«Перший випадок трупоїдства зафіксували на Херсонщині». Яким був Голодомор на півдні України?

«Херсон не отримував борошна для роботи хлібозаводів, які мали забезпечувати карткове харчування робітників. А в лікарні потрібно людям було надавати харчування, тому багато робітників були або вмерлі, або опухлі».

«Відбиралося тоді все, що знаходилося на подвір’ї та ніякої допомоги їм не надавалося».

«Перший випадок некрофагії, тобто трупоїдства, був також зафіксований на Херсонщині, у Високопільському районі».

23 листопада Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору-геноциду 1932–1933 років і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років. Український інститут національної пам'яті (УІНП) повідомляє, що внаслідок цих подій Україна втратила мільйони людських життів. 2006 року Законом України Голодомор визнаний геноцидом українського народу.

Штучний голод зачепив також і Херсонщину, і Запорізьку область.

Що відбувалося під час Голодомору в Херсонській і Запорізькій областях, наскільки від штучного голоду постраждали села і великі міста регіону, як Росія зараз намагається знищити пам'ять про Голодомор, і навіщо окупанти це роблять? Читайте про це в матеріалі проєкту Радіо Свобода «Новини Приазовʼя».

Під час вшанування у Києві жертв Голодомору-геноциду 1932–1933 років в Україні (архівне фото)

Завідувачка Кафедри історії, археології та методики викладання Херсонського державного університету Наталя Кузовова розповіла, що сучасна Херсонщина у ті часи входила до складу Дніпропетровської та Одеської областей. Південь сильно постраждав від голоду, але менше, ніж центральні райони України.

«Смертність від голоду фіксувалася на території Херсонщини ще у лютому 1933 року. На жаль, перший випадок некрофагії, тобто трупоїдства, був також зафіксований на Херсонщині, у Високопільському районі. І 18 лютого було ухвалене рішення надати продовольчу допомогу, тому що знов-таки злочин геноциду – це не знищення всього, це знищення частини українського народу і створення ситуації голоду. І зокрема, ця допомога надавалася в першу чергу Дніпропетровській області, в другу чергу – Одеській області. Але якби ця допомога була реалізована повною мірою, у нас би взагалі жодна людина не померла від голоду. Але очільники областей розпоряджалися таким чином, як їм наказали з Москви. А наказано було цю допомогу видавати тільки тим людям, які долучилися до сільськогосподарських робіт. І, відповідно, дітям тих людей, які були долучені до сільськогосподарських робіт. Є такі випадки, що навіть дітей з ясел крали, тому що вони були діти одноосібників, а не колгоспників», – розповіла вона.

«Замість допомоги переслідування»

Надання так званої допомоги від радянської влади перетворилося на процес переслідування тих людей, які скаржилися на голод, каже історикиня. За її словами, спочатку роздавати їжу планували там, де помирало та пухло від голоду найбільше людей – Генічеський та Великолепетийський райони. Також була ідея надавати харчі індивідуально тим колгоспникам, які помирають від голоду.

Скульптура дівчинки з колосками в руках на території Національного музею Голодомору-геноциду, в якому зібрані численні документальні матеріали про Голодомор-геноцид в Україні 1932–1933 років

«Але потім ситуація знов змінилася, вирішили, що це дуже щедро, нащо давати, нащо витрачати цей хліб. І вирішили, що будуть надавати допомогу тільки тоді, коли двір буде повністю обстежений і там не буде виявлено зовсім ніякої їжі. В результаті, ця кампанія була спрямована не на те, щоб допомогти людям, а на те, щоб виявити тих, хто поширював інформацію про голод, скаржився на голод і вжити до них найсуворіших заходів. Тобто в них відбиралося тоді все, що знаходилося на подвір’ї та ніякої допомоги їм не надавалося. Надавалася про них така інформація, що вони, по-перше, вкрали те, що в них знайшли, а по-друге, що вони займаються антирадянською агітацією з метою повалення радянської влади», – переповідає події тих часів Кузовова.

«Чи лікарня, чи трупарня»

Херсон і Миколаїв були одними з найбільш постраждалих від голоду великих міст, каже історикиня. За її словами, це було повʼязано з тим, що до міст перестав надходити дозвіл використовувати зерно для харчування робітників.

