В Україні 44% дітей мають ознаки потенційного ПТСР, йдеться у дослідженні «Індекс майбутнього». Результати оприлюднили у лютому цього року. Згідно з даними дослідження, діти зі сходу та півдня, де є найбільші ризики від війни, не відрізняються за рівнем ПТСР від дітей з інших регіонів.
Фахівці зазначають, що діти з прифронтових, окупованих і деокупованих територій часто затиснуті та залякані. У таких умовах діти не навчаються довіряти своїм відчуттям, у них зникає довіра до своїх переживань та емоцій. Наприклад, дитина чує вибух, але не реагує на нього і продовжує далі спати – так вона втрачає довіру до своїх інстинктів, сказано в дослідженні. 73% підлітків найбільше хвилює війна: думки про це спричиняють тривожність і страх за майбутнє. Водночас 86% молодих людей бачать своє майбутнє саме в Україні.
Проєкт Радіо Свобода «Новини Приазовʼя» вирішив дізнатися більш детально про те як війна впливає на ментальне здоров’я дітей? В якому стані перебувають діти, які повертаються з депортації з Росії або виїжджають з окупованих територій? Куди діти можуть звернутися за допомогою і наскільки тривала реабілітація їм потрібна?
«Травма від розлуки з батьками»
Однією з проблем, з якими стикаються діти через війну – депортація. Після повернення в Україну з ними потрібно проводити багато роботи, щоб нормалізувати психологічний стан, повідомила голова правління Української мережі за права дитини Дар’я Касьянова.
Дарʼя Касьянова
За її словами, депортація чи незаконне переміщення – це часто не єдина складна обставина, яку пережили ці діти. У когось на очах загинули батьки. У когось був зруйнований дім. Ці діти можуть мати поранення, у деяких із них загинули друзі. Тому повернення – це лише невелика частина роботи, після якої починається ще більш важлива – з реабілітації й реінтеграції, зазначила голова правління Української мережі за права дитини.
Психологиня цієї організації Оксана Лікаркіна розповіла «Новинам Приазов’я», що у переважній більшості діти травмовані саме тим, що вони були насильно розлучені зі своїми батьками.
Оксана Лікаркіна
Дівчинка весь час переймалася тим, як почувається мама, і не могла нормально ні спати, ні їстиОксана Лікаркіна
«Був у мене кейс з хлопчиком, якому на той момент, коли почалася війна, виповнилося 16 років. І хлопчик фактично бачив, як забирали батька. Він потім дізнався про те, що його вбили. Зараз ця людина проживає в Житомирі, вона не може прийти до цього, тому що фактично ще не має навіть прийняття того, що близької людини, яку ти любив, яку ти знав, яка для тебе дуже багато значила, її вже немає. Був також кейс з дівчинкою, яку насильно розлучили з мамою. Вона теж була підлітком. Мати понад 80 днів була в окупації. Причому жорстко перевіряли документи. Були постійні обстріли. Тобто дівчинка весь час переймалася тим, як почувається мама, і не могла нормально ні спати, ні їсти. Зв’язку не було навіть мобільного. Коли вже вона опинилась на підконтрольній Україні території, вона тривалий час не могла в принципі повірити в те, що вона дійсно вже разом з мамою, що в них все добре, що мама жива. Близько двох місяців у них був період взаємної адаптації», – розповіла психологиня.
За її словами, бувають випадки, коли дітей вивозять із окупованих територій разом із родинами. Потім у них можуть забрати українські документи та змусити взяти російські. Лікаркіна зауважила, що їх не питають, в яке саме місце будуть вивозити. Дітей змушують розмовляти виключно російською та переконують, що в РФ їм буде краще, ніж вдома, в Україні.
«Заморожуються в некомфортному стані»
Тривалість психологічної реабілітації після повернення з депортації зазвичай індивідуальна і залежить від глибини травми, яку зазнала дитина, каже фахівчиня.
Після повернення з депортації або окупації діти часто замикаються в собі, кажуть психологи. (На фото: гойдалка біля пошкодженої будівлі у Харкові внаслідок масштабного вторгнення Росії)
Щоб дитина починала переживати знову дитячі емоції, позитивно сприймати світОксана Лікаркіна
«Якщо дитина травмована і травма досить велика, наприклад, загибель батьків, відлучення від родини на тривалий час, перебування в інтернаті, тоді дитина потребує консультації лікаря-психіатра дитячого, іноді супроводу і, можливо, навіть лікування. І це може бути від пів року до року і до двох років. Залежно від того, як вона буде почуватися надалі. Але таких випадків небагато. В більшості – це корекційні заняття, які більше потрібні, відновлювальна робота. Щоб дитина починала переживати знову дитячі емоції, позитивно сприймати світ, навколишні середовища, бути більш відкритою до нового досвіду. Тому що, на жаль, майже всі діти, з якими я працюю, вони певним чином заморожуються в тому стані, коли їм було некомфортно. Їм не хочеться відкриватися, їм не хочеться налагоджувати якісь зв'язки з новими людьми. Тобто їм комфортніше бути всередині себе. І це є також певною проблемою», – пояснила вона.
