Українським військам вдалося стримати наступ агресора на Покровськ, тому Кремль ось уже кілька тижнів як пожвавив атаки південніше, в напрямку Курахового. 24 вересня російські війська окупували шахтарське містечко Українськ, 29 – село Маринівка; загарбники ледь не щодня просуваються у районах Селидового та Цукуриного, планують штурмувати Гірник, зазначають аналітики DeepState. Про ці містечка і села мало що знають по віддаль від Донбасу. Зараз їх руйнує агресор.
Як може скластися доля цих невеличких населених пунктів, деякі з яких заснували козаки та німці, і чи мають Сили оборони шанси стримати великий наступ на Покровськ – розбиралися Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода).
Села Георгіївка та Маринівка, селище Цукурине, містечка Українськ та Гірник, місто Селидове нерідко згадують у повідомленнях Генерального штабу ЗСУ у зв'язку із наступом військ РФ на Курахівському напрямку. Ситуація тут загострилась через намагання Кремля досягти однієї з головних цілей на Донбасі – окупувати Покровськ та вийти на адміністративні кордони Донецької області.
Задля досягнення мети агресор щодня штурмує ці та інші населені пункти, завдає авіаударів, аби пробити оборону та пробувати наступати на південь на Курахове та на північ на Покровськ.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Одна головна причина. Чому Росія посунула на Вугледар і чим це загрожує?Цей напрямок став на минулому тижні другим за кількістю атак, що свідчить про його важливість для російських військ: з 23 до 29 вересня у районах, зокрема, Українська, Цукуриного, Гірника, Георгіївки було 173 атаки. Для порівняння: за той самий період на найгарячішому Покровському напрямку зафіксували 265 штурмів.
Також Кремль перемістив з Торецького напрямку на Покровський частини та підрозділи 41-ї загальновійськової армії, зазначив військовий оглядач групи «Інформаційний спротив» Костянтин Машовець.
«Це свідчить про те, що Покровський напрямок для УВ (угруповання військ – ред.) «Центр» залишається напрямком головного удару, незважаючи на те, що, по суті... Курахівський напрямок, де зараз активно задіяна 90-та танкова дивізія противника зі складу УВ «Центр», також увійшла в смугу його дії» – наголосив Машовець.
Він звертає увагу на дві тенденції на цій ділянці фронту:
- Прорив між Миколаївкою та Гродівкою за річку Журавка (близько 10 км на схід від Покровська)
Такий вигляд мала територія на цій ділянці 16 вересня:
Територія між Миколаївкою та Гродівкою на 16 вересня
Ось мапа DeepState після прориву російських військ:
Лінія фронту між Миколаївкою та Гродівкою станом на 29 вересня
- Клин між Селидовим і Цукуриним, «суттєвий з тактичної точки зору». Ось так виглядає цей прорив станом на 29 вересня:
Прорив російських військ зі сходу, який розділив ділянку фронту між містом Селидове та селищем Цукурине
Окупація, фортифікація та підготовка до штурму Гірника
24 вересня війська агресора окупували містечко Українськ (трохи більше 4 км на південний схід від околиць Селидового), повідомили аналітики проєкту DeepState.
28 вересня там наголосили на окупації села Маринівка (майже 3 км на північний схід від околиць Селидового).
Також аналітики зазначили 26 вересня, що російські війська «випалюють та розбивають будинки в Гірнику. Таким чином, ворог готується до штурму міста, паралельно обходячи його з півночі».
«Поки підходи в Гірник вдається контролювати, але ситуація важка, бо ка***апи повільно, але впевнено стирають місто», – додали у DeepState наступного дня.
Поміж тим російські пропагандисти вихваляються бомбовими ударами по Гірнику.
Також з 23 до 29 вересня у проєкті зауважували просування військ РФ на цьому напрямку у районах Селидового, Цукуриного та Гірника.
Що не так з фортифікаціями в Гірнику
28 вересня DeepState опублікував фото фортифікаційних споруд, зазначивши, що вони зроблені саме у Гірнику.
«... їхня якість залишає бажати кращого і довго на таких позиціях оборону не потримаєш. А є й позиції, до яких підійшли виважено, але там просто немає кому стояти», – резюмували аналітики проєкту.
Цю ситуацію в ефірі Свобода Ранок прокоментував Віталій Миловидов, офіцер 15-ї бригади НГУ «Кара-Даг».
«При веденні бойових дій командири підрозділів зацікавлені в тому, щоб перевірити, рекогносцирувати та продумати запасні позиції, куди при необхідності відтягуватимуть свої сили. Тому, як буде організована саме на цьому напрямку оборона та переміщення на запасні позиції (чи є вони, чи підготовлені) – це теж обов’язок командирів на місцях: ухвалити рішення та підготувати ці запасні позиції. Залучаються військові інженери. Тобто є задум, відповідно до якого будуються фортифікаційні споруди, вишиковується лінія оборони», – зазначив Віталій Миловидов.
