«Спроба залякати приєднанням». Політолог про голосування в Росії щодо визнання «ЛНР» та «ДНР»

15 лютого російська Держдума розгляне ініціативу про визнання «незалежності» частин Луганської та Донецької областей України – підконтрольних угрупованням «ДНР» та «ЛНР» територій. Наразі «ДНР» та «ЛНР» визнані лише сепаратистською ж Південною Осетією. Документів із пропозицією визнати сепаратистські утворення в Держдумі аж два: один надійшов від «Єдиної Росії», інший був запропонований КПРФ. Яким буде голосування російських депутатів та його наслідки, телеканал «Настоящее время», створений Радіо Свобода з участю «Голосу Америки», запитав у російського політолога Дмитра Орєшкіна.

Дмитрий Орешкин о голосовании по независимости "ЛНР" и "ДНР"

– Як ви вважаєте (і від чого це залежить), проголосують чи не проголосують?

– Цілком зрозуміло, що проголосують, бо «Єдина Росія» підтримує. Інше питання, що проголосують, звісно, за другу версію: віддадуть цей законопроєкт на погодження до Міністерства оборони, Міністерства закордонних справ та ще до якихось важливих відомств на кшталт ФСБ чи інших спецслужб.

– Чому?

– А це вірний спосіб «заникати» процес. Тому що не далі як у 2018 році міністр закордонних справ (Росії – ред.) Лавров говорив, що приєднання порушуватиме і, власне, знищить сенс Мінських угод – і це буде великою політичною помилкою. Формулювання були приблизно такі. «І завдання, – говорив Лавров, – змусити Україну дотримуватися Мінських угод, а зовсім не знищувати ці Мінські угоди».

Тому я думаю, що ми з вами переходимо від фази загрози воєнної інвазії, воєнного вторгнення, що вже очевидно, мені здається, неможливо. Про що побічно говорив і пан Лавров зараз, коли говорив, що дипломатичні ресурси ще можливі, тобто, власне, повторював слова Заходу, який пропонував перейти від воєнних кроків до дипломатичних. І пан Шойгу, який нам доповів за допомогою президента, що деякі навчання вже завершені, а деякі будуть завершені найближчим часом. Тобто, війська, по суті, відводяться.

Це означає, що спроба залякати Україну та Захід концентрацією збройних сил не виправдала себе і тепер переходимо до спроби залякати приєднанням. Адже приєднувати ніхто не поспішатиме, як і у випадку з концентрацією збройних сил.

– Саме тому другий проєкт, бо він має більш довгу процедуру?

– Ну, звичайно. Тут можна буде весь час говорити: «А ось ми зараз...» Як раніше нам давали зрозуміти, що «ось ми зараз почнемо, мало нікому не здасться», а світ чомусь узяв і не злякався. І зрозуміло, що треба згортатись. Але при цьому треба мати переможний вираз на обличчі. Переможний вираз на обличчі тепер малюватимуть через «ДНР» та «ЛНР»: «А ось ми зараз їх візьмемо та визнаємо». І ця гра теж триватиме щонайменше кілька місяців. І знову вона нікого не злякає.

– Дмитре, хочу у вас уточнити: чому видається очевидною неможливість наступу? Саме через заяви сьогодні, зміну риторики Шойгу та Лаврова?

– Ви, мабуть, помітили, що риторика Лукашенка також така: «Ми нападати не збираємося, а розпустимо війська тоді, коли будемо вважати за потрібне, бо ми суверенні та незалежні». Але, я думаю, це лише ознаки, симптом того, що ці половецькі танці ні до яких конкретних результатів не призвели. А чому насправді цього не могло бути – тому що Захід виграв інформаційну війну. Той самий хайп, що вони «завтра-завтра-завтра нападуть-нападуть-нападуть» поставив військових стратегів у досить безглузду позицію. Тому що, якщо вони 16 лютого підуть в атаку, це означатиме, що вони діють за вказівкою вашингтонського обкому.

Насправді, якщо ви готуєте реальну військову операцію, то її намагаєтеся максимально замаскувати. А тут, навпаки, її намагалися максимально розпіарити з нашого боку: щоб було видно з космосу, щоб люди знімали потоки військової техніки, щоби всі дивилися і боялися – на це і був розрахунок.

