремних подій 1917–1920 років у Києві більше ніж десять разів змінювалася влада. Але серед цього калейдоскопу загарбників-визволителів поляки примудрилися відзначитися тим, що передовий загін їхнього війська в’їхав до Києва на трамваї.

Про події сторічної давнини Радіо Свобода говорить із дослідником історії Києва Стефаном Машкевичем, який також досліджує історію київського електротранспорту.

– Розкажіть більше про цей випадок, коли передовий польський загін в’їхав до Києва на трамваї?

– Цей епізод по-своєму унікальний: не знаю, чи було щось таке у світовій практиці. А справа тут у тому, що трамваї, як відомо, ходять з Києва до Пущі-Водиці, вони й сьогодні туди ходять. І саме з цього напрямку, з північного заходу, передові польські загони вступали до Києва.

Стефан Машкевич, дослідник історії Києва

Коли вони побачили в Пущі-Водиці трамвай, то вирішили прискорити свій рух – сіли до трамвая і наказали вагоноводу їхати до міста. Вони тоді ще не знали, що основні сили більшовиків залишили місто ще 1 травня. Поляки поїхали на розвідку.

Ми навіть напевне знаємо прізвище командира цього загону, який таким чином проїхався – підпоручик Мирослав Ольшевський. Вони доїхали трамваєм до Хрещатика, бо тоді трамвайна лінія йшла з Пущі прямо до міської думи, де тепер Майдан Незалежності.

Вони побачили, що місто практично порожнє, взяли у полон кількох червоноармійців, які ще залишалися в місті, і цим самим трамваєм повернулися до Пущі. Вже наступного дня – 7 травня – увійшли війська і зайняли місто. Але перший вхід був на трамваї.

Українські і польські війська в Києві на Хрещатику після звільнення міста від більшовиків, 7 травня 1920 року

– Які були враження киян від появи польських та українських військ?

– Враження були, як часто буває у подібних випадках, неоднозначні. Звістка про те, що поляки йдуть, розійшлася по місту після цього трамвайного рейду. І коли кияни побачили цих поляків, то зрозуміли, чого треба чекати. Після цього зібралися тисячі киян очікували польську армію.

Є свідчення того, що поляків зустріли тепло: було багато квітів, дівчата одяглися у вишиванки й таке інше.

Але якою мірою це була радість з приводу того, що увійшли поляки, а якою мірою радість про те, що пішла більшовитська влада – тут питання дискусійне. Крім того, були деякі розбіжності на національному ґрунті. Російське населення Києва зустріло українську владу насторожено, якщо не вороже. Їм не подобалося те, що було за часів Центральної Ради й Директорії.

Була ще така важлива категорія киян – євреї. Вони будь-яку нову владу зустрічали насторожено, скажімо так, із фразою, якщо не явно, то подумки: «Скажите, а погромы будут?». Погромів не було, хіба, можливо, ставалися поодинокі ексцеси. Все це більш-менш стабілізувалося. Багатьом киянам нова влада стала подобатися більше за радянську, що й не дуже дивно.

– Тоді у Києві наче була ще велика польська громада?

– Так, звичайно. Десь близько 10% були поляки. Навіть на виборах до міської думи та до Установчих зборів ще у 1917 році в одному окрузі перемогли поляки. Те, що поляки зустрічали своїх радісно – це ясно.

– Увійшли до міста польські війська, була також українська дивізія. Але цікаво, яка була встановлена влада у місті?

– Була встановлена українська влада. Тут можна почати з того, що з 1 травня, коли більшовики залишили місто і до 7 травня, коли увійшли поляки, у місті влади фактично не було. До того в аналогічних ситуаціях, коли попередня політична влада йшла, а наступна ще не приходила, владу перебирала на себе демократична міська дума. Але ця дума за три роки виснажилася, деякі депутати вже кудись поїхали. Тому у травні міської влади не було.

Поляки з самого початку підкреслювали, що вони звільнили Київ від більшовиків не для себе, а для УНР.

Цьому передувала польсько-українська угода, договір між Пілсудським та Петлюрою, за яким Галичина відійшла до Польщі, а Київ і Правобережна Україна – це УНР. Офіційно це було так.

У вагоні потягу Симон Петлюра (ліворуч) і Юзеф Пілсудський. Вінниця, 1920 рік

Зліва направо: командувач 2-ї польської армії генерал Антоній Лістовський, головний отаман військ і флоту Армії УНР Симон Петлюра та полковники українського війська Володимир Сальський і Марко Безручко під час війни із більшовицькою Росією. Бердичів, 1920 рік

Головний отаман Симон Петлюра (праворуч) та офіцери Армії УНР. На передньому плані полковник Марко Безручко (другий зліва). Київ, 1920 рік

Головний отаман військ УНР Симон Петлюра (зліва) і бійці підрозділу генерала Івана Омеляновича-Павленка. Київ, травень 1920 року

А наскільки з боку поляків це було щиро, наскільки вони не мріяли про те, щоб відновити велику Польщу від моря до моря – це питання дискусійне. Але формально це було саме так.

Київ був частиною УНР, хоча й не столицею. Столицею була Вінниця, бо Київ був надто близько до лінії фронту. Організація влади була більш-менш аналогічна до тієї, яка була ще за Тимчасового уряду. Була губернська система, Київ був центром Київської губернії. Уряд УНР призначив губернський і міський київський комісаріати. Київським губернським комісаром став Приснухін, а міським – Микола Литвицький, видатний діяч українського руху.

