МКМС проти фейків: що не так із законопроєктом. Частина 1

Київ – Днями Міністерство культури, молоді і спорту (МКМС) оприлюднило порівняльну таблицю законопроєкту щодо протидії фейкам, який він зараз розробляє. Зараз триває громадське обговорення документа перед внесенням його до Верховної Ради, і він уже викликав шквал критики з боку медійних організацій. Радіо Свобода підготувало для вас серію матеріалів про те, що означатимуть запропоновані зміни для журналістів, зокрема, розслідувачів, блогерів та їхніх читачів і глядачів, яких документ має намір захищати. Почнемо з перших, зокрема, розглянемо, які організаційні зміни очікують співробітників медіа, якщо ініціатива МКМС втілиться у закон.

Про що йдеться

Законопроєкт називається «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення національної інформаційної безпеки та права на доступ до достовірної інформації». Він з’явився у відповідь на указ президента Володимира Зеленського, яким той доручив Кабінетові міністрів до кінця минулого року розробити законопроєкт щодо «вимог та стандартів новин, механізмів запобігання розповсюдженню недостовірної, викривленої інформації, її спростування».

Міністр культури Володимир Бородянський разом зі своїм заступником презентували концепцію 15 листопада минулого року, а тоді через два місяці, у січні цього року, з’явилася порівняльна таблиця їхнього законопроєкту.

Володимир Бородянський

У тексті фігурує розподіл на «журналістів» та «професійних журналістів», запроваджується єдина недержавна організація журналістів, до якої мають увійти всі «професійні журналісти», добровільний «індекс довіри» для медіа та посада Уповноваженого з питань інформації (і це вже, щонайменше, шостий різновид омбудсменів в Україні: поряд із уповноваженими з прав людини, прав дітей, гендерної політики, мовним та бізнес-омбудсменами), а також передбачаються штрафи та навіть ув’язнення за поширення дезінформації.

«Публічне обговорення триватиме ще місяць, згодом відбудеться розгляд урядом і Верховною Радою», – заявили тоді у міністерстві.

На 28 січня запланований «​стратегічний діалог» на цю тему.

Що кажуть у Раді

Із п’яти членів парламентського комітету зі свободи слова Радіо Свобода вдалося зв’язатися із двома депутатами – представниками фракції «Слуга народу» Андрієм Мотовиловцем та Тетяною Цибою. Обоє зазначили, що не готові коментувати законопроєкт, бо ще не встигли його вивчити.

Водночас, на запитання, чи потрібно зараз взагалі запроваджувати додаткове регулювання медійної сфери, Тетяна Циба зазначила: «Я не читала законопроєкт та не знаю, які механізми пропонуються. Але те, що потрібно наводити лад в інформаційній політиці – це мільйон відсотків. Очевидно, що потрібне регулювання у законодавчому полі. Власне, і законопроєкт «Про медіа», який ми подавали, теж покликаний навести певний лад у цьому. Можливо, (потрібно – ред.) декілька різних законопроєктів, які з різних боків будуть інформаційне середовище регулювати, особливо в умовах інформаційної війни».

Тетяна Циба

Із критикою оприлюдненого документа виступив колишній журналіст-розслідувач, депутат від «Європейської солідарності» Володимир Ар’єв.

«Якщо журналістська спільнота не вийде із вимогою звільнити з Мінкульту всіх авторів антидемократичного законопроєкту про «дезінформацію» на чолі з міністром Бородянським, значить, у нас немає журналістської спільноти», – написав він у фейсбуці.

Деталей, що саме його конкретно не влаштовує, депутат, однак, не наводить.

Сам Бородянський загроз свободі слова у законопроєкті не вбачає. Ще на етапі презентації концепції він так прокоментував новації Радіо Свобода: «Ми можемо і маємо формувати в світовому контексті нові правові моделі, які дозволяють ефективно відповідати на виклики гібридної війни. Елементами таких дій стане введення в законодавче поле поняття та критеріїв «дезінформації». Це передбачає надання додаткових державних гарантій працівникам медіа, аби унеможливити будь-яку форму тиску на них. Це стосується не тільки фізичного захисту журналістів, але й захисту від фінансової, юридичної, психологічної та будь-якої форми тиску».

