«Часто чули крики, що когось вбивають». Свідчення водіїв-волонтерів – про полон під Маріуполем

Водії-волонтери перебували понад три місяці в полоні контрольованого Кремлем незаконного збройного угруповання «ДНР»

Із російського полону звільнили 32 водіїв-волонтерів, які доставляли жителям Маріуполя Донецької області гуманітарну допомогу. Про це українським ЗМІ стало відомо 15 липня, а 21 липня троє з водіїв: Костянтин Величко, Ганна Ворошева та Станіслав Глушков провели пресконференцію, яку транслював польський телеканал Telewizja Obywatelska.

Як вдалося звільнити з полону водіїв-волонтерів, яких російські військові затримали навесні біля Маріуполя? В яких умовах утримували полонених в колонії окупованої Оленівки Донецької області? Хто з водіїв-волонтерів досі перебуває в полоні контрольованого Кремлем незаконного збройного угруповання «ДНР» і як правозахисники борються за їх звільнення? Все це зʼясовував проєкт Радіо Свобода «Новини Приазовʼя».

  • Як повідомляв Центр прав людини Zmina, група водіїв-волонтерів виїхала із Запоріжжя до Маріуполя наприкінці березня та на початку квітня. Вони намагалися вивезти з окупації цивільних, організовували евакуаційні колони, а також доставляли гуманітарну допомогу. Жодних військових серед них не було. На одному з блокпостів водіїв затримали.
  • За даними Центру прав людини Zmina, родичам спочатку сказали про начебто «перевірку», яка триватиме місяць, проте водіїв так і не випустили. Згодом стало відомо, що полонених можуть звинуватити у «тероризмі» і їм загрожуватиме до 20 років ув’язнення. Спочатку в списку затриманих було 22 особи, потім – 25. Зрештою підтвердилася інформація щодо 33 полонених водіїв. Один із затриманих – Сергій Тарасенко досі в полоні.
  • Понад три місяці водіїв утримували в колонії в окупованому селі Оленівка Донецької області. Родичі полонених тривалий час не наважувалися публічно заявити про викрадення, оскільки боялися, що розголос може зашкодити. Троє з 32-х звільнених водіїв розповіли, що «затриманих катували, камери були переповнені, їжі та води не вистачало».

«Обіцяли відпустити через місяць»

Керівниця юридичного відділу проєкту «Допомагаємо поїхати», яка співпрацювала з родичами полонених водіїв, Поліна Муригіна розповіла «Новинам Приазовʼя», що для звільнення чоловіків з полону команда проєкту зверталася як до українських органів влади, так і до російських. Зокрема, підконтрольних їм «структур» незаконного збройного угруповання «ДНР».

Також проєкт опікувався медіакампанією щодо звільнення полонених водіїв.

Муригіна підтвердила, що один водій-волонтер – Сергій Тарасенко – досі перебуває в полоні. По ньому команда проєкту готує нові звернення.

«Коли відпустили ось цих волонтерів-водіїв, спочатку пройшла інформація, що випустили всіх, а потім зрозуміли, що одна людина все ще там. Ми подаємо повторне звернення по ньому. Можливо, проблема в тому, що помилились із прізвищем, коли подавали звернення. Бо родичі зібрались в чаті – і, відповідно, ми збирали список, і в прізвищі була зроблена помилка. Просто орфографічна, його писали як Таращенко, а він – Тарасенко. Я не впевнена, чи зіграло це якусь роль, чи ні, але ми в процесі, щоб дізнатись», – пояснила юристка.

Волонтер Денис Мінін, який займається організацією евакуації жителів Маріуполя і співпрацював з деякими з затриманих водіїв, розповів, що спочатку родичі полонених та волонтери мовчали, адже їм обіцяли відпустити водіїв через місяць.

З'явилася інформація, що їм будуть інкримінувати статтю «тероризм» і вже було ухвалене рішення – не мовчати
Денис Мінін

«Потім від цих людей (працівників колонії – ред.) з’явилася інформація, що їм будуть інкримінувати статтю «тероризм» і вже було ухвалене рішення – не мовчати. Ця інформація стала публічною, її почула вся країна, я не буду перебільшувати – її почув весь світ, тому що писало американське видання, французькі видання, італійські видання, німецькі видання. Втрутилася держава. Я знаю, що цим персонально займалася пані Ірина Верещук», – повідомив «Новинам Приазовʼя» волонтер.