Ці комісаріати і були місцевими органами влади. У Києві стали готувати вибори до міської думи. Вибори планували організувати приблизно так, як і за Тимчасового уряду, але з однією різницею – не за партійними списками, а за мажоритаркою. Але до виборів не дійшло – ця влада протрималася тільки місяць, і не вистачило часу організувати такі вибори.

Що змогли зробити – створити українську міліцію. Причому, польська військова влада була проти того, щоб у цій міській міліції брали участь галичани, але міліцію створили і більш-менш її організували. Був перехідний період, який ніколи й не закінчився, тому що не вистачило часу. Серед інших проблем, абсолютно не було грошей – була грошова криза.

– А залучили галичан до міліції чи ні?

– Кажуть, що так.

– Ще одна відома подія сторічної давнини – польсько-український парад 9 травня 1920 року. Цьогоріч його навіть пропонували чи то повторити, чи відтворити. Але тут пандемія внесла свої корективи й на цих планах поставила хрест. А яким був цей парад сто років тому?

– Відтворімо його якщо не в реальності, то віртуально.

Парад був на Хрещатику: пройшов від Бессарабської площі до Думи – Майдану Незалежні й назад. Тобто війська продефілювали Хрещатиком в обидва боки. В центрі цього параду були польські війська. Першою йшла Перша дивізія легіонів. Це був елітний підрозділ – дітище самого Юзефа Пілсудського, яким він пишався. Потім йшли частини групи полковника Юзефа Рибака, який безпосередньо брав Київ. Потім йшла П’ятнадцята познанська піхотна дивізія. І тільки в ар’єргарді поляки дали місце українцям – Шостій дивізії армії УНР. Дружба дружбою, але поляки дали українцям знати й показали населенню, хто в домі хазяїн.

Парад на Хрещатику у Київі польських і українських військ, після звільнення Києва від більшовиків. 9 травня 1920 року

За свідченням очевидців, поляки виглядали дуже гарно. Деякі казали, що вони були навіть більш підтягнуті, аніж німці, яких вважали за зразок.

Німці були у Києві в 1918 році, але вони при всій своїй акуратності все ж трохи зносилися, бо до того воювали чотири роки. А тут поляки виставили елітарні частини, які до цього параду підготувалися й виглядали дуже гарно. Ось така була демонстрація військової сили. Киянам це було цікаво.

– Відомо, що українська влада та польські війська у Києві протрималися близько місяця. Чим цей місяць став для киян знаменним? І як місто пережило нову зміну влади, коли повернулися більшовики?

– За поляків у Києві було загалом спокійно. Не було такого відносного процвітання, як було за німців. Причина дуже проста – на момент 1920 року вже практично була зруйнована економіка. Не було економічного базису для процвітання.

Ми почали розмову з трамваїв, то згадаймо про них ще раз. Якщо у 1918 році трамваї та міський транспорт більш-менш ходили, то тут трамвайного руху практично не стало.

Був такий-сякий рух Хрещатиком та якось функціонувала лінія до Пущі-Водиці. Це, з одного боку, дрібний, а з іншого боку, показовий момент.

Утім, цей спокій був трохи поверхневим. А під поверхнею щось таке бушувало. Скажімо, 19 травня польський комендант заборонив мітинги і збори більше, ніж 5 осіб, без дозволу комендатури. Показовий момент, чи не так? Це означає, що поляки відчували потенціал для якихось збурень.

– Ви кажете, був міський комісар і польський комендант. А як між ними ділилася влада, якщо зважати на те, що польський комендант давав такі вказівки?

– Все ж таки польський комендант, якщо неформально, був трохи вище за міського комісара. Існують спогади згідно з якими українська влада, хоча й була, але ходити до української влади з якимись питаннями не мало багато сенсу.

Якщо було щось серйозне, то переправляли до поляків. За поляками була військова сила, тут нічого не вдієш. Зрештою, на схід від Києва польська влада далеко не поширювалася.

– На Лівому березі поляки дійшли до Дарниці чи до Броварів.

– Так, приблизно там була лінія фронту.

– Як відбувалося повернення більшовиків і чим воно ознаменувалося?

– Це сталося на основі їхнього військового успіху. Тут відзначився майбутній радянський маршал Семен Будьонний зі своєю кіннотою.

Зліва направо: Клим Ворошилов, Семён Будьонний, Микола Антонов

Червона армія несподівано атакувала поляків і ті змушені були швидко відступати.

Найбільш знаковий момент при цьому поверненні, для киян дещо сумний, полягав у тому, що поляки висадили в повітря всі чотири київські мости.

Це сталося вперше за громадянську війну. Ще вони спалили декілька будинків. Зокрема, будівлю генерал-губернатора на Липках, де мешкав до того гетьман Скоропадський.

Коли більшовики увійшли до міста, то не було таких репресій, як у 1918-1919 роках, було спокійніше. Після поляків життя Києва під більшовиками стало нудним. Економіка була майже розвалена, нічого добре не працювало. Хоча з 1921 року – НЕП і таке інше – почався економічний підйом. Але це вже інша історія.