Нові супутникові знімки російської військової техніки на кордоні з Україною – фотогалерея

Захід цей розрахунок, як мені здається, зрозумів і почав говорити: «Ой, боїмося-боїмося, ось зараз чекаємо, збираємося, ми готуємося, ми змушені постачати озброєння Україні, ми змушені збільшувати чисельний склад військ НАТО, ми змушені розширювати, консолідувати активність НАТО» тощо. І вони все це робили, а не лише говорили. Ну і в результаті в Кремлі почухали потилиці та зрозуміли, що можна отримати «по морді».

– Тобто злякалися відповіді?

– Звичайно. І те, що ми зараз спостерігаємо у виконанні пана Лаврова та пана Шойгу, – це ввічливе повідомлення про те, що путінська Росія зрозуміла, що чолом натовські двері не прошибеш, і тепер елегантно задкує.

– Але щоб елегантно задкувати, я так розумію, треба зуміти ще зберегти лице. Що буде цим – «ЛДНР»?

– А ось для того, щоб зберегти лице, велику – я не скажу, що це поразка, але цілком очевидна невдача, – ось цю велику невдачу треба замаскувати маленьким переможним екскурсом десь. Наприклад, ми зате тепер говоритимемо про визнання «ЛНР» та «ДНР». Це можна дуже довго робити, можна розповідати закоханим у Володимира Путіна телеглядачам, що таким чином ми покарали Україну чи показали, що з нами треба рахуватися. Це якраз і є операція із захисту лиця.

У них насправді в голові три операції: вербування, розведення та операція прикриття. Вербування, тобто завербувати Україну, не вдалося. Розведення, в сенсі налякати і обдурити Захід, теж не вдалося. Залишається операція прикриття.

– Якщо виходити з такої конструкції, чи умовний Захід може зупинити і цю операцію з визнання «республік»? Як зупинив і цю операцію із залякування.

– Ви знаєте, тут набагато складніша ситуація, бо визнання – це не військова операція і пряма загроза воєнного конфлікту. Власне кажучи, англійці на найвищому рівні, міністр оборони та міністр закордонних справ, кажуть, що у повітрі запахло Мюнхеном. Тобто вони, не знаючи російського законодавства про те, що не можна ототожнювати Радянський Союз із гітлерівською Німеччиною, ототожнюють дії Володимира Путіна з діями Адольфа Гітлера у 1938 році, коли він анексував Судети. І Захід в особі Англії та Франції це проковтнув.

Ось зараз англійці кажуть, що так, пахне Мюнхеном, тобто можемо поступитися. Я гадаю, що це реально. Бо якщо приєднають або, скажімо, визнають – а визнання не є приєднанням – «суверенітет» цих двох «республік», то це не є пряма військова акція. Тобто оголошувати ці санкції, що калічать, приводу немає.

– Приєднання, про яке ви згадали, чи варто його очікувати у разі визнання?

– Я не думаю. Приєднання – це ще гірше. Власне кажучи, визнання – це погано, бо це знищує будь-які навіть ілюзорні надії на якусь користь від Мінських угод. Я щодо Мінських угод не дуже помилявся б, але сам Лавров говорив, що «ми працюємо над тим, щоб змусити Україну цих Мінських угод дотримуватися».

А Україна працює над тим, щоб Росію змусити цих угод дотримуватися. І таке взаємне тягни-штовхай може продовжуватися нескінченно, бо ці угоди можна трактувати так, а можна трактувати так. Хоча обидві сторони кажуть, що їхнє трактування єдине правильне.

Але, однак, юридичне визнання цих двох «республік» означає, що у цьому тягни-штовхай поставлено остаточний хрест: Мінські угоди перестають існувати як об'єкт дипломатичного торгу. Що від цього Росія виграє, я не дуже розумію. Я розумію, що вона може виграти розмовами про це приєднання, накручуючи тиск на Зеленського, підмиваючи та руйнуючи його електоральну базу, бо в українських людей теж є патріотизм, і багато хто з них схильні вважати Зеленського недостатньо сильним тощо.

Тобто, торгувати цією новиною можна досить довго. Але як тільки ти приєднав, перспективи торгу закінчилися – і всі негативні сторони цього рішення, починаючи з військової підтримки, закінчуючи економічною підтримкою, яка різко збільшилась, будуть повішені на Росію. Плюс, звичайно, дипломатичні засудження, бо це пряме порушення самою ж Росією ініційованих Мінських угод.

– Так, нагадаю, що ці «республіки» не визнані ще жодною державою – членом ООН.

- Так воно і є.