«Вишенька на тортику». Що потрібно для економіки України після війни з РФ?

Україна з 2014 року впроваджує багато реформ. Це реформа державного управління, децентралізація, податкова реформа, реформа освіти, медицини. Але чи зупинилися реформи в Україні після 24 лютого 2022 року, коли російська армія почала нове широкомасштабне вторгнення в Україну. Про те, чи тривають в Україні реформи та як війна впливає на ці процеси, розповів в інтерв’ю для проєкту Радіо Свобода «Новини Приазов’я» Вадим Денисенко, виконавчий директор Українського інституту майбутнього, який нині є й радником міністра внутрішніх справ України.

– Чи продовжуються в Україні реформи?

– Безумовно, в цей момент будь-які реформи проводити неможливо або майже неможливо. Але ключовий момент, який ми маємо винести з цієї війни – якщо ми говоримо про реформування країни, – то перше, з чого треба починати – то треба починати з управлінської реформи. Нам багато говорили про те, що треба боротися з корупцією, треба робити якісь інші речі. Насправді ключова і головна проблема України закладена в Конституції України. І я поясню навіть, чому? Тому що ми – єдина країна у світі – а взагалі у світі є близько 200 країн – так, ми єдина країна, де прем’єр-міністр має право робити лише одну річ – відкривати і закривати засідання Кабінету міністрів. Тому, власне кажучи, в нашій Конституції, крім всього іншого, і була закладена «міна сповільненої дії» у вигляді обов’язкових революцій раз там на умовних 10 років. Тому, коли ми говоримо про те, що потрібно міняти й що потрібно робити, нам потрібно починати зі зміни, перш за все, зміни управлінської моделі в країні. Це перший момент.

Другий момент. Багато дискусій було про Революцію гідності 2014 року, про 2019 рік – що насправді було – я маю на увазі вибори Володимира Зеленського – я вважаю, що там було продовження революції 2014 року. Але у нас відбулося й інше. Проблема полягала в тому, що приблизно у 2014-2015 роках вичерпалася радянська економіка. Тобто ті залишки радянської економіки, на яких багато в чому і виживали ці 30 років – вони фактично вичерпалися. І сьогодні насправді ми повинні чітко розуміти, що повернутися до тієї моделі економічної, яка була до 24 лютого 2022 року, вже навіть теоретично неможливо. І нам потрібно робити цей величезний стрибок з економіки середини XX століття до економіки XXI століття. Це дві ключові речі, які нам обов’язково потрібно буде робити після війни.

– А чи можливе реформування не після, а під час війни?

– Під час війни ми повинні були б створити військовий Кабінет міністрів. На жаль, ми його не створили. Це та річ, за яку я насправді шкодую. Сьогодні держава повинна зосередитися всього на 4 речах. Перше – це все, що потрібно для армії і для безпеки. Друге – це продовольча безпека. Третє – це проблема експорту. Ми повинні чітко розуміти, що у нас на сьогоднішній момент – навіть якби завтра сталося чудо і зупинилася війна – ми втратили море, морський експорт фактично мінімум на 6, а реально на 9-12 місяців.

Тому що підходи до українських портів заміновані, жодна страхова компанія не застрахує корабель, який буде йти до Одеси чи порту «Південний». Фактично у нас був експорт – 80 мільярдів (доларів – ред.). На сьогодні ми можемо говорити, що станеться дуже добре, якщо цього року ми вийдемо на 30-35 мільярдів експорту. Тобто фактично більш ніж у два рази втратили експорт. Вже. Вже зараз це чітко зрозуміло. І нам потрібно міняти всю логістику експорту, створювати «сухі порти» на кордоні західному тощо. І четверта частина, чим повинна займатися держава, – це переселенці і перенесення підприємств. Це чотири ключові речі. Все інше насправді не настільки важливе, як би там боляче не було для культури чи якихось інших речей, але це не настільки важливо, як збереження взагалі державного механізму. Це чотири речі, на яких потрібно, щоб держава зосередилася. Ну і п’яте – це, безумовно, робота фінансового сектора.

