«Беруть з відра поливають водою, щоб ти захлинувся, надягають пакет і душать. Після цього ти непритомнієш, потім тебе знову приводять до тями й повторюють те саме кілька разів».
«Дають 30 секунд помитись під окропом чи під холодною водою, в цей час тебе б'ють».
«Просто б'ють, калічать людей чисто для своєї втіхи».
Так поводяться з полоненими українськими військовими в Росії. Це свідчення Сергія Смирнова – майора, начальника оркестру, військового диригента 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського.
Оркестр, який перед повномасштабним вторгненням виборов право поїхати на гастролі до США, відправили на ротацію до Маріуполя. Там військові опинилися в самому центрі бойових дій. 12 квітня 2022 року весь склад оркестру потрапив до російського полону на заводі імені Ілліча у Маріуполі і тільки 14 вересня 2024 року під час обміну диригент повернувся в Україну.
Військовий розповів проєкту Радіо Свобода «Новини Приазовʼя» деталі того, як саме потрапили у полон військові 36-ї окремої бригади морської піхоти, які перебували на заводі в Маріуполі, в яких місцях і умовах тримають українських бійців у Росії та яких катувань зазнають військовополонені в російських вʼязницях.
Сергій каже, що перебуваючи у 2022 році в Маріуполі, попри турне, військові оркестру допомагали із забезпеченням місцевій військовій частині. Довоєнний Маріуполь він згадує як «квітуче розвинуте місто».
Військовий оркестр 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського
– Він дійсно розквітав, в нього дуже багато вклали, він і культурно розвивався. Місто дійсно ставало гарним. І для життя, і роботи вистачало там. А от після [масштабного] вторгнення РФ, коли була остання змога піднятися на дев'ятий поверх і намагатися піймати зв'язок, якого вже майже не було, я побачив руїни. Просто одна четверта частина міста палає. Всі будівлі майже були зруйновані вщент. Це просто були вже руїни, на жаль. Вони (армія РФ – ред.) від цього міста не залишили нічого живого.
Зруйнований житловий будинок під час масштабного вторгнення Росії до України. Маріуполь, 25 березня 2022 року
Згадуючи Маріуполь до 2022 року, Сергій каже, що містяни переважно були проукраїнськи налаштовані, патріотів було багато.
– Але був і малий відсоток налаштованих проросійськи. На жаль, під час вторгнення якраз цей певний відсоток, який залишився, відігравав певну роль – допомагали російським військовим, ставили мітки там, куди мав прилетіти снаряд і таке інше. На жаль, є такий певний відсоток.
Під час бойових дій військові оркестру відігравали роль підрозділу гуманітарної допомоги, перебували в нарядах, виконували оборонну функцію.
– Всі були зі зброєю і всі наготові були бити ворога.
Маріуполь був окупований російськими військами навесні 2022 року після тривалої облоги та вуличних боїв. Місто було сильно зруйноване.
«Їли раз на день, пили воду з батарей»
Коли почалося російське повномасштабне вторгнення, весь склад оркестру, а також вся військова частина перебазувалися на завод «Азовмаш» поруч із заводом імені Ілліча. Саме там вони всі тримали оборону.
Завод Азовмаш під час блокади, березень 2022 року
Весь березень і квітень у нас не було підвозу боєприпасів, харчів не вистачало
– Вся наша артилерія розмістилась, також танкісти, звʼязківці – повністю всі підрозділи і придані до них підрозділи – такі, як прикордонники. І коли вже почалися запеклі бої, весь березень і квітень у нас не було підвозу боєприпасів, харчів не вистачало. Те, що показували по новинах, дійсно так і було. Ми з систем опалювальних зливали воду, щоб якось попити. І ті, хто залишався, топили сніг, щоб була вода. Їжі не вистачало, перейшли на харчування – один раз на день, чисто для підтримки. Не вистачало нічого, ні боєприпасів, взагалі нічого.
«Довелось обирати між життям та смертю»
За словами Сергія, першу спробу прорватися через оточення він та інші військові намагалися здійснити 10 квітня 2022 року. Вона була невдалою.
– Нашу колону почали дійсно розбивати, розбивати зі всього – з літаків, артилерії, з усього. Ну вони вже були наведені, вони вже розуміли, що ми будемо рухатися. Другий прорив також, на жаль, у нас був невдалий, де зазнали дуже багато втрат, де дуже було багато «200-х» (вбитих – ред.), і «300-х» (поранених – ред.) безліч було. Ми потрапили в таке оточення, коли вже потрібно було вибирати між життям та смертю.
– У нас за плечима були військовослужбовці поранені та в тяжкому стані безліч. Люди гинули майже щопівгодини. І тут уже питання: або залишитись у живих і хоч якось допомогти хлопцям, або померти просто. От і все.
Завод імені Ілліча в Маріуполі під час масштабного вторгнення РФ
Перед тим, як потрапити в полон, ситуація була на 1000% критична – група військових з Сергієм опинилися в трьох-кільцевому оточенні, згадує він.