Сергій Згурець, аналітик Defence Express, щодо фортифікаційних проблем на цій ділянці фронту наголошує на декількох аспектах:
- Лінії оборони будували з урахуванням просування військ РФ зі сходу на захід. «Зараз бачимо, що певні флангові дії противника дозволяють ворогу рухатися з півночі на південь. Це якраз ускладнює використання тих чи інших фортифікаційних ліній», – зазначив аналітик;
- Авіабомби. Тактика агресора побудована на використанні керованих і некерованих авіабомб для руйнування фортифікаційних споруд. І ця тактика дає результати на Курахівському і Покровському напрямках;
- Проблеми у взаємодії між військовими та військово-цивільними адміністраціями. «Дійсно, багато військових говорять про те, що фортифікації дійсно побудовані в чистому полі і ніким не використовуються; певні ділянки дійсно використовуються. Це давня проблема особливостей взаємодії між військовими адміністраціями, які взаємодіють з інженерними бригадами і з самими бригадами, які тримають оборону на першій лінії», – наголосив Згурець.
Разом з тим аналітик зазначає, що власне довкола Покровська ситуація з будівництвом фортифікацій «суттєво покращилася».
Тактика агресора: штурми та спроби оточити
Російські війська потужно атакували Селидове в лоб декількома сотнями військових за раз, проте їх наразі зупинили, зазначає офіцер «Кара-Дагу».
«Вони зараз змінили тактику: переміщуються за рахунок специфіки донецької агломерації, наявності дуже великих і широких лісосмуг і населених пунктів, які «перетікають» один з одного. Це дає їм можливість повільно пересуватися, просуватися і десь потрошку закріплюватися, – зазначає Миловидов. – Вони в районах зосередження проводять якесь невелике накопичення і далі вже більшими групами намагаються штурмувати. На якихось напрямках вони задіюють більше бронетехніки, на якихось менше».
За словами офіцера НГУ, війська РФ намагаються якомога швидше доправити штурмовиків до посадок чи лісосмуг за допомогою бронетехніки та швидкісних і маневрених багі. Вони там накопичуються і пішки просуваються уперед. Проте ці намагання Сили оборони зупиняють за допомогою протитанкового озброєння, fpv-дронів та артилерії.
Таким чином, окупанти наразі намагаються порушити логістику ЗСУ та створити передумови для оперативних оточень українських підрозділів, наголошує Віталій.
Значення маленьких містечок, що захищають Покровськ
Військам РФ для поновлення інтенсивних боїв за Покровськ (одразу з декількох напрямків) необхідно встановити контроль над населеними пукнтами, що розташовані на південному фланзі української оборони – тобто закрити Курахівський напрямок, пояснив в ефірі Донбас Реалії Олександр Коваленко, військовий оглядач групи «Інформаційний спротив».
«Тільки після закриття південного флангу – кишеня на лівому березі річки Вовча (Желанне Перше, Желанне Друге… та північна частина Красногорівки), а також плюс Гірник, плюс Українськ, плюс Зоряне, плюс Курахівка. І, звісно, для них дуже важливо взяти під контроль Селидове. Для них це є основною задачею. Адже завдяки цьому вони зможуть одразу з двох напрямків – з південного і зі східного – поновити наступ на Покровськ. Усі основні зусилля будуть спрямовані саме на ці райони», – прогнозує Олександр Коваленко.
Разом з тим Сергій Згурець наголошує на важливості утримання ділянки між Українськом і Гострим, «тому що зараз ведуться певні ар’єргардні (пов’язані з відведенням військ – ред.) події, які супроводжують виведення наших військ з ділянки від Невельського на захід».
Ось так виглядає ця ділянка, схожа на «кишеню», на мапі проєкту DeepState станом на 29 вересня:
Ділянка фронту між Українськом і Гострим станом на 29 вересня
Українські війська ведуть оборонні бої за чисельної переваги агресора у живій силі, боєприпасах та авіації, зазначають військові експерти.
Проте в таких умовах Сили оборони не лише змогли загальмувати поступ загарбників на Покровському напрямку, а й у спішно відбивають штурми біля Селидового. Така ситуація, прогнозує Костянтин Машовець, може завадити військам РФ досягти успіхів у районі південніше Цукуриного та біля Гірника.