– До речі, про фінансовий сектор і про роботу підприємств. Одразу після нового російського вторгнення було ухвалено кілька рішень, якими, зокрема, запроваджується спрощена система оподаткування для значної кількості підприємств, а також декілька інших рішень. Як ви оцінюєте ці рішення? Чи матимуть вони вплив на українську економіку?

– Я їх оцінюю дуже позитивно. Я вважаю, що це було правильно зроблено. Але малі підприємства дають можливість для самозабезпечення певній кількості людей, але вони не витягують бюджет. Ми це повинні розуміти. І коли я говорю про зміну системи управління і під час, і вже після війни – ми повинні розуміти, що зараз держава повинна була б зайнятися цими чотирма чи п'ятьма напрямками, про які я щойно говорив. І міністри по суті повинні перейти в ручний макроменеджмент. А от те, що було запропоновано урядом, те, що проголосувала Верховна Рада – це прекрасні речі, це потрібні речі. Але це – «вишенька на тортику».

З моєї точки зору, якщо війна затягуватиметься, нам буде неймовірно складно рухатися вперед без зміни системи управління. Ще раз повторю, ручний макроменеджмент – це ключова історія в усіх подібних ситуаціях, які проходили ті чи інші держави. Не треба ходити далеко, варто просто почитати, що робила, умовно, Британія в період Другої світової війни, за основу взяти цю модель і рухатися вперед. Але паралельно чиновник має розуміти, що якщо він заради збереження держави, заради певних речей помиляється або навіть в деяких моментах порушує закон, завтра антикорупційне бюро не буде порушувати проти нього кримінальне провадження.

Я наведу простий приклад. Ми 45 днів говоримо про бронежилети. Причина, чому ми про це говоримо досі, крім всього іншого, бо там є ціла низка факторів. Але є один ключовий фактор – чиновник розуміє, що він може купити його (бронежилет – ред.) умовно за 500 доларів, за 520 або 480. А для нас зараз важлива навіть не ціна. Ми готові більше заплатити, але головне – щоб вони були. Як тільки він купує за 520, одразу до нього приходить відповідний слідчий і говорить: «А тепер ми будемо з тобою розбиратися наступні 10 років». І чиновник боїться приймати ці «ручні» дуже важливі рішення. І це насправді один з величезних викликів для всього чиновницького апарату. Тому що чиновнику завжди, в усі епохи, йому краще не зробити нічого, ніж хоч трошечки ризикнути. А зараз прийшов час реактивних рішень.

– Ви сказали, що Україна вже станом на зараз втратила значні грошові надходження від експорту. Але війна – це дорога річ. Звідки Україна братиме гроші для того, щоб захищати себе, для того, щоб купляти зброю – оскільки, напевно, не вся зброя постачається безкоштовно. Де на все це брати гроші?

– Тут ми не вигадуємо велосипед. Насправді ми повинні розуміти, що відповідь на це запитання треба шукати в аналогах світових, і розуміти, як інші країни виходили з цієї ситуації. Ми в Інституті майбутнього, зокрема, проаналізували досвід нещодавніх воєн. Це – перш за все Ірак, Сирія, Боснія і Герцеговина і Ємен. Усі чотири випадки є негативними з однієї простої причини. Тому що був відкритий імпорт і фактично була знищена внутрішня промисловість. Тому, якщо говорити широкими мазками про те, що потрібно робити, перше, що потрібно робити – максимально зберегти виробництво, де це тільки можливо. І допомагати цьому виробництву, в тому числі через держзакупівлі. Тобто, якщо ми говоримо про держзакупівлі, то держзакупівлі повинні бути по-максимуму сприятливими для внутрішнього товаровиробника. Це пункт номер один. І ми повинні розуміти, що ми не можемо запустити сюди імпорт, навіть дешевший, але який буде вбивати наші робочі місця.

Пункт номер два – це експорт. Ми повинні насправді нарешті поміняти систему експорту. Тому що, хочемо ми того чи не хочемо, але ми повинні міняти логістику, і без експорту держава не протягне, не буде ні надходжень до бюджету, ні робочих місць. Третій дуже важливий момент – це, безумовно, дотації. Хочемо ми цього чи не хочемо, але ми вже є дотаційною країною, і ми будемо країною, яка потребуватиме дотацій кілька років. І нам насправді вже зараз треба думати, на що ці дотації підуть – не тільки на «підтримання штанів». Ми повинні зрозуміти, як ми зробимо так, щоб ці гроші допомогли запрацювати нашій економіці.