Що змінить законопроєкт. «Журналіст» і «професійний журналіст»

В оприлюдненій Міністерством культури, молоді та спорту порівняльній таблиці вживаються поряд три поняття: «журналіст», «професійний журналіст» та «поширювач масової інформації» (останній може бути фізичною та юридичною особою, в тому числі – «суб’єктом у сфері медіа», який у свою чергу може бути фізичною або юридичною особою, що отримала ліцензію Нацради з питань телебачення та радіомовлення). Перші два поняття відрізняються тим, що «професійний журналіст» працює на постійній основі за договором мінімум три роки і є членом Асоціації професійних журналістів, єдиної і безальтернативної організації медійників України.

В Інституті масової інформації вбачають загрозу у цьому поділі.

«Журналісти» будуть обмежені у доступі до державних органів влади, а також не матимуть інших видів захисту і гарантій своєї професійної діяльності (зокрема, захисту від злочинів проти журналістської діяльності). Усі «поширювачі інформації» будуть зобов'язані поширювати тільки достовірну інформацію і перевіряти її достовірність перед розповсюдженням та водночас додатково забезпечувати свою «відкритість і прозорість»», – йдеться у заяві, опублікованій на сайті організації.

Цю думку продовжує виконавча директорка «Українського інституту медіа і комунікацій» Діана Дуцик. За її словами, «професійні журналісти» отримують, за законопроєктом, більше привілеїв, порівняно з просто журналістами або поширювачами: на призначення дострокової пенсії, грошової допомоги у разі поранення або компенсацію родині у разі загибелі.

Діана Дуцик

«У законі (законопроєкті – ред.) також виписано, хто має право клопотати про обшук у вас чи інші слідчі дії. І це не менше ніж генпрокурор та його заступники (Стаття 40. Гарантії при проведенні оперативно- розшукових заходів чи слідчих дій стосовно професійних журналістів). Можна було б це трактувати, звісно, як захист від свавілля місцевих прокурорів. Але загальна тональність закону підказує мені, що це дещо про інше – зокрема про те, щоб було одразу зрозуміло, на якому рівні вами цікавитиметься держава. А якщо ви такий впертий і не захотіли вступити в Асоціацію та отримати прескарту, то не будете мати ні захисту від держави, ні й жодних інших «привілеїв». А то ще й посадити можуть. Раптом ваше розслідування про статки якогось чиновника буде визнане недостовірним», – написала експертка у фейсбуці.

Тим часом, голова громадської організації «Детектор медіа» Наталія Лігачова вказує на те, що не все зрозуміло і в означенні терміну «журналіст».

«Беремо такий термін, виписаний у законопроєкті, як журналіст. «Журналіст – особа, яка збирає, одержує, створює, редагує або поширює масову інформацію». Ключове тут «або». Тобто якщо ти просто поширюєш «масову інформацію» у соцмережах – ти вже журналіст? Перепостив чий-небудь пост у фейсбуці – і ти вже журналіст? – запитує вона на своїй сторінці у фейсбуці. – Портнов – таки ні чи так? «Ньюзван» навряд чи його основне місце роботи і навряд чи він там отримує 75% свого заробітку, судячи з його телеграму».

Наталія Лігачова

Єдина організація самоврядування співробітників медіа

Законопроєкт пропонує утворити Асоціацію професійних журналістів (АПЖУ) – єдину в Україні недержавну некомерційну професійну організацію, куди повинні вступити всі, хто хоче бути «професійним журналістом».

Її мають заснувати на установчих зборах представники Всеукраїнської громадської організації «Національна асоціація медіа»; Асоціації «Індустріальний телевізійний комітет»; Української асоціації видавців періодичної преси; Публічного акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України»; Всеукраїнської громадської асоціації «Комісія з журналістської етики»; Національної спілки журналістів України, а також юридичних осіб, що входять до системи державного іномовлення України.

Існувати Асоціація має за рахунок вступних і членських внесків, а також «інших джерел», дозволених українським законодавством.

