Художник і агент розвідки. У музеї Дніпра презентують виставку Миколи Глущенка

Дніпро – У художньому музеї Дніпра відкрили виставку живопису відомого українського митця, уродженця краю Миколи Глущенка, присвячену 120-річчю від дня його народження. «Микола Глущенко. Без віз» – так вона називається. Це – перший після вимушеної перерви на локдаун і перший цьогорічний великий виставковий проєкт музею. Постать Глущенка обрали не випадково, кажуть куратори: особистість – непересічна. До Другої світової війни він був розвідником, працював у Європі, а пізніше, після повернення додому, міг вільно виїздити за кордон і подорожувати, споглядаючи краєвиди й відтворюючи їх на полотні.

Микола Глущенко – людина надзвичайно цікавої долі. Народився 1901 року в провінційному містечку Новомосковську на Дніпропетровщині. Потім був переїзд на Донбас, мобілізація до армії Антона Денікіна, відступ у її лавах за кордон, табір військовополонених у Польщі.

Пам’ятник на могилі художника Миколи Глущенка. Київ, Байкове кладовище

Берлін, Париж, Іспанія, острови…

Куратор виставки, науковий співробітник музею Сергій Несмачний каже: «європейський» шлях Глущенка розпочався з Берліну, куди 1919 року 18-річний хлопець утік із табору для полонених. Там він навчався у вищій школі образотворчого мистецтва. Далі був Париж з його активним мистецьким життям, творча робота в Іспанії, на Балеарських островах, острові Майорка.

1934 року він повернувся додому, до Радянського Союзу, й присвятив себе живописові. Після війни були незліченні пленерні поїздки до різних куточків України й за кордон.

Закарпатський краєвид, 1966

Країни Європи залишалися для Глущенка відкритими: Італія, Франція, Швеція, Швейцарія, Бельгія, Балкани… Той період його творчості знаменується цілими феєрверками вражень, вихлюпнутих барвами на полотні.

Скелі понад морем, 1970

Раніше, ніж Зорге

Тільки набагато пізніше, вже за часів незалежності, мистецтвознавці дізналися, чому Микола Глущенко не зустрічав ніяких перешкод із боку радянського керівництва, вирушаючи за кордон, і користувався великою довірою з боку спецслужб. У 20–30-ї роки, живучи в Європі, він працював на радянську розвідку як агент «Ярема».

«Це дуже цікаво, адже про це не було відомо, доки не відкрилися архіви КДБ. Як ми знаємо, задовго до донесення, яке зробив Зорге 1941 року, що готується велика війна і напад Німеччини на СРСР, Глущенко зробив про це повідомлення – ще в 1940 році. Йому довірили представляти виставку народної творчості СРСР у Берліні, й у нього була таємна місія – збирати дані. Після повернення до Радянського Союзу він і зробив це донесення. І ще цікавий факт: на тій же виставці 1940 року йому подарували альбом з акварелями й літографіями Гітлера. Цей альбом він передав до ЦК, де його довго вивчали, але потім сліди цього альбому зникли. Це дуже цікаво: як він поєднував творчість і діяльність зі збору даних? Це навіть важко уявити», – розповів Радіо Свобода мистецтвознавець Сергій Несмачний.

На виставці Глущенка в Дніпрі

І не Моне, і не Гоген

Як художник Микола Глущенко був визнаним майстром пейзажу. Попри поширене твердження про близькість його творчості до імпресіоністів, Глущенка ще називають «українським Моне». Мистецтвознавець Сергій Несмачний каже: вбачає в його манері живопису ознаки експресіонізму.

Сергій Несмачний

«Імпресіонізм – це прагнення об’єктивно відобразити реальність. А в нього – дуже суб’єктивний живопис, емоційний. Емоція для нього – головне. Є така думка, що робити те, що він робив у творчості – бути вільним, і яскравим, – йому якраз і дозволяли, саме пам’ятаючи про його розвідувальну діяльність. Але для мене важливо інше: за кордоном-то не знали про його розвідувальну роботу, але дуже шанували як художника. Він був найвідомішим радянським художником. Тому це дві дуже різні грані його особистості», – вважає мистецтвознавець.

У фондах дніпровського художнього музею наразі зберігається 100 робіт Глущенка, в основному подарованих містові самим відомим земляком.

Вечір в Гурзуфі, 1966

П’ять років тому заклад вже експонував більшу частину з них: тоді виставка зайняла майже півтора поверху музею. Цьогорічна ж налічує менше творів, каже куратор Сергій Несмачний, – близько сорока, але відібрали найвиразніші полотна.

«Нашому музеєві пощастило: у нас є велика колекція Глущенка, цілих сто робіт – 94 твори живопису й чотири графічні роботи. Показати їх всі водночас ми не можемо, як би не хотіли. Вони – великоформатні, дуже яскраві, дуже самостійні і потребують простору. Вони дуже різні, адже він працював у різних манерах. І це можна побачити на виставці», – сказав Сергій Несмачний.

Європа й Україна

На цьогорічній виставці музейники хочуть познайомити відвідувачів і з «закордонним» живописом Глущенка, і з українськими краєвидами, виконаними у «фірмовій глущенківській» манері. Тут є і панорамні, і камерні пейзажі, Альпи і Карпати, Адріатика й Азовське узбережжя, великі міста й мальовничі села.

Дорогою до Яремча, 1962

Майже всі представлені картини були написані в один із найплідніших періодів творчості – у 1960–70 роки. Саме живопис цих років і сам художник вважав «справжнім глущенківським», каже Несмачний.

«На виставці показуємо саме ті картини, які йому самому подобалися. Яскраві, експресивні. Ми можемо побачити ті місця, які надихали Миколу Глущенка на творчість. У нас ціла зала присвячена його «європейським» пейзажам – Швеція, Швейцарія, Бельгія, Італія… А інші три зали – Україна. Його надихала Україна, бо він родом із нашого краю. І взагалі-то вважав себе українським художником, хоча народився ще в Російській імперії», – зазначив музейник.

Його надихала Україна

Дніпровські музейники сподіваються, що виставка творів Глущенка стане своєрідним подарунком тим, хто любить подорожувати, але через карантинні обмеження поки не може цього робити. Звідси і її дещо провокативна назва – «Микола Глущенко. Без віз».

Твори експонуватимуть до 28 березня. З огляду на карантинні обмеження відвідувачів просять приходити невеликими групами.