16 серпня Українська служба Радіо Свобода відзначатиме 70-у річницю першого у своїй історії етеру. Тоді, нечисельна редакція у Мюнхені вперше звернулась до української авдиторії по всьому світу, і зокрема – всередині СРСР, який від решти планети відділяла залізна завіса, цензура і «глушилки». З нагоди ювілею Радіо Свобода друкує спогади співробітників Української служби, які розповідають про своє бачення історії редакції.
Олександр Народецький очолював Радіо Свобода у 2002–2005 роках. Але, як він саме каже, обов'язки директора виконував фактично від 2001 року, оскільки тодішній директор Роман Купчинський перебував на лікуванні.
Співпрацювати із Радіо Свобода Народецький почав ще у 1979 році. Спочатку – як позаштатний кореспондент у Нью-Йорку, а з 1982 року вже працював у штаті: спершу – в Мюнхені, а з 1995 року – у Празі. В етер він виходив як Олекса Боярко.
Спершу Радіо Свобода мало назву Радіо Визволення. Ось такий вигляд має палітурка першої збірки матеріалів української редакції, що була видана в Мюнхені у 1956 році
Репресії, Голодомор і «Розстріляне відродження»
Для нас було кілька тем дуже важливих, найважливіших. Перша – це репресії. Мене серед репресованих, Чорновола та інших, добре знали. Я підписувався як Олекса Боярко, і це прізвище було в них на слуху. Вони мене персонально не знали, але прізвище чули. Я був просто журналюгою, і я повідомляв про репресії.
І підхід був один: все, що ми знаємо, наколупаємо і перевіримо – все ми несемо в етер. Це їм допомагало: і Василю Стусу, і всім іншим. Допомагало, тому що принаймні один український голос щось говорив про них. Ніхто ж інший нічого не говорив!
Радянська карикатура Бориса Єфімова
|
Уривок з книги Олени Ремовської «Говорить Радіо Свобода. Історія Української редакції»: Згадуючи про голодування у в’язниці Василя Стуса, в одній із задокументованих розповідей вона (Ірина Калинець – ред.) наголосила, як багато означала для справи Стуса підтримка його протесту провідними правозахисниками (зокрема й Андрієм Сахаровим) й іноземними журналістами. «Про нього (голодування – ред.) говорило Радіо Свобода, тому воно було результативним... А якщо про акцію протесту не вдавалося повідомити на Захід – то вона, як правило, не була успішною» |
Всіх авторів «Розстріляного відродження» я прочитав в етері вперше в історії Української редакції. Вперше в історії українського слова ми читали в етері вірші поетів, що загинули.
Друга тема – це вже моя заслуга персональна. Я втиснув у програми Радіо Свобода несподівану навіть для нас тоді тему – Голодомор. Ми відкопали дуже багато речей. Це була наша знакова медаль. Про Голодомор у Російській редакції, між іншим, не повідомляли.
Про Голодомор і про «Розстріляне відродження» у нас були окремі програми. Я був режисером і організатором цим програм.
У редакції вперше з'явилися спеціальні кореспонденти. Одна з них була Марта Горосовська. Вона зі мною в етерах порушувала тему «Розстріляного відродження» і Голодомору. Вона була однією із найяскравіших журналісток, яка змінила орієнтацію з політики на такі теми, які були неполітичними. Вони були біблійними!
Про проголошення Незалежности України і розбудову мережі кореспондентів
Це те, за що ми так ратували в теорії і в «гавканні» по радіо, а тут раптом це сталося в реальності. От знаєте, отак працюєш, працюєш, працюєш і майже не віриш, так? Зокрема старе покоління, ще з тих часів, коли приходили на Радіо Свобода із еміграції української, вони мало вірили в те, що щось буде. Вони говорили про це в етерах, але все менше і менше вірили. А ми ще були свіженькими з того пекла, яке називалося Радянський Союз. 24 серпня 1991 року ми не спали разом з Верховною Радою. Це неповторимо, це неймовірно!
Your browser doesn’t support HTML5
«Це було неймовірно!». Олександр Народецький про проголошення Незалежности України
1991-й – рік, коли ми почали відкривати бюро в Україні (Бюро у Києві офіційно відкрили у червні 1992 року – ред.). 24 серпня вони і «проголошували» Незалежність. Ходили з мікрофонами і передавали нам, а ми передавали людям.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Радіо Свобода і Акт про незалежність України. Ефір і спогади про перші хвилиниНа редакції це дуже позначилося. В різних містах країни у нас почали з'являтися офіційні кореспонденти. Такого ж раніше не було! У нас був бюджет спеціальний для позаштатних кореспондентів. 40 кореспондентів у різних куточках України співпрацювали із Радіо Свобода.