З огляду на бойові дії і окупацію Росією частини південних територій України, редакція не може отримати офіційного підтвердження про деякі озвучені свідчення чи незалежно їх перевірити.
«Не розуміють, як можна полюбити Росію»
Наталія Лютікова – кримчанка, яка переїхала до Києва після початку окупації півострова. Після повномасштабного вторгнення РФ в Україну вона стала опікункою трьох дітей із захоплених територій – дівчинки з Криму і двох хлопчиків з лівобережної Херсонщини. Наталія розповіла «Новинам Приазов’я», що діти спочатку були розгублені та налякані, але доволі швидко адаптувалися.
Наталія Лютікова
Приблизно через пів року вони проявляли сум за домом, скучалиНаталія Лютікова
«Розповідали про те, що вони бачили, що їх травмувало. Найбільша травма – це як вивозили зерно. Як росіяни вивозили зерно із села, яке заробляло все життя на вирощуванні зерна, пшениці. Коли опинилися тут, вони були розгублені, не знали, що їх очікує. Вони дивилися на все з захопленням, бо вони приїхали з маленького села у велике місто. Вони дуже швидко адаптувалися і почали завойовувати свій простір.
Приблизно через пів року вони проявляли сум за домом, скучали, і це виливалося в якісь такі розмови. Я не скажу, що вони шкодували про те, що вони виїхали. Вони сумували за своїми друзями, рідними і за своїм старим життям. При тому, що вони говорили про те, що їм тут класно, у них сформувалося дуже швидко коло нових знайомих, друзів, в школі до них дуже класно ставляться. Вони знайшли собі нові заняття і хобі. Це, до речі, теж дуже сприяє тому, щоб дитина не йшла в самоізоляцію, не занурювалася в ці спогади сумні», – радить співрозмовниця.
Діти з прапорами України стоять на варті на імпровізованому блокпості поблизу Слов'янська, Донецька область, 11 січня 2023 року
Діти складно сприймають те, що їхні друзі, які залишилися в окупації, починають вірити російській пропаганді, каже опікунка.
«Вони прямо ділилися цим, вони злилися, вони злилися на цей факт. Вони ображалися на те, що їхні колишні друзі не розуміють, що це неправильно. Вони не розуміли, як вони могли полюбити Росію. І це теж дуже болісний момент. Ми це все теж проговорювали разом. Чому так сталося? Що ці діти невинні, з одного боку, що вони опинилися в такому середовищі. Тоді прийшов наступний етап – усвідомлення, що це ж могло статися і з нами. Ми про це багато говорили, розмови ці призвели до полегшення, до розуміння того, що все ж те, що вони на території підконтрольної Україні, це на краще. Вони б не хотіли, щоб з ними сталося те, що сталося з їхніми друзями», – поділилась Лютікова.
«Втрата довіри»
Сам факт окупації може бути травмуючим для дітей, оскільки вони втрачають довіру до деяких дорослих і сприймають цей процес як зраду, додала вона. Зокрема, це стосується вчителів, які перейшли на бік окупантів. Підлітки це сприймають болісно, зауважила Наталя.
На їхніх очах деякі вчителі, інколи багато вчителів, міняли повністю свій світогляд, і їм це почали нав'язувати, диктуватиНаталія Лютікова
«Вони розчаруються в деяких вчителях. Всі підлітки, які пережили окупацію, про це говорять. Про те, що до цього моменту, до окупації, вони вважали вчителя еталоном в багатьох питаннях, людиною авторитетною, яка ніколи не помиляється. Це рушиться, коли на їхніх очах деякі вчителі, інколи багато вчителів, міняли повністю свій світогляд, і їм це почали нав'язувати, диктувати, як особливо це було в Криму. На Херсонщині не було такого масового перебігу вчителів на сторону Росії. У підлітків дуже загострене почуття справедливості. І вони дуже чітко розуміють, що коли хтось втручається в твої кордони, в кордони країни, у твій уклад, це дуже неправильно і неприємно. Але коли люди, які тебе до цього вчили – любити це все, твій маленький всесвіт, – починають підігравати цьому насильнику, для дітей це дуже велика травма, зрада», – пояснила Лютікова.
