Чому у світі дефіцит боєприпасів? Що потрібно Україні та Заходу, аби подолати його? Яка ситуація зі снарядами у Росії? Наскільки складно виробити якісний артилерійський боєприпас? І до чого тут бавовна? Про це Донбас Реалії (проєкт радіо Свобода) поговорили з Семом Кренні-Евансом, асоційованим науковим співробітником провідного аналітичного центру Великої Британії The Royal United Services Institute (RUSI).
Це розширене інтерв'ю, частина якого використана у програмі телепроєкту Донбас Реалії.
Не просто бавовна
– Зараз однією з головних перепон для виробництва боєприпасів є нітроцелюлоза. Чи можете пояснити, чому ця глобальна проблема з’явилася? Це ж, урешті-решт, лише бавовна.
– Нітроцелюлоза – це матеріал зі значною кількістю накопиченої енергії, який утворюється змішуванням бавовни або деревної целюлози з кислотою, поки [після обробки] не залишаться лише целюлозні волокна. Целюлозні волокна містять нітрати, що роблять їх легкозаймистими. Цей матеріал висушують і формують у гранули, які потім використовують для виробництва артилерійських боєприпасів, стрілецьких набоїв та ракет.
І це стало дуже затребуваним ресурсом на світовому ринку, тому що та сама сировина, бавовна, використовується для виготовлення одягу, а різні версії нітроцелюлози – для виготовлення фарб, лаків і тому подібного. Таким чином, існує багато різних видів використання сировини, що залучена у ланцюжок постачання. І це ускладнює збільшення виробництва. Тому на даний момент є великий попит, особливо на бавовняну целюлозу.
Росія має на меті виробити понад 1 мільйон артилерійських снарядів. США та Європа, умовно, також поставили собі за мету виробити близько мільйона снарядів цьогоріч – і це лише для артилерії, насамперед у калібрі 155 мм. Для Росії це 152 мм – за прогнозами, вони вироблять понад мільйон пострілів, а також близько 800 тис. 122-мм снарядів. Не кажучи вже про боєприпаси для танків, для стрілецької зброї та мінометів, які всі ці країни також планують виробляти, не кажучи вже про цивільну сферу набоїв для стрілецької зброї.
Протягом всього цього життєвого циклу насправді немає великого простору для прискорення виробництва
Але головне насправді те, що ця російська, українська, американська та європейська потреба виникла досить раптово – знаєте, її не було в 2021 році. А зараз вона є. І це дійсно вплинуло на доступність сировини, а також на її ціну. Якщо ми зосередимося лише на бавовні, то побачимо деякі проблеми, пов’язані зі спробами збільшити доступність цього матеріалу.
Отже, насіння має бути посаджене і пророщене, що забирає від двох до трьох тижнів, потім воно має вирости і розвинутися у повноцінну рослину – це від чотирьох до шести місяців. Воно має дозріти, щоб виростити бавовняні волокна – це може тривати ще кілька тижнів. Збирання врожаю може забрати тижні залежно від обсягу врожаю. А потім волокна повинні бути відокремлені від насіння на бавовняній машині. Цей процес не забирає багато часу, це можуть бути дні, якщо це великий урожай.
Але ви можете зрозуміти, що протягом всього цього життєвого циклу насправді немає великого простору для прискорення виробництва бавовни. Тому ви можете реально збільшити тільки кількість бавовни, що вирощується як спосіб збільшення поставок в ланцюжок поставок.
Та ж погода може мати значний вплив на витрачений [на вирощування] час, або попит з інших частин ринку може збільшити тиск на можливості для постачання [сировини]. Є багато країн, що вирощують бавовну: Китай, США, Єгипет, Узбекистан. Узбекистан і Казахстан визначаються як великі постачальники нітроцелюлозного виробництва в Росії. Можна назвати їх ключовими [постачальниками], хоча є деякі докази того, що принаймні один із цих постачальників припинив ним бути.
Отже, на етапі сировини ми говоримо про сільськогосподарський продукт, який має багато застосувань, і навіть одяг, який ви зараз носите, ймовірно, походить з тієї самої основної сировини, з якої виробляють нітроцелюлозу. А час, що потрібен для масштабування виробництва цієї сировини, призводить до багатьох проблем на світовому ринку.
