«Висмикував міни руками»: як фермер з Кам'янки долає наслідки російської окупації

Спалене збіжжя, вбита худоба, знищена та розкрадена сільгосптехніка і забруднені боєприпасами родючі землі – такі наслідки російської військової агресії долає фермер Володимир Корнійча з Кам’янки, що біля Ізюма на Харківщині. Під час штурмів російські війська обстрілювали село з артилерії та бронетехніки, скидали авіабомби. Кам’янка виживала під окупацією з середини березня до початку вересня 2022 року. Наразі тут зовсім небагато жителів та суцільні руїни. Про наслідки окупації, живе і мертве поле та про обережні плани на майбутнє – фермер розповів Радіо Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода).

Ці безкраї необроблені поля бачить кожен, хто перетинає адмінмежу Донеччини і прямує убік Ізюма. Подекуди у цих полях ще можна побачити скелети знищеної бронетехніки, стирчать кістяки від «Ураганів» (радянська реактивна система залпового вогню – ред.).

Знищений танк у полі біля Кам'янки

Навесні і влітку 2022 року тут точилися запеклі бої: російські війська намагалися зі сторони окупованого Ізюма прорватися до Слов’янська. Та українські бійці відбили атаки агресора і на початку осені під час контрнаступу звільнили частину окупованих земель Донеччини і Харківщини.

У посадках між цими полями досі можуть лежати тіла загиблих бійців: їх ексгумують, зокрема, пошуковці асоціації «Плацдарм».

Мертве поле

Зустрічаємося з Володимиром на межі його поля. Він працює на землі вже 23 роки. На початку, згадує, родина мала всього 16 гектарів. Згодом «доросли» до 120 гектарів родючого ґрунту. Вирощували озиму пшеницю, соняшник, кукурудзу, горох, кавуни та ще багато чого.

Війна для його родини, як і для всієї країни, почалася навесні 2014 року. Для них – із втрат. Тоді російські формування спалили його збіжжя, що зберігалося у сусідньому Слов’янську. Із початком повномасштабного вторгнення – у фермера нові втрати, які лише множаться. Та попри це він постійно надає підтримку українським військовим.

Читайте також: Діти вже не читають російською: історія бібліотекарки, яка рятувала книги в окупованому селі на Харківщині

Необроблене забур’янене поле за його спиною має площу у 20 гектарів. Воно було одним з найкращих: через особливості рельєфу дощова вода не стікала на узбіччя, а лишалася на землі, живлячи пшеницю.

«З великою війною сюди прийшло «сміття» російське: маю на увазі не тільки ту погань зі зброєю, а й боєприпаси, які вони тут залишили. На цьому полі росіяни накатали танкову дорогу: там лежать протитанкові міни. Далі поле засіяне так званими «пелюстками» (радянська протипіхотна міна – ред.). Восени минулого року, після деокупації, це поле було настільки забур’янене, що нічого неможливо було побачити, і не було змоги навіть зробити кілька безпечних кроків. Та й не тільки моє, – тут усі поля в околицях заміновані», – зітхає фермер.

Володимир каже, що звертався за допомогою і до ДСНС, і до швейцарського фонду з протимінної діяльності FSD в Україні, який займається гуманітарним розмінуванням та інформуванням про мінну небезпеку. Та черга ще не дійшла. І колись родюче поле наразі і мертве, і смертельно небезпечне через міни та нерозірвані боєприпаси.

«Це поле ми розмінували самотужки»: як фермер у селі під Ізюмом долає наслідки окупації (відео)

Живе поле

Та любов до землі переборює страх смерті. Не отримавши допомогу, фермери тут, як і по всій країні, намагаються розміновувати поля самотужки.

Знайомі землероби, ділиться Володимир, купили міношукач, навіть мали схему мінних загороджень. Розміновувати вчились за допомогою інтернету. Іноді це закінчується трагічно.