Була кругова засідка, ситуація була одна з неможливих – 0,1% зі 100%, що ти можеш залишитися живим і дійсно десь пройти
– Ти потрапив не то, що в засідку, навіть це котлом називати не можна, навіть ті, хто виходив з Іловайська, казали, що такого не відчували, як у Маріуполі. Там була кругова засідка, ситуація була одна з неможливих – 0,1% зі 100%, що ти можеш залишитися живим і дійсно десь пройти. Це просто потрібно мати певні засоби, прилади для цього, на які просто людей не вистачало, на жаль.
Під час другого прориву українські військові помітили на блокпосту окупантів підготовлені, зариті танки, також працювала артилерія. Довелося діяти ще меншими групами, згадує Сергій.
– Вийшла з оточення зовсім незначна група, а значна частина загинула. І ще частина, яких дуже багато, зазнали поранень. За контузії я навіть не кажу, там всі контужені. А частина залишилась живими, але питання: або в полон, або просто загинути – ідеш з автоматом на танк і все, якось так.
У російському полоні опинилося понад дві тисячі українських військових, які захищали Маріуполь, значна частина з них служила в полку «Азов».
«Оленівка – сортувальна база»
- Разом із Сергієм Смирновим з російського полону повернулися 103 військовослужбовці: 82 рядових та сержантів і 21 офіцер. Серед них – військові, які брали участь в обороні від російських окупантів населених пунктів Донеччини, Луганщини, Запорізького, Херсонського, Харківського, Київського напрямків і, звісно ж, Маріуполя. Як повідомляв Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, більшість зазнала важких травм чи поранень, мали серйозні захворювання і потребували негайної медичної допомоги.
Сергій детальніше розповів, що з ним та його побратимами відбувалося, після того, як потрапили у російський полон. За словами чоловіка, їх спочатку передислокували у Сартану.
Колонія в Оленівці Донецької області, 10 серпня 2022 року
– Це навіть не база, а просто гаражі, де нас почали сортувати. Повідбирали речі всі, у кого там були коштовності, обручки, все позабирали повністю. Потім нас відвезли в населений пункт Оленівка (окупована частина Донеччини – ред.). І там, так би мовити, почалась «прийомка». Це коли просто забивають людей, б'ють калічать когось, так, чисто для своєї втіхи. Ми побули там деякий час, і це була також сортувальна база – окремо почали сортувати офіцерів, окремо сержантів, рядових окремо, а потім почали по різних місцях розвозити.
«Бʼють до півсмерті»
Після Оленівки військового відвезли в Таганрог, де, як він каже, почалась ще жорсткіша «прийомка» і більш детальні допити.
– Допитували про те, які підрозділи, хто командир, які і хто давав вказівки, які бої... Особливо вони акцентували на вбивствах мирних жителів. Вони хотіли засудити наших хлопців, щоб обміняти потім на засуджених в Україні їхніх військових.
Вони дуже ненавиділи «Азов», адже хлопці дуже себе вдало показали
– Що стосується мене, вони протягом п'яти місяців не вірили, що я начальник оркестру. Вони думали, що я якийсь прихований розвідник. Вони взагалі не думали, що у нас є військовий диригент, якщо чесно. Вони назвали мене і «азовцем», і ким тільки не називали. Вони дуже ненавиділи «Азов», адже хлопці дуже себе вдало показали. Ну а моїм побратимам – танкістам та тим, хто був з артилерії, також намагалися приписати вбивство мирних жителів. Хлопці не підписувалися під цим, але деяких просто зламали – знущалися, били до півсмерті.
Українських військових в російському полоні катують постійно, кажуть ті, хто повернувся
Офіційна статистика ООН свідчить, що 95% українських військових зазнають тортур у російському полоні. Смирнов каже, що не зустрічав жодного українця після російського полону, який би не скаржився на катування.
Воно не лоскотно, просто сліди кровʼяні залишаються
– Йде моральний тиск, це зрозуміло, це відбувається 24/7. Всіх, кого не зустрічав, всіх били, над усіма знущалися. Забивають руками і ногами. Спеціальні рукавиці надягають – накістники. Просто відбивають органи. Далі йде «ПР» – це дубинка, спецназ їхній з такими ходить, про шокер я взагалі мовчу. Далі є труби опалювальних систем – різних діаметрів, різної довжини. Їх теж застосовують. Потім на хлопців собак цькували. Далі ключем від камер – вони такі здорові, довгі, беруть просто чисто по ребрах ведуть і питають, чи боїшся ти лоскоту. Воно не лоскотно, просто сліди кровʼяні залишаються, бо вони до крові роздирають. Нам ще п'ятки відбивали також.
