Німецький історик: Героїчна оборона Брестської фортеці – міф, заснований на брехні

Брестська фортеця була одним із найважливіших місць пам'яті в СРСР. Із цього місця, як говорили радянські історики, розпочалася війна, там тривала героїчна 32-денна оборона і були закладені «перші цеглини у підмурки Великої Перемоги». Німецький історик Крістіан Ґанцер написав книжку, в якій усе це заперечує.

Вчений із Лейпцизького університету багато років досліджував історію Брестської фортеці. П’ять років тому білорусько-німецький колектив авторів під його керівництвом видав книжку «Брест. Літо 1941 р. Документи. Матеріали. Фотографії». В її основі лежать історичні та архівні матеріали, багато з яких публікуються вперше. Цього року вийшла нова книжка Ґанцера «Битва за Брестську фортецю. 1941». За свою наукову діяльність Крістіан Ґанцер став персоною нон ґрата в музеї фортеці.

В інтерв’ю Білоруській службі Радіо Свобода науковець розповів про основні міфи та факти, пов’язані з історією Брестської фортеці влітку 1941 року.

Історик Крістіан Ґанцер

Це був невеликий інцидент на Східному фронті

«Брест був важливим транспортним вузлом. Там перетиналися різні шляхи. Якщо поглянути зі Заходу на Москву, це пряма лінія. Цей вузол контролювався фортецею. І тому для німців було дуже важливо ліквідувати гарнізон і спокійно рухатися. Це зробило фортецю важливою на початку війни.

Але з глобальної точки зору у фортеці відбулося щось дуже незначне. Це невеликий інцидент на Східному фронті, дуже мала частина Білостоцької битви. 9000 солдатів у фортеці – це приблизно половина дивізії. І німці кинули на неї одну дивізію зі 190.

Район наступу 45-ї дивізії поблизу Бреста був завширшки 5 кілометрів. Це дуже маленький сегмент.

Я не думаю, що існував найважливіший пункт радянсько-німецького кордону. Лінія фронту з півночі до Чорного моря була дуже великою: від 2 до 3 тисяч кілометрів».

Солдати у фортеці не були готові до нападу німців

«Цей випадок показує всі недоліки авторитарної системи. Один чоловік у СРСР тримав владу в своїх руках, і ніхто з ним не сперечався, його всі боялися. Він завжди мав останнє слово. Якщо він помилявся, це було погано. Саме так сталося у цьому випадку.

Радянське керівництво неодноразово чуло від своїх шпигунів, розвідників, коли конкретно буде напад. І, звичайно, радянські спецслужби зауважили, що на кордоні розташовано багато німецьких військ.

Книжка Крістіана Ґанцера «Битва за Брестську фортецю. 1941»

Треба було бути дурнем, щоб повірити, що це просто навчання. Місцеві жителі також спілкувалися з родичами та друзями з німецького боку й чули, що там відбувається. Пересічні люди зрозуміли, що там розвивається щось жахливе.

Командири на місці боялися діяти так, як треба було. Вони боялися, що їх розстріляють. Наскільки мені відомо, десь на флоті був лише один командир, який віддав наказ усупереч тому, що йшло з Москви (не рухатися і залишатися на місці). Він наказав своїм кораблям відплисти і так їх врятував».

Це міф, що 21 червня у фортеці були затримані німецькі шпигуни

«Головний радянський історик фортеці Сергій Смирнов писав у книжці «Фортеця на кордоні» (1956), що 21 червня там затримали двох німецьких диверсантів. Теоретично це могло бути, бо це звична справа, що там десь були німецькі шпигуни. Але зі Смирновим є проблема. За його словами, німці сиділи в камері. А коли почався напад, сторожем був там чи то прикордонник, чи то енкаведист Олександр Щергалін. Він, як хоробрий радянський воїн, своїм пістолетом почав відстрілюватися. І в якийсь момент він зрозумів, що у нього немає шансів, тому він розстріляв німецьких шпигунів і вистрілив собі у серце.

Але звідки Смирнов міг це знати? Німців цей чоловік убив, себе так само. У сюжеті Смирнова він був там один і один відстрілювався. Тож звідки така інформація? Ось так працював Смирнов. І не тільки він. Пропагандисти просто вигадували історії і не помічали, що виходить нелогічно. Але це стало сакральною легендою. Оскільки в СРСР релігія була заборонена, а людям треба було у щось вірити, люди почали вірити в це».

Фортеця не зовсім розумно була розташована дуже близько до кордону

«У Брестській фортеці було доволі багато солдатів. Але на момент нападу Вермахту більшість із них були на будівельних майданчиках, полігонах, навчаннях тощо. Вранці 22 червня у фортеці було близько 9000 солдатів. Це дуже дивно і не зовсім розумно розміщувати такий великий гарнізон на відстані пістолетного вистрілу від ворога, від кордону».