«Вони дуже багато собі розмінували, але одного разу натрапили на російську пастку, і їх не стало. Це велика втрата, адже їхня діяльність стала прикладом для нас. Та російські міни забрали їх із собою», – зітхає фермер.

Та він теж, попри небезпеку, самотужки очистив від боєприпасів поле у Кам'янці, біля свого будинку.

«28 гектарів я походив пішки, крок за кроком обстежував землю. Ми витягли з поля касети, повисмикували і ПОМ-3 (російська протипіхотна міна – ред.): на нашому полі їх було десь пів сотні. Більшість з них були вже спрацьовані. Але три на моєму шляху стояли на бойовому зведенні. Я ж підійшов, висмикував міни руками, – адже треба ж було щось робити. Потім ми їх повикидали у яму. Також були встромлені дві ракети від «Урагану»: одна була порожня, інша – наповнена касетами (мабуть, таку неякісну росіяни мають зброю). Ми їх теж витягли з поля», – згадує Володимир.

Аби розмінувати це поле, Володимир випалив врожай озимої пшениці

Але для того, щоби побачити усі ці міни та боєприпаси, землеробу довелося піти на важкий крок: до вторгнення він засіяв цю землю озиминою, пшениця виросла і дозріла в окупації. Перед розмінуванням її довелося випалити.

«І це було дуже важко: ти її плекав, ти знав, як її ростити. І ось ти ходиш і кидаєш запалені сірники. Раніше я би ніколи цього не зробив, бо навіть стерню не палив! Але інакше не можна було би розмінувати, – зітхає фермер і додає: – Довелося палити верхній шар ґрунту, який упродовж десяти років ми плекали, робили все, щоби підвищити його родючість. І ось ми цю родючість забрали».

Читайте також: «Моє головне занепокоєння» – польський експерт Конрад Музика про можливий новий наступ РФ

Але тепер це поле – живе. На ньому вже дозрів врожай соняшника. Однак Володимир Корнійча тепер має іншу проблему: цей врожай наразі нічим збирати, бо техніка або знищена, або вкрадена.

«Зараз прийшла пора збирання соняшника. А тут в околицях немає ні комбайнів для збирання, ні машин для перевезення. Це дуже важко! Це втрачений час, який позначається на якості продукту. А хочеться, щоб було, як до приходу російських військ: працювати і допомагати іншим, сплачувати податки», – ділиться Володимир, дивлячись на соняхи, які гойдає слобожанський вітер.

Худоба згоріла, техніку покрали

Поруч з живим полем розташоване фермерське подвір’я. На його території та довкола, – багато понівечених тракторів та іншої техніки. Під навісом біля хати землероби зберігали збіжжя. Враховуючи прибутки від його продажу у майбутньому, родина Володимира будувала плани на кілька років уперед: як житимуть, як працюватимуть, яку техніку придбають.

«Тепер грошей немає, наше збіжжя і наші плани згоріли з приходом «руського миру», – розводить руками фермер.

Зруйнований будинок у Кам'янці

Окрім збіжжя тут, у Кам’янці, під обстрілами російських військ згоріла й худоба. До повномасштабного вторгнення, каже Володимир, у селі було зо три сотні голів великої рогатої худоби. Після звільнення, – бачили лише скелети та останки спалених тварин.

Фермер веде на сусіднє розбите подвір’я, видряпуємося на руїни. Картина, яку бачимо під ногами, жахає: у квадраті того, що колись було господарською спорудою, рівненько лежать скелети, що поросли вже травою.

«Це подвір’я мого кума Федора. Тут на його очах через обстріл російських військ згоріла його хата, його сарай. У цьому сараї заживо згоріли його чотири корівки і двоє поросяток, – згадує трагічні події фермер. – Це згоріла його праця, його мрія, частина життя, вкладеного у цю худобу. Це було дуже болісно для нього. Він казав: це біль, коли ти їх бачив, їх вирощував, а потім вони гинуть».