І останній, дуже важливий момент – це, безумовно, підтримка фінансової системи, тому що нам не можна допустити того злочинного «банкопаду», який зробила керівник Національного банку Гонтарева у 2014-15 роках, коли було знищено 20 поганих банків і 80 хороших. (Коли Валерія Гонтерева очолювала НБУ, з ринку «пішли» понад 80 банків. Якщо у січні 2014 року в Україні працювали 180 банків, то на 1 лютого 2017 року їхня кількість скоротилася до 93. Критики цієї політики назвали цей процес «банкопадом». Проте у самому НБУ цей процес називають «великим банківським очищенням» – ред.). Ми не маємо права зараз допустити і потрібно зробити висновки з того, що було. Зокрема, вже зараз потрібно думати над створенням установи, відповідний державний банк, в якому будуть акумульовуватися так звані погані кредити. І так далі, і так далі, і так далі. Ціла низка речей, які вже зараз потрібно буде робити.

– Ви говорили про потребу у жорсткому адмініструванні. Під час війни відбувається централізація управління. Але останніми роками в Україні відбулася децентралізація. Чи зміцніла децентралізація Україну і чи можна говорити, що в окремих випадках саме децентралізація стала допомогою для покращення обороноздатності країни?

– Децентралізація була фінансовою. Тобто те, що регіони отримали можливість витрачати гроші, які в них є, безумовно, різко посилило регіони. Вона дала можливість створити міцні економіки на місцях. Але, крім всього іншого, вона дозволила розслабитися дуже багатьом керівникам на місцях. Чому розслабитися? Тому що ти можеш нічого не робити, але у тебе все одно гроші будуть валитися. І очевидно, що з найпростішого ми повинні розуміти, що на роки потрібно забути всі ці історії, коли мер міста вважав, що найкраще капіталовкладення – це поміняти тротуарну плитку і обов’язково поставити фонтанчик, біля якого він буде піаритися. Тобто, очевидно, все ж таки, нам потрібно змінювати взагалі не просто пріоритетність, а, можливо, навіть в наказовому порядку змінювати ті речі, на які в обов’язковому порядку має йти фінансування. Спочатку треба поміняти труби і електромережі, а вже потім думати про те, як побудувати фонтанчик.

– У багатьох випадках на півдні України, зокрема на Херсонщині, люди збиралися на чисельні мітинги для того, щоб звільнити своїх мерів, голів територіальних громад і дехто з експертів пов’язує це з успішним досвідом децентралізації, коли люди відчули, що вони обирали цю владу на місцях і вони виходили на її захист.

– Те, як себе повела більшість мерів міст, насправді говорить нам про те, що ми перетворилися на політичну українську націю. Тобто стали політичною нацією. І я думаю, що люди виходили не тільки і не стільки заради мерів, скільки заради держави. Тому що вони всі виходили з плакатами «Мелітополь – це Україна», «Нова Каховка – це Україна», «Херсон – це Україна». І цьому в такому випадку, як себе повели мери в багатьох містах, це викликає величезну повагу...

– І ще запитання щодо реформ, які не пов’язані з війною, але вони матимуть вплив на сьогодення і на майбутнє. Це медична та освітня реформи. На вашу думку, що треба тут робити, щоб ці системи продовжували працювати навіть в умовах воєнного часу?

– Я вважаю, що з медичною реформою зараз не треба взагалі нічого. Тобто поки йдуть бойові дії, ключове завдання медицини в цей момент – це забезпечити безперебійне лікування людей. Це ключове завдання, яке стоїть перед міністерством. І моя особиста точка зору, що зараз точно не час продовжувати реформування або довго думати про те, як укрупнити лікарні чи розукрупнити лікарні. Стосовно освіти, мені здається, якщо ми говоримо про середню освіту і про вищу освіту, то очевидно, що, незважаючи на 2 роки «ковіду», в більшості випадків ми виявилися неготовими до онлайн-освіти. Тобто тут треба вдосконалюватися. І паралельно ми повинні теж зрозуміти, що після війни буде зовсім інший розклад по професіях, які будуть потрібні суспільству. І очевидно, що те, що було за Радянського Союзу – коли людина у школі могла отримати навички тієї чи іншої професії – очевидно, все ж таки вводити. Ми й до війни розуміли, що нам не треба такої кількості економістів і юристів, а зараз ми чітко розуміємо, що будівництво і відбудова, і плюс новітня економіка, яку ми повинні почати будувати, вони будуть потребувати зовсім інших кадрів і зовсім інших знань.