«Ця Асоціація – це не просто асоціація. Вона, увага, є єдиною такого плану самоврядною асоціацією в країні, і не може бути ліквідована чи реорганізована. Вона має низку органів, в тому числі й умовно «караючих». Вони матимуть право вести «дисциплінарні провадження» проти «професійних журналістів», що тягне за собою позбавлення певних «привілеїв». А це вже якось війнуло радянським минулим і комсомольськими зборами (той, хто пам’ятає, зрозуміє, про що я). Про дисциплінарну відповідальність «професійних журналістів» – членів Асоціації є аж цілий розділ», – зауважує Діана Дуцик.

Водночас, попри таку деталізацію прийняти до лав «професійних журналістів» зможуть і різних медіадіячів із відверто сумнівною репутацією, вважають в ІМІ.

«Щодо членства в АПЖУ – приймають усіх, хто зголоситься. Зокрема, щоб стати членом асоціації, досить мати повну цивільну дієздатність, бути громадянином України (або особою, яка має право постійного проживання в Україні) і досвід роботи журналістом не менш ніж три роки. Під час вступу охочі «приймають та зобов’язуються дотримуватися Кодексу професійної етики журналіста». Все. Якою може бути довіра до організації, що зараховує до своїх лав абсолютно всіх: і чорнушників, і тітушок, і апологетів «русского мира», – питання риторичне. Відмовлено в членстві в АПЖУ лише деяким категоріям громадян, зокрема іноземцям, членам керівного складу політичних партій, особам, що мають непогашену судимість, занесеним до переліку тих, хто становить загрозу нацбезпеці, та співробітникам «санкційних» медіа», – йдеться у заяві організації.

Інформаційний омбудсмен

Законопроєкт упроваджує інституцію Уповноваженого з питань інформації. Досі в Україні такої не було. Призначатиме та звільнятиме з посади Уповноваженого Кабінет міністрів.

«Нова інституція. Отримує досить широкі повноваження. Але закон виписаний так, що його діяльність (принаймні мені так прочитується завдяки загальному контексту) буде направлена не стільки на захист прав громадян України та суспільства на доступ до достовірної інформації, скільки на контроль за роботою журналістів, і у цьому випадку – не лише «професійних журналістів». Він матиме широкі можливості для збору інформації про всіх і все і навіть знайомитися з документами з обмеженим доступом. Якщо на цій посаді опиниться недурна, хитра і цинічна людина, вона зможе у своїх руках сконцентрували серйозні важелі впливу не лише на медійне середовище, але й на політичний процес. Адже він матиме право законодавчої ініціативи та дорадчого голосу на засіданнях Кабміну», – вважає Діана Дуцик.

В ІМІ також звертають увагу на те, що Уповноважений матиме вплив і на месенджери.

«Уповноважений має право звертатися до суду із заявами про обмеження доступу до інформації, поширеної через мережу інтернет або за допомогою сервісу обміну миттєвими повідомленнями (?), про обмеження доступу до вебсторінки, вебсайту чи облікового запису сервісу обміну миттєвими повідомленнями – водночас процедуру виписано в такий спосіб, що в поширювача інформації немає можливості заперечувати проти блокування свого сайту», – йдеться у їхньому матеріалі.

Окрім того, як зазначається, Уповноважений звертається до суду щодо накладання штрафів, мінімальний із яких складає 4,7 мільйона гривень.

«Надзвичайні повноваження з втручання в інформаційну діяльність уповноваженого базуються не на експертних висновках або іншому всебічному та об’єктивному аналізі інформації, а на власних переконаннях уповноваженого або його представників і на їхньому особистому уявленні щодо наявності або відсутності в тій чи іншій інформації ознак дезінформації. Такий механізм не відповідає міжнародним зобов’язанням України, зокрема положенням статті 10 Конвенції з прав людини і основновоположних свобод та судовій практиці Європейського суду з прав людини», – зазначають в ІМІ.

Більше про пропоновані в законопроєкті МКМС штрафи та інші покарання за «дезінформацію», а також сприйняття новацій журналістами-розслідувачами, читайте у наступному матеріалі.