Трактор, виведений з ладу російськими військовими

А ще під час окупації російські військові розікрали чи зіпсували усю техніку, розповідає Володимир. Наприклад, з подвір’я зникли новий культиватор, розкидач мінеральних добрив, ворушилка сіна, трактор МТЗ, а трактори Т-16, Т-25, Т-70 так понівечили, що їх неможливо відремонтувати.

Надія – є

Окупанти, каже фермер, вкрали чверть віку його життя і тяжкої праці, розбили його дім і його село. Але він не покладає рук: шукає можливості для подальшого розвитку, шукає техніку, аби зібрати врожай соняшника зі власноруч розмінованого поля. І вірить у відбудову Кам’янки.

«Це тотальне замінування дуже стримує роботу, але ми надіємося. Надіємося, що будемо потихеньку підніматися, ремонтувати техніку, заробляти гроші для того, аби відновитися, працювати, допомагати іншим, піднімати село. Хочеться, аби люди поверталися, щоб село (тут жили 1200 людей) стало набагато більшим, стало ще кращим», – каже Володимир і видно блиск у його очах.

І, ніби на підтвердження його слів і надій, на виїзді з села на руїнах бачимо плакат із закликом українською та англійською: «Благаємо! Допоможіть відбудувати село!»

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Дитячого письменника Вакуленка вбили в окупованому Ізюмі: перед цим він закопав щоденник

«На очищення Кам’янки підуть роки» – FSD

Про ситуацію у Кам’янці «Донбас Реалії» спитали у Елеонор Поррітт, проєктного менеджера проєкту WFP (Всесвітня продовольча програма) FSD в Україні.

Елеонор має досвід протимінної діяльності у різних куточках світу: три роки у Камбоджі, один рік на Шрі-Ланці і 6 місяців у Іраку. Каже, що всі ці місця і Україну, зокрема Кам’янку, поєднує велике забруднення селищ, у яких чи біля яких відбувалися бойові дії.

А відмінність України полягає у тому, що тут все ще триває активна фаза війни. Тобто немає жодних гарантій, що на очищену територію знову не прилетить якийсь боєприпас, і не доведеться ще раз проводити розмінування.

Робота демінера FSD

Що стосується власне Кам’янки, то місцеві жителі подали до міської ради Ізюма 110 заяв на розмінування споруд і земель, повідомила Елеонор Поррітт (станом на 24 жовтня – ред.). За її словами, фахівці фонду за перші два тижні роботи у селі знайшли 8 артилерійських снарядів калібром 152 мм.

«Ця територія є дуже забрудненою сумішшю з протипіхотних мін та боєприпасів, що не вибухнули. Основну проблему становлять міни ПФМ-1 «пелюстки», встановлені за допомогою дистанційного мінування. Також як наслідок бойових дій там лишилося чимало артилерійських снарядів, переважно калібру 152 мм», – розповіла Радіо Донбас Реалії Елеонор Поррітт.

Проєктний менеджер каже, що роботу демінерів ускладнює і наявність мирних жителів, які повертаються до села, – адже фахівці мають дбати і про їхню безпеку.

Цікавимося: скільки, виходячи з міжнародного досвіду, знадобиться часу на опрацювання заявок на розмінування Кам’янки.

«Це залежить від декількох факторів. Наразі ми використовуємо машини для механічного розмінування, і це значно пришвидшує роботу, – зауважує Елеонор. – Однак на роботу машини впливає погода: після дощу землю неможливо буде обстежити. А демінери закінчать свою роботу, як тільки земля взимку промерзне. Тобто, на очищення Кам’янки підуть роки».

Щодо пріоритетності виконання заявок, то почерговість у фонді пообіцяли визначити. За словами Елеонор Поррітт, демінери не залишать жителів села без допомоги і робитимуть усе, що зможуть.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС РЕАЛІЇ:

Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви пишете з окупованих територій, ваше ім'я не буде розкрите.