Фортеця не перешкоджала німцям рухатися на схід

«У районі Бреста атакували три дивізії, і лише 45-а піхотна дивізія мала безпосереднє завдання атакувати Брест і Брестську фортецю. Дві, 31-а і 32-а, пройшли повз Брест, північніше і південніше, і пішли вглиб країни. Їх ніхто особливо не зупиняв. А 45-а дивізія на кілька днів затрималася в Бресті. Але фортеця ніяк не перешкоджала масі Вермахту рухатися вперед. А після того, як німці перейшли Буг і був забезпечений рух танковою магістраллю, нескінченний потік військ пройшов через ці мости далі на схід. А в фортеці уже після першого дня солдати нічого не могли зробити».

Укріплення стало кам'яною пасткою для солдатів

«Така велика кількість людей у фортеці – це також проблема, як їх звідти вивести. Її брама була побудована так, щоб ніхто не міг туди потрапити, щоб можна було добре оборонятися. Не було передбачено, щоб пропускати через цю браму швидко велику кількість людей. Тому, коли почався артилерійський удар, багато радянських солдатів і командирів спробували покинути фортецю і просто застрягли в цій брамі. Вона була дуже вузька, а людей, які хотіли пройти через неї під час обстрілів, було багато. Тому укріплення перетворилося на кам’яну пастку для солдатів Червоної армії».

Брестська фортеця

Оборона фортеці тривала кілька днів, а не 32

«Це головне питання, як довго тривали бої за Брестську фортецю. Зазвичай говорять про оборону фортеці, яка тривала 32 дні. А що таке оборона? Якщо одна людина все ще там і, можливо, все ще час від часу стріляє, це оборона фортеці чи опір однієї людини? Бої на всій території фортеці точилися 3 дні. Після третього дня було кілька пунктів опору. За них билися ще 2 дні. Увечері п’ятого дня війни всі, крім одного, були задушені. Залишився східний форт на північному острові, або кобринському напрямку. Піхотою його неможливо було взяти, оскільки він має форму копита. Зайдеш у двір і тебе розстрілюють. За нього билися ще 5 днів. Увечері 29 червня гарнізон форту здався. Тобто ввечері 8-го дня війни бої закінчились. Під час оборони фортеці загинули 430 людей.

Тож скільки тривав захист: 3, 5 чи 8 днів? Чи аж 32, бо, здається, 23 липня була перестрілка на кобринському напрямку? Бо якщо слідувати цій логіці, то німці ніколи не брали Мінськ, бо там завжди було підпілля та спротив. Радянська пропаганда навмисно плутала оборону та опір, щоб зробити все більш героїчним.

75% брестського гарнізону потрапили в полон

«Те, що було опубліковане, було досить сильно відредаговано. Як джерело це не дуже придасться. Перший міф навколо фортеці полягав у тому, що оборона тривала так довго, а другий, що вони стояли там намертво, тобто полонених не було.

Приблизно 75% Брестського гарнізону потрапили в полон, 6800 людей. Це другий момент, який активно приховується: і музеєм Брестської фортеці, і в принципі. Загинуло близько 2000 радянських солдатів. Загалом у німецькому полоні загинули 90% радянських солдатів. Це геноцид. Про це у Німеччині говорять поки що мало».

Спогади свідків, прикрашені ними і цензурою

«З точки зору історика, ці спогади є проблемою. Вони писали ці спогади і знали, про що писати, а про що ні. Вони знали, що їх звинувачують у зраді, то, можливо, їм слід показати себе не зрадниками, а як патріотами? І тому вони дуже сильно прикрашали свої вчинки. А ще радянська цензура, Главліт діяли. Те, що було опубліковане, було досить сильно відредаговано. Як джерело це не дуже придасться».

Основою наративу Смирнова є вигадка, брехня, спотворення джерел та цензура

«Наратив Брестської фортеці створив Сергій Смирнов. Коли він почав займатися історією фортеці, він шукав свідків. І він знайшов Махнача та Матевосяна. Але вони вийшли з бою пораненими на другий чи третій день війни. Вони були у казематах разом із пораненими і не могли розповідати, що далі відбувалося.