«Місто Селидове тримається, а це означає, що шанси противника оточити чи навіть спробувати відрізати наші підрозділи, які обороняються південніше рубежу Цукурине-Желанне Друге, включаючи район м.Гірник виглядають далеко «не стопроцентно», – аналізує фронт Машовець. – Як на мене, у ЗСУ все ще є шанси перетворити Покровський напрямок у справжне «крушение надежд» для російського командування. Й ці шанси далеко не маленькі».
Від козаччини до індустріалізації: трохи історії на південь від Покровська
Селидове
Це місто давнє, роком заснування вважають 1770-й.
За легендою, козак Селид дорогою з Приазов’я повертався додому. На березі річки Солоної в нього зламався віз. Була осінь, довго не могли знайти деревину, аби віз відремонтувати. Козакові Селиду місцевість сподобалася, він вирішив тут оселитися. Так утворилася козацька слобода Селидівка. Туди з’їжджалися козаки, слобода часто відбивала набіги кочовиків. У місті в новітню добу встановили декілька пам’ятників козакам.
Наслідки ракетного удару російських військ по місту Селидове 14 лютого 2024 року
У середині ХІХ століття тут розвідали поклади кам’яного вугілля. На початок ХХІ століття у складі державного підприємства «Селидіввугілля» працювали чотири шахти: «1-3 «Новогродівська», «Курахівська», «Україна», «Котляревська».
Від початку повномасштабного вторгнення російська війська обстрілювали і саме місто, і шахти. Наприклад, 21 листопада 2023 року внаслідок ракетного удару по одній із шахт один працівник загинув, 39 гірників були заблоковані під землею, згодом їх вивели на поверхню.
Наразі, за інформацією Донецької ОДА, жодна шахта не працює, обладнання частково евакуювали.
Селидове було центром для Гірника та найближчих сіл і селищ. Там отримували адміністративні послуги, була розвинена сфера послуг і розваг. До весни 2014 року чимала кількість жителів Селидового та навколишніх населених пунктів їздили на роботу в Донецьк.
У самому Селидовому були комплекси розваг і відпочинку на березі річки Солоної, стадіон. Після 2014 року до міста поїхали переселенці із сусідніх тимчасово окупованих територій.
Українськ
У 1952 році заснований як селище Лисівка, коли почалась розробка копалень шахти «Україна». У 1963 році селище стало містом, що отримало назву від шахти – Українськ.
Жителі переважно працювали на шахтах або у сусідніх містечках чи селищах.
Так до початку повномасштабного вторгнення виглядала територія біля шахти «Україна» в Українську
На початку 2000-х місто стало порожніти, його почали називати містом-привидом: на шахті росли борги із заробітної плати, підприємства закривалися.
Тому міська влада ухвалила рішення про надання безкоштовного житла усім бажаючим оселитися в Українську. Ситуація трохи вирівнялася: приїхали нові люди, молодь, почала розвиватись інфраструктура. Після 2014 року сюди переїхали також жителі тимчасово окупованих населених пунктів Донеччини та Луганщини.
Культурні заходи проводили на стадіоні шахти «Україна».
У 2021 році учасники громадської організації «Місто-сад» зняли про Українськ документальний серіал «Говорить та показує Українськ».
Гірник
Поклади вугілля тут розвідали у ХІХ столітті. Заснували у 1938 році як шахтарське селище Соцгородок.
На в'їзді до міста Гірник
У 1958 році Соцгородок та сусідні селища стали містом із назвою Гірник.
Містоутворюючим підприємством була «Шахта «Курахівська» ДП «Селидіввугілля».
Територія біля шахти «Курахівська» у Гірнику до початку повномасштабного вторгнення
Маринівка
Село заснували німці-меноніти у 1885 році під назвою Нордгайм.
До 50-х років ХХ століття тут жили німці, проте радянський режим висилав їх, зокрема, й на Далекий Схід. Така сама ситуація була і у селищі Нью-Йорк біля Торецька.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Німців вивезли, архіви засекретили»: чому селище на Донбасі хоче бути Нью-ЙоркомЦукурине
Раніше селище називалося Підземгаз.
У Цукуриному розташована залізнична вантажна станція «Цукуриха». Жителі переважно працювали на центральній збагачувальній фабриці «ЦЗФ № 105» або на шахтах у сусідніх населених пунктах.
Георгіївка
Село заснували у 1864 році. Тут у 1885 році народився Михайло Малашко, який був отаманом часів Визвольних змагань, членом Української Центральної Ради.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС РЕАЛІЇ:
Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви пишете з окупованих територій, ваше ім'я не буде розкрите.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Битва за Донбас: головне 1 жовтня (оновлюється) ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Мовчати про Росію. Що не так з реакцією МКЧХ на загибель своїх працівників на Донбасі та як це шкодить Україні