Літо 1920 року, зокрема його друга половина, вписане в історію України яскравими та кривавими фарбами. У цей час 100 років тому Червона армія попервах переможно наступала на Варшаву та Львів. На півдні російські білогвардійці намагалися перехопити ініціативу: на початку серпня 1920-го вони спробували захопити Кубань. Та, в підсумку, кубанський десант завершився невдало. Дещо північніше в більшовицькому тилу активно діяли махновські та інші повстанські загони.
У липні-серпні 1920 року Червона армія захопила значну частину Галичини, де була створена Галицька соціалістична радянська республіка. Більше про це державне утворення Радіо Свобода поговорило з істориком Геннадієм Єфіменком.
– Хто і як ухвалив рішення про створення Галицької СРР?
У травні-червні 1919 року вийшли перші чотири номери газети «Галицький комуніст»
– Якщо брати формально, були певні рішення Галицького комітету КП(б)У, який створили ще у квітні 1920 року. Але такі плани виношували ще з 1919 року. Саме у травні-червні 1919 року вийшли перші чотири номери газети «Галицький комуніст». Тоді здавалося, що близька перемога світової революції. Тоді ж було спеціальне рішення ЦК КП(б)У, яке вказувало на подальші плани щодо Галичини. В ньому говорилося: визнати формальну самостійність партійної організації Галичини, радянський уряд Галичини. З іншого боку, подібно до ситуації з відносинами між радянською Росією та Україною говорилося так: «Партійну організацію Галичини вважати обласною організацією КПУ, підпорядкувати галичанську армію командуванню УСРР».
– Але ж на той час існувала Західна Українська Народна Республіка, існувала Галицька армія, підпорядкована уряду ЗУНР. Як вони так вирішували щодо Галицької армії, яка мала свій уряд?
– Вони вирішували не щодо тієї Галицької армії, а вирішували щодо планів на майбутнє. Тоді ще планувався похід, зокрема, через Галичину, на допомогу радянській Угорщині. Тобто, йдеться про більшовицькі плани щодо Галичини й про те, якими будуть відносини між галичанами й українцями.
– Ви сказали, що вийшло кілька номерів газети «Галицький комуніст». А де саме вийшла ця газета, де була редакція?
– Редакція була в Києві і в 1919 році вийшло чотири номери, а у 1920 році, здається, вийшло 32 номери.
– Отже, у Києві ухвалили рішення про створення Галицької СРР?
Загалом, українці-галичани були готові об’єднуватися з Україною, бо рішення про об’єднання УНР та ЗУНР транслювалося і на радянський чинник
– У Києві ухвалили формальне рішення – все узгоджувалося з Кремлем. Але, як писав Затонський у 1919 році, він відповідав тоді за Галичину: «Галичани-українці бажають об’єднуватися з нами, але з підозрою ставляться до русифікації, особливо, коли читають «Правду» і московські «Ізвєстія». Тоді, у травні 1919-го, відбувалася об’єднавча вакханалія в російських газетах. Збиралися вже приєднувати Україну до Росії, і це застерігало галичан. Але загалом, українці-галичани були готові об’єднуватися з Україною, бо рішення про об’єднання УНР та ЗУНР транслювалося і на радянський чинник.
– Ви згадали більшовика Володимира Затонського, який очолив Галицький революційний комітет – вищий орган влади Галицької СРР. Але Затонський не був галичанином. Чому на цю посаду не знайшлося місцевого? Наприклад, коли створювали Польський революційний комітет, то на чолі був поляк Юліан Мархлевський.
– Ще за рік до цього саме Затонський відповідав за галицький напрямок. Саме він був у революційній раді Південно-Західного фронту, яка опікувалася переходом Української галицької армії на бік червоних, про що було укладено домовленість 12 лютого 1920 року. Тоді була створена ЧУГА. Тобто він був у темі, в контексті та був надійною людиною, на яку могли покластися не лише в ЦК КП(б)У, а й у Кремлі.