– Ще роблять так звані «водні процедури». Це коли стоїть поруч три-чотири спецназівці і парочка ще працівників ФСІН (Федеральна служба виконання покарань Росії – ред.), просто тримають полоненого, потім беруть з відра поливають водою, щоб ти захлинувся, надягають на тебе пакет і душать. Після цього ти непритомнієш, потім тебе знову приводять до тями й повторюють те саме. Так декілька разів – від 3 до 5, а потім тебе ніякого закидають в камеру. І таких дуже багато методів, які вони застосовують з часів Другої світової війни аж до сьогодні.
Редакція не може отримати офіційного підтвердження про деякі озвучені свідчення чи незалежно їх перевірити. Зокрема про насильство російських силовиків над ними в умовах неволі, але правозахисники задокументували сотні таких свідчень. Відкрито кримінальні провадження, тривають розслідування.
Звільнені з полону Росії українські військові, 17 липня 2024 року, ілюстраційна світлина
За словами Сергія Смирнова, в російському полоні ще залишаються члени його оркестру. Він зізнається, що для нього це дуже болюча тема.
– Я не можу собі весело жити, тому що я знаю, що мої хлопці там. До прикладу, вони так закатували одного з них, що він загинув в полоні. Вони просто його забили до смерті. Два хлопці моїх повернулися живі. Один ще вважається безвісти зниклий, а інші хлопці – в полоні досі. Я спілкуюсь з батьками побратимів, роблю все, щоб хлопців повернути з полону. 90 відсотків з них перебувають саме в Росії. Це для мене зараз – задача номер один.
«Їжа в полоні – вода й очистки»
Смирнов розповів, що окрім Таганрогу йому за час полону довелося також пройти місця утримання у Володимирській області, у Мордовській Республіці та у Брянській області. Такі часті переміщення він пояснює, ймовірно, тим, щоб українська сторона не знала, де точно перебувають їхні громадяни й звідки їх повертати, унеможливити налагодження якогось сталого звʼязку з ними.
Чоловіча виправна колоні в російській Мордовії
– Всюди ставилися погано, окрім Володимирської області, саме село Пакіно, там ставилися більш-менш, але ми там пробули лише три тижні. Там з харчуванням було взагалі гірше, там майже одну воду і очистки тільки давали. Але не було таких знущань, як в інших місцях. Побиття були, але для нас це вже було незначним. Там металопластикові вікна були, грибка не було. А в решті місць – всюди дерев'яні вікна, де постійні протяги.
Ти міг місяць не ходити на вулицю, не дихати [чистим] повітрям
У Мордовській Республіці Смирнов пробув рік і три місяці. Це місце він називає одним з найгірших.
– Там умови були також жахливі, лазню назвати лазнею взагалі неможливо. Дають 30 секунд помитися під окропом чи під холодною водою, і тоді, коли тебе б'ють – таке собі. Прогулянки – захотіли вивели, не захотіли – не вивели, ти міг місяць не ходити на вулицю, не дихати [чистим] повітрям.
Українець розповів, що під час чергового перевезення між вʼязницями, їх часто обнадіювали обміном. Але замість свободи була чергова «прийомка».
– Так було дуже багато разів, тому була зневіра, що ти вже повернешся найближчим часом додому. Хлопці себе налаштовували на те, що так, ми повернемось, але через певний час, тому що розуміємо, що це війна. І поки те не побачиш український державний прапор, ти не віриш, що їдеш додому.
«Включив сильну музику і кайфував»
Сергій Смирнов каже, що пережити жахи російського полону йому допомагала віра в те, що він повернеться в Україну. В таких умовах важливий саме психологічний настрій, додав він.
– Хоча, чесно були в голові й інші думки, що це війна і якщо дадуть вказівку розстріляти, може бути і така штука. Але якщо налаштовувати себе правильно, плюс тримати якусь фізичну форму, хоча вони не дозволяли цього, не всюди дозволяли, то це тебе трошки підбадьорює. Мене до прикладу це реально підбадьорувало, я себе тримав в тонусі.
Сергій Смирнов
На запитання, яку першу музику слухав після полону, відповів:
– Я просто включив «сильну» музику і почав кайфувати. Все. Це або Scorpions «Still loving you», якщо я не помиляюся, або з гурту Queen. Але єдине, що зі слухом були трошечки проблеми, я повноцінно не зміг нормально послухати, бо у мене одне вухо втратило на 50% слух.
Після полону українець продовжує реабілітацію. Остаточне рішення, чи повертатися на службу, він ще не ухвалив.
– Питання поки відкрите. Спочатку я взагалі хотів служити, чесно. Зараз у мене стоїть 50 на 50 це питання. Річ у тім, що я втратив час і мені дуже хочеться займатися улюбленою справою. Наразі у нас ситуація дуже складна в країні й це трошечки унеможливлює цей момент. Але поки я думаю над цим, у мене ще трошки час є, але музику не залишу точно.
- Російське масштабне військове вторгнення в Україну триває від ранку 24 лютого 2022 року. У Росії заперечують, що ведуть проти України загарбницьку війну і називають це «спеціальною військовою операцію». Також російська влада заперечує, що скоює злочини проти цивільних жителів України.