Читайте також: «Важливо усвідомлювати, що перемога все ще можлива» – Френсіс Фукуяма
– Зараз найбільшим постачальником бавовни є Китай. Тож виходить, що на світовому ринку нітроцелюлози Україні доводиться змагатися з Росією за один і той же матеріал? Виглядає дещо дивно, на відміну від постачання озброєнь, де є сторони, які підтримують Україну або Росію. А тут це схоже винятково на бізнес.
– Так, це бізнес. Тут діють міжнародні відносини, і, знаєте, виклики, які потрібно долати. З точки зору забезпечення постачання для України – ви знаєте, що країна з найбільшою кількістю грошей часто зможе зробити найбільшу ставку.
Загальна ситуація у Європі щодо виробництва боєприпасів наприкінці 2025 року різко зміниться порівняно з тим, що було у 2022 році
Отже, є певні ознаки того, що, незважаючи на тісні політичні зв’язки, деякі країни перенаправлятимуть своє постачання, якщо їм запропонують правильну ціну. Такий елемент може бути присутній. Але лише у тому випадку, якби Росія та Україна претендували на той самий продукт – тоді Росія мала б фінансову перевагу. Однак якщо на це претендують Росія та партнери України, то більш імовірно, що Росія програє і їй доведеться вдатися до пошуку інших шляхів, щоб забезпечити своє постачання.
Тож це не однозначна відповідь. У деяких випадках це просто бізнес. В інших – ми нещодавно бачили, що китайські банки відмовлялися обробляти російські транзакції. Це вказує на те, що Китай може політично тяжіти до Росії, але на діловому рівні просто вести бізнес. І якщо він із Росією стане нерентабельним, або чимось таким, проти чого США вживуть рішучих заходів, що зможе завдати шкоди вже китайському бізнесу, – є певні докази того, що вони згорнуть таку торгівлю. Тому багато в чому це просто бізнес. І, серед іншого, також міжнародна політика та міжнародні відносини.
– Так, українські аналітики говорять про те, що Китай може пріоритезувати постачання нітроцелюлози в Росію, відмовляючись це робити на користь України. У цьому розрізі ми бачимо, що західна промисловість намагається набрати обертів. Але чи йдеться тут також про виробництво нітроцелюлози чи бавовни саме на Заході?
– Так, у країнах Заходу вже зробили кроки, щоб вирішити проблему загальної нестачі боєприпасів. І є загальне бажання збільшити кількість артилерійських боєприпасів. У березні цього року США виробляли 28 тис. снарядів калібру 155 мм на місяць. І були профінансовані плани збільшити щомісячний випуск до 70-80 тис. снарядів до кінця року.
Якщо ви подивитесь на Європу, то основні виробники, а це такі компанії як Rheinmetall, BAE Systems у Великій Британії, Namo у країнах Північної Європи та кілька інших виробників у таких країнах, як Польща та Болгарія – у більшості з них триває певне розширення виробництва.
Читайте також: Чому і як оборонні компанії США планують тестувати свої технології на війні в Україні?
Тож загальна ситуація у Європі щодо виробництва боєприпасів наприкінці 2025 року різко зміниться порівняно з тим, що було у 2022 році. Візьмемо, наприклад, Eurencro group – це ключовий виробник [порохових] зарядів (для снарядів – ред.). Вони отримали грант ЄС у розмірі близько 76 мільйонів євро на збільшення своїх виробничих потужностей. Цей грант і таке розширення, як очікується, призведуть до 10-кратного збільшення виробництва зарядів до кінця 2026 року.
Отже, у західній промисловості відбуваються кроки, щоб збільшити обсяг виробництва. Я думаю, що з точки зору ланцюжків постачання, ймовірно, це відбувається. Але, безперечно, необхідно враховувати безпеку ланцюжків постачання.
Китай, можливо, був надійним партнером у минулому щодо певних компонентів, але я вважаю, що потрібно досить виважено обговорити питання про те, якими повинні бути постачання сировини, до прикладу, для ключових боєприпасів.