Фотографія на документальній виставці «Голодомор 1932–1933 років – геноцид українського народу». Київ, 18 листопада 2008 року. На фото жінки проходять повз помираючих від голоду людей

«Ці міста були змушені самостійно шукати резерви для харчування. Наскільки було тяжким становище Херсону, можна уявити за такими параметрами, як створення інфекційного відділення. Річ у тім, що в нас у Херсоні інфекційне відділення створювалося 4 рази. Перший раз – це голод 1923 року, другий раз – це голод 1932–1933 років, третій раз – це епідемія тифу під час нацистської окупації і четвертий раз – це вже під час голоду 1946–1947 років. Тому що інфекційні хвороби завжди є супутниками голоду. Інфекційне відділення називали відділенням для дистрофіків, воно було чи лікарнею, чи трупарнею, тому що збирали людей з вулиць і приносили туди не стільки лікувати, бо лікувати не було з чого. Херсон не отримував борошна для роботи хлібозаводів, які мали забезпечувати карткове харчування робітників. Той робітничий пайок, який був для міста дуже важливий. А в лікарні потрібно людям було надавати харчування, тому багато робітників були або вмерлі, або опухлі», – розповідає Кузовова.

Влада СРСР створила в Україні умови, не сумісні із життям, через насильницьке вилучення продовольства, блокаду сіл і цілих районів, заборону виїзду за межі охопленої голодом України. Також тоді згорнули сільську торгівлю, а незгодних – репресували.

Під час голоду влада не лише не припинила примусове відбирання їжі, а й відхилила допомогу з-за кордону та кинула всі сили на ізоляцію голодуючих районів. Армія, загони НКВС оточили українські міста та залізничні станції, бо селяни втечею намагалися врятуватися від голодної смерті. Жителям сіл забороняли виїжджати до інших регіонів СРСР. Хліб вилучався, продавався до інших країн за валюту, яку спрямовували на закупівлю обладнання для промислових підприємств.

«Фабрикація справ, тортури, вʼязниця»

• Вчені Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України імені Михайла Птухи створили карту втрат України під час Голодомору. За їхніми даними, найбільше постраждали лісостепові регіони України – Полтавщина, Черкащина, Кіровоградщина, Київщина. У цих регіонах в окремих районах упродовж 1933 року вимерла понад половина населення. Смертність перевищувала середній рівень у 8–9 і більше разів. У нинішніх Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській областях рівень смертності був вищий у 5-6 разів, у Донецькій і Луганській області – у 3-4 рази.

Старший науковий співробітник відділу дослідження Голодомору та масових штучних голодів Національного музею Голодомору-геноциду Інна Шугальова розповіла «Новинам Приазов'я» про масштаби цих подій у Запорізькій області. Запоріжжя, яке входило на той час до складу Дніпропетровської області, також перебувало в епіцентрі голодомору.

«У другій половині 1932 року в Оріхівському районі обсяг врожаю становив 27,5 тисяч тонн збільшення, а норма хлібозаготівель для району визначена в обсязі 21 440 тонн. Тобто район мав здати фактично весь вражай, залишитися без насіннєвого фонду на наступний рік. І головне, не забезпечити селян зерном на трудодні. Нагадаю, що трудодень – це форма натурального розрахунку з селянами. Місцеві Оріхівські керівники чітко усвідомлювали загрозу голоду і загибелі людей», – каже вона.

Науковиця розповідає, що звернення місцевих чиновників до вищого дніпропетровського керівництва переглянути і скоротити норми хлібозаготівлі не прийняли та за традиціями функціонування тоталітарної держави тут же доповіли про ситуацію в Оріховському районі по всій партійній вертикалі.

До України у жовтні 1932 року спрямували надзвичайну комісію на чолі з головою Ради народних комісарів СРСР В'ячеславом Молотовим, каже Шугальова. Це призвело до нової хвилі репресій і чисток серед місцевого керівництва. Тоді ж згадали і про керівників Оріхівського району.

Молотов особисто доніс Сталіну про ситуацію в Оріхівському районі

«Молотов особисто доніс Сталіну про ситуацію в районі і звинуватив місцеве Оріхівське керівництво в саботажі. Оріхівську справу сфабрикували за прямим наказом Сталіна. Він надіслав до всіх парторганізацій циркуляр з вимогою заарештувати і покарати винних до ув'язнення терміном на 5-10 років. 12 грудня 1932 року обласний прокурор Дніпропетровської області видав постанову про притягнення до кримінальної відповідальності 14 відповідальних працівників Оріхівського району, які, як було сказано в кримінальній справі, «чинили злісний саботаж хлібозаготівлям», – розповіла науковиця.