– А серед галичан не було таких відданих більшовиків?
Проти самого Затонського велася певна інтрига, і ті ж галицькі комуністи хотіли його змістити
– Ні, вони були більш національно орієнтовані, а для більшовицького керівництва це становило певну небезпеку. Цікаво, що проти самого Затонського велася певна інтрига, і ті ж галицькі комуністи хотіли його змістити. Цікава характеристика, яку Затонський дав галицькій інтелігенції, але вона значною мірою стосувалася й галицьких комуністів. Він означив галицьку інтелігенцію як «найбільш дріб’язкову, склочну, кар’єристську та продажну в усьому, здається, світі».
– Органи влади Галицької СРР були укомплектовані місцевими кадрами чи начальство привезли звідкись?
Червону армію часто сприймали як визволителів, бо на той час для україноорієнтованих галичан головним ворогом була Польща, а не радянська Росія
– Тоді було більше місцевих кадрів, тоді це було цінно. І це було нетривалий час, бо якби одразу вводилися всі заходи, які були в підрадянській Україні, це могло б викликати сильний спротив. Тим більше, Червону армію часто сприймали як визволителів, бо на той час для україноорієнтованих галичан головним ворогом була Польща, а не радянська Росія. Той же Затонський у листі до ЦК РКП(б) писав, що «українська частина населення Східної Галичини, на перших порах, не виключаючи навіть інтелігенції та попів, приймає нас з захопленням як рятівників від польського гніту».
– Навіть духовенство ставилося поблажливо до Червоної армії?!
– Доки вони не почали виявляти своє обличчя, що сталося дуже швидко. Це був свідомий курс на розв’язування революції, на радикалізацію класової боротьби. Але це зіграло проти влади самої Галицької радянської республіки.
– Зазвичай, радянські республіки утворювалися й називалися за національним принципом. А чому тут скористалися не національною, а радше географічною назвою?
– Так, ви зауважили правильно. Перш за все – за національною ознакою. Хоча, скажімо, Кримська радянська республіка і в 1919-му, і в 1921 роках – підкреслювалася її територіальна ознака, а не національна.
Галичина до Першої світової війни не входила до Російської імперії. Вони наче хотіли приєднатися до України, але до України, яка матиме реальну державність, а не буде частиною радянської Росії
А знаєте, скільки радянських республік існувало на Півдні Росії, на Кавказі у 1918 році? Ціла купа – Кубанська, Донська, Кавказько-Чорноморська – і жодна з них не національна.
Національні – це там, де радянська Росія сама все впевнено контролювала. А тут інша ситуація. Найголовніше те, що, по-перше, Галичина до Першої світової війни не входила до Російської імперії; по-друге, не було ще до кінця визначено її майбутній статус. Вони наче хотіли приєднатися до України, але до України, яка матиме реальну державність, а не буде частиною радянської Росії. І це також враховувалося. Хоча однозначного рішення, чому саме не національний принцип – мені не доводилося зустрічати. Це мої міркування.
– Один із діячів цієї радянської республіки, старшина ЧУГА Никифор Гірняк згадував, що «галицькі українці-комуністи мріяли про створення з Галичини радянської Швейцарії, тобто автономної республіки без національного обличчя. На думку цих комуністів, Галичина як країна, що лежить між Сходом і Заходом, повинна була бути осідком Комуністичного інтернаціоналу». Цікавий проєкт: штаб-квартира Комінтерну десь у Львові чи Тернополі.
– Я ж кажу, ще не було визначено статусу. До речі, є цікавий твір Петра Солодуба – це керуючий справами Раднаркому, колишній «боротьбист» – який у 1921 році описав свої фантазії: що буде через 15 років. І там, як не дивно, Східна Галичина, хоч і національно-українська, але залишалася в складі Польщі. Як йому вважалося, тоді кордони вже не грають ролі, там все українське, але формально – у складі Польщі. І це писав прихильник українізації, який надавав українського обличчя радянській владі, який значно вплинув на діяльність керівника Раднаркому радянської України Раковського в бік його проукраїнськості.