До речі, з 1997 року такою кореспонденткою у Варшаві у нас була Ганна Стеців. Це вже потім вона змінила прізвище і стала усім відомою Ганною Герман.
|
До початку політичної кар'єри Ганна Герман очолювала київське бюро Радіо Свобода – у 2002–2004 роках. Пізніше вона тричі обиралась народною депутаткою від «Партії регіонів» і була радницею президента-втікача Віктора Януковича |
Але здобувати інформацію із самої України ми почали раніше. У нас ще за Горбачова вже почалися зв'язки з місцевими: і в Україні, і в Росії. Кореспонденти нам постачали інформацію про репресованих. От про Василя Стуса нам постачав інформацію наш російський кореспондент.
Київське бюро Радіо Свобода, 1992 рік. На задньому плані в навушниках керівник Української редакції Радіо Свобода Роман Купчинський, а на передньому плані – журналісти Максим М’якенький і Марина Остапенко
І я в тому числі шукав таких кореспондентів для нас. Також цим займався Гриць Панчук, який працював у нас з Бельгії. І він якраз висвітлював права людини. Тому він і займався цими кореспондентами, які виходили з Радянського Союзу, з України. Ми повідомляти про репресії, про порушення прав людини в СРСР, напряму нашій авдиторії, від наших власних джерел.
Про «касетний скандал» і перше інтерв'ю з майором Мельниченком
У 2000 році вбили Георгія Гонгадзе. Ми відразу вибухнули. Ми про все повідомляли. Про все! без жодних утаємничень.
А потім з'явилися горезвісні «плівки Мельниченка» – так в Україні розгорівся «касетний скандал». Я був першим журналістом, який записав інтерв'ю з майором Мельниченком після його втечі за кордон. Це було у грудні 2000 року, і домовитися про інтерв'ю допомогли... зв'язки.
Річ у тім, що Ганна Стеців була знайома з Олександром Морозом, який і опублікував «плівки Мельниченка». І Ганна Стеців повідомила мені, що Мельниченко тікає, тікає конкретно в Чехію. І мене із ним зв'язали. Я з Іриною Халупою, вона була заступницею моєю, поїхали в сусіднє місто під Прагою, і таємно зустрілися з Мельниченком. За ним полювали всі українські спецслужби. Його дуже хотів Кучма піймати. Був наказ: дістати!
Там ми вперше поспілкувалися. А потім ми багато говорили телефоном. Відповідаючи на наші дзвінки, він говорив тихо. Перше інтерв'ю я записав з ним теж у Празі, коли він ховався. І випустив в ефір, і це мало неабиякий резонанс. З цього виходу у прямий ефір фактично почалося публічне життя колишнього охоронця Кучми.
Спілкувався в ефірі я тоді і з президентом України Леонідом Кучмою, розпитував про касетний скандал. Він тоді обіцяв на користь Радіо Свобода передати свої «рахунки за кордоном».
Інтерв'ю телефоном з президентом України Леонідом Кучмою. Частина Друга (2001)
Я також взяв на роботу дружину Гонгадзе – Мирославу (Мирослава Гонгадзе була позаштатною кореспонденткою Української служби Радіо Свобода в 2001-2004 роках у США, де отримала притулок після вбивства чоловіка - ред).
|
Уривок з книги Олени Ремовської «Говорить Радіо Свобода. Історія Української редакції»: У грудні 2000 року директор української редакції Радіо Свобода Роман Купчинський заявив про те, що отримав «прохання» від керівництва СБУ об’єктивно висвітлювати ситуацію, що склалася навколо «плівок Мельниченка». За словами Купчинського, джерело, яке сповістило його про таке «прохання», розповіло про «певне невдоволення в адміністрації (президента. – ред.) і в органах» тим, як радіостанція працює з цією темою. |
Це у нас завжди були такі дзвіночки. «Купа» (Роман Купчинський – ред.) багато чого отримував. А потім і я дещо отримував. Просили мене якось так, «м'якіше» висловлюватися.