Наскільки складно зробити якісний снаряд
– З точки зору виробництва 155 мм артилерійський снаряд виглядає доволі простим виробом, тому що є ті ж боєприпаси Excalibur або SMArt. Але з точки зору виробника – наскільки складним є процес виробництва? Що потрібно, щоб зробити кінцевий продукт якісним і ефективним? Тому що якість на фронті від однієї країни-виробника до іншої в Україні значно відрізняється.
– Я б сказав, що снаряди за своєю суттю не є складними у виробництві, тому що наука і виробничі процеси щодо боєприпасів дуже добре зрозумілі. Вони були започатковані дуже давно і повторювалися сотні мільйонів разів. Однак є способи, якими можна покращити якість, наприклад, процесом оцінки якості, який відбуваються протягом усього терміну служби корпусів [снарядів]. Якщо ми подивимося на сам снаряд, то побачимо, що існує кілька різних способів оцінити його якості.
Снаряди за своєю суттю не є складними у виробництві
Наприклад, візьмемо американський 155 мм снаряд – корпуси зазвичай проходять рентгенівське опромінення, щоб перевірити їх на наявність виробничих дефектів, а також їх фізично перевіряють люди на конвеєрі.
Якщо товщина стінки снаряда нерівномірна – занадто товста або занадто тонка, – то це може спричинити проблеми. Снаряд не летітиме належним чином зі ствола, або може розірватися під час пострілу зі ствола, якщо оболонка занадто тонка. Тож рентгенівський процес допомагає переконатися, що всі корпуси мають стабільну якість, фізичний огляд людиною на конвеєрі допомагає перевірити все, що може бути складніше ідентифікувати машині, і решта.
Читайте також: «Мені треба на завтра»: директор «Української бронетехніки» про головні проблеми виробництва озброєння
Є своєрідна сітка безпеки для боєприпасу, яка допомагає проконтролювати якість того, що вийде [з виробництва]. Є елементи [контролю] під час зберігання і транспортування. У самому початку ви берете сталеву заготовку і куєте її у об’єкт в формі раковини з порожниною всередині. У верхній частині є різьба, куди перед пострілом встановлюється підривник.
Основу, яку пізніше заповнять, залишають порожньою. Потім метал загартовується – нагрівається до високої температури, а потім охолоджується. Це регулює зернисту структуру всередині сталі і потрібно переконатися, що всі [снаряди] однакові – а метал не занадто твердий або м’який.
Потім снаряди транспортують для наповнення, заливання вибухівки. Це може бути тротил або гексоген – речовину, схожу до желе, заливають всередину, де вона вже має затвердіти. І під час всього цього процесу снаряди транспортуються.
Як правило, якщо їх добре транспортують і стежать, то отвір, просвердлений у носовій частині для підривача, буде закрито так, щоб нічого не потрапило всередину снаряда раніше, ніж буде необхідно. Снаряди будуть укладені в піддони і відокремлені, щоб вони не билися один об одного.
Навколо зовнішньої частини корпусу також є м’яка частина, яка називається ведучим пояском. Увесь корпус зроблений зі сталі, а ведучий поясок виготовлений з міді та розроблений таким чином, щоб отримати форму нарізів усередині ствола. Ведучий поясок набагато м'якший за сталь, тому у країнах із досить розвиненими виробничими процесами, які націлені на якість, поясок загортають у додатковий матеріал, щоб захистити його, тому що в іншому разі це може вплинути на точність снарядів після пострілу.
Ми знаємо, що у росіян є проблеми контролем якості
Тому існує багато різних процесів, пов’язаних із транспортуванням снаряда, його виробництвом та наповненням, що можуть підвищити якість. Справа не в тому, що їх складно виготовити. Справа в тому, що чим більшій кількості таких речей ви приділите увагу, тим кращу якість снаряда ви отримаєте.
Ми знаємо, що у росіян є проблеми контролем якості. Боєприпаси, які зберігалися в ящику на землі з 1970-х чи щось таке. Ковпачки, які вставляються у ніс боєприпасу – вони не витягаються або щось подібне. Це просто створює величезну проблему. Це непридатний боєприпас. Є й інші проблеми, коли деякі корпуси не заповнені належним чином. Якщо ви розмістите вдвічі менше вибухової речовини – вибух не пройде через корпус снаряда належними чином.