Смирнов знайшов в Центральному архіві Радянської армії в Москві листи Олександра Філя, який писав офіцеру радянської армії Білошеєву. У 1951 році Білошеєв опублікував кілька статей про Брестську фортецю, які були опубліковані в армійській пресі. Ці статті можна було прочитати по всьому Радянському Союзу. А Філь був десь на Далекому Сході в СРСР. Його судили за те, що він був власівцем. Сам він так не вважав. Філь побачив свій шанс реабілітуватися, тому написав Білошеєву. Той не відповів. Смирнов знайшов ті листи і запросив Філя до Москви, бо Філь писав, що воював у фортеці більше ніж тиждень, а це набагато більше, ніж Матевосян і Махнач. Філь багато і дуже довго розповідав про все, але, схоже, систематично маніпулював Смирновим.

Він сказав, що воював більше ніж тиждень, беручи участь у зустрічі командирів 24 червня, коли був написаний Наказ №1, одна з ікон Брестської фортеці. І хто його написав? А написав його Філь, сказав він сам. Смирнов не міг знати, що Філь потрапив у полон 23 червня. Тобто все, що він розповідав про події до цього – фантазія або те, що він чув від інших. Щоправда, Філь робив розумно: він не виставляв себе головним героєм, він навмисно ставив себе поруч із ними.

На основі таких історій Смирнов писав свої книги та статті. У нього практично не було джерел. Основа Смирнова – вигадка, брехня, перекручування джерел та цензура. Тож він створив картину героїчного захисту».

Брестською фортецею радянська пропаганда приховала крах на початку війни

«Створення з Брестської фортеці «візитівки» війни – це успіх радянських пропагандистів. Коли Сталін був живий, ніхто, крім нього, не мав права говорити про війну. Історичних досліджень про війну майже не було, і мало хто міг про неї писати. Після смерті Сталіна СРСР почав розробляти великий наратив про війну. Матеріал для великої історії був дуже вдалим – Курська дуга, Сталінград, битва під Москвою, за радянський Кавказ. Відбулося звільнення Східної Європи, Червона армія взяла Берлін і перемогла нацизм.

Матеріал був, але переконливого початку не було, бо в перші місяці війни ми спостерігаємо майже цілковитий розпад Червоної армії. Мільйони вбитих і мільйони військовополонених. Коли б довелося починати історію з такої невдачі, то треба було б пояснювати, як сталося, що німці зайшли так далеко. Потрібен був такий початок, який би не викликав незручних запитань до радянського керівництва».

Брест був обраний із технічних причин

«Не скрізь на радянському кордоні був такий провал, наприклад, у Раві-Руській в Україні чи Лієпаї в Латвії. Але фортеця мала кілька переваг. По-перше, цей об'єкт можна було показати. По-друге, він розташовувався вельми вдало, адже всі поїзди із Заходу до Москви ішли через Брест. Поки міняли колеса в поїздах, люди могли гуляти містом і зайти до фортеці. У політичному плані це також безпечне місце, оскільки Білорусь не є заходом України чи Латвією. Десь у 1954 році в Москві вирішили: буде Брест».

Навколо Брестської фортеці ми маємо справу не з наукою, а з ідеологією та пропагандою

«Героїзм у Брестській фортеці справді був. Але якщо героїзм – це основна постановка питання, тоді навіщо наука та факти? Тому навколо Брестської фортеці ми маємо справу не з наукою, а з ідеологією та пропагандою.

У Білорусі є люди, які добре ставляться до науки та джерел і розуміють, що я правий. Якби я зробив серйозні помилки, то на мене накинулися б усі. Але досі ніхто не довів, що я сфальсифікував або неправильно інтерпретував. Але вони мене і лають, і не хочуть розмовляти. Я пропонував музею провести круглий стіл, щоб публічно обміркувати ці питання про полон. Але вони не хочуть. Я там персона нон ґрата. Чи я ревізіоніст? Це хіба що доля історика. Ми повинні перевіряти те, що писали до нас інші історики. Іноді трапляються джерела, які раніше не були відомі. Із Брестом було саме так. І тоді треба переписати історію».

Наратив про «героїчну оборону» був потрібний для легітимізації соціалізму та комуністичної партії

Цей наратив про героїчну оборону виконує кілька функцій. Деякі вже не існують: легітимація соціалізму, влада компартії. Але до розпаду Радянського Союзу це був сакральний момент, щоб обороняти «соціалістичну батьківщину» та партію.

Другий момент – це легітимація великого впливу армії в суспільстві. Це було в СРСР, а тепер так у Білорусі та Росії. І взагалі легітимація спецслужб. НКВС у героїчній історії виглядає не як злочинна організація, а як справжні патріоти. Подібно до того, як кадебешники сьогодні є патріотами, бо вони «захищають Батьківщину». Я думаю, що батьківщина – це, в принципі, сумнівне поняття. Важливо те, яка там система. Я не хочу боронити нацистську Німеччину просто тому, що вона є батьківщиною. Я не думаю, що варто обороняти злочинну державу».