А дехто і за себе особисто просив: дзвонив і просив.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Вечірня Свобода: Ситуація навколо справи зниклого журналіста Георгія ГонгадзеКриза «Довіри»
На самому початку нульових наші програми виходили на хвилях нашого комерційного партнера – «Радіо Довіра». Тоді воно мало небезвідомих інвесторів: Ігоря Коломойського, Бориса Ложкіна та Геннадія Боголюбова. Важливо розуміти, що ці люди сваритися із владою аж ніяк не хотіли.
Після «касетного скандалу» на Банковій усвідомили «проблемність» наших програм в етері «Довіри». Коли Кучма сказав: «я не хочу мати цю радіостанцію, себто Радіо Свобода, бо вони Мельниченка покликали», то надіслали сюди в Прагу Геннадія Боголюбова.
Your browser doesn’t support HTML5
Ексдиректор про те, як програми Радіо Свобода «викинули» з етеру «Довіри»
Я його тут приймав як директор української редакції. Тодішній президент всієї радіостанції Томас Дайн мені сказав: «тримай його на ошийнику». І я його цілий день «тримав на ошийнику».
Навіщо він приїхав? Був наказ від Кучми скинути Купчинського. От Боголюбов і приїхав спеціяльно говорити з нашим начальством про те, як би так можна було посунути Купчинського? Начальство, звісно, вислухало, але до прохань бізнесмена, природно, не дослухалося.
Експрем'єр-міністр Віктор Ющенко дає інтерв'ю Олександру Народецькому у Празі 5 червня 2003 року
Коли нічого не вийшло з Купчинським, вони вирішили щось зробити з «Довірою».
І був наказ – забрати «Довіру» у Коломойського. Коломойський відразу погодився.
Отак радіостанція перейшла під вплив Банкової. І «Довіра» в той же день припинила наше мовлення у своєму етері.
|
Уривок з книги Олени Ремовської «Говорить Радіо Свобода. Історія Української редакції»: У лютому 2004 року у листі на адресу директора української редакції Олександра Народецького (він змінив на посаді Романа Купчинського у 2002 році) керівництво «Довіри» писало, що програми Радіо Свобода «у нинішньому вигляді не вписуються у нову концепцію»... Джефрі Трімбл, директор зі стратегічного планування Радіо Свобода, наводив результати опитування слухачів «Довіри», які засвідчували зростання рейтингів «Довіри» під час виходу в ефір програм української редакції Радіо Свобода. |
Втративши етер на «Довірі», ми продовжили мовити на коротких хвилях. А тим часом ми почали шукати альтернативні платформи для наших програм. І ми їх знайшли. Ахметов давав нам свої радіостанції. Порошенко дав свій «П'ятий канал» тільки, щоб мати нашу програму у себе в етері. Бо їм це було вигідно – американці, знаєте, співпрацюють з ними.
Сьогодні – так само. Здавалося б, вже відкритті суспільства, уже стільки мовників, що там нового скажуть? Радіо Свобода – запорука проти лайна, бо це – незалежна, незаангажована інституція.
Олександр Народецький під час святкування 50-ої річниці мовлення української служби Радіо Свобода у Києві, вересень 2004 року
|
У 2005 році Олександр Народецький йде з української служби Радіо Свобода і на недовгий час очолює туркменську службу. Після понад чверті століття роботи на Радіо Свобода Олександр Народецький став шеф-редактором «П'ятого каналу» у 2006 році. А вже за два роки написав заяву про звільнення. З того часу писав колонки для «Радіо Свобода». Був директором Університету імені Андрія Сахарова до 2012 року. Нині знову живе у Мюнхені. |
Співробітники Української редакції Радіо Свобода у Празі, 2004 рік. Зліва направо: Михайло Мигалисько, Олександр Народецький, Юлія Ільєнко (Сайко), Петро Кагуй, Ольга Буряк, Василь Зілгалов, Мар’яна Драч, Зиновій Фриз, Оксана Пеленська і Ангеліна Шкуренко
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Ворог пропаганди»: 16 серпня 1954 року було створено Українську редакцію Радіо Свобода ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Президент України Леонід Кучма вважає "касетний скандал" однією з найпам’ятніших подій, що відбулися в країні останнім часом ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Шпигунство, фейки, провокації і ЦРУ: як КДБ намагався скомпрометувати Радіо Свобода