Вона також навела спогад про ті події одного з обвинувачених у так званій Оріхівській справі Івана Дем'яненка: «Він, зокрема зауважував, що заарештованих утримували в різних камерах, і на допит його особисто викликали лише двічі. А сам допит проходив у формі знущання і катування. Я наведу цитату Івана Дем'яненка: «На столі у слідчого лежали хліб, ковбаса та інші продукти, а також наган. Годували нас, заарештованих, дуже погано. І це зрозуміло. Слідчий запропонував мені поїсти, я відмовився. Тоді він зачитав мені якийсь документ, в якому йшлося про те, що, мов би, за наказом Головіна, Паламарчука, Аністрата та інших з метою зриву виконання хлібозаготівлі зернові скосили на сіно або переорали. Я прямо заявив йому, що все це брехня, і відмовився підписувати ці брехливі свідчення. Тоді слідчий вхопив мене за комір, вдарив наганом по голові, поставив мене на коліна обличчям до стіни. Наставив наган і почав стукати мене по голові, погрожуючи розстрілом. Але все ж-таки я не підписав. Тоді він почав говорити, що мовби всі інші зізналися, що саботували план і підписали протоколи. Я не повірив йому».

Голодомор-геноцид 1932–1933 років. З цього починався голод

Судовий процес над посадовцями і агрономами Оріхівського району був публічним. Їх засудили на терміни від 3 до 10 років. Засуджені відбули покарання в таборах на будівництві Байкало-Амурської магістралі. Реабілітували їх лише після смерті Сталіна.

«Оріхівська справа була використана для форсування державних хлібозаготівель в Україні, і вона стала показовою. Згодом аналогічні показові карально-репресивні заходи застосовували до кожної області УРСР, а також і до районного керівництва. Лише за кінець листопада – початок грудня 1932 року по Україні було заарештовано близько 2000 працівників колгоспів. І якби саботаж був доведений по Оріхівській справі, то однозначно ми б могли стверджувати, що всі обвинувачені були засуджені до найвищої міри покарання. Але штучність і сфабрикованість цього процесу якраз і свідчить про недоведеність доказів. Тому люди якраз були засуджені до тривалих термінів, але дехто з них все-таки повернувся в Україну уже після заслання», – додала Шугальова.

Перша картина про геноцид українців «1933 рік» художника Віктора Цимбала, написана 1936 року в столиці Аргентини Буенос-Айресі

Знищення культурної памʼяті в окупації

Співробітник Українського інституту національної памʼяті Сергій Бутко розповів «Новинам Приазов’я», що зараз Росія на окупованих українських територіях намагається знищити пам'ять про Голодомор, так само як і українську історію і культуру в цілому.

«До так званого повномасштабного вторгнення, російські формування здерли з входу в Донецький університет меморіальну дошку на честь Василя Стуса. Був демонтований пам'ятник жертвами Голодомору в Луганську. Тобто, політику вони проводять одну ту ж саму. Все, що стосується України і українського, в тому числі всі пам'ятні знаки, меморіальні дошки, музейні експозиції, які говорять про Україну, про українських діячів, воно все знищується або переробляється на радянське. І, звичайно, все, що стосується вшанування пам'яті жертв Голодомору і розповідей про Голодомор, про Голодомор-геноцид 1932–1933 року, все це вичищається», – зазначив він.

Минулого року стало відомо про те, що на Херсонщині російські окупанти зносять пам’ятники жертвам Голодомору. Як зазначили в Музеї Голодомору, зокрема, є дані про руйнування пам’ятників у Новій Каховці та в Олешківській громаді.

Окупанти пояснюють свої дії тим, що пам’ятні знаки жертвам Голодомору – це лише «інструмент маніпуляції історією, штучно створеної для розпалювання ненависті до РФ».

У жовтні 2022 року, окупанти зруйнували пам’ятник жертвам Голодомору 1932–1933 років та політичних репресій у Маріуполі.

«Від часів 1932–1933 років, коли був Голодомор-геноцид, і якщо брати вже сучасну російську-українську війну, в чому різниця? Різниця полягає в тому, що тоді вся Україна була окупована. Українська держава після української революції зазнала поразки. Ми не могли захищатися, нам закрили рота. Всі українські патріоти за кордоном, які кричали, говорили про Голодомор, мільйони вмирають, – на них не звертали увагу, тому що російська держава у вигляді Радянського Союзу практично все блокувала. Зараз Українська держава є, є армія і є спротив на окупованих територіях. Тобто вся злочинна діяльність Росії виходить на весь світ. Існування і діяльність Української держави, героїчний опір української армії, якраз забезпечують цю правду», – зауважив Бутко.

• Після початку повномасштабного вторгнення Росії розгляд питання про визнання Голодомору геноцидом українського народу активізувався у низці країн. 15 грудня 2022 року Європейський парламент підтримав відповідну резолюцію. Євродепутати також закликали Росію як правонаступницю СРСР вибачитися за дії радянського режиму проти України. Крім того, Голодомор вже визнали геноцидом 28 країн світу.

Спецпроєк Радіо Свобода, присвячений Голодомору-геноциду, за лінком

Відеосвідчення очевидців Голодомору 1932–1933 років тут