В ідеалі ви очікуєте, що після детонації снаряд перетворюється на крихітні фрагменти, які майже неможливо побачити. І ці фрагменти летітимуть дуже, дуже швидко. Що якщо у вас немає потрібної кількості вибухівки? В одному випадку я бачив, як снаряд розірвався на три частини. Якщо ви на шляху цих трьох уламків – це дуже погано, так, але така імовірність дуже незначна – вони можуть полетіти у будь-який бік.
Вони, безумовно, борються з проблемами контролю якості в ланцюжку постачання боєприпасів. Важко сказати, чи проблеми походять від нового російського виробництва, бо вони отримують снаряди з Північної Кореї, з Ірану, російського виробництва, але і одночасно зі зберігання в Росії. Вони відновлюють снаряди, які мали б бути списані. Вони, на мою думку, також отримують корпуси снарядів з Білорусі та Сирії, а потім заповнюють їх [вибуховою речовиною] у Росії.
Тож ви можете уявити, що всі ті питання контролю якості, які ми обговорювали лише щодо західних боєприпасів, – правда, у всіх цих країнах я б помножив їх на 10, – вирішити було б величезним викликом. Тож я не знаю, чи це є відповідю на ваше запитання. Я думаю, що це лише свідчить про складність переробки снарядів. Це може бути дуже важко зробити належним чином.
Будь-який компонент може стати «вузьким місцем»
– Ми знаємо про брак нітроцелюлози, але чи є інші «вузькі місця» у виробництві боєприпасів? Як я розумію, що зараз відчувається нестача і вибухової речовини для снарядів?
– Так, будь-яка сировина, яка використовується для виробництва боєприпасів, може стати «вузьким місцем». На усьому шляху [виробництва] у вас є такі речі, як залізна руда, легувальні елементи, і, можливо, навіть енергія, щоб перетворити ці матеріали на сталь. Це тільки для того, щоб корпус боєприпасу був правильний. У цьому ланцюжку постачання є багато різних компонентів, які можуть стати «вузьким місцем».
Наприклад, був випадок з NAMO – не пригадую, в якій скандинавській державі конкретно, – але компанія хотіла побудувати новий завод, і з цим виникли труднощі, тому що у місцевій електромережі не вистачало енергії для підтримки нового виробництва. Боєприпасні заводи можуть бути неймовірно енергоємними об’єктами. А коли ми говоримо про просто кування сталі, потреба в енергії може бути величезною.
Читайте також: Дальність 120 км: як українські ракетники б'ють по російській армії комплексом «Точка-У». Ексклюзив
Якщо ми подивимося на інші елементи ланцюга постачання, наприклад нітроцелюлозу, одним із ключових компонентів є бавовняна целюлоза, яку ми вже обговорювали, а інший – це кислота, яка потрібна для нітрування целюлози та її перетворення на легкозаймистий матеріал, необхідний для виготовлення артбоєприпасів.
Будь-яка сировина, яка використовується для виробництва боєприпасів, може стати «вузьким місцем»
Можемо поглянути на хімікати, необхідні для виготовлення вибухових речовин в боєприпасі або на механічні та електричні компоненти, необхідні для виготовлення підривача, чи не так? Будь-де в цьому ланцюжку, якщо є проблеми з постачанням, утворяться «вузькі місця», тому що ви не можете зробити щось із нічого.
Як правило, виробники можуть знайти способи або альтернативні матеріали, які можуть служити їхнім цілям, або альтернативних постачальників, але це потребує часу та може розширити ці «вузькі місця». Чи існують такі проблеми в європейських ланцюгах поставок на даний момент, менш ясно. Проблема, радше, пов’язана з наявними виробничими лініями.
Виробнича лінія може лише потроїти свою продуктивність. Що я маю на увазі? До прикладу, виробнича лінія працює протягом однієї восьмигодинної зміни. І, уявімо, лінія виробляє 100 снарядів за цю зміну. Ви можете потроїти кількість змін, які працює ця виробнича лінія, і тоді ви зможете виробляти 300 снарядів щодня. Але як тільки ви це зробите, стане досить важко збільшувати виробничу потужність надалі.