– Якраз сто років тому в Тернополі створювали органи влади радянської Галичини. Та водночас існував екзильний уряд ЗУНР, який, здається, перебував у Відні. Як очільники ЗУНР реагували на те, що більшовики створювали нову галицьку державу?
Позиція ЗУНР визначалася перш за все наявністю основного ворога, а для ЗУНР основним ворогом була Польща
– Часу для реакції як такої не було. Ось, ми кажемо про органи влади. А до Тернополя уряд Галицької РСР переїхав 1 серпня, цим днем датуються перші накази. Тобто, формально проголосили 15 липня, але приїхав і почав діяти з серпня. Позиція ЗУНР визначалася перш за все наявністю основного ворога, а для ЗУНР основним ворогом була Польща. Тому якогось великого антибільшовицького, антирадянського поступу з їхнього боку не було.
– Як місцеве населення реагувало на нову владу?
– Період для якогось великого ґрунтовного аналізу тих подій був нетривалий. Формально, це 52 дні проіснувало – з 1 серпня до 21 вересня 1920 року. Але реально мало що можна було встигнути зробити. На початку вітали, а коли було взято курс на розв’язання революції, то такої підтримки, на яку сподівалися, вже не могло бути. Тому, я б сказав, що ставлення населення було більш-менш нейтральне.
– А коли повернулася польська влада, то як її зустрічали?
Це була не своя влада. Ми говоримо про україноорієнтованих діячів: для них ні польська, ні радянська не були своєю владою
– Пройшло лише півтора місяця. Десь так само, як при змінах влади в радянській Україні. Це була не своя влада. Ми говоримо зараз про україноорієнтованих діячів: для них ні польська, ні радянська не були своєю владою. Польська – навіть більшою мірою не своєю, бо не зберігала національної форми. Загалом, якогось єдиного ставлення не було та, в принципі, не могло бути.
– Як закінчилося існування Галицької СРР?
– Галицька радянська республіка була повністю зав’язана на польсько-радянську війну. Після польського контрнаступу під Варшавою вона стала зменшуватися, утискатися. Закінчення існування Галицької РСР датується 21 вересня, коли радянські війська відійшли за Збруч. Але вплив радянської України зберігся, зв’язок зі Східною Галичиною з галицькими українськими діячами зберігся. І навіть на початку 1930-х років, тобто вже після колективізації, чимало галичан переїхало на підрадянську Східну Україну й тут закінчили своє життя в таборах переважно, були запресовані.
– Ви казали, що рішення про створення Галицької РСР ухвалили у Києві, а де ухвалювали рішення про її ліквідацію?
Польща зверталася з пропозицією виставити стороною перемовин УНР, але радянська сторона відмовила, бо є радянська Україна
– Коли в серпні 1920-го почалися польсько-радянські перемовини в Мінську, то радянська сторона намагалася виставити як одну зі сторін перемовин Галицьку СРР. А після відступу за Збруч для цього не залишилося жодних підстав, бо не контролювали галицьких територій, і штучність Галицької республіки була зрозуміла.
Коли у вересні в Ризі почався новий раунд польсько-радянських перемовин, то навіть не виставляли такої вимоги. З іншого боку, перед тим Польща зверталася з пропозицією виставити стороною перемовин УНР, але радянська сторона відмовила, бо є радянська Україна. Можливо, це був консенсус: поляки не виставляють УНР, а радянська сторона не виставляє Галицьку радянську республіку.
НА ДОТИЧНУ ТЕМУ:
100 років Соборності України: об’єднана держава опинилася у стані війни на два фронти
Паризька мирна конференція 1919 року: на мапі України були Крим і Кубань
Гібридна війна 100 років тому: перемогу більшовиків у війні проти УНР забезпечила агітація
Кубань – це Україна: Київ повертає країні національну пам’ять
Синьо-жовті стяги над морем. До 100-річчя українського Чорноморського флоту