Мінін розповів, що одна частина звільнених з полону водіїв повернулася до Запоріжжя через окуповані території, а інша виїхала через російський кордон до Європи.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Брак пального, обстріли, «фільтрації», полон. Із чим стикаються запорізькі водії, що евакуюють людей з окупації?
Вони кажуть, що, окрім фізичного стану, емоційного стану, змінився людський погляд на цінності, що важливо у цьому житті
Денис Мінін

«Важко, люди радіють тому, що є світло, що є інша їжа, окрім хліба з цукром. Схудли, зараз проходять медичні обстеження, зустрічаються з близькими. Але, знаєте, всі неймовірно щасливі. Вони кажуть, що, окрім фізичного стану, емоційного стану, змінився людський погляд на цінності, що важливо у цьому житті, поки вони перебували у цій клітці. Розповідали: «Ти чуєш, як у сусідній камері вбивають людей, і ти розумієш, що можеш бути наступним». Мені важко навіть уявити, про що ти думаєш, коли їхав допомагати людям, а тебе за це можуть вбити», – поділився Мінін.

Волонтер зазначив, що зараз у Маріуполі є жителі, які хочуть виїхати з міста, але не мають на це ресурсів, тому потреба у волонтерській евакуації досі актуальна. Втім, звільненим із полону водіям небезпечно повертатися до цієї діяльності, вважає Мінін.

Очікування цивільних на гуманітарний коридор. Маріуполь, 20 квітня 2022 року


«Там люди не вірять, що ти можеш їхати у Маріуполь та безкоштовно допомагати людям, поки інші заробляли тисячу, п’ять, десять тисяч доларів. Зараз ця поїздка може коштувати 1000 доларів, якщо ви забираєте людей з Маріуполя та везете в Запоріжжя», – сказав він.

Водночас Мінін повідомив, що в окупантів «починає працювати певна система, яка побудована на хабарях та домовленостях»: «Цю систему системою важко назвати, але вже внутрішнього хаосу в них, на жаль, стає менше. Тоді ж військові дії були, тому не до цього було, а зараз вони хочуть, щоб, якщо когось звідти евакуювали, вони платили гроші та ще й комусь там з «органів» так званої «республіки».

«Забороняли користуватися туалетом»

Звільнена з полону волонтерка Ворошева під час пресконференції описала умови перебування в колонії. За її словами, «будівлі не експлуатувалися з 2010 року та підлягали списанню».

«Будівля складалася з двох поверхів. Було 19 камер, імовірно, там могли розмістити не більше ста осіб. Був відсутній водопровід взагалі. Каналізація була влаштована таким чином, що весь злив скупчувався у зливній ямі, і це все було забито. Перші кілька тижнів були особливо жахливими. Тому що забороняли користуватися туалетом – і це було особливим видом катувань», – повідомила жінка.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Український волонтер розповів про 100 днів полону на окупованій частині Донеччини


Один зі звільнених водіїв Костянтин Величко розповів «Новинам Приазовʼя», що виїхав із Запоріжжя в напрямку Маріуполя 28 березня. Вже на той час в’їзд до міста був ускладнений. На останньому блокпості водія зупинили російські військові й почали звинувачувати в тому, що він нібито евакуює маріупольців за гроші та допомагає військовим Збройних сил України.

«Сказали, що ми звідти вивозимо ЗСУ. На що ми запропонували їм поїхати з нами хоча б до «Порт-Сіті» (ТРЦ у Маріуполі – ред.), щоб вони сказали, кого звідти забрати. Вони сіли в наш автобус – і під їхнім конвоєм ми виїхали з Маріуполя. Сказали, що це довго і нудно, і тепер їм не до цього. І, швидше за все, ми возимо людей, передаємо якісь документи, купу незрозумілих теорій. Одна дурніша за іншу», – розповів Величко.