Дитинство в умовах війни
Керівниця Центру психологічних експертиз та методології, експертка та психологиня фонду «Голоси дітей» Наталія Сосновенко розповіла, що у цій організації надають психологічну допомогу дітям, які постраждали через війну. Психологи підбирають індивідуальний план супроводу кожної дитини. Він залежить від травматичності ситуації та обставин, в яких перебувають діти.
Наталія Сосновенко
«Як дитина жила до повномасштабного вторгнення і в період повномасштабного вторгнення. Безпосередньо це травматичний стрес, з яким стикаються діти, це емоційні психологічні труднощі, це проблеми з адаптацією, це дитинство під час війни – як його проживати в умовах обмеженого спілкування. І воно відрізняється ще і від віку дітей. Це і проблеми з навчанням, а саме: концентрація уваги і онлайн-навчання, і переформатування – як саме сприймати інформацію», – пояснює експертка.
Вона каже, що до їхньої організації є дуже велика кількість запитів, повʼязаних із втратою, в тому числі дітей, які перебували в депортації, а потім повертаються.
Діти в окупованому військовими РФ Маріуполі, лютий 2023 рік
«Втрата може бути як фізично, коли вони мають членів родини або близьких родичів, які померли, так і втрата самого місця перебування, домівки, безпечного місця, де їм було добре. А зараз вони не мають можливості проживати на тих територіях – є внутрішньо переміщеними особами. А це за собою передбачає й емоційні стани, саме проблема з розумінням і вираженням своїх емоцій», – зауважила Сосновенко.
«Знищували українську ідентичність»
Досвід, який переживають діти під час окупації та депортації, має як схожі риси, так і відмінності, пояснює психологиня. Якщо це гострий стресовий стан, це одна ситуація. В цьому випадку психологічного супроводу протягом десяти зустрічей і надалі групової роботи підтримки дітям достатньо, розповідає експертка.
Включалися механізми знищення української ідентичності та нав'язування іншого поглядуНаталія Сосновенко
«Якщо ми говоримо про дітей, які були вимушено депортовані і потім повертаються після депортації, то це більш складний і довготриваліший процес. Тому що на тимчасово окупованих територіях і під час депортації включалися такі механізми, як знищення української ідентичності взагалі та нав'язування іншого погляду. Це передбачає процес соціальної адаптації – як і куди повернутися, як адаптуватися на новому місці проживання, як впоратися з тими травмами, втратами, які вони прожили. І це ми розглядаємо як більш довготривалий процес, який потребує декілька місяців», – зазначила вона.
Дитячий майданчик біля обгорілого від обстрілів будинку в окупованому Маріуполі, травень 2022 року
За словами психологині, є випадки, коли діти звертаються із суїцидальними думками, і це не тільки підлітки.
«Зараз значно знизився віковий рівень запитів. Зовсім менші за віком діти звертаються з самоушкоджуючою поведінкою, суїцидальними думками. Тобто, у них незадоволена потреба саме в комунікації, що для них є дуже важливим, тому що провідний вид діяльності підліткового віку – це інтимно-особистісне спілкування. Це для них дуже важливо. І разом з психологом діти вчаться будувати ці стосунки, вчаться розуміти себе. Вчаться помічати, які емоції, як вони з ними можуть впоратися, використовувати конструктивні механізми, стратегії взаємодії, проявлення цих емоцій, відображення. Тому це такий індивідуальний процес», – підкреслила фахівчиня.
- За даними національного порталу «Діти війни» в Україні вважають депортованими або незаконно переміщеними 19 з половиною тисяч дітей. Українські правозахисники наполягають, що їх «сотні тисяч». За даними омбудсмена, повернути вдалося понад 500 дітей.
- За заявами російської влади, депортованих з України дітей понад 700 тисяч. Таку кількість озвучувала уповноважена при президентові Росії з прав дитини Марія Львова-Бєлова. Втім, вона зазначила, що більшість українських дітей приїхали до Росії начебто з батьками чи іншими родичами.
- У березні минулого року Міжнародний кримінальний суд у Гаазі видав ордери на арешт Володимира Путіна і Марії Львової-Бєлової. Їх підозрюють у скоєнні воєнних злочинів – насильницьких депортацій та переміщення населення, зокрема дітей, з окупованих територій України.