Вам потрібно додати виробничі лінії, щоб збільшити потужність, а це збільшує витрати, збільшує інвестиції, вимагає урядові контракти, які потрібні, щоб справді переконати виробників, що це [розширення] буде варте їхніх інвестицій. Тож я б сказав, що це, безперечно, одна із проблем збільшення виробництва в Європі та США порівняно із базовим рівнем, який вони мають зараз.
Rheinmetall зсередини: як всесвітньо відомий німецький концерн виробляє озброєння для України
– Враховуючи наявність такого переліку проблем, чи доводиться партнерам України пріоритезувати виробництво окремих типів боєприпасів щодо інших? До прикладу, у випадку дронів, значна кількість боєприпасів до них – саморобні із використанням будь-якої вибухівки і надруковані на 3D-принтерах.
– Питання боєприпасів для безпілотників є досить цікавим – тут варто повернутися, напевно, в 2015 рік, коли були використані перші надруковані на 3D-принтері боєприпаси, що скидаються з безпілотників. Боєприпасів, призначених саме для безпілотників, немає або не було.
Боєприпасів, призначених саме для безпілотників, немає або не було
Часто використовувані боєприпаси – це перероблені мінометні міни або перероблені гранати РПГ або підствольні гранати. А це означає, що в усіх цих випадках вони призначені для стрільби з чогось на дуже високих швидкостях. І тому повинні бути в змозі витримати ці навантаження – як у випадку мінометної міни, яка, зазвичай, має корпус із чавуну, або литого металу. Досить твердого і не такого товстого, як артилерійський снаряд.
Але корпус розроблений, щоб бути вистріленим з міномета зі швидкістю сотні футів за секунду, а потім врізатися в землю і пережити весь цей процес. А боєприпаси для безпілотників не потребують цього. Таким чином, зараз розвивається галузь навколо виробництва боєприпасів для безпілотників.
Погляньмо на такі країни, як Польща та Туреччина. У Польщі є кілька компаній, які працюють над спеціальними боєприпасами для малих безпілотників, безпілотників середнього розміру. І Туреччина, очевидно, з Bayraktar TB2 має свій клас інтелектуальних бомб MAM-L і MAM-C, які призначені для транспортування та стрільби з безпілотника. Я думаю, що проблема для західних партнерів полягає в тому, що раніше безпілотники були досить великими, вони могли нести боєприпаси, які вже існували.
До прикладу [ракети] Hellfire для MQ-9 Reaper, або, у деяких випадках, Brimstone. В Україні ж безпілотники набагато менші і вантажопідйомність набагато менша. Отже, є потреба в боєприпасах на замовлення. І я вважаю, що ця галузь розвивається й утверджується, щоб задовольнити потреби менших дронів. І я думаю, що вони мали б інші ланцюжки постачання.
Якщо ми подивимося на промисловість загалом, то вона вже наздоганяє потреби у виробництві боєприпасів. Але варто вивчити, чиї потреби поповнює західна промисловість.
Виробництво снарядів для України є важливим, і це пріоритет для багатьох компаній. Але вони також зосереджені на необхідності поповнення національних запасів. Тому що деякі країни віддали все, що мали. А потім вони купили ще трохи та віддали все це. Отже, є свого роду конкуруючий попит, який є результатом багатьох років підтримки мінімальних запасів.
Якби все західне виробництво було зосереджено на потребах України, то в української армії снарядний голод був би меншим. І ось чому я думаю, що це справді чудово читати, що Україна почала справді відновлювати свою власну оборонну промисловість, щоб вона могла також виробляти свої власні боєприпаси.
В Україні, Болгарії і Чехії перед початком агресії Росії один за одним вибухали склади боєприпасів. Вибухи знищили істотну частину снарядів радянського зразка, якими переважно довгий час оборонялися ЗСУ, стримуючи роасійську армію.
Про це можна почитати тут:
Де, як і чому вибухали військові склади в Україні останні 15 років
Форум