– А хто буде потрібний після закінчення війни?

– Якщо говорити про робітничі професії, то це, перш за все, всі будівельні професії – від електриків до газоелектрозварювальників. Це перший дуже важливий момент. Якщо говорити про вищу освіту – то це всі можливі інженерні кадри, які будуть займатися інженерією насправді всіх різних галузей, починаючи від будівництва доріг і мостів. Просто, щоб ми розуміли, що, незважаючи на «Велике будівництво» і великі гроші, які вкладалися у будівництво доріг протягом останніх років, в цьому році, якщо я правильно пам’ятаю, випуститься не більш ніж 10 інженерів, які є проєктувальниками мостів, яких навчали цьому. А з іншого боку, ми повинні розуміти, що все, що пов’язане з ІТ-технологіями, технологіями XXI століття, буде кратно потрібно після бойових дій. І, безумовно, все, що пов’язане з ВПК (військово-промисловим комплексом – ред.).

– Чи може ця війна дати поштовх до розвитку українського Військово-промислового комплексу, щоб ця галузь стала більш експортноорієнтованою?

– На моє глибоке переконання, воно повинно так стати. Тобто просто потрібно зараз поставити перед собою цей пріоритет і розуміти, що ми – країна, яка розуміє, як воювати, ми – країна, яка воювала, і в принципі ми можемо робити в цілій низці галузей достатньо серйозні прориви. Це показали й розробки нашого озброєння. Тому насправді при правильному плануванні та правильному управлінському підході держави ми це зможемо зробити. Але ще раз просто хочу наголосити ключову річ – виграють не ті нації, у яких більше ресурсів. Виграють ті нації, які краще організовані. Тобто наша головна проблема, з якою ми зіткнемося після війни, як дивно це би зараз не звучало – це не проблема знищеної інфраструктури й це навіть не проблема безгрошів’я. Це правильна організація роботи державного апарату. Якщо ми зможемо змінити роботу системи державного апарату – ми зможемо перемогти. І тут буде величезним злом для нас, якщо знову прийдуть люди, які мало що розуміють в управлінській системі, і вони знову будуть розповідати, що головна проблема – це корупція. Корупція – це лише 20% управлінської системи. 80% – це організація. І от якщо ми не зможемо побудувати організацію – це може бути найгіршим, що може з нами статися.

• Обсяги ВВП України скоротяться на близько 45% 2022 року. Про це йдеться в прогнозі Світового банку від 10 квітня.
• Міністерство фінансів прогнозує зростання дефіциту державного бюджету України з 2,7 млрд доларів у березні до 5-7 млрд доларів у квітні та травні. Про це заявив міністр фінансів Сергій Марченко в інтерв'ю Financial Times.
• За даними міністра фінансів, понад 7 тисяч житлових будинків зруйновані або пошкоджені; близько 30% українських підприємств зупинилися, 45% працюють частково; споживання електроенергії впало на 35%, різко скоротилася торгівля.

Російське масштабне вторгнення в Україну триває від ранку 24 лютого. Росія заперечує, що веде проти України загарбницьку війну на її території та називає це «спеціальною операцію», яка має на меті «демілітаризацію і денацифікацію». Кремль раніше заявляв, що в ході своєї так званої «операції» не чіпатиме цивільних в Україні, натомість обстрілює житлові будинки, лікарні, дитячі садки, школи і іншу цивільну інфраструктуру, чому є низка фото- і відеодоказів та свідчень очевидців.

Українська влада щоденно намагається вивезти з охоплених бойовими діями районів мирне населення та завезти туди речі першої необхідності і продовольство. Російська сторона неодноразово зривала евакуацію цивільних, обстрілюючи маршрути, за якими мали вивозити людей. При цьому Росія звинувачувала у зриві евакуації українську сторону.​