90 років операції «Весна»: чекісти проти офіцерів

90 років тому, у грудні 1930 року, радянські органи держбезпеки розгорнули каральну операцію «Весна». У центрі уваги чекістів опинилися так звані військові спеціалісти – колишні генерали та офіцери Російської імператорської армії, які перейшли на службу до Червоної армії. І от чекісти виявили, що в середовищі цих людей існує «контрреволюційна організація», члени якої планують «антирадянське повстання» навесні 1931 року (звідси, власне, і назва). Чекістська операція почалася саме на території радянської України, але швидко набула загальносоюзного масштабу.

Більше про операцію «Весна» Радіо Свобода розповів історик, заступник головного редактора видання «З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ» Олег Бажан.

– У роки громадянської, радянсько-польської воєн та інших конфліктів 1918-1920 років військові спеціалісти посідали в Червоній армії значні командні посади. А чим вони, власне, займалися на межі 1920-1930 років? Очевидно, в цей час у більшовиків вже не було потреби тримати їх на важливих посадах.

– Так, погоджуюся. Попервах у Червоній армії служило близько 50 тисяч генералів та офіцерів старої армії і майже 15 тисяч колишніх білогвардійців. Але на початку 1920-х років, після завершення громадянської війни, розпочалася демобілізація, і 3-мільйонна Червона армія скоротилася до 563 тисяч осіб. І саме цих воєнспеців – колишніх офіцерів царської армії, які служили у Червоній армії – почали потрошку витісняти: переводити на менш значні посади, робити викладачами військових шкіл чи то воєнруками в цивільних закладах освіти.

– Тобто, військові кафедри очолювали у вишах.

– Так. Воєнспеців потроху почали витісняти з армії, і, звичайно, це їм не подобалося. Оскільки за ними був нагляд з боку спецслужб, то всі ті розмови, які вони вели у приватному порядку, фіксувалися. Тим паче, що ці офіцери гуртувалися, контактували, зустрічалися на квартирах. Звичайно, це не подобалося радянській владі, що вони, як то кажуть, тримаються купи. У 1922 році радянські спецслужби навіть зробили облік офіцерів старої генерації. За ними стежили.

Олег Бажан

– Очевидно, ці люди перебували у полі зору чекістів як такі, що не достатньо лояльні радянській владі, як люди старорежимні, так би мовити. А що такого сталося у 1930 році, що військові спеціалісти стали об’єктом каральної операції?

– На це запитання шукають відповіді фахівці й висувають різні версії. Перш за все, основна версія, що на той час Сталін і взагалі більшовицьке керівництво мали почуття страху перед можливістю військового перевороту. І це змушувало їх, маю на увазі компартійне керівництво і очолювані ним спецслужби, вдатися до превентивного терору проти саме ось цих воєнспеців.

Також треба зауважити, що на початку 1930-х років була непроста зовнішньополітична ситуація, яка склалася навколо СРСР. Наприкінці 1920-х років загострилися радянсько-британські відносини, також було неспокійно на радянсько-польському кордоні. Є версія, що Сталін готував наступ на Польщу, який повинен був би відбутися у 1932 році, тому він все робив для того, щоб очистити прикордонні райони від неблагонадійних осіб, у тому числі і колишніх офіцерів.

Йосип Сталін

– Радянське керівництво відчувало загрозу військового заколоту. Але ці люди вже не були на активній службі. Якщо колишній офіцер став викладачем військової кафедри в якомусь виші, то який же з нього активний заколотник, які війська він може підняти на спротив?

– Справа в тому, що вони все-таки підтримували між собою стосунки, й існувало таке собі військове побратимство. Це лякало, як і те, що був великий відсоток саме колишніх білих офіцерів, які перебували на території у тому числі радянської України.

Треба зауважити і те, що на початку 1930-х років активізувалася диверсійна діяльність білогвардійців на території СРСР. Зокрема, емігрантської Російської загальновійськової спілки, в російській абревіатурі РОВС. У січні 1930 року агентами радянської розвідки в Парижі був викрадений очільник РОВС генерал Олександр Кутєпов. Боялися, що біла еміграція буде опиратися на офіцерів російської армії, які були невдоволені своїм становищем, які втратили відповідальні посади в Червоній армії. Тобто чекісти вирішили нанести превентивний удар.

– Як кажуть російські історики, викрадення і вбивство генерала Кутєпова було зумовлене тим, що той готував висадку групи офіцерів на Кубань, де в цей час були повстання проти колективізації. І от у цьому контексті питання щодо операції «Весна». В Україні в тому ж таки 1930 році селяни теж повставали проти колективізації…

– Дійсно, це також одна з головних причин – спротив політиці колективізації на українських теренах. Бо тільки в одинадцяти прикордонних округах відбулося в 1930 році близько 340 ось таких заворушень. А в цілому з лютого до квітня 1930 року в Україні відбулося 1716 масових виступів, з яких 15 чекісти кваліфікували як збройні повстання. І остерігалися, що може відбутися поєднання, така собі синергія куркулів саме з білогвардійцями. Якщо ми подивимося на фігурантів справи «Весна», то побачимо, що, крім, власне, воєнспеців, тут були і селяни, і студенти.

