Правозахисник пояснив, чому росіяни не вірять у злочини армії РФ в Україні

Від початку широкомасштабного вторгнення Росії в Україну продовжують з’являтися повідомлення про зникнення й викрадення російськими військовими українських політиків, журналістів і активістів у містах і селах, які опинилися під контролем російських сил. Також світ шокували кадри з розстрілами мирного населення з українських міст та сіл, а також свідчення жителів про катування та вбивства під час перебування у цих населених пунктах російської армії. Влада РФ таку інформацію називає «фейком». Російський правозахисник, член правління міжнародної спільноти «Меморіал» Сергій Кривенко вважає, що російські військові вчиняють злочини на захоплених територіях через відчуття безкарності. Про це він сказав проєкту Радіо Свобода «Новини Приазов’я».

– Як можна пояснити зґвалтування жінок, численні факти мародерства, про що, зокрема, повідомляють правозахисники. Це такі люди служать у російській армії чи росіянам справді байдуже на права людини? Чи, можливо, настільки дегуманізувала російська влада українців, що з ними все можна робити?

– Я думаю, що розлюднила війна, швидше за все. До українців ставлення складне. Тобто, це нав’язана з 2014 року концепція: «українець – значить, фашист, бандерівець», вона йде. Вона з боку влади триває всі ці вісім років, але вона, наскільки я можу судити (я – не соціолог), але вона не дуже вкорінена все-таки в народі, бо настільки тісно переплетені зв'язки, у багатьох (росіян – ред.) – родичі, у багатьох – знайомі (в Україні – ред.), люди старшого покоління служили у радянській армії – залишилися на зв’язку.

І хоч 2014 рік розірвав багато зв’язків, проте потім все це стало відновлюватися. Тобто у російській свідомості, у свідомості звичайної російської людини, наскільки я розумію, існує якась «шизофренія», тобто, з одного боку, «Україна нормальна, це наші», залишається імперська свідомість, що «це наші люди, але, можливо, вони – менші брати». А «наші» – це означає «такі ж, як ми». А з іншого боку, вони кажуть, що в Україні є «нацисти», «бандерівці» та «фашисти». І весь час вагання відбувається між цими станами. Це раз. Тому такого звірства до українців у Росії немає. Це показує, по-перше, ставлення до людей, які приїжджають. Може, добровільно-недобровільно, до біженців. Тобто українець – у свідомості росіянина все-таки свій, якщо говорити про великі категорії «свій-чужий», він усе-таки перебуває у понятті «свій». Але війна розлюднює. Якщо щось відбувається на війні – це, звичайно, вже командири перестали за цим стежити і припускають це – купи ексцесів. Але будь-які випадки воєнних злочинів треба документувати.

– Який є механізм розслідування воєнних злочинів?

– Існує механізм універсальної юрисдикції, який дозволяє переслідувати воєнних злочинів у багатьох країнах. Такі випадки зараз і в Сирії, і в старих війнах. Можливо, цього чіткого розуміння в Росії немає. Зважаючи на те, що за Чечню було буквально два-три випадки, кілька випадків кримінальних справ щодо воєнних злочинів, що скоюються в Чечні. Сотні кейсів, задокументованих російськими правозахисними організаціями, не отримали розслідувань. Тому така безкарність існує для військових, які розуміють, що їх покриють, якщо ти слухатимешся командира. Але, з іншого боку, теж розуміють, що, роблячи такі злочини, повинні розуміти принаймні, що це не залишиться безкарним, і це буде документуватися, постраждалі будуть опитуватися і сусіди.

Розлюднення українців – це ексцеси війни, війна все гальмує. З'явилася інформація про те, що розбомбили драмтеатр у Маріуполі, де перебували люди, там ховалися з дітьми від бомбардувань, розбомбили пологовий будинок, ніхто не виступає проти цього. Ми, звичайно, бачимо акції проти війни, ми бачимо одиночні пікети, але масового відгуку це не викликає в російському суспільстві.

Буча, що на Київщині, після важких боїв (фоторепортаж)

– Хто у вільному суспільстві виводить людей?

– У Росії задушені зараз усі правозахисні організації, незалежні ЗМІ всі закриті, триває переслідування за будь-яке слово, за будь-який вихід (на вулицю – ред.). І як людям виявляти цю ініціативу? Один із найпрекрасніших організаторів був – Нємцов – вбитий, який організував (протестні та проукраїнські – ред.) марші у 2014–2015 роках. Тобто механізми у вільній країні, які дають цю реакцію, в Росії їх немає, всі вони прибрані, тому йдуть спорадичні акції, досить численні проти війни. Там, де це можна... Реакція в суспільстві є, якась частина суспільства не приймає це все. Але не можна очікувати на таку реакцію, яка є у вільній країні.

– Але чому немає реакції саме на злочини, які чинить армія РФ в Україні?

– Все ж таки, пам’ятають ось цей міф про «ввічливих чоловічків» 2014 року у Криму. На ньому теж йде гра: «Наші не можуть бути такими, вони такі ввічливі, приходять, рятують українських мешканців». Зараз вся стрічка пропагандистських каналів сповнена тим, що «наші солдати своїм життям рятують цивільних українців від нацистів, захищають, жертвують своїм життям». Це величезна пропаганда і протидіяти їй теж досить важко.

• Російські війська нещодавно вийшли з Бучі, що розташована на північний захід від Києва, після цього в містечку виявили сотні тіл загиблих цивільних.
• Фотографії, на яких видно тіла, деякі з яких мають зв’язані руки, викликали шок і засудження з боку представників міжнародної спільноти і заклики до посилення санкцій проти Росії і кримінального переслідування винних.
• Як повідомив в ефірі Радіо Свобода радник міністра внутрішніх справ України Вадим Денисенко, у Бучі на Київщині під час окупації російськими військами загинули щонайменше 400 людей.
• Генеральна асамблея ООН 7 квітня запланувала голосування щодо виключення Росії з Ради з прав людини на на тлі повідомлень про звірства військ РФ у війні проти України.
• Попри те, що українська влада і багато країн Заходу вказали на причетність РФ до воєнних злочинів в Україні, а супутниковими знімками факти вбивств цивільних були підтверджені, у Кремлі заперечили причетність російських військ до таких дій.

Масштабна війна Росії проти України триває із 24 лютого. Росія відмовляється називати своє вторгнення війною і наполягає, що це – «спеціальна військова операція» з метою «демілітаризації та денацифікації». Нині з обласних центрів окупований тільки Херсон, однак російська влада зайшла до кількох менших міст на півдні та сході України. Згодом почали з’являтися повідомлення про переслідування та викрадення проукраїнських активістів, журналістів та представників місцевої влади на територіях, контрольованих російськими військами.