За словами водія, їм із напарником погрожували зброєю, а потім відвезли до будівлі колишнього відділу поліції у селищі Нікольське Маріупольського району. Там їх утримували добу, а потім знов перевезли.

З мішками на головах, з браслетами, під конвоєм з автоматами, пхаючи нас ногами, щоб ми йшли рівно, нас завантажили в транспорт і доставили до Старобешевого
Костянтин Величко

«У напівзігнутому положенні, з мішками на головах, з браслетами, під конвоєм з автоматами, пхаючи нас ногами, щоб ми йшли рівно, нас завантажили в транспорт і доставили до Старобешевого», – поділився визволений з полону волонтер.

На новому місці волонтерів допитували. Величко розповів, як це було: «Допитували із зав’язаними очима. З різних боків кричали, кричали з чеченським акцентом. Один говорив трохи м’якше – ти йому називаєш адресу, місце проживання, реєстрацію. З іншого боку людина кричить і перепитує. Тобто намагалися таким чином збити, перевірити, наскільки правдиво ми відповідаємо. Клацали затвором зброї, казали, що нам хана і ми далі не поїдемо, що ми допомогли ЗСУ, що ми самі ледь не мінометники, навідники. Тобто був такий психологічний тиск», – згадав водій.

Після цього полонених відвезли до колонії в окупованій Оленівці. Величко розповів, що в одній камері, розрахованій на шість осіб, утримували понад 20. Разом із цивільними там були і військовополонені.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Там пекло. Я хочу, щоб всі повернулися додому» – інтерв'ю із Тайрою після полону
Нам давали два літри води на добу та по шматку хліба
Костянтин Величко

«Підлога бетонна, туалет забитий, ліжок як таких немає. Є металевий столик і дві металеві лавки, два металеві ящики і два малесенькі вікна, металеві двері з віконцями – ось і все оздоблення камери. Все в грибку, собачий холод. Всім разом лягти неможливо, не вистачає місця. Нам давали два літри води на добу та по шматку хліба. Ми ділили та виходило по 150-170 мл води на добу на людину. Повітря вперше і взагалі небо ми побачили через два тижні», – описав умови в колонії Величко.

За словами чоловіка, в колонії залишилося ще чимало цивільних, які там перебувають у статусі військовополонених.

«Пʼять днів без їжі та води»

Ще один звільнений з полону водій, Євген Малярчук, розповів, що російські військові затримали його в селищі Нікольському, коли він разом із 22 маріупольцями намагався виїхати з окупованої території. Пасажирів наказали висадити у школі – так званому «центрі прийняття біженців». Водія затримали, попередньо відібравши автомобіль і особисті речі.

За добу давали пачку сухої «Мівіни» або шматок хліба. Воду давали лише технічну
Євген Малярчук

«Перше, куди нас привезли після Володарська, Старобешеве – селище під Донецьком. Практично 5 днів ми були без їжі та води. За добу давали пачку сухої «Мівіни» або шматок хліба. Воду давали лише технічну. Її, мабуть, і пити не можна було, але вибору в нас не було. Усі ці переміщення були дуже жорстокі, нас перевозили в автозаках дуже переповнених. Коли нас везли з ІТТ (ізолятор тимчасового тримання – ред.) до в’язниці до Оленівки, в автозак, який вміщує 10 людей, нас запхнули туди 30. Людям ставало погано, люди непритомніли. Весь цей час ми були із зав’язаними скотчем очима, руками», – поділився спогадами Малярчук.

Водій зазначив, що ставлення було як до «особливо небезпечних злочинців, навіть терористів». Колонія, в якій утримували полонених, не була придатною для проживання людей, стверджує він.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Їм не сподобався мій вираз обличчя» – волонтер, який 88 днів пробув у заручниках військових РФ


«Як ми зрозуміли, сама в’язниця була законсервована, довгий час нею ніхто не користувався. Там усе було розкрадено, розбито. Труби, призначені для опалення, водопостачання, вивезли на металобрухт. Її розконсервували безпосередньо перед тим, як нас туди завезли, за кілька днів. Цю в’язницю підготували як «фільтраційний табір» без умов для утримання там ув’язнених», – допустив колишній полонений.

Малярчук згадав про знущання, які російські військові чинили щодо затриманих українців. Зокрема, змушували сидіти в незручних позах.