Ви зауважили, що операція «Весна» розгорталася на українських теренах. За офіційною версією, яку придумали чекісти, агентурну справу «Весна» було почато Конотопським відділком ОДПУ на початку 1930 року. Все почалося з того, що угруповання куркулів села Головеньки і хутору Чечель Борзнянського району Конотопської округи блокувалося саме з білим офіцерством. Бо селяни Яків Шкробат і Іван Василенко дали свідчення про те, що на чолі цієї організації стоять колишні білі офіцери – Білявський, Олійник, Тодорович. І коли цих колишніх білих офіцерів заарештовували, то слідчі домоглися від них зізнань, що існує так званий «Лівобережний штаб повстанських військ» і що цей «штаб» має своїх агентів у Чернігівській територіальній дивізії. Бо саме там служили колишні офіцери, і ніби члени «Лівобережного штабу повстанських військ» контактували з ними.

Після цього почалися поголовні арешти. Було заарештовано близько тисячі «повстанців» на території Ніжина, Борзни і інших населених пунктів Чернігівщини. Невдовзі таку ж саму «контрреволюційну організацію» виявили в Березанському районі…

Можна вважати, що чекісти за допомогою операції «Весна» вирішували три завдання: зачистити село від «контрреволюційного елементу», заарештувати колишніх білогвардійців та нейтралізувати воєнспеців. Хочу зауважити, що в середині жовтня 1930 року надійшла директива з Москви до України про необхідність провести арешти білих офіцерів. А в листопаді 1930 року нова директива – вичистити кадри Українського військового округу. І тому вирішили в межах операції «Весна» об’єднати ось ці три завдання, виконати ось ці директиви. Тому на початку грудня 1930 року в Україні розпочалися масові арешти офіцерів старої армії.

– Через невдоволених колективізацією селян вийшли на колишніх білих офіцерів. Але ж потім справа дійшла до Ленінграду, Москви та інших великих міст, де колишні офіцери не були прив’язані до селянства.

– Справа в тому, що це проблема, яка стояла перед чекістами. Тому ключовою фігурою справи «Весна» став колишній генерал Володимир Ольдерогге, який на той час був начальником київської Об’єднаної школи командирів імені Каменєва та працював воєнруком у КПІ... Те, що він мав тісні зв’язки з колишніми офіцерами Російської імператорської армії, дало підстави перекинути репресії в Ростов-на-Дону, до Ленінграду і Москви. Саме Ольдерогге розповів, що, окрім київської «контрреволюційної організації», існує «московський керівний центр». Він також засвідчив, що подібна «організація» існує в Ростові-на-Дону, де її очолює начальник штабу Північнокавказького округу Олександр Верховський.

– Полковник Олександр Верховський – це останній військовий міністр російського Тимчасового уряду.

– Так. А в Червоній армії він став комбригом, відзначився на фронтах громадянської війни.

Також Ольдерогге засвідчив, що подібні «контрреволюційні організації» існують у Житомирі, Сумах, Харкові, навіть у Мінську. Тобто Ольдерогге став ключовим свідком.

Якщо ми подивимося на кримінальну справу Володимира Олександровича Ольдерогге, то його заарештували 7 грудня 1930 року. Він мовчав до 24 грудня, а 24 грудня визнав себе причетним до «контрреволюційної організації» і почав давати відповідні свідчення. Скоріш за все, відбувся певний тиск або його піддали тортурам, що він почав обмовляти своїх колег. Тому що він багато розповів про своїх колег по київській Школі імені Каменєва. Він дав характеристики на 27 колишніх офіцерів, почав говорити про зв’язки цієї «контрреволюційної офіцерської організації» зі «Спілкою визволення України». Нагадаю, що саме в 1930 році відбувся судовий процес у цій справі. Чекісти хотіли пов’язати білогвардійців і справу «Весна» зі справою «Спілки визволення України». Тут було багато ось таких ліній, хоча не всі вдалося поєднати, тому що не всі заарештовані підігрували слідству і давали ті покази, які були потрібні чекістам.

Судовий процес у справі «Спілки визволення України». Харків, 1930 рік

У свою чергу чекісти вдавалися до різних методів тиску, зокрема, обіцяли: «Якщо ти будеш співпрацювати зі слідством, то ми пожаліємо твою сім’ю».

– Скільки людей стали жертвами чекістської «Весни»?

– На сьогодні немає точної цифри, скільки було заарештовано у цій каральній операції. За різними даними, від 2 тисяч до 10 тисяч осіб.

У травні 1931 року у Москві ухвалили рішення про завершення операції «Весна». А впродовж травня-липня 1931 року були відповідні судові засідання і рішення, на підставі яких і відбулося засудження чи, власне, репресії. Одних розстріляли, іншим дали 10 років ув’язнення і відправили в табори. Якщо говорити про Україну, то, наприклад, лише в Києві було заарештовано близько 700 осіб.

– Така тоді була традиція – подібні справи завершувалися відкритими судовими процесами. Наприклад, був відкритий процес у справі СВУ, який широко висвітлювався в пресі, так само у справі «Промпартії». А чому у справі «Весна» не було такого відкритого судового процесу?

– Якщо уважно подивитися, як чекісти вибудовували цю міфічну організацію всесоюзного масштабу, то тут не все виглядало чітко і переконливо. Від тих білих офіцерів вимагали таких свідчень про підготовку повстання, які, якщо в них вчитатися, викликають скептичну посмішку у спеціалістів. І ось це, скоріш за все, і було наслідком, що ця справа не набула великого резонансу.