Коли люди падали, а люди падали, бо набрякали, німіли ноги, цих людей били і змушували назад стати в незручну позу
Євген Малярчук

«Так звані картачі, або поза зірки – це коли дуже широко розставлені ноги та руки до стіни навиворіт, або навпочіпки – ти сидиш практично навпочіпки, а тулуб має бути прямий, голова опущена вниз. У такому положенні неможливо просидіти понад 20-30 хвилин. Ми так сиділи по кілька годин. Коли люди падали, а люди падали, бо набрякали, німіли ноги, цих людей били і змушували назад стати в незручну позу», – розповів волонтер.

Малярчук повідомив, що в колонії окупованої Оленівки затримані водії перебували до моменту їхнього звільнення, тобто понад три місяці. Без зв’язку з рідними, майже без води та їжі, а іноді і можливості сходити до туалету. В камері, розрахованій на 6 осіб, утримували 36 і більше, каже він.

Почалися хвороби, віруси. Віруси передавалися швидко, гігієни не було зовсім. Годували нас з одних тарілок усі 200-300 людей
Євген Малярчук

«Спали ми у кілька змін, не було матраців, за ліжка я мовчу. Медицини не було від слова зовсім: ні медиків, ні ліків. А хворіли всі, бо ми спали на бетонній підлозі, на своїх куртках. Почалися хвороби, віруси. Віруси передавалися швидко, гігієни не було зовсім. Годували нас з одних тарілок усі 200-300 людей у ДІЗО. Людина поїла, в ту ж насипали і передали далі. Якщо хтось захворів, то через короткий час кашляли всі. Кашель лунав з усіх камер», – розповів Малярчук.

Разом із тим чоловік згадав, що в колонії утримується вагітна жінка. Вона потрапила в полон одночасно з водіями-волонтерами та, імовірно, перебуває там досі. В яких умовах вона перебуває та як до неї ставляться окупанти, Малярчуку невідомо.

Він розповів, що на волю їх випустили без автомобілів та грошей. Прихисток звільненим в’язням дали в донецькій церкві. Там водії були, поки отримували необхідні для виїзду довідки та проходили «фільтрацію».

«Просто полюбляв бити людей»

Інший звільнений з полону водій Володимир Гнатовський зазначив, що працівники колонії вдавалися до побиття полонених.

За найменшу провину він міг забити людину до півсмерті – і це йому приносило задоволення
Володимир Гнатовський

«Ми дуже часто чули крики, що когось вбивають. Кожен день когось могли побити так, що його просто виносили. Один співробітник просто полюбляв бити людей. За найменшу провину він міг забити людину до півсмерті – і це йому приносило задоволення. Могли подивитися не так, щось сказати не так, підняти голову не так. Це могло бути будь за що. Я, наприклад, бачив, як виносили труп чоловіка. Сказали, що він вчинив самогубство», – поділився Гнатовський.

Водій розповів, що полонених тримали в переповнених камерах. На прогулянку виводили раз на два тижні. За словами чоловіка, будь-яка робота була за щастя.

«Все, що робилося в колонії, це робилося руками полонених. Від прибирання території до праці на комп'ютері, бо вони («ДНРівці» – ред.) навіть не знали, що робити з клавіатурою. В мене було якесь полегшення, коли ми робили ремонт в бараці, то нам тоді дали якісь ліжка, ми могли спати на матрацах в бараках», – поділився визволений полонений.

Він також розповів, що перед визволенням їх змусили підписати документ, в якому вказано, що полонені не мають претензій до колонії та умов утримання. Гнатовський поділився, що зараз працює над отриманням статусу полоненого.

З огляду на бойові дії і окупацію Росією частини півдня України редакція не може отримати офіційного підтвердження про озвучені свідчення чи незалежно їх перевірити.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Я й гадки не маю, де він. Чи немає тортур» – пресконференція родичів захисників «Азовсталі»
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Страта полонених у «ДНР» британців – реальність чи шантаж Кремля?

Масштабна війна Росії проти України

24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.

Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.

Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.

На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.

Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.

11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.

Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.

Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.

Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.

З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.

6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.

Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.

Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.